Кістяна вежа

by Марі Морт

З якими загрозами може зіткнутися світ, населений мудрими Відаючими і містичними народами — вампірами, некромантами, перевертнями, ельфами, кожен з яких володіє своєю магією? Іскри воєн спалахували від самого початку існування, яке зіткали древні демони з кривавих вод Першоокеану і, порівняно з вічністю, швидко згасали. Проте несподівано виникає культ, що оголошує своїм завданням знищити всіх до ноги, хто бодай найменшим чином застосовує магію. Дорогами князівств крокують загони фанатиків, готові негайно вбити будь-кого, хто не може або не хоче примкнути до їхніх рядів, а більшість міст поволі поглинає хаос.
Живі серед Мертвих і Мертві серед Живих, що мешкають в Кістяній Вежі, знають: насувається війна, яка зітре звичний світ на порох. Втім, некроманти не поспішають втручатися у справи живих — принаймні, доки битва не досягне цвинтарів.
Хто ж зможе протистояти арміям невразливих до магічних впливів фанатиків, якщо навіть непереможні Легіони Ночі — могутній вампірський ковен — не встояли? Чи зможуть герої подолати міжусобиці й об’єднатися перед лицем небезпеки? І, головне, дізнатися, яка сила віддає ворогам накази?
Брама «Кістяної Вежі» відчинена для всіх і запрошує до містичної подорожі світом магії, древніх легенд та епічних звершень.

Genres: Fantasy, Ukrainian Literature

192 pages, Hardcover

Published November 23, 2024

Reviews

[Jio · Rating 2 out of 5]

2.5*

C/W: романтизація суїциду, і всього пов’язаного зі смертю загалом. І при цьому я маю на увазі не тільки одного персонажа, а практично всіх що були в книжці. Некроманти ок я розумію, але не всіх інших.

Про позитивне.
Дуже гарне оформлення книги! Непогано відредаговано, я знайшла тіки сім промахів, і відверто з нашими видавництвами це прям ідеально (але зважаючи що друк переносився пару разів могли б і прочитати ще один разочок щоб впевнитись що все добре). Я нічого не зненавиділа в книзі!

Нажаль, я також нічим в ній і не захопилась.

Персонажі.
Позбавлені індивідуальності, пласкі. Першу половину книги я їх взагалі один від одного практично не розпізнавала, пізніше авторка намагалась додати їм хоч щось в районі "характеру", проте нажаль за винятком одної чи двох речей що їх описували, нічого не вийшло. На прикладі: Моріарна і Всетлін намісники Смерті, і Смерті не бояться. Акедіта меланхолійна і хоче вмерти весь час (вампірам: будь ласка перестаньте обертати людей в яких ще фізично мозок не закінчив формуватись пліз), вона наша Обрана, хоча ні персонажі ні я не могли зрозуміти чому. Річард - найкращий воїн свого покоління (ми цього не бачим), можливо має проблеми з гнівом, але це не ясно до кінця; і Вільгельм - найкращий маг свого покоління (ми цього також не бачим), має друзів людей. Резеда - має цікавість і відсутність здорового глузду; Далія - серйозна старша сестра; Яр - має всередині Звіра який хоче всіх роздерти, ай гесс. Міра - напевно єдина її характеристика це те що вона має родинні зв’язки з Феліцієм і Арсклепієм. Це все що можна сказати про персонажів. Те як вони думають, поводяться і розмовляють практично ідентичне.

Стиль і структура.
Ах стиль письма. Перші пару розділів він особливо не займав, я розуміла що це свідомий вибір авторки і відносно працює з побудованим світом. Проте. Через певний час його вичурність і пафосність почали заважати сприйманню історії. Я розумію що авторка пише відносно серйозну за змістом історію, але тут не було жодного жарту. Абсолютно. Зате було дуже і дуже багато описів того як вампіри впиваються кров'ю, гуляють на шабаші (при цьому знову ж таки без жодної дійсно веселої сцени) і те як всі хочуть вампірів (крім фанатиків звісно). Наступний проблемний момент який виник через цей стиль письма - усі події, усе що б не відбувалось, було описано в такий самий спосіб і в такому самому тоні. Наприклад: персонажі замовляють труну в якій буде спати Акедіта, це написано в такому самому стилі і в такому самому тоні як і сцена битви де вирізали цілу фортецю (сцена битви також описана максимально туманно, максимально без деталей чи особливостей); або те що діти короля розмовляють так само ерудитно як і рандомні вбивці в провулку.

Пов персонажів стрибає занадто швидко. Один абзац ми матимемо пов Резеди як вона тирить книжку, наступний абзац це пов Яра як він згадує те що його мама чаклувала звіра в ньому, наступний абзац ми повертаємось до Резеди і книжки. Також забагато пов різних персонажів як на таку малу книгу.

За структуру, розповідь побудована не хронологічно, ще й з додаванням багатьох (часом відверто не можу зрозуміти їхню потребу) флешбеків. Не сказати що було дуже складно за цим всім услідкувати і зрозуміти (навіть для мене хто може загубитись і в повністю хронологічно побудованому тексті) але. Мені от від душі цікаво, чому саме за винятком флешбеків, не можна було розказувати цю історію хронологічно? Тому що події були хронологічно розсіяними, хоча в принципі тут сталось тільки дві події як такі, просто з різними персонажами. Наприклад подія яка сталась до початку книги і яка передувала тому що Акедіта потрапила до некромантів, потім переповідається пару разів в пов інших персонажів в декількох окремих розділах розсіяних по всій книжці? Чому це все мало бути розкидане на манері першого сезону Відьмака, замість розписане хронологічно з вставками флешбеків (в яких я в більшості поки сенсу не бачу, особливо в тому як Вільгельм став вампіром чи нащо там була історія Розаль чи Таміли).

Світобудова.
Банальна, мінімальна, можна в принципі магію зрозуміти (якщо забути про зілля фанатиків і про те як воно блокує всю магію але не зовсім), нічого особливого. Світ (континент? острів? невеличка частина континенту? не відомо) як я зрозуміла побудований на містах-князівствах, і це все що потрібно знати. Сам сюжет розвивається занадто швидко, але також дуже повільно оскільки більша частина книги - це переказ однієї події просто від різних персонажів.

Логіка.
Хромає. На повну. Особливо на сцені знищення Східного Ковену. Було сказано що фанатики напали на нього на світанку, щоб вампіри були слабші і щоб фанатики не блукали по замку вампірів вдень, оскільки він як лабіринт. Але буквально в наступних розділах сказано як Акедіта ледве може рухатись вдень, і що вона занадто слабка щоб битися. Якщо це розповсюджується на всіх вампірів то логічніше було б напасти вдень коли вони млосні або сплять і спокійно вирізати їх тоді, лабіринт фортеці чи ні.

Не кажучи вже про той факт що в цьому світі вампіри відчувають біль і смерть своїх кревних. Тобто під час битви де їх кревних в ковені вирізували один за одним, по цій логіці всі вампіри не мали могти б взагалі функціонувати через зворотній зв'язок.

Про цю саму армію фанатиків. В одному з наступних розділів персонажі ховалися від цієї армії як вони йшли по болотах (менше з тим що логістично по болотах багатотисячну армію краще не пхати) повз Рур, інше місто яке фанатики планують знищити… але не по дорозі до ковену вампірів бо… хз мож не в настрої були. Це доволі дурна стратегія якщо б вампіри попросили допомоги в магічної спільноти Руру, тоді б армія фанатиків була б в оточенні і винищена. Але цього не сталось тому що Сюжет, і вампіри не додумались попросити допомогу, і якимось чином ніхто з Рур не помітив багатотисячне військо яке продиралось повз них по болотах. Декілька розділів по тому головний фанатик каже, що йти на Рур небезпечно бо “відаючі зможуть «напустити паводки й тумани, і ми всі ганебно втонемо»”. Тобто як іти на Астру в фанатиків проблем не було з болотами, а як йти на Рур то тепер болота страшні.

Про Міру і те як її напоїли зіллям фанатиків, якому вона єдина серед тисяч і тисяч людей змогла протистояти бо… вона добровільно дозволила Акедіті пити свою кров (що теж як виявляється зробило її власністю Акедіти! Привіт рабство!)? Make it make sense. Ще про зілля яке робить фанатиків невразливими до магії. Було сказано що зілля захищає їх від зачаровування і інших аспектів магії які впливають на мозок чи як я розумію психіку… але тут цитата головного мага ордену в Рур «уся наша магія безсила проти ворогів». Тобто єдина магія яка існує в цьому світі яку можна направити на інших то ментальна магія? Більше нічого взагалі? Але потім головний фанатик каже що їх магічно можуть втопити в болотах. Що з цього дійсне?

Далі, ви хочете мені сказати, що випхати демона з тіла Резеди було раз плюнути, а коли той самий демон вселився в її матір (в якої була набагато сильніша Воля) то їй нічого не залишалось крім вчинити самогубство, коли Вільгельм (який саме й вигнав того демона парою хвилин раніше) був в парі кроків від неї? Це просто смерть персонажа заради сумної бексторі Резеди і її брата з сестрою.

Також, вампіри в Західному Ковені найкращі з найкращих в своїх спеціалізаціях??? Creme de la creme??? Яким саме місцем мені дуже потрібно знати.

Сама книга більше нагадує пролог, ніж повноцінну історію.

[Marta]

DNF 20%. Намагалась прочитати, але не змогла 😩 Дуже складно продиратися крізь текст, якось занадто вичурно написано, нудно, монотонно, взагалі беземоційно, немає відчуття, що ти читаєш темне атмосферне фентезі про некромантів, радше відчувається як примітивна казочка.

[Курило Євген · Rating 4 out of 5]

3.5/5⭐
Оповідь вед��ться від лиця кількох дійових осіб, та в різних часових відрізках. Спочатку відбувається якась подія, в потім через сукупність флешбеків персонажів, ми дізнаємось як до цього все призвело. Тому спочатку я трохи плутався, бо ці флешбеки йшли не послідовно один за одним, а в різнобій. Тож було якось трохи важко вловити суть оповіді, сам сюжет, але потім історія почала збиратися до купи, формуватися у одно ціле.

Герої стали більш впізнаванні. Стало набагато цікавіше та динамічніше, в потім книга раптово закінчується. Мені неодмінно потрібно продовження.
Сподобався світ який вигадала авторка. Вампіри, перевертні, некроманти, духи, древні демони, магія. Цікаво та незвично, для мене, бо зазвичай такі істоти являють антагоністами, в не головними персонажами. Все таке темне, похмуре та оповите туманом. Кладовища, старі занедбані споруди, запліснявілі підземелля, ліс, болото. І майже всі події розгортаються в ночі, прикольно.

Хотілось би трохи більше деталей про світ, про всі ті магічні ордени та вампірськи ковени, як там все працює та взаємодіє. Деталі співіснування людей і вампірів. Все це мені потрібно для більш кращого занурення в саму історію. Але як для першої части, цієї інформації абсолютно вдосталь для розуміння світу та подій у ньому. Сподіваюсь що у наступних частинах буде більше розписаний світоустрій.

Як на мене, то на такий невеликий об'єм, книга має багато персонажів. Авторка по трохи розповіла про всіх. У кожного є своя історія, кожен має свій шлях у світі та мету, а також кожен відіграє свою роль у сюжеті. Мені було мало, я хотів би більш детального розкриття. Знову ж таки розраховую на це у наступних книгах.

Також хочеться відмітити гарне оформлення та чудову якість книги.
Загальні враження від книги, позитивні, так є мінуси, але вони для мене не критичні. Тож я з нетерпінням чекаю на вихід другої частини. Передзамовлення зроблено 😉

[александрія · Rating 2 out of 5]

Це було відверто погано і дуже нудно. Чесно кажучи, я навіть плюсів не можу толком нашкребти, і дві зірки - це просто аванс, бо книга дебютна і можливо в наступних частинах будуть якісь покращення.

Що по мінусам?

- Мова. Скажу чесно, читати книгу було прям фізично важко, бо авторка перенавантажила текст епітетами, які ще й постійно повторюються, і там чи не кожна річ/подія/відчуття були або зловісні, або ефемерні, або (не)тлінні. Було враження ніби я повернула собі свій 2007, бо у всього тексту вайб сумнівних готичних тусовок, де всі розмовляють неймовірно пафосно, але весь цей пафос буквально безсенсовий.
Також були русизми, які відверто різали око. Тут більше претензія до редакторів, бо хотілось би мати перед очима хороший вичитаний текст.

- Персонажі. Їх розрізняєш тільки по іменах, бо вони абсолютно нічим не запам'ятовуються. Їхні історії не викликають емоцій, а коли у авторки ще постійно скачуть туди-сюди ПОВи, ще й межах одного розділу, то взагалі стає складнувато орієнтуватись, де, що і з ким зараз відбувається. Бонусом якась тотальна Мері-Сьюшність Акедіти, не обгрунтована буквально НІЧИМ, але всі неодмінно відчувають її ОСОБЛИВІСТЬ.

- Світоустрій. Також не пояснюється нормально. То тут, то там виринають якісь уривки вордбілдінгу, але вони не складаються в красиву цілісну картинку, як має бути. Про фанатиків незрозуміло взагалі, бо вони взялись нізвідки і давай різати всіх на континенті направо і наліво, і ніхто не може їх зупинити.
По магії теж дуже дивно, бо виходить що вся магія, яка існує - ментальна? Невразливих до магії фанатиків не можна перемогти, бо магією не можна там наприклад зробити обвал чи спровокувати якийсь катаклізм?
Особливо мені звісно потішив ельф, який під кінець книги вистрибнув нізвідки і виявилось, що ельфи тепер теж прийматимуть активну участь в сюжеті, хоча до того вони толком ніде не фігурували, крім одного флешбека.
А ще до речі дуже дивна фішка з "безмовно мовив", бо багато персонажів спілкуються телепатично, і це дуже дивно виглядає, ніби то пафос заради пафосу... Для прикладу, недавно читала Серця Нагів де окрема раса також використовувала телепатію замість мови, але це прямо позначалось на сюжеті: вони погано сприймали звуки, голоси, не зважали на шум, який зчиняли герої і т.д. (тобто фіча, яку використав автор, мала прямий вплив на особливості сюжету, що постійно підкреслювалось).

- Сторітеллінг. Тут все погано. Купа ПОВів персонажів, нелінійність оповіді, якісь дивні флешбеки.... Вся історія якась дуже скомкана і зашвидка, і персонажі то тупцюють на одному місці і розмірковують про щось ефемерно-макабричне, то за пару сторінок вже проносяться через сотні кілометрів і опиняються в іншому місці з іншими задачами. Загалом здається, що на такий об'єм книги і темп оповіді персонажів ДУЖЕ багато, а через той-таки шалений темп їхні взаємовідносини також не розкриваються нормально.

Загалом, попри невеликий об'єм книги, я витратила на неї значно більше часу, ніж розраховувала, бо вона просто була дуже нудна і нецікава.

Сподіваюсь, у подальшій творчості авторка писатиме більш збалансовані і гармонійні тексти, бо наявність в історії некромантів та епітетів з готичної тусовки ще не робить із неї хороше складне темне фентезі.

[Пані Севелія · Rating 2 out of 5]

Чим далі, тим нудніше.
Плюси:
красива обкладинка та карта
красиво написані описи [особливо легенда про місто Розаль]
Мінуси:
- Немає духу темного фентезі, чи хоча б такого собі темного середньовіччя з містичними істотами
- Ніякі персонажі — єдине, за чим можна відрізнити персонажів це їхні імена і все
- Нудно і ніяко написані діалоги.
- Хоч лор світу спочатку здавався дуже цікавим, але чим далі тим нудніше
- Хаотична оповідь - я іноді взагалі губилась де і про шо я зараз взагалі читаю
- Нудний сюжет з дивно-награними діями персонажів. До того від головної героїні дивно пахне Мері Сью, бо до кого б вона не прийшла всі починають ловити якийсь дивний вайб ~особливості~ від неї. Персонажі часто кудись ходять, щось роблять і все це так награно і нудно.
Загалом, я ледь дочитала цю книжку. Десь на середині, я думала, що, мабуть, купила б продовження заради лору, але під кінець я відкинула цю думку. Було так нудно, не цікаво, що 192 сторінок здались усіма 500 сторінками.
Не раджу. Навіть заради умовних темних вайбів [тут їх нема, як мінімум].
Але саме виданням дуже красиве: обкладинка дуже крута й атмосферна, також гарно намальована карта світу, папір цупкий, текст не розмазується, є вшита закладинка. А виданням зі зрізом [у мене саме таке] - мм, казка, дуже круто зроблений цей самий зріз.

[Andrew Lesiv · Rating 3 out of 5]

На диво книга мені сподобалась, але й розчарувала одночасно)
По-перше, виявилось що це не одиночна книга, а початок серії, а я очікував що це буде одна книга. Принаймі по тексту це так відчувається, бо події починаються раптово, зʼявляється багато персонажів, різних локацій, подій і все це змішується у велику мозаїку, яка подається не лінійно, а уривками та дрібними порціями і не має чіткого завершення в кінці.
З цього випливає другий момент - це стиль подання історії. У мене немає претензій до форми, адже вона цілком природна і в житті теж не буває що історію розказують в чіткій хронології, проте стрибки між персонажами, подіями і часом коли щось ставалось - моментами дуже різкий! Але на допомогу приходить текст, адже такі стрибки у памʼять про минулі події виділені були іншим шрифтом, що стало досить помічним при прочитанні. Але саме через такі зміни оповіді читати це без перерв складно, адже не вибудовується одна чітка лінія, а наче будується кілька паралельно, а вже кожна з цих ліній має свою динаміку та темп, які різні і тому ти як читач легко збиваєшся при читанні.
Ну і третій момент - це обʼєм! Я б не відмовився від значно більшої книги, адже мені в цілому сюжет, світ та герої були цікавими, але все подавалось наче в скороченій версії та поспіхом, тому і не було можливості привязатись сильно до всього що відбувається. Я сподіваюсь що далі буде краще!
В цілому я хочу прочитати продовження і сподіваюсь що авторка не забариться з ним)

[Nataliia · Rating 4 out of 5]

Одразу хочу сказати, що я дико зла!!!! Так розпалити цікавість і на рішучому моменті рубати оповідь? @bohdan_books я вимагаю негайного продовження!)))))
Ця надзвичайно крута і темна історія одразу мене поглинула - некроманти, вампіри, демони, навіть ельфи! Іііііі, кістяний дракон!!!! Уск дуже цікаво і динамічно, світ цікавий, але мало розкритий. Чесно кажучи в деяких моментах, зустрівши чергового героя, я підскакувала з криком Хто ти такий? На жаль, на такий невеликий об'єм у нас купа героїв, усі цікаві, мають певну історію, але ну їх реально купа! Важко запам'ятати усіх та зорієнтуватися. Однак перші частини зазвичай ввідні, тож я сподіваюся, що авторка напише розгорнуте продовження і розкаже ще більше і про світ, і про героїв.
Однозначно, ця книжечка топ, лишається на полицях та чекає продовження!!!!

[Арсен Гребенюк · Rating 3 out of 5]

Суть «Кістяної вежі» сповна описала одна вчителька, що була разом зі мною на презентації: «Дуже атмосферно, але нічого не зрозуміло». В цієї книги передусім заслуговують на увагу оформлення та похмуро-туманна атмосфера. Можна насолоджуватися самим процесом читання, як зазначено вже в багатьох відгуках. Але головне — сюжет, — виникає на поточній сторінці та зникає, щойно її перегортаєш. Читати «Кістяну вежу» — це як іти з ліхтарем крізь темне підземелля. Бачиш окремі деталі, та гадки не маєш куди прийдеш і невдовзі забуваєш звідки прийшов. Сюжет прихований від читачів тонами відступів, епітетів, складними для вимови назвами та іменами.

Якщо ви сказали б про якогось персонажа «він злякався», то Марі Морт скаже щось як: «його опивила темна павутина страху з найпотаємніших і заборонених книг чорної магії, зачаєних у глибоких підземеллях похмурих кладовищ». Це при тому, що персонажі відрізняються тільки іменами і передісторіями. В «сучасності» вони однаково говорять і зрідка спілкуються телепатично (останнє ніяк не впливає на сюжет).

Не стану заперечувати, що в книзі є розвиток подій, однак, дочитавши до середини я заледве зрозумів хто там головні герої та чого вони хочуть. Подій насправді на оповідання, якщо не на новелу. Та подані вони так плутано, так зашифровано, з екскурсами в минуле, що виходить книга. Але вся вона веде до того що:

1) у вампірів і некромантів з'явилася проблема;
2) вампіри і некроманти зібрались та й кажуть: треба щось робити.
Все, на цьому «Кістяна вежа» закінчується.

Це радше дизайн-документ для чогось більшого, ніж самостійний твір. Призначення якого — заробити для авторки якусь кількість шанувальників і працювати з ними далі.

[Тетяна Бойко · Rating 4 out of 5]

Якби мене попросили обрати настільну книгу для готичного товариства - я б точно порадила "Кістяну вежу", дуже ж бо вона підходить по настрою і філософії.

Настільки похмура і темна, занурена у глибини пошуку сенсу існування і призначення після смерті, наповнена роздумами про тлінність всього, однозначно готичне фентезі.

Історія запрошує нас у світ, де незбагненним чином вдається співіснувати людям, вампірам, некромантам, демонам, ельфам та "відаючим", кожен з яких береже свої темні секрети та сили.

Головна героїня - та, що живе у смерті, або ж Акедіта - волею щасливого випадку рятується від загибелі від рук фанатиків та опиняється у мертвому місті - Урбмортісі, щоб врешті стати некроманткою.
Уявіть, вампір-некромант, вже цікаво😈

Своїм рятівникам вона приносить страшну звістку про війну, що вже почалась: легіони фанатиків, непідвладних магічному впливу, винищили непереможні Легіони ночі одного з клану вампірів, і йдуть далі по душі всі магічних істот, щоб очистити світ від "скверни".

То ж, незважаючи на міжусобиці і чвари, всі ті, хто володіє магією, мають об'єднатись проти спільного ворога заради виживання.

Яку ж роль відіграє у цьому Акедіта і чому древній демон з кривавого Першоокеану обрав її - відповідь має нам дати авторка на сторінках циклу.

Не поклалала на книгу великих надій, та мені сподобались і персонажі, і світ й динаміка руху розповіді - для такого невеликого об'єму доволі достойно.

Звісно, дещо напружувала постійна похмурість думок і філософські відступи, та сюжет від цього не постраждав.

Вердикт: якщо носите у серці краплину темряви - вперед, поринайте під тінь Кістяної вежі.

[Marka Lib · Rating 4 out of 5]

Роман Кістяна вежа одразу занурює в атмосферу фентезійного середньовіччя, де люди навчились жити у відносній рівновазі з нелюдом. Вампіри охороняють князівства від зовнішніх ворогів, а некроманти залагоджують делікатні справи з мертвими, - такий собі товарно-грошовий лад.

Мова авторки неспішна, делікатна, повна красивих епітетів та естетичних порівнянь, просякнута меланхолійної готичною естетикою, магією, тонким еротизмом вампірського буття. А ще велика Вежа, кістяний дракон, тихі погости, княжі замки, вологі склепи… Зловили вайби Стокера та Ле Фаню? Я – так!

В романі трапляються й нещасливе нерозділене кохання, від чого герої йдуть у смерть; й спраглива помста, яка тримає примарне життя у божевільної сутності й підпалює світ навколо.

Найцікавіше виявилось пізніше, що не лЮди потерпають від вампірів, а людські фанатики, якими керує таємний лялькар, починають велику війну, щоб знищите всі нелюдські раси: демонів, вампірів, некромантів, ельфів, перевертнів, відаючих-чарівників.

Потроху знайомлячи з героями, іноді поринаючи в недалеке або столітнє минуле, письменниця пояснює взаємовідносини, вчинки та сподівання, настільки достатньо, що в мене не залишилось майже питань, й не було жодного бісячого персонажу.

А фінал книги почепив на гачок й мені вже треба наступну книгу трилогії!

[Irene V. · Rating 3 out of 5]

Це було дуже і дуже добре. Сподобався стиль авторки, світ і сама історія розвитку подій. Мені було достатньо легко вчитатись і зрозуміти, що відбувається. На моє здивування я дуже перейнялася епізодичним персонажем на імя Етерна. Це було прям 💔

Не вистачило саспенсу від самої історії. Вона моторошна, вайбова? Однозначно! Але занурення на всі 100 не відбулось. Скоріше за все із-за того, що сама історія помістилась всього лише на 188 сторінках. Можна сміливо другу частину більше)

Хотілось трошки більше світоустрій нікромантів і про самих нікромантів, як дійових осіб. Саме це в анотації і підкупило. Можливо в другій частині вони відіграють більшу роль, про що, можливо, натякає авторка на 163 сторінці 🤞

В кінці, на жаль, мені не вистачило емоційного взлету. Той кріфхенгер, що очікувала, не стався. Але я однозначно буду читати другу частину. Багато питань з`явилось 🤗 а мені потрібні відповіді 🤌 😅

[Anna · Rating 3 out of 5]

Похмуро, сумбурно, химерно. Цікавий сюжет, проте не завжди зрозумілий, події скачуть з минулого в теперішнє, від одного персонажа до іншого, а потім і до третього. Але кожна з ліній мені була цікавою. Певно через об’єм мені було замало, хочеться більше дізнатись про кожного. Зважаючи на кінцівку, чекатиму наступних частин)

Трохи підпортило враження наявність помилок у тексті( якісь фрази не виділено розділовими знаками, а якісь не фрази, а просто текст виділено як фраза персонажа...)

[Bohdan Didov · Rating 4 out of 5]

Книга мені сподобалася, цікавий світ та персонажі, історія співіснування такого набору рас доволі захоплива. Деякі нюанси в структурі написання, перескакування по сюжету та хронології й різкий обрив історії в кінці я спишу на те, що це перша книга авторки. В цілому задоволений й з нетерпінням очікую продовження.

[Suzanna Revt · Rating 4 out of 5]

Захоплива історія, але часом події розвиваються надто швидко і діалоги очевидні.
Чекаю продовження)

[Суханицька Галя · Rating 5 out of 5]

Приємно вражена від прочитаного

Всесвіт Кістяної Вежі, де мирно співіснують багато магічних народів. Некроманти, вампіри, ельфи, перевертні... А також Відаючі, тобто люди, які вивчають і вдосконалюють свої магічні вміння.

Але їм загрожує війна з фанатиками, які хочуть знищити усе магічне.

Основою світобудови Кістяної Вежі є Магія. А тут її хочуть знищити.

Причому книжка починалася писатися ще пару років тому, коли в нас війни ще не ��уло.

Відчувається паралель між зазомбованими фанатиками, які прийшли з війною і нашими простигосподи сусідами, зазомбованими пропагандою

Дуже сподіваюся що війна закінчиться перемогою, як у Всесвіті Кістяної Вежі, так і у нас в Україні.

А ще мені дуже подобається що вампіри та інша нечисть являються позитивними героями
Взагалі я в захваті від книжки і з нетерпінням чекаю продовження

[Христина Лончина · Rating 3 out of 5]

Дуже крута задумка сюжету, але, на жаль, не найкраще втілена 💔.

Анотація спокушає й інтригує:
«З якими загрозами може зіткнутися світ, населений мудрими Відаючими і містичними народами — вампірами, некромантами, перевертнями, ельфами, кожен з яких володіє своєю магією? Іскри воєн спалахували від самого початку існування, яке зіткали древні демони з кривавих вод Першоокеану і, порівняно з вічністю, швидко згасали. Проте несподівано виникає культ, що оголошує своїм завданням знищити всіх до ноги, хто бодай найменшим чином застосовує магію. Дорогами князівств крокують загони фанатиків, готові негайно вбити будь-кого, хто не може або не хоче примкнути до їхніх рядів, а більшість міст поволі поглинає хаос. Живі серед Мертвих і Мертві серед Живих, що мешкають в Кістяній Вежі, знають: насувається війна, яка зітре звичний світ на порох. Втім, некроманти не поспішають втручатися у справи живих — принаймні, доки битва не досягне цвинтарів. Хто ж зможе протистояти арміям невразливих до магічних впливів фанатиків, якщо навіть непереможні Легіони Ночі — могутній вампірський ковен — не встояли? Чи зможуть герої подолати міжусобиці й об’єднатися перед лицем небезпеки? І, головне, дізнатися, яка сила віддає ворогам накази? Брама «Кістяної Вежі» відчинена для всіх і запрошує до містичної подорожі світом магії, древніх легенд та епічних звершень".

Мені подобаються таке темне фентезі, тож я взялася з певним ентузіазмом до історії… І не скажу, що книжка прям розчарувала ні, але вона мені була якась дуже рівна. Емоційно маю на увазі. Хоч і відбувалися різні події, але вони якось так перестрибували одна на одну, я не встигала перейнятися долею героїв.

Мені мало об'єму. Зі стількома героями, якщо я правильно пам'ятаю, то їх тут близько десяти й фактично кожен міцно вплетений у загальний сюжет, - можна було трошки більше розігнатися. Я також розумію, що це перша частина трилогії, далі все може бути краще й більше, але мені хотілося б, щоб саме ці події авторка розписала, бо загалом ідея і герої мені подобаються!

Читатиму подовження, хочу дізнатися, що ж там далі, бо фінал тут різко переривається 🫢.

❤️‍🔥 А ще не можу пройти повз оформлення, воно таке красиве! Кольоровий зріз, дизайн палітурки, ба навіть просто кольори — дуже гарно все разом виглядає!