Мої думки про кіно. Як перекласти життя на сценарій

by Антоніо Лукіч

Книжка «Мої думки про кіно. Як перекласти життя на сценарій» Антоніо Лукіча — це спроба режисера і сценариста вмістити в кілька сотень сторінок, накопичені за 15 років знання і творчі прийоми, які стали в пригоді на шляху до написання трьох повнометражних фільмів: «Мої думки тихі», «Люксембург, Люксембург» та «Screaming Girl».
Це легко, весело і художньо написаний конспект, який допоможе у створенні сценарію фільму, хорошої історії або просто зануритися у світ кіно зсередини. Тут описаний весь процес: від роботи з ідеями та героями до прописування діалогів і деталей у сюжеті.
Видання буде корисне усім, хто працює зі словом і розповідає історії у різних форматах, цікавиться сценаристикою і сторітелінгом, прагне поглибити і систематизувати знання або просто хоче глибше зрозуміти «як це зроблено» у кіно. Для максимально широкого кола читачів.

Genres: Nonfiction, Ukrainian Literature, Writing, Art

344 pages, Paperback

Published November 16, 2024

Reviews

[Oleh Bilinkevych · Rating 5 out of 5]

Яким ми бачимо становлення режисера? Напевне, ця людина з дитинства носиться повсюди із камерою, намагаючись щось створити, скажімо, як у фільмі Спілберга «Фабельмани» ? Можливо, днями та ночами переглядає кіно улюблених режисерів і на ґрунті вловлених образів, починає уявляти своє кіно, поетапно тестуючи свої ідеї?
Історія Антоніо руйнує ці образи, адже до здачі ЗНО він і не замислювався над тим, щоб повʼязати себе із кіно. В нього був добре влаштований бізнес із продажу речей і дещо туманний погляд на те, куди йти навчатись. Все змінили слова матері, яка у відповідь на його стурбованість відповіла: «Ти вмієш організовувати людей – іди навчайся на кіно»
Цей епізод із його життя дає чудовий приклад того, що своє покликання можна знайти в будь-який момент свого життя і, часом, це може бути випадковістю. Питання в тому, чи ти нею скористаєшся.

Але ця книга не про успішний успіх. Ця книга про слово, адже з нього починається кіно. Якщо ви очікуєте на монологи від режисера про його улюблені фільми, це не те на що варто розраховувати. Тут буде критичний розбір добре відомих сцен, але в рамках сценарної роботи. Але не подумайте, що ця книга суто для сценаристів, абсолютно ні. Отримані знання стануть у пригоді будь-кому, хто працює зі створенням різного роду контенту, чи для соцмереж, чи для друкованих видань, чи для ігрової індустрії, чи для реклами. Як мінімум, після прочитання ви краще зрозумієте, як працює магія кіно та що ж то бляха таке, триактна структура, про яку так часто згадують кінооглядачі.

І на завершення. Такою кількістю інсайдів про власне кіно Антоніо ще досі не ділився. Я і близько не міг подумати, скільки праці було закладено тільки в написання сценарію. Скільки разів він змінювався, часом, переписувався з нуля. Це могли бути кардинально інші фільми. Історія Вадим із «Мої думки тихі» було роуд муві про подорож зі своїм дідусем. І герой Вадима був звичайним собі хлопцям, а не 2-х метровою шпалою. В наступному фільмі не було ані Люксембургу, ані близнюків. І це лише дрібка з того, чим ділиться автор.

Одна з найкращих книг серед прочитаного цьогоріч.
Щиро раджу!

[Katya · Rating 5 out of 5]

як людина, яка не те щоб дружить із кіно, зацінила.

тут Антоніо Лукіч розповідає про те, як створювати сценарії і розкриває закадрові історії своїх фільмів, мені сподобалося.

думаю, такі книги допомагають краще аналізувати навіть літературу, яку читаєте.

[Sergii Miakshynov · Rating 5 out of 5]

Дуже гарно і просто Антоніо розклав те як треба писати історію. Як помічати кумедні моменти у житті. Як їх переносити на папір чи екран.
І ще у книзі багато порад фільмів. Починаю дивитись…

[Marichka · Rating 4 out of 5]

Дуже гарна книжка, дуже сподобалася, хоч я від сценаристики далека. Єдиний коментар до змісту, з яким я не могла погодитися: пліз вері пліз, люди дорогі, не ототожнюйте переклад фільму та дубляж фільму. Це два абсолютно різні етапи, і коли автор пише, що дубляж «Сімпсонів» треба до спадщини ЮНЕСКО внести, то це не лише через те, як добре пан Євген Малуха чи пані Анна Лев дублюють героїв (в роблять вони це фантастично, без сумнівів, дай їм, Боже, здоровля і мішок грошів), а ще й тому, що перед тим, над епізодом попрацювали перекладачі, редактори та режисери дубляжу, які вклали ті слова по ліпсинку, шоб потім не виглядало, шо герой мовчить, а його голос ще щось добалакує там.

І саме тому (IMHO), що зʼявляється ще декілька «проміжних» сходинок на шляху, то і кінцевий продукт від цього змінюється (вам пощастило не переконувати редакторів у своєму житті в чомусь, там такі битви, що під Жовтими Водами та Збаражем таких не бачили!!!)

Тому останній розділ книжки — це спроба автора «навернути» нас на отой вид перекладу, де Геґрід говорить, як вуйко (в дитинстві мені це навіть подобалось, але воно не всюди пасує). Точно не намагаюся нікого виправдати, але завжди, коли починається розмова про український дубляж, то переклад (чомусь) взагалі не згадується, лише актори дубляжу (перекладають також люди!!! живі, класні та дуже талановиті!!!)

[Ольга К. · Rating 5 out of 5]

класнюча книжка, хоча я не збираюсь писати сценарії і знімати кіно, бо херового вистачає і без мене. було круто прочитати про образи героїв із «мої думки тихі», деталі, яких я не побачила у фільмі, бо провтикала.

5/5

[Ilonka Sheleshko · Rating 4 out of 5]

я не сценарист, і бути ним не планую, але книжка чудова!
вона про якісь загальні техніки створення історії, які можуть працювати і в інших жанрах

[m. · Rating 5 out of 5]

і хоча я дивився і фільми лукіча , і відео на його ютуб каналі , і нічого з того не було нудним, та підсвідомо я чомусь очікував, що книжка буде скучною сухою теорією.

в теорії, книжка дійсно про теорію (вибачте за тавтологію), та все ж антоніо розповідає чому певних правил потрібно дотримуватися у кіномистецтві, а чому певні речі — це суто режисерський клич.
і це усе розкриває нам деталі того, чому хороше кіно стає хорошим.

на прикладі своїх ж фільмів, лукіч показує еволюцію власного задуму від ідеї (зазвичай це якась подія з його життя, чи епізод побачений на вулиці), до епізоду фільму. і протягом цієї еволюції антоніо розповідає, чому початковий варіант не спрацював би в фільмі, чому другий варіант довелося адаптувати під українські реалії, чому третій варіант просто викинули зі сценарію, та чому четвертий варіант актор просто переграв на свій лад.

у книзі, що логічно, дуже багато відсилок на фільми (побачив, що добрі люди навіть зробили список на letterbox ), переглянути їх всі до прочитання книги вам навряд чи вдасться, проте якщо вдасться — я вам заздрю, та дуже раджу перед прочитанням подивитися «люксембург» та «мої думки» .
як мінімум, знання кінцевого сюжету фільмів чудово почнуть розкривати саме ось цей еволюційний момент сценарію.

[Sophia Filipchuk · Rating 5 out of 5]

Я відвідувала колись саме цей курс Антоніо Лукіча, який зараз вийшов книгою і це якраз той конспект, який хотілося мати. Бо уроки я переглядала разів по 4 кожен.
Люблю все, що робить Лукіч і чекаю новий фільм, про ідею якого на навчанні ми всі зі захопленням слухали.
Ще класно, що в книзі є багато прикладів зі сценаріїв і фільмів, які стало набагато цікавіше передивлятися після коментарів Антоніо🫶

[valerianet · Rating 5 out of 5]

Влюбилася в цю книгу, бо в неї більше про життя, ніж в психологічній літературі. Багато відповідей, інструментів як дивитися і бачити цей світ та посилання на відео, які доповнюють оповідання. То як результат, любов любов та початок написання сценарію свого життя, нехай і його не побачить світ.

[Alona Nikolaienko (Kiiko) · Rating 5 out of 5]

Перші 50 сторінок - і я вже у захваті. Мені треба пройти хоча б о��не коло по кімнаті після прочитання кожного есею.

Конспект дочитано. Дуже тепло на душі.
Треба подивитися польські фільми, які згадуються і тут, і у подкасті. Це просто нонсенс як ми не звертали увагу на кіномистецтво наших сусідів.

[хель · Rating 5 out of 5]

«Коли ви їдете в СВ, з вами поруч їде один фільм, а в купе - цілих три. А в плацкарті, як відомо, аж пʼятдесят три. Не проґавте їх»

я не люблю литись фільми, але люблю читати книжки. ось і знайшлись нарешті 😌

[Roman Zadorozhnii · Rating 5 out of 5]

Якщо ви закохані в кіно і книги, то що може бути цікавіше, ніж читати книгу-конспект знаного українського режисера та сценариста (надіюсь, майбутнього класика), де він ділиться своїми знаннями та практичними порадами?
Майстерний оповідач з чудовим почуттям гумору Антоніо Лукіч розкриває свої секрети ремесла і єдине, що хочеться побажати після прочитання: щоб у цього автора були можливості реалізовути свої ідеї у майбутньому і дарувати нам чудові фільми!

[Katya Dubinina · Rating 4 out of 5]

Мені дуже сподобався початок, де була загальна рефлексія про мистецтво, - хотілось би цілу книгу такого. Я не дотична до створення кіно, читала з цікавості, тому подекуди було забагато деталей як для людини, яка цим не користуватиметься. Все інше - 5 зірок.

[Olena · Rating 5 out of 5]

Нічого не тямлю в художніх засобах фільмів і взагалі їх структурі. Але після цієї книжки шось прояснилось, ну і загалом багато шо стало зрозуміліше. Сподобалось подача - це конспект з прикладами. Все по поличках і зрозуміло.

Але! Я слухала аудіокнигу, багато шо хотілось підкреслить, а це тіко в папері зручно, тому ще куплю і в папері, а то лекцію послухала - конспекту не маю.

[Natalie · Rating 5 out of 5]

Зневірившись у весіллях із поляковими, я мала всі шанси ніколи і не дізнатись, наскільки справжньою та живою може бути сучасна українська комедія. Свого часу обидва повнометражні фільми Антоніо Лукіча пройшли повз мене — і у 2024 році стали несподіваною знахідкою, одним з основних кіновражень. Побачивши анонс майбутньої книги від режисера, я без вагань оформила передзамовлення. Автор «Думок» і «Люксембургів» лишався для мене загадкою і хотілося познайомитися з ним ближче (от би Всесвіт завжди так сумлінно виконував мої бажання).

Я і забула, що десь на іншому боці Києва відомий режисер пише книгу, аж тут зателефонували із видавництва: серед 3000 передзамовлень рандомайзер вибрав моє — і тепер Антоніо мусив доставити примірник особисто мені під парадне. Я, звісно, погодилась. Дуже рідко щось виграю. А може, і цього разу не виграла, просто перед тим видавець 2999 разів не зміг додзвонитися переможцю. Хто взагалі бере слухавку, коли телефонує незнайомий номер?

В книзі Антоніо розповідає, що персонажі найкраще розкриваються в ніякових ситуаціях, коли немає жодних очікувань та інструкцій. Мабуть, на зустрічі з автором ще непрочитаної книги непогано розкрився би будь-який персонаж. Згадайте сцену з папугою із «Думок» — таке міг створити тільки тихий, соромʼязливий митець, який переживає у спілкуванні зі світом чистий дистильований крінж. У кіно це додає сюрреалізму, виглядає іронічно й сміливо, а в житті додає румʼянець на спільному селфі. І я там менш червона, ніж сам Антоніо.

Якщо серйозно, книга — чудова. Докладна, щира, смішна. З викладом теорії та філософії кіно, але без зверхності чи снобізму. Це одна з тих автентичних нонфік книжок, яких так бракує на полицях наших книгарень, — де фахівець з натхненням і знанням справи розповідає про свій фах у сучасних українських реаліях (тоді як навчити вас бути багатим папою десь у багатих америках ладен кожен другий нонфік).

Хоча й писалася в першу чергу для сценаристів, книга буде цікава всім, хто хоче більше дізнатися про створення кіно, зокрема про закони мистецтва сторітелінгу. Ви разом із Лукічем прокачаєте спостережливість і зустрінете прототипів на станціях київського метро; хитрими фокусами видобуватимете з реальності сюжети, архетипи й міфологеми; комбінуватимете сцени на магнітній дошці за правилами композиції — і потім сидітимете ночами в паралічі творчої кризи. Все як в житті, без прикрас. Це враження долученості до прихованого, наче нас, читачів, автор взяв із собою на роботу, провів за лаштунки, — саме те, що потрібно, у книзі про українське кіно.

Щиро, без сумніву і не тому, що мене може підкупити селфі і два автографи, ставлю цій книзі 5 зірок. Ще зичу наснаги всім, хто дійсно пише власний сценарій, і сподіваюся побачити від Антоніо Лукіча ще не один повнометражний фільм.

[Marina · Rating 5 out of 5]

Чи змусила ця книга мене дивитися на кіно інакше? Так.
Чи стало зрозуміліше, як пишуться сценарії? Безперечно.
Це не просто спогади чи роздуми, а ще й практичний посібник для тих, хто хоче зрозуміти, як будувати історію в кіно. Є корисні техніки, структурні підходи та приклади. Книга написана живою та легкою мовою. Навіть якщо ви просто любите кіно, а не плануєте його знімати, ця книга варта уваги.
А якщо таки плануєте — тим більше.

[Оля · Rating 5 out of 5]

є відчуття, що на останніх розділах Лукіч заїбався і текст з себе вимучував, але це не псує загальне враження – книга просто чудова

[хіхійка🚬 · Rating 4 out of 5]

я починала читати цю книжку без мети, максимум, щоб дізнатись щось нове про фільм фільм, який я готова іноді передивлюватись чи не кожного дня. все ж таки, книга чудова. та, я не зрозуміла багато пояснень, бо не те, щоб цікавилась пластом класики кіно, лише щось зі скандинавського знала (знову ж таки, завдячуючи, курсу під час семестрового обміну). але це не завадило мені насолодитись нею й пройти шлях написання сценарію.

[Marina Kolomiets · Rating 4 out of 5]

Мені, як людині, якій цікаво, як створюється кіно, було справді цікаво читати цей детальний конспект. Усе подано чітко, без води, з прикладами з відомих картин кінематографа і самого автора.

Після цієї книги з’явилось бажання подивитися фільми Антоніо, які я ще не бачила.

Видання підійде тим, хто хоче краще розуміти кінематограф, а саме створення сценарію, а також шанувальникам творчості Лукіча.

[Yara Kucherenko · Rating 5 out of 5]

Так само як і фільми Антоніо повні гумору та життєвих ситуацій, книга наділена цим авторським баченням. Це буквально концентрат думок і порад, секретів, спогадів і нюансів від режисера та сценариста про написання сценарію. Ба більше - написання сценарію в умовах українського кіноринку та контекстів.

Навіть не маючи планів написати сценарій ця книга читається дуже кайфово: десь посміятись, десь подумати, десь передивитись чи подивитись кіно. В цілому лаконічно, влучно, корисно, структуровано і фаново.

І унікально. Такий погляд на робочий стіл, в спогади і думки режисера. Навіть є в цьому щось інтимне, бо багато особистого досвіду і поглядів на справу, якими діляться ось так відкрито, але дуже тепло. Певна мемуарність разом з закадровими історіями надає цьому "конспекту" зі сценаристики душі і водночас практичності.

[Yuliia Shcherbak · Rating 5 out of 5]

Антоніо Лукіч - приклад чудового візуального оповідача в кіно, а тепер ще й в літературі. Ні, мені не схотілося написати сценарій до фільму після прочитання, але розуміти закони творення і звертати увагу на деталі стало інтересніше.
Окрім списку кінострічок до перегляду, виношу із собою кризу ідентичності на додачу до існуючої депресії. Бо наскрізно писати у книзі про «найбільше у світі хотіння героя» та казати про надмету перенеслося у власне екзистенційне питання існування і пошук тої мети.
Антоніо, якщо ви це прочитали, то з вас оплата мого наступного сеансу психотерапії!

[Yeva · Rating 5 out of 5]

Надзвичайно корисна книга-посібник для всіх у сфері кіно чи тих хто цікавиться сторітелингом. Лукіч ділиться різноманітними техніками та інструментами для роботи над сценарієм. Після прочитання маю безліч збережених цитат та рекомендацій щодо фільмів. Обовʼязково ще повертатимуся до книги.

[Pavlo Vlasenko · Rating 5 out of 5]

Мої думки в захваті.

[Anastasia Fitisova · Rating 4 out of 5]

Мені сподобалося. Це такі аля думки/мемуари, наплутані з теорією. Не бездоганно, але досить радісно.

[Svi · Rating 5 out of 5]

Я не пишу сценарій, але цю книжку було приємно читати від початку до кінця, як історію життя творчої людини. Або розповідь друга, котрий поділився з тобою досвідом, а у кінці обійняв.

[Di Kovryzhenko · Rating 5 out of 5]

Дуже академічно. Це справжній конспект як заявляв автор.
Можна дізнатись багато неочевидних речей з пре-продакшену фільму.

[Viktoriya Malyarchuk · Rating 5 out of 5]

Я відносно далека від кіно, а весь мій дотичний досвід в цій сфері - написання ідей для соціальної реклами екологічного жанру. Але це було пізнавально, легко, часом смішно і дуже доступно. Гарний конспект. Цікаві інсайди з процесу створення Мої думки тихі, та Люксембург, Люксембург.

[Anastasia Kurinska · Rating 4 out of 5]

Книга-конспект про кіно від режисера та сценариста «Мої думки тихі» та «Люксембург, Люксембург» — Антоніо Лукіча

Скажу одразу, якщо ви не любите спойлерів, то перед прочитанням книги неодмінно варто ознайомитися з вищезазначеними кінострічками, а також зазирнути на ютуб-канал «Мої думки про кіно» (https://www.youtube.com/@moiidumkypro...).

Мені подобається усе, що робить Антоніо, бо він має хист запам'ятатися завдяки своїй самобутній подачі, що балансує між серйозністю та іронічними вставками. Ця праця — не виняток. Кумедно, що попри те, що книга є нонфікшином, читаючи, я уявляла ніби її озвучує сам автор.

Лукіч називає це видання своїм конспектом і ви дісно отримаєте справжню збірку думок, яку вже за вас структурували і навіть повиділяли все найголовніше. Це такий собі потік рефлексій та порад за 15 років режисерсько-сценариського досвіду, сформований у цілісну розповідь.

Мені, як людині не зі сфери кіно, було максимально цікаво зрозуміти описані процеси зсередини. Оскільки допитливість — одна з головних рис, яка має бути у сценариста на думку Антоніо Лукіча, саме відповіді на численні питання ми знаходимо у його праці:

- як зрозуміти, чи важлива ця сцена для сценарію,
- чому запитання і парадокс — це основа всього,
- як перевірити, що ідея хороша,
- яким має бути баланс між емоційністю та раціональністю,
- чому розуміння головного героя розпочинається з його бажань,
- хто такий скрипт-доктор,
- у чому проблема поганих фільмів,
- яка різниця в подачі в кіно й літературі,
- з чого почати кінострічку і який це матимете ефект.

На закріплення засвоєних знань автор пропонує цікавезні вправи, за які я з захватом бралася відразу. Окрім того, уже засвоєні поняття використовувалися надалі без додаткових пояснень, що також спонукає розбиратися з ними, для подальшого розуміння матеріалу. Не знаю, чи згодиться ця книга професіоналам, однак для новачків, чи тих, хто хоче привідкрити залаштунки професій кіноробів, точно підійде.

Певно, мене найбільше подивувало, скільки тут було особистого. Звісно, я розуміла, що у своїх фільмах режисери доволі часто рефлексують над питаннями, якими задаються самі, однак ця праця показала мені яким насправді є Антоніо Лукіч як людина.

P.S.: схоже, у мене з'явилося улюблене видавництво

[Taras Vasylyshyn · Rating 5 out of 5]

Історії — найдавніший спосіб передавати інформацію. І, якщо чесно, значна частина маркетингу теж «працює історіями» (тепер це модно звати сторітелінгом). У цій логіці кіно і сценарії — це просто інша форма того, як ми розповідаємо історії. Книжка цікава й легка, з багатьма живими прикладами — читається приємно. Як каже сам автор, у кожного з нас — море досвіду, а сценарій — це спосіб навести лад у хаосі досвіду. Влучний тон задає переосмислена формула Хічкока: «кіно — це взяти життя й викинути з нього все нудне».

Автор послідовно зводить «велику магію кіно» до ремесла драматурга — людини, яка складає дію. Драматургія тут не академічна схема, а набір робочих інструментів:

Мета та вектор (якорем слугує метафора про корабель і хвилі): історія рухається, коли герой чогось дуже хоче.
Парадокс як головний магніт уваги: здивування = інформативність. Влучно сформульований парадокс — маркер життєздатної ідеї.
Антагоніст має бути розумним і сильним — інакше перемога героя дешева.
Логлайн як теза–антитеза–синтез (кейс «Клану Сопрано» показує, як короткий опис уже містить драматургічну напругу).
Економія виразу: «література, зведена до дії» і конкретика у трьох словах (приклад «Dunhill International») закарбовує сцену назавжди.
Мова й географія впливають на ритм і діалоги (Ужгород, Тіроль, Нью-Йорк — не просто локації, а акустика характерів).
Перешкоди як мова світу: перипетії — спосіб, яким Всесвіт говорить із героєм (і з нами).
Ці тези підбиті прикладами — від Лінча до Чапліна, від «Залягти на дно в Брюгге» до «Субмарини». І головне: книга вчить бачити конфлікт у всьому та перекладати власне життя в метафори, що резонують ширше за приватний досвід.

Нетипова книга, не схожа на підручник, що вже топ. Моя оцінка- 5 з 5.

[Yuliia Lutsiv · Rating 5 out of 5]

Вау! Я в захваті. Хоч і читала я цю книжку-конспект трохи довше ніж зазвичай, насолодилася я кожною сторінкою. Стиль та манера написання просто чудові, талант автора до написання текстів, не лише сценаріїв, дуже помітний. Фінал вийшов справді супер ліричним, краще за будь-які тости, як напутнє слово.

Думаю, варто почитати "Думки про кіно" не лише людям, які зацікавлені у кінематографі (для них це маст-рід, адже Антоніо Лукіч навіть пропонує вправи, щоб повправлятися у написанні сценаріїв та інших його елементах), але й усім, хто хоче осмислено дивитися фільми, працює з текстами чи в творчій сфері, ну або щоб просто підтримати українського автора — це ж теж аргумент. Окрім класн��х речей, які я дізналася про фільми, історію кіно, терміни та інструменти, я ще й отримала величезний список фільмів (шедеврів згідно з словами автора), які я ще не бачила, але однозначно хочу переглянути.

Загалом, я вважаю. що кожна книжка, яка нас (чи наше сприйняття/думки) якось змінює — це хороша книжка, а після цієї поїздка в плацкарті для мене точно не буде просто поїздкою з купою незнайомців, і серед натовпу людей я теж буду більш уважна щодо того, що люди кажуть, як і про що. Я ніколи не мала на миті написати свій сценарій, але від тепер точно занотовуватиму якісь образи, фрази, ситуації, які зі мною траплятимуться