What do you think?
Rate this book
Автаркія. Самодостатність у сучасному світі
Ця книга народжена на передовій. Євген Врядник досліджує поняття автаркії (самодостатності) як засобу для збереження внутрішньої свободи в умовах сучасного світу. Тут поєдналися глибокі роздуми про індоєвропейську цивілізацію і досвід бойових дій.
Автор переосмислює античний стоїцизм, кінізм та інші вчення, що стають дедалі кориснішими для сучасної людини, формують нинішніх воїнів. Через призму власного досвіду він розглядає, як досягнення стану автаркії допомагає не втрачати себе у вирі подій і зберігати твердість духу, коли все навколо змінюється.
Це путівник до самодостатності, яка допомагає залишатися вірним вищим принципам і долати випробовування долі.
Автор переосмислює античний стоїцизм, кінізм та інші вчення, що стають дедалі кориснішими для сучасної людини, формують нинішніх воїнів. Через призму власного досвіду він розглядає, як досягнення стану автаркії допомагає не втрачати себе у вирі подій і зберігати твердість духу, коли все навколо змінюється.
Це путівник до самодостатності, яка допомагає залишатися вірним вищим принципам і долати випробовування долі.
128 pages, Hardcover
Published January 1, 2024
3 people are currently reading
19 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
December 13, 2024
Попри цікаві приклади з історії лицарської та військової культури, а також калейдоскоп різноманітних духовних практик, які автор тут згадує, на сторінках книги можна помітити й чимало суперечливих моментів, а деякі з його ідеологічних сентенцій — просто неприйнятні у сучасному цивілізованому товаристві.
Утім, є тут і натяк на дещо химерну історію (або цікавий збіг). Автор переконаний, що кожному українському військовому потрібно читати і перечитувати "Бгаґават-Ґіту", що цей текст здатний направляти думки читача в правильне русло, а також допоможе знайти відповіді на гострі екзистенційні запитання воїнів.
Ще у 2022 році Євген Врядник пише, що невдовзі мав би з'явитися благодійний наклад цієї книги, в кишеньковому форматі, для поширення серед військовослужбовців.
На початку 2024 року такий наклад справді з'явився. Книгу під назвою "Бгаґават-Ґіта. Шлях героя" надрукували, ймовірно, представники української громади кришнаїтів.
Я прочитав її і мало що зрозумів, хоча мушу визнати, Крішна вміє мотивувати:
"Знай: незнищенне те, чим усе пронизано. Ніхто не може знищити нетлінне.
Сказано, що минають тільки ці тіла того, хто втілений вічний, незмірний, незнищенний. Тому бийся, нащадку Бгарати"
Або:
"Убий і Дроку, і Бхішму, і Джаядратху, і Карну, а також інших воїнів-героїв, уже вбитих Мною. Борись без вагань! Ти переможеш суперників у битві."
Утім, є тут і натяк на дещо химерну історію (або цікавий збіг). Автор переконаний, що кожному українському військовому потрібно читати і перечитувати "Бгаґават-Ґіту", що цей текст здатний направляти думки читача в правильне русло, а також допоможе знайти відповіді на гострі екзистенційні запитання воїнів.
Ще у 2022 році Євген Врядник пише, що невдовзі мав би з'явитися благодійний наклад цієї книги, в кишеньковому форматі, для поширення серед військовослужбовців.
На початку 2024 року такий наклад справді з'явився. Книгу під назвою "Бгаґават-Ґіта. Шлях героя" надрукували, ймовірно, представники української громади кришнаїтів.
Я прочитав її і мало що зрозумів, хоча мушу визнати, Крішна вміє мотивувати:
"Знай: незнищенне те, чим усе пронизано. Ніхто не може знищити нетлінне.
Сказано, що минають тільки ці тіла того, хто втілений вічний, незмірний, незнищенний. Тому бийся, нащадку Бгарати"
Або:
"Убий і Дроку, і Бхішму, і Джаядратху, і Карну, а також інших воїнів-героїв, уже вбитих Мною. Борись без вагань! Ти переможеш суперників у битві."
Read
June 13, 2025Ця невеличка за обсягом праця містить багато екскурсів в історію філософської думки індоєвропейських і східних цивілізацій. Автор наводить приклади з буддизму, стоїцизму, кінізму, цитує «Бгагават-Ґіту», Ніцше, Юліуса Еволу, «Дхамападу», Епіктета, Біблію, згадує Ернста Юнґера, Кнута Гамсуна, Теда Качинського, Геракліта й Генрі Девіда Торо, аналізує концепцію гри як світогляду Йогана Гейзинґи та розмірковує над ще багатьма ідеями, творами, культурами. Проте перелік згаданих джерел у книжці стане у пригоді всім допитливим читачам, хай чого вони прагнуть після прочитання – чи то розвитку власної особистості, чи науково-культурологічних дискусій з автором.
Есеї «Автаркії» є як глибокими роздумами про самодостатність у сьогоденні хаосу, неспокою та невизначеності, так водночас і прямою критикою сучасного суспільства. У першому розділі книжки, що має назву «Проти течії», автор описує два типи людей як дві протилежності. Перший тип – подвижники, найкращі з роду людського, спроможні долати страх під час воєнних дій. Другі ж – слабкі духовно й фізично, культивують свою безпорадність. Вони є постлюдьми без роду й племені, без сенсу життя.
На думку автора, саме перший тип людини є уособленням «героя», якого визначають дві ознаки: хоробрість і свобода. І саме така людина здатна змінювати реальність. Її гартування відбувається у суворих умовах ворожої ненависті, битв, смертельного страху. Усе це можливо лише у випробовуванні війною, тому що війна для чоловіка є очищенням і духовною підготовкою мужності. У цьому контексті автор звертається до прикладів з найдавніших практик воїнів – самураїв, лицарів, героїв скандинавського епосу. І він вірить, що колись сучасні хибні ідоли впадуть, а натомість повернеться влада меча, як це вже було в історії людства.
У другому есеї «Ігровий світогляд» ідеться про суть життя-гри в азартному бажанні дослідити світ аж до самісіньких його меж, легко й граючи, незважаючи на релігійні упередження, забобони й перестороги. І байдуже на результат, головним є шлях. Як у самураїв. Архетип гравця, за мисленням автора, і визначає байдужість до наявності чи відсутності результату, до своїх досягнень чи невдач.
І у фінальному есеї «Автаркія» автор знову повертається до «героя», дає власне тлумачення цього визначення в сучасності. Те, що «герой» з’являється завдяки травматичному досвідові, у розділі описано як досвід пасіонарія, чиє життя пов’язане з постійним смертельним ризиком. Така людина завжди рухається на вістрі бритви. Досконалість і перевага «героя» відбувається на трьох рівнях:
фізичний: тіло підготовлене до суттєвих навантажень;
ментальний: мислення живе й активне, мозок здатен до розв’язання екстраординарних завдань;
духовний: почуття не підвладні зовнішнім пристрастям.
Травматичний досвід тут трактований як такий, що завжди пов’язаний зі смертю. І тому «герою» необхідно відчути смак війни та будь-якої іншої небезпеки – екстремальних подорожей, тяжкої хвороби, підпільної діяльності тощо. Лише через перебування в ситуаціях крайнього ризику людина поступово набуває самостійності та стає тим героєм-гравцем, якого й підносить автор у своїх роздумах.
Цікаво також простежити, як автаркія розвивалася й викристалізовувалася у деяких давніх традиціях: стоїцизмі, буддизмі, кінізмі, індуїзмі. Автор робить екскурс у ці вчення, описуючи практики контролю тіла й думок, пробудження, становлення усвідомленості.
Усі автаркічні духовні традиції, наведені в цій праці, описують і сприймають людину через процес її становлення. І кожне вчення з його практиками є ключем до цього становлення, до сходження нагору, а отже, і до могутності.
На завершення автор висловлює сподівання на те, що загартована людина колись височітиме над сучасним світом темряви, наче маяк, освітлюючи шлях до істини. І для цього важливо запровадити автаркічну систему виховання, як це вже відбувалося в історії: дзенські монастирі, система виховання давніх греків, навчання ведійських кшатріїв і приклади з ближчого до нас минулого – барон Унґерн, імператори Священної Римської імперії та королева Англії Єлизавета. Бо у дні завтрашньому «вистояти й досягти успіху в боротьбі зможе лише автарх – вільна, сильна й рішуча людина, непідвладна смерті та стихіям».
https://mind.ua/publications/20290482...
Есеї «Автаркії» є як глибокими роздумами про самодостатність у сьогоденні хаосу, неспокою та невизначеності, так водночас і прямою критикою сучасного суспільства. У першому розділі книжки, що має назву «Проти течії», автор описує два типи людей як дві протилежності. Перший тип – подвижники, найкращі з роду людського, спроможні долати страх під час воєнних дій. Другі ж – слабкі духовно й фізично, культивують свою безпорадність. Вони є постлюдьми без роду й племені, без сенсу життя.
На думку автора, саме перший тип людини є уособленням «героя», якого визначають дві ознаки: хоробрість і свобода. І саме така людина здатна змінювати реальність. Її гартування відбувається у суворих умовах ворожої ненависті, битв, смертельного страху. Усе це можливо лише у випробовуванні війною, тому що війна для чоловіка є очищенням і духовною підготовкою мужності. У цьому контексті автор звертається до прикладів з найдавніших практик воїнів – самураїв, лицарів, героїв скандинавського епосу. І він вірить, що колись сучасні хибні ідоли впадуть, а натомість повернеться влада меча, як це вже було в історії людства.
У другому есеї «Ігровий світогляд» ідеться про суть життя-гри в азартному бажанні дослідити світ аж до самісіньких його меж, легко й граючи, незважаючи на релігійні упередження, забобони й перестороги. І байдуже на результат, головним є шлях. Як у самураїв. Архетип гравця, за мисленням автора, і визначає байдужість до наявності чи відсутності результату, до своїх досягнень чи невдач.
І у фінальному есеї «Автаркія» автор знову повертається до «героя», дає власне тлумачення цього визначення в сучасності. Те, що «герой» з’являється завдяки травматичному досвідові, у розділі описано як досвід пасіонарія, чиє життя пов’язане з постійним смертельним ризиком. Така людина завжди рухається на вістрі бритви. Досконалість і перевага «героя» відбувається на трьох рівнях:
фізичний: тіло підготовлене до суттєвих навантажень;
ментальний: мислення живе й активне, мозок здатен до розв’язання екстраординарних завдань;
духовний: почуття не підвладні зовнішнім пристрастям.
Травматичний досвід тут трактований як такий, що завжди пов’язаний зі смертю. І тому «герою» необхідно відчути смак війни та будь-якої іншої небезпеки – екстремальних подорожей, тяжкої хвороби, підпільної діяльності тощо. Лише через перебування в ситуаціях крайнього ризику людина поступово набуває самостійності та стає тим героєм-гравцем, якого й підносить автор у своїх роздумах.
Цікаво також простежити, як автаркія розвивалася й викристалізовувалася у деяких давніх традиціях: стоїцизмі, буддизмі, кінізмі, індуїзмі. Автор робить екскурс у ці вчення, описуючи практики контролю тіла й думок, пробудження, становлення усвідомленості.
Усі автаркічні духовні традиції, наведені в цій праці, описують і сприймають людину через процес її становлення. І кожне вчення з його практиками є ключем до цього становлення, до сходження нагору, а отже, і до могутності.
На завершення автор висловлює сподівання на те, що загартована людина колись височітиме над сучасним світом темряви, наче маяк, освітлюючи шлях до істини. І для цього важливо запровадити автаркічну систему виховання, як це вже відбувалося в історії: дзенські монастирі, система виховання давніх греків, навчання ведійських кшатріїв і приклади з ближчого до нас минулого – барон Унґерн, імператори Священної Римської імперії та королева Англії Єлизавета. Бо у дні завтрашньому «вистояти й досягти успіху в боротьбі зможе лише автарх – вільна, сильна й рішуча людина, непідвладна смерті та стихіям».
https://mind.ua/publications/20290482...
Displaying 1 - 2 of 2 reviews