Замок із кришталю

Замок із кришталю #3

by Ірина Грабовська

Янн підкорив Ретон, але справжня боротьба тільки починається. Його неоднозначне рішення шокувало всіх — і суперників, і прихильників. Тож коли друзі перетворюються на запеклих ворогів, могутніх і жорстоких, чи не виявиться тягар влади заважким для молодого князя? Не кращі справи і в Небельгаймі, де принцеса Ізвен намагається захистити спадщину занепалої династії Вельґетів. На цьому шляху їй доведеться пройти крізь темряву і вогонь, щоб врятувати свій народ і себе. «Замок із кришталю» завершує подорож у захопливий світ давньої магії та величних королівств під світлом пресвятих Зірок.

Genres: Fantasy, Ukrainian Literature

744 pages, Hardcover

Published February 3, 2025

About the author

Ірина Грабовська - українська письменниця і блогерка. Писала сценарії для комп'ютерних ігор. Веде блоги, присвячені письменництву, у Facebook, Instagram і Telegram.

Авторка стімпанк-дилогії "Леобург", що складається з двох книг - "Остання обитель бунтарства" і "Остання війна імперій". У 2018 році Ірина стала співавторкою військового документального бестселеру - хроніки "У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту" (під псевдонімом Анастасія Воронова). У 2020 році "Остання обитель бунтарства" увійшла до довгого списку "Книги року ВВС-2020".

У 2022 році у видавництві "Віват" вийшов друком роман Ірини "Зірки й кістки", перша частина фентезійної трилогії "Замок із кришталю".

Улюблені жанри - історична проза, янґ-едалт і нью-едалт фентезі, стімпанк, психологічна проза.

Reviews

[Nazar Boruta · Rating 5 out of 5]

Вибачте, я дуже необ'єктивний у цьому огляді, але я закоханий в цю історію до мозку кісток. Персонажі з початку першої книги перемінилися до невпізнаваності, події кілька разів перекрутилися довкруж, але основним залишилося одне — дім, і те, як важко його знайти і як легко втратити. Ретон зрештою став домом для усіх птахів, тож хай і кожен із нас віднайде власний.

[Maria · Rating 5 out of 5]

Це була довга і гарна мандрівка через роки (і для героїв, і для мене, бо я ж наче передзамовляла чи не кожну книжку).

Хороша книжка, затягує і не випускає, лише у певні моменти можна вирватися. І то, тільки доклавши багато зусиль.

Дуже подобається розвиток персонажів, їхні правильні і неправильні вибори, і своє місце для всіх у цьому строкатому світі (я не буду читати історичні деталі про прототипів країн у нашому світі, тому віритиму, що далі у них все було гаразд).


Ізвен досі любов, я дуже щаслива, що в неї була ця арка (та і у інших теж, просто інакше буде багато спойлерів)


Яка прекрасна потьмава на зірки вийшла, я в захваті)

[Ann Los' · Rating 5 out of 5]

Це неймовірно. Пишаюсь, що це українське. Заслуговує екранізації, чекаю на переклади всіма мовами світу.

[А. Achell · Rating 5 out of 5]

Неможливо відірватись, Ірина Грабовська проробила таку неймовірну працю над усією трилогією та цією книгою зокрема, що лишається тільки мовчки захоплюватись.
Дуже гідне фентезі ❤️‍🔥

[Юлія Бернацька · Rating 5 out of 5]

Якимось чином писати відгук на цю частину було особливо важко і я довго не могла зрозуміти чому, адже вона мені дуже сподобалася. Потім до мене дійшло, що вона подарувала мені спокій. Історія закінчена, розв'язка мене задовольнила, я досягла якогось магічного дзену, де не ламаю собі голову над тим, чим це все може закінчитися і що буде з персонажами. Мене все влаштувало, жодних значних зауважень не було. Я вже й забула, що улюблені історії можуть закінчуватися так)

Сам кінець був для мене дуже меланхолійно-ностальгічним. Коли я дійшла до останнього абзацу і зрозуміла, що він слово в слово повторює перший абзац першої частини та ідеально ілюструє весь той шлях, який ми пройшли з героями - на очі виступили сльози. Розридалася я, як би це не було смішно, лише раз, на подяках, коли пані Ірина дякувала прототипам своїх персонажів, бо якось накрило усвідомленням, що історії цих реальних людей з середньовічної Бретані, в обробленому вигляді, звісно, так сильно зрезонували сучасним українцям. Щось в цьому є від " People are trapped in history and history is trapped in them".

Ну але втремо соплі та сльози та поговоримо трохи по сюжету та персонажам, бо тут є що сказати.
Можна було б подумати, що третя частина не є такими ж емоційними качелями, як друга, але, як на мене, ми просто пересіли з атракціону Клоун на американські гірки, тому емоційні панчі в третій частині, хоч і довше розганялися, але були, як на мене не менш сильними (а може й сильнішими).

І почнемо ми з Янна, бо з нього усе почалося і ним тут все закінчилося. Янн це той персонаж з яким у мене були складні стосунки на початку цієї історії, у другій частині я почала йому співпереживати, а в третій я вже з чистою совістю за нього вболівала. Так, Янн все ще робив достатньо дикухи моментами, але в більшості випадків він старався і мені дуже хотілося, щоб йому вдалося Make Reton Great Again зробити Ретон домом для птахів. Янн може не найкраща людина (птах), яку ви знаєте (бо це, звісно, Мона), але ніхто не зможе сказати, що він не віддав усе заради Ретону. Та і чисто по-людськи Янн був мені симпатичніший у цій частині. Якийсь самоіронічний та трохи втомлений від усього. Ще мені дуже боліло за нього серце, коли він втратив перше яйце. Так, він, звісно, повівся не найкращим чином з Арезу (і Мона цілком справедливо йому вичитала за це), але також треба враховувати наскільки йому було боляче і він навіть не мав нікого, хто розділив би з ним цей біль. Мені дуже сподобалися їхні стосунки з Арезу. Вони вийшли якісь дуже реальні, не затуманені надмірною романтикою, а такі, де люди докладають зусиль, щоб їхній шлюб вдався. Мені такі речі дуже подобаються, бо в них легше повірити, ніж в незгасиме кохання. І сама Арезу була дуже милою героїнею. У мене є слабкість до персонажів, які мають складнощі з соціалізацією, бо вони завжди виходять дуже щирими та правдивими. Арезу хотілося обійняти протягом всієї історії і боюся, що якби у нас були розділи з її точки зору, я б на них плакала, бо як же вона хотіла сподобатися Янну, і птахам, і вписатися в цей новий народ, княгинею якого вона мала бути. Арезу проявляла янгольське терпіння, моментами аж надмірне, як на мене, бо я б нізащо не назвала свою дитину іменем колишньої дружини чоловіка (яку він досі любить!) та іменем найближчої подруги чоловіка (коли ти точно знаєш, що між ними є якісь почуття!). Я розумію, що сюжетно і тематично, Янн, який помирає на руках у Мони, що співає пісню про Замок з кришталю та буквально передає його Мейрі - це прекрасна сцена, мені вона дуже сподобалася. Але якщо абстрагуватися, від того, що це художня вигадка, то хочеться волати "Арезу, що ти робиш?!!", коли вона дарує останні хвилини Яннового життя Моні. Я б так не змогла. Взагалі Янн непогано так влаштувався. Мона - пташка його життя, Мейрі - людина його життя, Арезу - змія його життя. Мені це трохи нагадало оцей мем:




Ну а якщо без жартів, то оцей кінець Янна вийшов дуже поетичним. Ще раз повторюся, що мені дуже сподобалася ця його фінальна сцена з Моною та Мейрі. А ще я подумала, чому це я ніколи не розглядала варіанту поліаморії між цими трьома. Буквально кожен з них хоч трохи закоханий в інших двох, це б вирішило стільки проблем для них (вибач, Бастіане, тобі тут місця не знайшлося). Ольєр би, звісно, сказався з таких розкладів, але принаймні з їхньої трійки всі були б щасливі.

Від Янна плавно перейдемо до Мони і тут я просто буду мовчки волати в подушку, бо Янн x Мона та Янн x Ольєр це мої улюблені стосунки в цій історії. Настільки складні та заплутані, зі стількома шарами історії. У той момент, де Янн каже, що він за все своє життя довіряв тільки двом птахам - Моні та Ольєру - мене треба було виносити. І ще саме через це, мені дуже подобалися ті нечисленні сцени між Ольєром та Моною. Я не знаю, чи Ольєр колись таки усвідомив, що хоч Янн і любив Мейрі, самому Ольєру варто було ревнувати Янна саме до Мони. Вона була пташкою, вона виросла з Янном і вона не боялася сказати йому правду. Мона могла розуміти Янна так, як розумів його Ольєр і ніколи до кінця не могла б зрозуміти Мейрі. Мона була тим, чим був Ольєр для Янна + Янн таки мав до неї почуття, яких не мав до Ольєра.
Взагалі, щоразу як я думаю про Мону та Янна мені хочеться дертися на стіни та кричати, стоячи на вершечку якоїсь гори. Я шиперю їх неймовірно сильно, але також розумію, що вони ніколи б не могли бути разом в рамках цієї історії. Як на мене, у них було більше шансів до того як Мейрі померла, а вже після її смерті вони як потенційна пара були doomed by the narrative. Але зводити стосунки Мони та Янна тільки до романтики було б просто злочинним спрощенням, бо у них все настільки складніше. Друзі дитинства, розділені класовою різницею. Обоє пережили трагічну втрату Мейрі, яку любили, і яка після того навіки буде між ними, але про яку вони навіть не зможуть поговорити, щоб полегшити свій біль. Янн князь, тому навіть якби не Мейрі, Мона б не дала своїм почуттям стати на заваді укладення вигідної шлюбної угоди для Ретону. Мона ж, єдина пташка, якій Янн довіряв і він не дозволив би собі поставити під загрозу ті стосунки, які між ними вибудувалися, бо просто не міг втратити свою найвірнішу союзницю та порадницю. Немає жодного варіанту, за якого вони б могли бути разом за тих умов в яких жили і не втратити себе і це так трагічно, і так красиво, що я не можу перестати про них думати. Я на початку згадувала, що фінал подарував мені спокій? Забудьте. Я втрачаю його весь, коли починаю думати про Мону та Янна.

Мені так неймовірно гірко за Мону, яка хоч і мала свою родину, усе своє життя посвятила Янну та Ретону. Вона однозначно була для нього кращим другом, ніж він їй і в багатьох моментах, я б сказала, вона виконувала і роль дружини з усією підтримкою, порадами та критикою, яку ніхто інший йому не озвучував. Під кінець Янн каже, що почувається винним, що забрав у неї життя, а Мона каже, що сама його віддала і це ідеально підкреслює їхні стосунки. Бо Янн не мав би права про таке просити, але з Моною він і не мусив.
Якось вже так сталося, що хоч фінал трилогії загалом щасливий та обнадійливий, у кожній особистій історії є гірчинка, яка робить їх дуже реальними. Ідеальних рішень немає, ідеальних стосунків немає, інколи любові недостатньо, а особисте щастя вимагає щоденної роботи. Мені такі історії завжди ближчі й в них легше повірити. І надії вони дають більше, ніж класичні геппі-енди. Бо у них щастя це не щось, що просто трапляється з тобою (а якщо не трапилося, то що тоді?), а щось, що ти можеш побудувати сам, не чекаючи на милість зверху. Мона побудувала своє життя з Бастіаном та дітьми, у своїй країні, яка повільно але невідворотно змінювалася на краще за її ж участі. Я впевнена, що життя її було, наповнене щастям та любов'ю і якщо вона в певні моменти таки сумнівалася чи щаслива і чи могло все бути по іншому- то в кого такого не бувало?

Від Мони перейдемо відразу до Ольєра, нашого місцевого психапата.






Якщо чесно, то я трохи в захваті від того, що саме найгірший персонаж з головних героїв у нас гей. Є в цьому якась істинна інклюзивність, як на мене. Бо дуже часто ЛГБТ-персонажів в медіа зараз зображають максимально хорошими, щоб глядачам/читачам було легше емпатувати з ними і це ніби як нормалізує репрезентацію. Ірина Грабовська, зі свого боку, не шукає легких шляхів. Бо Ольєр це особа з якою ви б не хотіли бути знайомі, а тим більше дружити і дуже багато його вчинків не піддаються виправданню і тим не менше, як персонаж він чіпляє. Як мінімум байдужим він не залишає. І якщо його хтось з читачів і буде ненавидіти, то точно не через те, що він гей, бо це буквально найменша з проблем Ольєра. Тому шах і мат, гомофобія. У моїй уяві Ольєр сидить на одній поличці з Малкією з "Клинка королеви" та Джайною з "Танхельму", як проблематік ЛГБТ персонажі українського фентезі. І проблематік вони не в сенсі 'проблематично написані', а в сенсі, що всі вони більшою чи меншою мірою не дуже приємні люди (насправді людина з них тільки Малкія, але це вже семантика).
Ольєр у цій частині, традиційно, робить різну дикуху, продовжує ненавидіти себе (заслужено і незаслужено) і трошки розкаюється в колишніх гріхах. Насправді, я дуже рада, що Ольєр отримав цю сюжетну арку, де він нарешті перестав себе ненавидіти, навіть якщо для цього йому було потрібно в черговий раз мало не вмерти. Сцена сімейної вечері з Брегез, дочками, Кенвером та коханцем Брегез трохи розтопила моє серце, а трохи розсмішила. Я не впевнена, чи заслужив Ольєр усіх цих людей в своєму житті, але любов це не та річ, яку заслуговують, тому я рада, що він їх має поруч.

Щодо їхнього замирення з Янном, то це для мене було емоційною кульмінацією всієї історії. Я ніколи так їх і не зашиперила, але Ольєр та Янн це, як на мене, центральні стосунки всієї трилогії. Якщо без інших, історія була б значно біднішою, то саме без цих двох - історії б просто не було. І як же воно все смачно написано, що попри те, що в них практично немає спільних сцен в цій частині, ти постійно відчуваєш напругу. Не брехатиму, моя улюблена сцена між ними це та, де вони навіть не взаємодіють - коли Янн повернувся в Ретон та наближається до столиці, а Ольєр з відстані слідкує за цим разом з санжійською армією. Там така напруга була, що у мене досі мурашки, коли я згадую про цю сцену. Однією з моїх найулюбленіших речей в прописанні людських стосунків дуже часто є саме те, що вони одне одному не сказали. І в цій сцені рівні несказаного просто зашкалювали.

Звісно, коли Янн та Ольєр нарешті поговорили мене теж від цього розмазало по стіні. " Ти надто важливий, розумієш?" " І нікого на світі мені не бракує так, як тебе." SHUT THE FUCK UP!

Мені потрібні якісь нешиперські фанфіки по Янну та Ольєру про те, як вони відновлюють свою дружбу, бо хоч я і згодна з каноном, моїх психіці необхідно також трохи canon divergence в якості моральної компенсації.

Я дуже рада, що Янн вибачився і що вони змогли відпустити свою ворожнечу. І той факт, що вони вже не могли бути друзями, але Янн був впевнений, що може довірити Ольєру захист свого сина, гріє мені серце.

Якщо говорити про Кенвера та Ольєра, то чесно не знаю, як перший терпів другого ДЕСЯТЬ РОКІВ в таємних псевдо-стосунках. Кенвер заслуговує кращого і хоч я і люблю їх разом, Ольєр до кінця свого життя буде на тонкій кризі через ці приколи.
А ще мені подобалося уявляти, що кожного разу, коли Ольєр відкривав рота на людях, в голові Кенвера починала грати Сабріна Карпентер і він такий "Heartbreak is one thing, my ego's another. I beg you, don't embarrass me, motherfucker"
В контексті Ольєра ще варто згадати про Брегез - НАЙКРАЩУ З МОЖЛИВИХ ДРУЖИН, бо вона а) теж натерпілася закидонів Ольєра; б) все одно дбала про нього, як тільки була йому потрібна.
А ще мені насправді дуже подобаються їхні стосунки з Ольєром, у них є якесь взаєморозуміння. Насправді з них би вийшли прекрасні друзі, особливо люблю ту сцену, де вони зізналися одне одному у зраді. Чисто оцей вайб:



А це Брегез в тій легендарній сцені камінг-ауту Ольєра:



Я думаю, Брегез з Кенвером будуть хорошими друзями 😊

А це ще Кенвер, бо я не знайшла, де це вставити вище:



Тепер до моєї улюбленої Ізвен та мого нового улюбленця Вейго ❤️
У відгуку до минулої частини я писала, що у Ізвен все доволі стабільно і мені хотілося для неї якихось внутрішніх терзань і в цій частині вона отримала їх сповна. Серйозно, її сюжетна арка про відмову від сили, коли дівчина дізналася про її істинне походження, стала, напевно, моєю найулюбленішою в цій історії. І, відверто, саме Ізвен з її моральним стрижнем могла прийняти тут правильне рішення, не зважаючи на наслідки. Просто уявіть, чисто теоретично, Янна чи Ольєра на її місці і прикиньте, який би пиздоріз почався.
Ізвен же в цій частині приймає важкі рішення, розгрібає їхні наслідки, усвідомлює свої помилки та намагається їх виправити, спостерігає як вся велич її роду та її країна доживає свої останні дні, закохується та проживає через це емоційні качелі довжиною в десять років та стає тіткою.

Відразу скажу, що її любовна лінія і сам любовний інтерес якось пройшли повз мене, хоч їхня перша зустріч і була інтригуючою. Я не маю нічого проти них, але для мене цей мужчинка був занадто ідеальний і занадто швидко все у них сталося, щоб я встигла ними проникнутися. Але загалом я рада, що Ізвен знайшла кохання і у них все щасливо закінчилося ❤️
Плюс, мені дуже сподобалося, як тематично ця закоханість перепліталася з її втратою сили, бо в емоційному плані вона теж ніби як втратила контроль в стосунках. Втративши силу Ізвен стала вразливою фізично, а закохавшись - вона стала вразливою емоційно. І саме ця вразливість дозволила їй розвинутися та підпустити до себе інших, воз'єднатися з тією частиною родини, яка не вмерла та не здуріла.

І саме тут ми підходимо до моєї найулюбленішої динаміки - Ізвен та Вейго. Як же я їх полюбила ❤️
Якщо комусь їх було мало, то рекомендую почитати "Вовчі Землі" Наталії Заруднюк, там в головних героїв Альвах та Нірана дуже схожа динаміка, мені аж захотілося якийсь кросовер між ними чотирма)

Вже трохи потріпана життям і буркотлива Ізвен та ще життєрадісний та добрий Вейго зцілили мою психіку. Я просто жила заради їхніх спільних сцен, такі вони були хороші. Дуже боляче, звісно, було бачити, як Вейго втратив матір, але коли дійшло до сцени з відрубуванням голови Ізвен, я вже знала, що буде. Дуже люблю цей троп, хоч і не знаю, як він називається - коли герой зазнає невдачі вперше і втрачає когось близького, але вдруге в аналогічній ситуації йому вдається врятувати іншу близьку людину. Особливо люблю його в фільмі "In Time". Але загалом, було дуже смішно, коли Ізвен потрапивши в загробний світ, сказала, що в неї ще купа справ і вона не має часу вмирати. Ну ікона.
А щодо Вейго, то він взагалі моє сонечко улюблене, я так ним пишаюся і в своїй голові я пишу фанфіки про нього та Маґротт (ви тільки уявіть, якби Ізвен та Ольєр породичалися! і яким сюрпризом для Ольєра було б дізнатися, хто її чоловік і чим він тепер займається 😁)


Добе, здається, по всіх вже пройшлася, тепер ще просто хочу сказати, що повернення Янна в Ретон це моя найулюбленіша сцена в цій частині, а то й в усій трилог��ї. Взагалі політична складова в цій частині мені дуже подобалася. Птахи, які врешті-решт відклали свої політичні амбіції та образи, коли над Ретоном нависла справжня загроза. Вейго, який прекрасно усвідомлював, що проблема Небельгайму не тільки в королі, а й у людях, яким подобалися страти, загарбання та вбивства. Янн, який таки прийшов на допомогу Ґонґорі й наскільки вони були зворушені тим, що їх хтось підтримав.
Всі ці моменти, так чи інакше, відгукувалися моєму українському серцю, ну бо дуже близькі переживання, як не як.
Ще дуже сподобалося, як Монна перетворила Янна в головного фемініста Ретону і символізм марвів як морального розпаду Небельгайму.

Насправді, я б, напевно, ще багато могла писати, згадуючи різні фрази та моменти, які сподобалися, але в��е одно б не перерахувала всього. Правда в тому, що з пані Іриною я ніби витягла золотий квиток в плані того, що в її письмі мені подобається все. Персонажі та їхнє розкриття та розвиток; сюжет; стиль написання, атмосфера. Для мене тут працює все і на даний момент це моя улюблена фентезійна історія українського фентезі та одна з найулюбленіших фентезійних історій загалом.

Я буду сумувати за цим світом і особливо за цими персонажами. Як мінімум два роки (але насправді більше, бо ще десь з анонсів) вони тримали мою психіку і буде важко їх відпускати.
Хочеться подякувати за таку прекрасну історію, вона точно залишиться в моєму серці ❤️


P.S. Ще тільки три рандомні меми, які я не знайшла, де вліпити раніше.

Кенвер, коли намагався підбити Міралема дружити проти Бука:


Янн, коли зустрівся з Ольєром на очах у всіх:


Ольєр, коли його звинуватили в розкраданні королівської скарбниці:

[Iryna Kaploukh · Rating 5 out of 5]

Я не пам’ятаю, коли я востаннє плакала читаючи книжку, але читаючи кінцівку я не могла стримати сліз від розчулення. За три книги всі герої стали такими близькими для мене, що важко їх відпускати. Це чудова історія, яка захоплює і не відпускає до кінця.

[Igor Mogilnyak · Rating 5 out of 5]

5⭐️

Вкотре повторюсь, що ця трилогія має бути іноземною мовою. Мона 🫶🏻, всі решту також топчики. На початку трішки призабув події з попередніх двох частин, але потім через повторення і згадки все пригадалось (імена Гг були на слуху), тому краще не читайте дилогії чи трилогії поки не видані всі книги, бо будете перші сторінки читати і нічого не розуміти! В принципі кайфанув, дякую Грабовській за це фентезі, для мене це #2 після трилогії Деревʼянка!

[Darka · Rating 5 out of 5]

розкішне закінчення масштабної трилогії

[Katya · Rating 5 out of 5]

вау! прекрасна трилогія, чудові персонажі, непередбачувані події 🤍

все закінчилося якнайкраще, чим я теж задоволена. проте це не класичний happy end, є те, що точно дивуватиме у процесі його досягнення.

буду сподіватися на якийсь приквел чи спіноф, і залюбки його прочитаю, якщо колись да.

це була неймовірно захоплива подорож, за що вдячна 🫶🏼

[Олександр Грозов · Rating 5 out of 5]

Це було просто неймовірне завершення історії. Неймовірна майстерність авторки, що змусила хвилюватися за кожного персонажа. Епілог просто розірвав серце

[Kvitka_books · Rating 5 out of 5]

«Краще смерть, ніж втратити крила.»

📖 Замок із кришталю
🖋 @iryna.grabovska

Надзвичайно приємно повертатися до історії, яку з таким нетерпінням очікувала. До персонажів, які росли та змінювалися протягом трьох книг. Декого навіть не впізнаєш одразу, настільки вони змінилися.
Янн зі своїми тисячею та одною угодою 🤦‍♀️; Мона зі своєю незламною вірністю; Ольєр зі своєю злістю; Кенвер зі своєю непохитністю; ну і, звісно, Ізвен зі своїм переосмисленням усього та вся.
Я із задоволенням повернулася до Ретону, Небельгайму та Великої Санжі. Зазирнула у Ґонґору.
700 сторінок захоплення, напруги та довершеності. Читач отримає відповіді на всі свої запитання, співпереживатиме частині персонажів, а деяких, звісно, захоче втопити у чорнилі 😅.
І знаєте, саме той післясмак після прочитання останньої сторінки: радість від того, що нарешті дізнався кінець історії, та неймовірний сум за світом і персонажами…

Одним словом, читайте українське, відкривайте для себе українське фентезі. Я ж впевнено можу сказати, що це одна з найулюбленіших серій книг у цьому жанрі, яку я читала…
...і назавжди в списку найкращих. Любов 🖤

🐦‍⬛Оцінка 10/10🐦‍⬛

«Ми не захоплюємося смертю, як у Небельгаймі… Але і не носимо її в собі роками, як птахи і люди. Смерть – це просто смерть, вона неуникненна, непозбувна. Дехто вірить у замок із кришталю, у якому нас чекають Зірки. Але я вважаю, що життя і смерть – це змія, яка кусає себе за хвіст.»

🐦‍⬛«…зрозуміти не означає пробачити.»
🐦‍⬛«Золотом усього не купиш і не виправиш.»
🐦‍⬛«…хотіти щось пізнати – не потьмава на Зірки, а велике благо для людини.»
🐦‍⬛«Не розумій мене… Відчувай.»
🐦‍⬛«Якби хоч один марвотворець чув мерців, чи захотіли б вони користуватися своєю силою?»
🐦‍⬛«Знаєте, що визначає по-справжньому великого правителя? Здатність протистояти злу.»

[Anna Panevnyk · Rating 5 out of 5]

Я в захваті. Розтягувала книгу як могла, що звісно далося не просто, адже події неслися дай боже.
Структурувати думки складно, а сказати хочеться багато.

Тому по пресоналіях.

Янна я відверто недолюблювала від початку історії і ніяк не могла зрозуміти, чому всі у нього закохуються. Я й далі трохи неоднозначно ставлюся до його майже гарему, але все ж хочу відзначити наскільки сильно його змінили пережиті події. Він став значно мудрішим, відповідальнішим, почав слухати і чути інших людей, відкрився для нового і незрозумілого, що раніше його лякало. Не без втрат, не без болю, але він став тим лідером, якого потребував Ретон. Я прям відчувала той тягар, який тиснув на нього і який змушував йти на відчайдушні кроки.

Сподобалася динаміка його другого шлюбу, вона дуже правдива і реалістична. Вони з Арезу крок за кроком вибудовували довіру, повагу і кохання. Моментами я злилася на Янна через його ставлення до Арезу на початку, але Мона швидко дала йому прочуханки.
Арезу явно краща за мене жінка, бо я б не стягнула віддати останні хвилини життя свого чоловіка пташці, з якою у нього дуже близькі стоснуки, ще й явно в них обох є почуття. До того ж він одразу по смерті кинувся в обійми Мейрі - свого першого кохання, яку він і не припиняв кохати дуже особливим коханням, бо в ньому померла частина її світла. Але з іншого боку Арезу від початку розуміла, що її життя з ним буде коротким і попереду вона теж зможе мати інших чоловіків(змія робить те, що хоче). Тому тут win-win напевно. Дуже Янну пощастило, що жінки, пташки і змії в його житті спокійненько мирилися зі своїм шматком уваги і любові від нього.

Хоч звісно найбільша любов Янна - Ретон. Заради майбутнього свого князівства він йшов на великі жертви і зрештою втілив свою найзаповітнішу мрію - збудував дім для всіх птахів, хоч сам толком і не пожив у ньому. Було сумно, що Янн мусив померти, він вже навіть почав подобатися.

Ольєр пройшов шлях від одного з улюблених персонажів в першій книзі, до “я б його прибила, що він чудить, ну чогоооо” в другій і третій. Але я неймовірно щаслива, що він нарешті зміг прийняти себе, зізнатися Кенверу в почуттях і відверто поговорити з дружиною. Хоч я і не розумію як Кенвер терпів ці situationships 10 років(!!!), він заслуговує на краще ставлення, як і Брегез.

Сцена з вечерею його нетрадиційної сімейки звісно розтопила кригу. А коли він нісся на коні з княжичем на руках я йому майже все пробачила.
А його примирення з Янном❤️‍🩹
Дуже правдиво, що хоч вони і пробачили один одному та все ж колишня дружба вже була неможлива. Їхні стосунки складні, напружені, в них багато нерозуміння, злості, гордовитості. Та врешті-решт Ольєр залишився одним з двох птахів, яким Янн міг довірити захист справи всього його життя.

А ще в Ольєра в цій частині трохи вайб Пшонки.



Доля Мони ��е просто моя Roman Empire. Вона однозначно найдобріша жива душа всього цього світу. Від початку і до кінця вона була віддана тим, кого любила. Все життя вона присвятила турботі про інших. І хоч загалом виглядає так, ніби вона щаслива, має сімʼю, все ж вона занадто багато віддала для інших, вона не жила своїм життям, за неї літали інші.

Вона пожертвувала не менше, ніж Янн. І зрешою саме її ідеї змінили Ретон, повернули пташкам небо, попри те, що навіть пташки типу Іссот були проти змін. Це нагадує те, як жінки попередніх поколінь жертвували власним добробутом щоб подарувати краще життя жінкам, які будуть після них. Дуже феміністично, як на мене.

В її стосунках з Янном є велика доля трагічності. Вони споріднені душі, яким не бути разом і чесно кажучи, я б і не хотіла щоб вони були парою. Їхні стосунки неможливо спростити суто до романтичних почуттів, вони значно більше - вони виросли разом, розуміли один одного по-пташиному, вона була його найкращим другом і єдиною опорою в складні часи. Але Мона ніколи б не наважалися стати між ним і Мейрі, або ним і князівством, адже Ретону потрібні були союзи.

В цій ситуації з Янном і Моною насправді найбільше шкода Бастіана. В моїх очах він друга найдобріша жива душа цього світу після Мони і заслуговує на краще(хоча я впевнена, що він живе своє краще життя і кожного дня невимовно щасливий, що має таку чудесну дружину як Мону і двох прекрасних дітей), він заслуговує бути на 1 місці, як для нього була і є Мона.
Я була рада, коли після смерті Мейрі Мона прийняла рішення і обрала власне щастя, але потім знову Янн став важливішим. Сум сумний.

Ізвен це певно єдина персонажка, яка мені подобалася всю дорогу, а в третій книзі її сюжетна лінія взагалі стала моєю улюбленою. Попри вже суттєві зміни в її особистості після відмови вбивати сестру і відчуження від трону, вона отримала просто таки величезний зріст у завершальній частині. Дізнавшись правду про походження своєї сили, вона вчинила на диво морально, я навіть трохи здивувалася. Відмовившись служити мороку, вона втратила свою силу і владу, яку та їй давала. Але найбільшою була втрата всього у що, вона вірила раніше, втрата віри у велич і праведність Вельгетів, втрата Ізвен-марвотвориці. Її світ перевернувся з ніг на голову, точніше став з голови на ноги. За 10 років вона здубувала себе спочатку, а дізнавшись про силу Вейго віднайшла для себе нову мету - змінити Небейльгайм. Попри біль через занепад її династії, вона підтримувала Вейго у передачі земель народам, яких вбивали і обкрадали Вельгети. І навіть сама запропонувала представника корінного народу стати Першим мечем. Робота над собою просто нереальна👏

Загалом мені дуже подобається сюжетна арка Ізвен і Вейго. Вейго ще трохи sweet summer child, а Ізвен вже така dead inside, обожнюю.
В особі один одного вони віднайшли втрачені дім і сімʼю, а ще показали один одному різний Небельгайм. Споглядаючи страти з боку звичайного міщанина, Вейго знав, що проблема не лише у Вельгетах, народ з радістю дивився на смерть і користувався працею марвів. “Ми можемо скинути короля, але це жодним чином не змінить народ.” (це ж було вже)
А Ізвен як Княгиня Стрімчаків і принцеса Небельгайму бачила народ за межами столиці і знала, що далеко не всі так легко змирилися зі знущанням над Смертю.

Символічно, що розквіт династії Вельгетів був водночас перідом морального занепаду Небельгайму, а вшанувавши Смерть вони ніби відпустили те, що віджило своє і розпочали новий цикл життя. Світло Вейго подарувало всім їм світанок нового дня. Дуже мені гарно.

Смішне, що Ізвен як справжня girl boss, потрапивши у кришталеву світлицю сказала, що у неї ще багато роботи і нема коли вмирати.



Всі персонажі в завершальній книзі трилогії пройшли крізь випробування, що змінили їх, а разом із ними – і народи, які вони вели за собою. Небельгамці, зрештою, навчилися шанувати Смерть, а ретонці - відпускати старі традиції і упередження, які були для них останнім зв’язком із минулим у світі, що належить людям.

Завершення книги дуже щемке і ностальгічне. Останні слова про Шогіма нагадують нам про початок шляху Янна, адже попереду у Ретона і його княжича свій непростих шлях. Цим авторка нагадує нам, що кожен кінець - це початок нової історії. Подібно до весільного браслета Янна - змія, яка кусає себе за хвіст. Життя і смерть, завершення й початок - нерозривні, одне перетікає в інше.

Загалом можна сказати, що всі отримуютть хеппі енд, та все ж він bittersweet. І я такі фінали люблю більше за все, адже вони здаються найбільш правдивими - життя неідеальне, не всі мрії здійснилися, не всі шрами зникають, але історія триває, навіть якщо вже не наша.

P.S. найщасливіший фінал звісно у Міралема.

[Євгенія Яцюк · Rating 5 out of 5]

Досконалість, легенда, ідеал

Хочу сказати, що я все ще після прочитання відчуваю велику пустку у душі, бо було неймовірно шкода, що ця чудова історія закінчилась. Я ще довго не могла заснути і все обдумувала, коли дочитала, те, як все закінчилось і розумію, що ця серія додалась до списку моїх римських імперій. Все ще не розумію, а що далі читати, а як далі жити без цього світу

Я трималась до кінця, але все ж поплакала на завершенні, було так щемко, ох

І хоч ця книжка місцями мені здавалась трошки затягнутою, але воно все того вартувало.

Ця книжка так сильно перевернула все з ніг на голову, ну от наче все те, що сталось в першій і другій було просто контекстом, а в цій...

Дуже сподобалась лінія Ізвен. Вона всі три книги була моєю крашихою, а тут взагалі. Прекрасно описана її трансформація


Мона. Моя пташечка улюблена. Яку ж велику трансформацію вона теж пройшла, неймовірно. Кінець був дуже щемкий, їхня розмова з Янном і те, ким вона стала.

Окремо Янн — сподобалось все в його лінії.

На інших вже не буду зупинятись, бо ітак хочеться понаписувати спойлерних вражень. Але мені сподобалось абсолютно все.

Трошки правда здалось, що авторка аж занадто захепіендила то все, бо я очікувала, що як в Грі престолів помре половина всіх героїв, але ні, та мінусів в цьому не бачу.

Одночасно, я рада, що в кінці у нас не стався ідеальний світ, а все ж залишились питання і проблеми, які в перспективі можуть ще розвиватись.

Ставлю 5 з 5, 10 з 5, однозначно топ

УКРАЇНСЬКІ АВТОРИ ЦЕ ПРОСТО РОЗЙОБ, пруф мі вронг!!!

[Anastasia Bikmulina · Rating 5 out of 5]

Зазвичай не пишу відгуків на книги, але тут не стрималась! Ця історія просто неймовірна, я обожнюю усі три частини, усіх персонажів і усе що з ними пов’язано 🤍 На останніх сторінках реально сиділа у сльозах (що теж зі мною буває дуже рідко). Дякую вам за ці прекрасні книги ❤️‍🔥

[анастасія віталіївна · Rating 5 out of 5]

як зупинити сльози???

[Diana · Rating 5 out of 5]

"Замок із кришталю" - чудова фентезійна трилогія від української авторки 🇺🇦
Продуманий і різноманітний середньовічний світ, пронизаний магією та неугавним суперництвом, цікаві та не картонні персонажі, які викликають щирі емоції, ростуть і змінюються, віднаходять себе та одне одного.
Ці романи без сумніву заслуговують більшої уваги.
Щиро рекомендую 💖

[Yana Dubrovchenko · Rating 5 out of 5]

Яке чудове завершення трилогії, очікування було варте того🩷 конфлікти загострюються, з’являються нові персонажі, події розгортаються в нових країнах. Найбільше сподобалися битви, історії кохання та питання релігії ✨️ з нетерпінням буду чекати (можливо) продовження чи доповнення з цього всесвіту ❤️❤️❤️

[yarkaty · Rating 5 out of 5]

Закінчення серії — це завжди страшно.
"Замок із кришталю" я прочитала дуже швидко, як і попередні частини: історія постійно тримала в напрузі, не відпускала до останнього.

🟠 Почну із загального.
Порівняно з попередніми двома книгами, третя була куди більш політичною. Союзи, угоди, війни — книга просто рясніла ними. Або ми й справді рідше "зазирали" всередину персонажів, ніж у попередніх книгах, або події довкола них так вирували, що я губилась.

Кілька другорядних персонажів вийшло на передній план, і це чудово. Особисто я закохалася в Кенвера, він вийшов дуже приємним, збалансованим і розуміючим. Моє серденько із ним.

Я рада, як закінчились, фактично, всі сюжетні лінії. Мені було водночас радісно та сумно читати фінальні розділи, моє серце подекуди розривалось, але я знайшла те, що шукала — спокій. І це прекрасно.

🟠 Із мінусів
Перші дві книги відзначались дуже швидким ходом подій. Мені завжди здавалось, що події в трилогії відбуваються на якомусь дуже маленькому материку (і островах), бо персонажі переміщувались з місця в місце просто карколомно. Але насправді це просто такий стиль оповіді. Так, нам зазначається, що з точки А в точку Б група персонажів пливе/летить/їде протягом певного часу, але це завжди одне-два речення, і за відчуттями всі буквально телепортуються. У третій цього стало так багато, що після перших кількох десятків сторінок мені треба було зробити паузу. Оп — персонаж в одному замку, на наступній сторінці — вже у іншому у великій залі, потім — повертається в попередній, бо щось сталось і т.д.
Ця швидкість оповіді дуже відповідає тому, що це справді найполітичніша з трьох книг, подій було дуже багато, вмістити їх у одну книгу здавалось майже неможливим, але, на жаль, саме отакий темп зробив для мене третю книгу найменш улюбленою із трилогії.

Мене розчарувала лінія моєї улюбленої персонажки — Ізвен. Я закохана у її взаємодію з Вейго, але любовна лінія — сум сумний (попри шикарні еротичні сцени!). Я не повірила їй від слова зовсім. Я не вболівала за них. Мені було нецікаво спостерігати за її думками про нього. Ізвен у катівні мене зацікавила куди більше, ніж Ізвен і мужчина, імені якого я навіть не запам'ятала.

🟠 Із плюсів
У цій частині з'явились нові раси і, боги, я закохалася у змій! Я рада, що в народів Небельгайму з'явилась змога проявити себе, і ми також побачили їх ближче.

Це дуже велика, яскрава і детальна історія. Я все ще захоплююсь всіма цими дрібними елементиками: від звертань до одягу і навіть — дітонародження. Мені хочеться звертатись до людей "ма отру" після прочитання цієї книги)

Я обожнюю всіх персонажів цієї історії. Мене захоплює те, якими яскравими і цілісними стають навіть епізодичні герої і те, що у кожного із них є своя внутрішня трагедія, в яку ти "входиш" за кілька абзаців, а потім одразу починаєш їх любити. Я полюбила і обох розбещених молодих королів, хоч подекуди не було за що, я в захваті від зброєносців і помічників Ізвен, королева Ґонґори — топ. Тут нема жодного, жоднісінького сірого і фонового персонажа. Навіть якщо цей персонаж в історії з'явиться буквально кілька разів, ви його запам'ятаєте.

Я радію тому, як закінчились історії усіх персонажів. Я ридала від сцени вечері Ольєрової сім'ї (і гиготіла від того, наскільки вона дивна), мені дуже болить за Мону, мені так само болить за Арезу, їм із Янном вдалось збудувати дивні, але теплі стосунки. Я, здається, нарешті трохи полюбила Янна. Я обожнюю доньку Ольєра. Бастіанчик — просто грінфлежище! Мене тішить, як закінчилась лінія Янна і Ольєра, їхня остання розмова зі мною назавжди, а сцена, у якій Янн питає Кенвера, як Ольєр — кігтями по серцю. Як і та, де Ольєр дивиться, як Янн входить у столицю.

Мене тішить те, що кожнісінька нитка була закрита, те, що ми мигцем побачили потойбіччя (в обох його варіантах), те, як нас наприкінці зациклило і повернуло в ліс біля Арволура.

🟠 Ніби як висновок)
Ця трилогія для мене займає друге місце серед українського фентезі (після "Літопису Сірого Ордену"), і заключна частина додала сильну ноту. Світ у ній став куди яскравішим і ціліснішим.
На мій смак, було б гарно якби оці всі персонажі, деталі, деякі події "розмазались" на другу частину і розвантажили третю або перейшли в четверту, бо темп мені був надто карколомний, але це ніяк не змінює мого висновку.
Люблю і любитиму. Вони зі мною в серці назавжди.

[Marta Kokhanevych · Rating 5 out of 5]

Ця серія - одна з моїх перших у жанрі фентезі, але досі залишається улюбленою!
Forever in my heart ❤️

[Mariia Bondarenko · Rating 5 out of 5]

Неймовірна історія, яка назавжди залишиться в моєму серці.❤️‍🩹 Кожна витрачена мить вартувала того. Герої вже стали як рідні і переживаєш за кожного, як за себе. Стільки років, стільки прожитих подій і болю. Кожен персонаж росте і вчиться, розкривається по-новому і не може залишити байдужим. Дуже хочеться почитати ще щось про цей світ персонажів, бо перегортання останньої сторінки відчувалось як розлука з домом.
Ізвен - королева мого серця ♥️ Щаслива за всіх героїв, заслужений фінал для кожного і кожної.

[Vivi ✨ · Rating 5 out of 5]

Дуже шкодую, що робила перерву між другою та останньою книгою, раджу читати всі частини поспіль)
Бо цей цикл — топ українського сучасного фентезі. Тут і прекрасно прописаний світ, і добре описані персонажі, і хороший сюжет.

Від початку я мала своїх улюблених персонажів, з ними й залишилась до кінця. З усіма, крім Ольєра :)
Лінія Ізвен дуже потішила, її ріст видно дуже чітко від підлітства й до дорослішання. Любовна лінія потішила теж)
В Ольєра ж навпаки, чітко бачимо деградацію, але, зрештою, це теж буває. В реальності люди так само стають засліплені владою, грошима, пихою.
Щодо Мони, то я люблю її, але мені шкода пташку. Вона поклала все життя задля життя Янна, але я так і не побачила її щасливою, хоч вона вийшла заміж та народила пташенят.
Янн у цій частині дуже подорослішав, та моїм фаворитом так і не став, хоч видно, що він крутиться, як може :)
Таки виборов князівство для птахів, молодець!
І дуууже мені імпонує його другий шлюб, що будується на довірі з маленького.

Рада з того, як все завершилось і вітаю авторку з закінченням цілої трилогії!

[yuliia · Rating 5 out of 5]

Я не вірююююю, що це закінчилось, я просто в це не вірю! 😭 Пишу зі сльозами на очах! Два роки тому я взяла до рук «Зірки й кістки», ця книжка тоді розбудила в мені давно забуту любов до читання і книжок, з тих пір так багато чого змінилось. Змінилось багато чого в моєму житті, змінились персонажі, не можу передати словами, наскільки багато емоцій в мене викликають зміни і в мені, і в них.
Я обожнюю цей світ і обожнюю цих персонажів, обожнюю їх прямолінійність і таку живу грубість цього всесвіту, я люблю тут ВСЕ.
Дякую за цю надзвичайну подорож! Мені так радісно, що вона була, але так сумно, що вона закінчилась 😭😭😭 Мені треба три-пʼять базінес днів на перекур…

[Oleksii Pedorenko · Rating 5 out of 5]

Це було супер класно! В кінці книги всіх героїв хотілось обійняти, як добрих друзів після довгого спільного шляху. Тепер з усмішкою згадую, як жалівся дружині на емоційні вчинки персонажів в першій книзі, а потім з третьою бігав до неї з радісними очима, бо вони виросли і стали класними! Фінал.. Смуток і радість одночасно. Таке казкове відчуття, коли хочеться відкласти все і порефлексувати. 6/5!

[Enotka · Rating 5 out of 5]

Майже 750 сторінок за один день.
Велика вдячність за цю історію, третьої частини варто було чекати рік (чи скільки там минуло).

[Nadia · Rating 5 out of 5]

Це той випадок, коли не хотілося, щоб книга закінчувалася.

Ця трилогія - про політичні ігри, важкий вибір та примхи долі, про кохання та ненависть, про образи, непорозуміння та пробачення. Остання книга найдовша з трьох, і вона ж найцікавіша.

[Yevheniia Shepel · Rating 5 out of 5]

«Замок з кришталю» - це не просто фінал історії, а тепле прощання з друзями за якими я буду сумувати ❤️‍🩹

Ця книга стала для мене справжнім завершенням подоро��і, яку не хотілося закінчувати. За три частини я настільки поріднилася з героями, що вони ніби стали частиною мого життя - такими близькими, знайомими, рідними 💞

Особливо сподобалося, як авторка подає історії від різних персонажів в книзі їх чимало, але все настільки природно й легко читається, що не губишся, а навпаки, ще більше занурюєшся у світ книги 🌌

Дуже цікаво, що тут є стрибок у часі на десять років ⏳ - це додало історії свіжості, нового подиху та дозволило побачити героїв іншими очима.

Мені страшенно подобається ця серія тим, що ти буквально ростеш разом із персонажами, спостерігаєш, як вони змінюються, дорослішають, роблять помилки і знаходять себе 💫 І кожен з них такий живий, що важко не прив’язатися 🥹

[Daria · Rating 5 out of 5]

Немає слів. Ця книжка–моя римська імперія🥹 Я познайомилася з цією трилогією одразу після виходу першої книги і пройшла неймовірний шлях з героями🥰
На мою думку, третя книга найсильніша в усій серії. Можливо тому що читач вже знайомий з героями, у них уже є бекграунд і історія, яка сформувала і змінила їх як особистостей. Але це не зупиняє їх чудити таке, що я просто хотіла верещати в подушку і битися головою об стіну🤣
Я зазвичай не люблю таймскіпи, але скачок в 10 років як на мене був дуже вдалим і не відчувався, наче я щось проґавила(зате не читала як Янн депресивно шатався Небельгаймом😂)
Якщо в 1 та 2 книгах в мене були улюбленці, то зараз їх немає. Бо я люблю всіх!😭 Кожен персонаж робив помилки та вчинки, які мені не подобались, але від цього не перестаєш їм співпереживати. Немає однозначно поганих персонажів, немає святих. Як в житті. Я дуже таке люблю, і коли не хочеться нікого виділяти, для мене це показник хорошої історії.
Як я буду сумувати за цим всесвітом.🥹 Не хочеться його покидати. Сподіваюся побачити ще книги про дітей Ольєра та Янна, їхні пригоди. Пані Ірино, дуже дякую за вашу працю!
p.s. в подяках згаданий наш фандом по зіркам😭 хоч там звісно не написано особисто моє ім'я ахаха, але все одно відчуваю що зробила свій вклад і це дуже гріє серденько🥰

[Lina · Rating 5 out of 5]

Гідне завершення прекрасної історії. Чудове відчуття, коли всі вороги переможені, усі негаразди вирішено й зміни тільки починаються, знаменуючи нову епоху.
Кожен з героїв не лишився без своєї хорошої кінцівки, що викликає усмішку і сльози щастя.
Попри всю фентезійність історії, тут також глибока мораль, за що дякую авторці.
Цю трилогію потрібно пройти кожному, адже це неймовірно вагомий та важливий доробок для української книги та фентезійного жанру.
Глибоко раджу всім та готова говорити годинами! Читайте українське! Читайте українське фентезі!

[Antonina Shapetko · Rating 5 out of 5]

Для мене друга частина третьої книги була найцікавіша і найбільш захоплива. Ніби я прочитала першу і другу книгу тільки щоб насолодитися розвитком подій в третій (і заради Мейрі та Ізвен)
Але я дійсно рада такому завершенню (я готувалася до набагато гіршого сценарію, тож...)

[Anastasia Terendii (livie's version) · Rating 5 out of 5]

проковтнула за день. трошки розплакалась в кінці, бо настільки сумно прощатись з цими вже по-справжньому рідними персонажами.