What do you think?
Rate this book
Шептуха
Ольга Петрівна Кривенко, по матері Первоцвіт, ліпить докупи шлюб, а він не ліпиться. Що пристойніший і поважніший фасад, що солідніший вигляд це має збоку, то відчутніша пустка і порожнеча за лаштунками. Самотність, страх перед віком, правда, яку немає сил більше приховувати… Це все не закінчиться добром.
Ні, героїня не дівчинка, щоб просто так тікати з дому, все-таки вона поважна людина, перекладачка зі сталою клієнтурою і професійним реноме. Але, тим не менше, вона втекла… Втекла у бабину хату на краю світу, втекла на далекий закинутий хутір з наміром пожити тихим усамітненим життям, розібратися у собі, подумати, врешті-решт.
Але тихий усамітнений куточок виявився далеко не простим.
Честь і нечисть, живе і неживе, чоловіки і жінки, насилля і безсилля, любов і зрада — все змішалося на нашому прикордонні.
Баба свого часу відьмували і лишили по собі неабияку репутацію, яку хоч-не-хоч доводиться виправдовувати. Старі гріхи й злочини не бажають сидіти тихо і пробиваються назовні, шукаючи помсти і справедливості. Сучасні грішники не відстають від тодішніх, нагородивши такого, що без наливки не розібратися.
А потім почалася війна.
Ні, героїня не дівчинка, щоб просто так тікати з дому, все-таки вона поважна людина, перекладачка зі сталою клієнтурою і професійним реноме. Але, тим не менше, вона втекла… Втекла у бабину хату на краю світу, втекла на далекий закинутий хутір з наміром пожити тихим усамітненим життям, розібратися у собі, подумати, врешті-решт.
Але тихий усамітнений куточок виявився далеко не простим.
Честь і нечисть, живе і неживе, чоловіки і жінки, насилля і безсилля, любов і зрада — все змішалося на нашому прикордонні.
Баба свого часу відьмували і лишили по собі неабияку репутацію, яку хоч-не-хоч доводиться виправдовувати. Старі гріхи й злочини не бажають сидіти тихо і пробиваються назовні, шукаючи помсти і справедливості. Сучасні грішники не відстають від тодішніх, нагородивши такого, що без наливки не розібратися.
А потім почалася війна.
368 pages, Hardcover
Published February 1, 2025
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 70 reviews
Read
February 21, 2025Перекладачка середнього віку, з середньо-невдалим шлюбом, з середньо-складними стосунками з родиною повертається після багатьох років у рідне село, де бувала лише колись у дитинстві, у хату, де жила її бабуся, яку місцеві вважали відьмою-шептухою. Треба побути на самоті, роботу доробити, пріоритети розставити. Однак плани на сільську ідилію й рустикальне усамітнення розбиваються об те, що до неї як спадкоємиці магічних знань починають тягнутися всі навколишні з проханням розрулити проблеми - а проблем навколо не бракує: від розбитих юних сердець до розбитих голів, усе, як у кожному колективі. Аж доводиться вішати табличку на ворота (дуже подобається, як вона продрукована на обкладинці, з цією рельєфною імітацією скотчу):
Це дуже зворушливий текст про жіночі земляні чари й силу, якщо чарами й силою вважати вміння вчасно стати рівно, визнати, що за дорослу тепер тут ти, ніхто більше не нестиме відповідальність за землю, з якої росте твій рід, от і не відвертайся від несправедливості, коли її бачиш, і якщо можеш, скільки можеш - чини спротив злу. До якогось моменту це чудовий комфортний текст про маленьке село - жінкам, які потерпають від родинного насильства, знаходяться шелтери, а молоді, якій у селі немає робочих місць, влаштовують експрес-курси з дрібної підприємницької діяльності. Але в сюжеті добігає кінця 2021 рік. Село на Сумщині, на самому прикордонні. Ми розуміємо, до чого йдеться і чим це все вибухне під кінець - і що просто побутовими драмами не скінчиться. Загалом, в сумі атмосферно, дуже зворушливо і духопідйомно в наші фігові часи. (І як мені подобається, що героїня старша! Модерний час - це епоха більдунгсроманів з різних причин, але ж ми не доростаємо до найповнішого втілення своєї сутності, як тільки виходимо з юності, а продовжуємо змінюватися й обростати досвідами, у 35 ми не такі, як у 25, і в 45 іще інші, і в 55, і так далі - усі ми твори в процесі, і кожен з цих досвідів і етапів є однаково важливою частиною життя. Круто, якщо вони будуть однаково важливими літературними сюжетами також.)
Це дуже зворушливий текст про жіночі земляні чари й силу, якщо чарами й силою вважати вміння вчасно стати рівно, визнати, що за дорослу тепер тут ти, ніхто більше не нестиме відповідальність за землю, з якої росте твій рід, от і не відвертайся від несправедливості, коли її бачиш, і якщо можеш, скільки можеш - чини спротив злу. До якогось моменту це чудовий комфортний текст про маленьке село - жінкам, які потерпають від родинного насильства, знаходяться шелтери, а молоді, якій у селі немає робочих місць, влаштовують експрес-курси з дрібної підприємницької діяльності. Але в сюжеті добігає кінця 2021 рік. Село на Сумщині, на самому прикордонні. Ми розуміємо, до чого йдеться і чим це все вибухне під кінець - і що просто побутовими драмами не скінчиться. Загалом, в сумі атмосферно, дуже зворушливо і духопідйомно в наші фігові часи. (І як мені подобається, що героїня старша! Модерний час - це епоха більдунгсроманів з різних причин, але ж ми не доростаємо до найповнішого втілення своєї сутності, як тільки виходимо з юності, а продовжуємо змінюватися й обростати досвідами, у 35 ми не такі, як у 25, і в 45 іще інші, і в 55, і так далі - усі ми твори в процесі, і кожен з цих досвідів і етапів є однаково важливою частиною життя. Круто, якщо вони будуть однаково важливими літературними сюжетами також.)
January 13, 2026
Максимально не моя історія, до чого я в цілому була готова. Втім, кожна чи кожен зможе знайти тут щось для себе та, як на мене, в цьому і полягає проблема.
В цій книжці - багато всього, дуже. Є щирі, відверті рядки, де авторка осмислює своє життя, свої досвіди, дуже інтимні, навіть сповідальні, і за ними стоїть щось дуже особисте.
Є не менш проникливе усвідомлення віку, майбутнього, спокійне, виважене прийняття. Це дуже чуттєвий досвід, також майже інтимний.
Є багато рефлексії героїні щодо себе, щодо свого шлюбу та подальших цілей. Є багато гумору, що дозволяє тримати баланс. Є опис сільського буття, усвідомлення свого коріння, відчуття нового початку. Є майже документальний опис дій влади напереродні повномасштабного вторгнення, коли сум'яття очікувань розбивалося об завіряння та обіцянки.
Є душероздирливі описи перших днів війни, зневіри, страху, адаптації.
Є містична лінія (до речі, гарна, шкода, що так мало), є пошуки себе.
Є повчання, багато повчань, спрямованих на інших жінок, особливо молодших, особливо щодо стосунків, бо хто ж даси юнці найкращу пораду стосовно хлопа, як не жінка, що змарнувала життя на якогось мудня. А потім повчань стає ще більше, і ось наша героїня, ще вчора розгублена, невпевнена та збентежена - вростає у землю, наче матінка-природа та радить, вказує, направляє, втішає та веде - і все це із залізобетонною впевненістю, жодної краплі рефлексії та сумнівів.
Тішуся, звісно, за героїню, що так швидко прокачалася, але не від всього серця.
І зрештою за всім цим різноманіттям втрачається, як мені здається, головне - так про що, власне, ця книжка? Яка вона? Якою є повна картина, що має скластися з цього розсипу накиданих пазлів? Бо надто багато всього і про все, та в певний момент розповідь дробиться на окремі складові так, наче то збірка оповідань, які чомусь написані поспіль і рандомно відділюються одне від одного темами та настроєм.
В цій книжці - багато всього, дуже. Є щирі, відверті рядки, де авторка осмислює своє життя, свої досвіди, дуже інтимні, навіть сповідальні, і за ними стоїть щось дуже особисте.
Є не менш проникливе усвідомлення віку, майбутнього, спокійне, виважене прийняття. Це дуже чуттєвий досвід, також майже інтимний.
Є багато рефлексії героїні щодо себе, щодо свого шлюбу та подальших цілей. Є багато гумору, що дозволяє тримати баланс. Є опис сільського буття, усвідомлення свого коріння, відчуття нового початку. Є майже документальний опис дій влади напереродні повномасштабного вторгнення, коли сум'яття очікувань розбивалося об завіряння та обіцянки.
Є душероздирливі описи перших днів війни, зневіри, страху, адаптації.
Є містична лінія (до речі, гарна, шкода, що так мало), є пошуки себе.
Є повчання, багато повчань, спрямованих на інших жінок, особливо молодших, особливо щодо стосунків, бо хто ж даси юнці найкращу пораду стосовно хлопа, як не жінка, що змарнувала життя на якогось мудня. А потім повчань стає ще більше, і ось наша героїня, ще вчора розгублена, невпевнена та збентежена - вростає у землю, наче матінка-природа та радить, вказує, направляє, втішає та веде - і все це із залізобетонною впевненістю, жодної краплі рефлексії та сумнівів.
Тішуся, звісно, за героїню, що так швидко прокачалася, але не від всього серця.
І зрештою за всім цим різноманіттям втрачається, як мені здається, головне - так про що, власне, ця книжка? Яка вона? Якою є повна картина, що має скластися з цього розсипу накиданих пазлів? Бо надто багато всього і про все, та в певний момент розповідь дробиться на окремі складові так, наче то збірка оповідань, які чомусь написані поспіль і рандомно відділюються одне від одного темами та настроєм.
April 14, 2026
У мене відчуття, що я прочитала стрічку фейсбуку, поки на фоні грала «Ой у лузі червона калина».
October 26, 2025
Оскільки книжка поки що паперова — електронки нема — спочатку стогнатиму літерами про видання.
Боже ж, яке воно гарне!
Лист прекрасний!
Заможно!
Однак саме видання, на диво, важке. Коли почав читати — ледве не впустив її на асфальт. Білий папір, комфортний інтервал.
Книжка читається легко. Проте також концентровано, тому багато не давала за раз прочитати.
Сюжету, як на такий обсяг, малувато: перекладачка Ольга Петрівна на фоні життєвого звиздеця їде пожити до села. Там відбувається дивні речі, бо в будинку раніше жила Шептуха.
Містика в нас також доволі проста: її очолює кіт — вічний архетип.
Це все вкупі з фірмовим гумором авторки й, звісно, згадками про війну якось лягло мені до серця на відміну від «Принципу», що само по собі містично, бо наче прийоми однакові, а рівень пропрацьованості набагато вищий ніби.
Можна мені було б доскіпатися до того, що багато діалогів — це трохи до мене підгальмовувало розвиток надалі, проте такий уже стиль авторки: немовби розповідає саме тобі, сидячи навпроти. А оскільки я дочитував прямо перед обговоренням останні сторінки і почав хутко витирати сльози — то які враження в мене можуть бути від цієї книжки?
Мама теж сказала, що книжка — вогонь!
Боже ж, яке воно гарне!
Лист прекрасний!
Заможно!
Однак саме видання, на диво, важке. Коли почав читати — ледве не впустив її на асфальт. Білий папір, комфортний інтервал.
Книжка читається легко. Проте також концентровано, тому багато не давала за раз прочитати.
Сюжету, як на такий обсяг, малувато: перекладачка Ольга Петрівна на фоні життєвого звиздеця їде пожити до села. Там відбувається дивні речі, бо в будинку раніше жила Шептуха.
Містика в нас також доволі проста: її очолює кіт — вічний архетип.
Це все вкупі з фірмовим гумором авторки й, звісно, згадками про війну якось лягло мені до серця на відміну від «Принципу», що само по собі містично, бо наче прийоми однакові, а рівень пропрацьованості набагато вищий ніби.
Можна мені було б доскіпатися до того, що багато діалогів — це трохи до мене підгальмовувало розвиток надалі, проте такий уже стиль авторки: немовби розповідає саме тобі, сидячи навпроти. А оскільки я дочитував прямо перед обговоренням останні сторінки і почав хутко витирати сльози — то які враження в мене можуть бути від цієї книжки?
Мама теж сказала, що книжка — вогонь!
February 28, 2025
Це абсолютні 5 зірок.
Але я хотіла не про це. Я прочитала цю книгу за добу, а потім довго не могла вирішити що написати у відгук. Це було за тиждень десь перед третіми роковинами повномасштабного вторгнення. І я згадувала, багато згадувала ту теплу ванну, яка лилась з новин, як усі змі і уряд, і усі від влади заспокоювали, що нічого не буде, війни не буде, це все накрути. Я довіряла владі і Зеленському і для мене 24те стало шоком. Я боялась, але не вірила, що буде вторгнення і не була готова. Ця книга мені дуже сильно нагадала той час, той день, ті дні і зараз мене мучить питання - чому? Чому нас не готували (і самі не готувались), навіщо нам брехали? В когось, крім порохоботів, є відповіді?..
Але я хотіла не про це. Я прочитала цю книгу за добу, а потім довго не могла вирішити що написати у відгук. Це було за тиждень десь перед третіми роковинами повномасштабного вторгнення. І я згадувала, багато згадувала ту теплу ванну, яка лилась з новин, як усі змі і уряд, і усі від влади заспокоювали, що нічого не буде, війни не буде, це все накрути. Я довіряла владі і Зеленському і для мене 24те стало шоком. Я боялась, але не вірила, що буде вторгнення і не була готова. Ця книга мені дуже сильно нагадала той час, той день, ті дні і зараз мене мучить питання - чому? Чому нас не готували (і самі не готувались), навіщо нам брехали? В когось, крім порохоботів, є відповіді?..
May 7, 2025
Була у пані Тамари на презентації цієї книги і була вражена як гарно вона розповідає. Вона оповіла нам про сюжет і які саме сенси є в тексті.
Книгу я читала повільно, розтягуючи задоволення. І для мене вона стала гарним відкриттям, тому вирішила навіть взяти її на книжковий клуб.
«Доця» стоїть на черзі, але знаю, що вона прям дуже сумна.
Книгу я читала повільно, розтягуючи задоволення. І для мене вона стала гарним відкриттям, тому вирішила навіть взяти її на книжковий клуб.
«Доця» стоїть на черзі, але знаю, що вона прям дуже сумна.
March 25, 2026
Цю авторку заведено тільки хвалити, бо інакше ризикуєш нарватися на колективний булінг по всіх соцмережах від неї самої, всіх її родичів, прихильників і видавчині. Але досвідчений читач помітить усе: маніпулятивність, газлайтинг, гру на емоціях читача, клішовані образи й дуже сумнівний художній рівень.
August 7, 2025
Це проста книжка, яка швидко читається, викликає емоції і спонукає до роздумів. Тут все дуже ясно - хто хороший, хто поганий, хто ніякий. Це закритий текст, в якому авторка закладає дуже чіткі меседжі і сенси, тому подвійної глибини чи пошуків контекстів тут немає. Це непогано, така література теж потрібна. Книга легка, добре написана і зачіпає надзвичайно велику кількість питань і деякі з них - вперше. Ось кілька прикладів:
1. Вікові зміни у жіночому тілі. "Я ж пам'ятаю, колись бажання були зовсім іншими", - але чи не занадто часто з віком ми забороняємо собі бажати? Ця книга - про жінку і її приховані, непроговорені болі та страхи. Проблеми у шлюбі, вік, вага, самотність, пологи, клімакс... Чи багато ви знаєте книг, де усі ці тригерні теми описані з повагою і розумінням?.. "Я стала добрішою до жінок, ми не суперниці, нам усім просто важко живеться".
2. Зрада і розлучення. Чесний та болючий опис втрати себе у відносинах. "Я завмерла, категорично відмовляючись проявити себе". Головна героїня сприймала шлюб як "депозит з відкладеними відсотками", як життєвий здобуток, гордість та досягнення. Але на світі немає нічого вічного, тож "міцний" шлюб насправді виявився дуже схожим на торт з декораціями зі штучних квітів: фасад - ідеальний, але тримається на "дротяних ніжках". "Таке відчуття, що все ламається. Не лишилося жодної опори, на яку я могла б покластися і сказати, що це моє "не прошене, не дане", не було нічого, що могла би назвати своїм життєвим здобутком". "Все життя задовольнялася крихтами, переконуючи себе й усіх довкола, що мені достатньо цих крихт". Бо насправді сам шлюб це не здобуток, якщо окрім штампу в паспорті немає інших точок дотику. "Ну а далі час подивитися правді в очі, але я не уявляла, що робити з цією правдою, чи потрібна вона мені, і вагалася".
3. Самотність. "Чи не страх самотності - найголовніший наш інстинкт, який і жене нас... заповнювати порожнечу всім, що трапиться під руку, реальним чи вигаданим, байдуже". Але книга позиціонує самотність як шанс на знайомство із самою собою - як антипод страху. Книга про те, як поладнати зі своєю самотністю, прийняти її і навчитися нею насолоджуватися. "Всередині власного кола я одна, є і буду, і, скоріше за все, залишуся самотньою". Затишок виникає саме тоді, коли героїня так облаштовує свій побут, що самотність приносить їй спокій та відчуття задоволеності життям. Виявилося, що для цього стану не обов'язково потрібна інша людина (особливо якщо та людина була не твоєю). "Чоловіки добре маскуються, але якщо на початку він поводиться як мудак, то, скоріш за все, так воно і є, не сподівайся його якось змінити чи переробити". "Мені би хотілося дожити до ста у теплі, добрі і здоров'ї, працювати і витрачати зароблені гроші для своєї втіхи...жити для власного задоволення, ненапряжно дружити, випивати по келишку весна з дівчатами раз на тиждень і в підсумку отримати рівно те саме, тільки з набагато меншими витратами й розчаруваннями".
4. Занепад і розвиток села. Подорож до містечка, де все завмерло - це болісна правда про втрачені можливості ("містечковий базар переніс у дев'яності незгірше машини часу"). "Молодше покоління сильно затрималося у розвитку через сподівання старших на державу... Це очікування, ця інерційна втома уповільнила тут все, зробила село розгубленим і депресивним". Втеча стала єдиною стратегією виживання. Нема кому вчити молодь заробляти на селі. Але книга дарує надію.
5. Зв'язок поколінь. Це дуже затишна книга, яка нагадує про те, яке щастя, що наші пращури мали стільки сили, щоб вистояти. Століттями вороги випалювали нашу пам'ять, знищували її під корінь, і ми так мізерно мало знаємо про власне минуле навіть в межах своєї ж сім'ї. Ця книга вертає до джерел і вчить не засуджувати минуле, а вчитися на чужому досвіді ("...не нам судити, не походивши в черевиках тогочасних людей. Може, якби Яринці загрожував арешт як дитині ворога народу, я б і Даздрапермою її записала, тільки би врятувати дитя"). Ця книга - про пошуки джерела сили, про пам'ять роду, про силу приналежності до своєї землі, пращурів, родини. "Ви пережили тут руїну, голод, війну, окупацію. Ви все зробили правильно, тому що вам вдалося народити і виростити своїх дітей. Я хочу знати як. Я прошу виділити цієї живучості, цієї сили і вмінь, завдяки яким ви зберегли землю, дім і своє потомство на цій землі".
Насправді, якби книжка закінчилася на подіях до повномасштабного вторгнення, я б оцінила її на відмінно, але на жаль ні, бо далі починається щось абсолютно інше за стилем.
По-перше, це все-таки художня книга, це вигадані персонажі, це ефект довіри до головної героїні, якій ми співпереживаємо, асоціюємо себе з нею... і яка наприкінці книги вдається до оцінки дій влади напередодні повномасштабного вторгнення. Для мене це щось на грані маніпуляції, бо такий формат базується на емоціях і не передбачає дискусії про конкретні факти та відповідальність. На мою думку, надавати оцінку діям влади щодо такого чутливого питання як початок повномасштабного вторгнення слід в інший спосіб, місце і час, і точно без застосування художніх прийомів...
По-друге, мені не зайшла надмірна містифікація. У цій книзі надприродні речі сприймаються як належне (то героїня згадує діда, якого в неї не було, то отримує лист від вчительки, яка померла, то у неї якийсь дивний зв'язок з будинком, то з'являється Кіт, який зовсім не кіт...) і це дуже нереалістично, бо зустріч з непоясненними явищами у реальному житті викликає щонайменше страх невідомості, а у головної героїні це не викликає ані здивування, ані бажання втекти... І якщо до вторгнення головна героїня нібито скептично ставиться до всього надприродного та просто ігнорує дивні речі, що давало хоч якусь надію на раціональне пояснення в кінці ("у фізику я вірила набагато більше, ніж у містику"), то після вторгнення несеться уже якась битва екстрасенсів з магічними кулями і привидами...
По-третє, книжка по суті заохочує до магічного мислення - от якби нам у кожне місто і село таку шептуху, то все було б добре. Дуже зручно вірити у відьом, шептух, про що на початку книги міркує і сама героїня: "Вони жили у казці, а я ні... У їхньому світі відьма могла скислити молоко, прокотитися по землі чорним клубком і вмитися зубами у курячі шийки, в у моєму - ні. Для них існували пояснення і логіка там, де я губилася у безкінечних сумнівах, вони дивилися на себе й на мене і бачили щось інше, відмінне від того, що бачу я". І таке враження, що під кінець книги головна героїня вирішила відмовитися від своєї віри у логіку і фізику, віддавши перевагу магічному. Але ми живемо в світі, у якому відмова від реальності надто дорого коштує...
1. Вікові зміни у жіночому тілі. "Я ж пам'ятаю, колись бажання були зовсім іншими", - але чи не занадто часто з віком ми забороняємо собі бажати? Ця книга - про жінку і її приховані, непроговорені болі та страхи. Проблеми у шлюбі, вік, вага, самотність, пологи, клімакс... Чи багато ви знаєте книг, де усі ці тригерні теми описані з повагою і розумінням?.. "Я стала добрішою до жінок, ми не суперниці, нам усім просто важко живеться".
2. Зрада і розлучення. Чесний та болючий опис втрати себе у відносинах. "Я завмерла, категорично відмовляючись проявити себе". Головна героїня сприймала шлюб як "депозит з відкладеними відсотками", як життєвий здобуток, гордість та досягнення. Але на світі немає нічого вічного, тож "міцний" шлюб насправді виявився дуже схожим на торт з декораціями зі штучних квітів: фасад - ідеальний, але тримається на "дротяних ніжках". "Таке відчуття, що все ламається. Не лишилося жодної опори, на яку я могла б покластися і сказати, що це моє "не прошене, не дане", не було нічого, що могла би назвати своїм життєвим здобутком". "Все життя задовольнялася крихтами, переконуючи себе й усіх довкола, що мені достатньо цих крихт". Бо насправді сам шлюб це не здобуток, якщо окрім штампу в паспорті немає інших точок дотику. "Ну а далі час подивитися правді в очі, але я не уявляла, що робити з цією правдою, чи потрібна вона мені, і вагалася".
3. Самотність. "Чи не страх самотності - найголовніший наш інстинкт, який і жене нас... заповнювати порожнечу всім, що трапиться під руку, реальним чи вигаданим, байдуже". Але книга позиціонує самотність як шанс на знайомство із самою собою - як антипод страху. Книга про те, як поладнати зі своєю самотністю, прийняти її і навчитися нею насолоджуватися. "Всередині власного кола я одна, є і буду, і, скоріше за все, залишуся самотньою". Затишок виникає саме тоді, коли героїня так облаштовує свій побут, що самотність приносить їй спокій та відчуття задоволеності життям. Виявилося, що для цього стану не обов'язково потрібна інша людина (особливо якщо та людина була не твоєю). "Чоловіки добре маскуються, але якщо на початку він поводиться як мудак, то, скоріш за все, так воно і є, не сподівайся його якось змінити чи переробити". "Мені би хотілося дожити до ста у теплі, добрі і здоров'ї, працювати і витрачати зароблені гроші для своєї втіхи...жити для власного задоволення, ненапряжно дружити, випивати по келишку весна з дівчатами раз на тиждень і в підсумку отримати рівно те саме, тільки з набагато меншими витратами й розчаруваннями".
4. Занепад і розвиток села. Подорож до містечка, де все завмерло - це болісна правда про втрачені можливості ("містечковий базар переніс у дев'яності незгірше машини часу"). "Молодше покоління сильно затрималося у розвитку через сподівання старших на державу... Це очікування, ця інерційна втома уповільнила тут все, зробила село розгубленим і депресивним". Втеча стала єдиною стратегією виживання. Нема кому вчити молодь заробляти на селі. Але книга дарує надію.
5. Зв'язок поколінь. Це дуже затишна книга, яка нагадує про те, яке щастя, що наші пращури мали стільки сили, щоб вистояти. Століттями вороги випалювали нашу пам'ять, знищували її під корінь, і ми так мізерно мало знаємо про власне минуле навіть в межах своєї ж сім'ї. Ця книга вертає до джерел і вчить не засуджувати минуле, а вчитися на чужому досвіді ("...не нам судити, не походивши в черевиках тогочасних людей. Може, якби Яринці загрожував арешт як дитині ворога народу, я б і Даздрапермою її записала, тільки би врятувати дитя"). Ця книга - про пошуки джерела сили, про пам'ять роду, про силу приналежності до своєї землі, пращурів, родини. "Ви пережили тут руїну, голод, війну, окупацію. Ви все зробили правильно, тому що вам вдалося народити і виростити своїх дітей. Я хочу знати як. Я прошу виділити цієї живучості, цієї сили і вмінь, завдяки яким ви зберегли землю, дім і своє потомство на цій землі".
Насправді, якби книжка закінчилася на подіях до повномасштабного вторгнення, я б оцінила її на відмінно, але на жаль ні, бо далі починається щось абсолютно інше за стилем.
По-перше, це все-таки художня книга, це вигадані персонажі, це ефект довіри до головної героїні, якій ми співпереживаємо, асоціюємо себе з нею... і яка наприкінці книги вдається до оцінки дій влади напередодні повномасштабного вторгнення. Для мене це щось на грані маніпуляції, бо такий формат базується на емоціях і не передбачає дискусії про конкретні факти та відповідальність. На мою думку, надавати оцінку діям влади щодо такого чутливого питання як початок повномасштабного вторгнення слід в інший спосіб, місце і час, і точно без застосування художніх прийомів...
По-друге, мені не зайшла надмірна містифікація. У цій книзі надприродні речі сприймаються як належне (то героїня згадує діда, якого в неї не було, то отримує лист від вчительки, яка померла, то у неї якийсь дивний зв'язок з будинком, то з'являється Кіт, який зовсім не кіт...) і це дуже нереалістично, бо зустріч з непоясненними явищами у реальному житті викликає щонайменше страх невідомості, а у головної героїні це не викликає ані здивування, ані бажання втекти... І якщо до вторгнення головна героїня нібито скептично ставиться до всього надприродного та просто ігнорує дивні речі, що давало хоч якусь надію на раціональне пояснення в кінці ("у фізику я вірила набагато більше, ніж у містику"), то після вторгнення несеться уже якась битва екстрасенсів з магічними кулями і привидами...
По-третє, книжка по суті заохочує до магічного мислення - от якби нам у кожне місто і село таку шептуху, то все було б добре. Дуже зручно вірити у відьом, шептух, про що на початку книги міркує і сама героїня: "Вони жили у казці, а я ні... У їхньому світі відьма могла скислити молоко, прокотитися по землі чорним клубком і вмитися зубами у курячі шийки, в у моєму - ні. Для них існували пояснення і логіка там, де я губилася у безкінечних сумнівах, вони дивилися на себе й на мене і бачили щось інше, відмінне від того, що бачу я". І таке враження, що під кінець книги головна героїня вирішила відмовитися від своєї віри у логіку і фізику, віддавши перевагу магічному. Але ми живемо в світі, у якому відмова від реальності надто дорого коштує...
December 6, 2025
Це як наче ви зганяли у майбутнє, вже знаєте, що буде, а потім повертаєтесь назад, приїжджаєте в село якесь на кордоні і починаєте розкидувати мудрість, що ж нас всіх чекає 🫣 через білопальтовість було дуже важко повірити головній героїні.
June 7, 2025
Браво! Для мене це відверта історія про сучасних українських жінок, щира і правдива. Про любов до себе і сестринство, про силу, незламність і любов. Я багато сміялася, трохи плакала і часто рефлексувала про життя своє чи близьких мені людей
September 7, 2025
Що це було і для чого?
Оцінка за дизайн обкладинки і рідкі проблиски цікавого чи принаймі терпимого письма.
Оцінка за дизайн обкладинки і рідкі проблиски цікавого чи принаймі терпимого письма.
May 23, 2025
Дуже особлива книжка...
Цікаво, що це друга книжка Тамари, яку читаю і так само потрапила до рук мені випадково, але так як в випадковості я не вірю, хоча дуже люблю - то це була доля;)
Зачепив короткий, але дуже влучний опис книги, я краще точно не скажу:
"Нова книга "Шептуха" - дзеркало, у якому багато жінок впізнають себе, якщо, звісно, наважаться зазирнути. Із цим пізнанням потім доведеться щось робити, але, як вважає пані Тамара, побути чесною із собою і світом ніколи не пізно".
Цікаво, що це друга книжка Тамари, яку читаю і так само потрапила до рук мені випадково, але так як в випадковості я не вірю, хоча дуже люблю - то це була доля;)
Зачепив короткий, але дуже влучний опис книги, я краще точно не скажу:
"Нова книга "Шептуха" - дзеркало, у якому багато жінок впізнають себе, якщо, звісно, наважаться зазирнути. Із цим пізнанням потім доведеться щось робити, але, як вважає пані Тамара, побути чесною із собою і світом ніколи не пізно".
April 30, 2025
Добра книга, написана від душі, тому легко читається. Відчувається, що вона дещо біографічна. Було кілька крінжових моментів, але на загальне позитивне враження від книги вони не вплинули. Дещиця магічного реалізму теж нічого не псує, на мій погляд, а навпаки є досить доречною
February 23, 2025
Все як в житті… От, певно, головна риса цієї книги. Написана з гумором, легко і відверто. Тому і торкає читача, змушує згадати, приміряти на себе, іноді погодитися, іноді посперечатися, часом навіть поплакати разом, особливо, читаючи сторінки, пов’язані з нашою війною. Так, ми теж майже нічого не їли у перші тижні, допомагали, волонтери і перебували у постійному стані напруги і віри, що все скоро закінчиться…
January 5, 2026
Це 10/10.
Як же не вистачає такої літератури і як я рада, що пані авторка написала цю книгу. Впевнена, цей твір дав голос багатьом жінкам, висловив їхні сумніви та страхи й забрав якусь частку самотності.
Під час читання багато думала про свою маму, про бабусь, про їхні життя та долі. І кожну захотілося обійняти. Для мене ця книга про сестринство, про віру в себе, про сильних жінок.
Окремим задоволенням було читати описи побуту, трошки нагадало, як із захопленням поринала в такі ж описи в Кайдашевій сімʼї.
Як же не вистачає такої літератури і як я рада, що пані авторка написала цю книгу. Впевнена, цей твір дав голос багатьом жінкам, висловив їхні сумніви та страхи й забрав якусь частку самотності.
Під час читання багато думала про свою маму, про бабусь, про їхні життя та долі. І кожну захотілося обійняти. Для мене ця книга про сестринство, про віру в себе, про сильних жінок.
Окремим задоволенням було читати описи побуту, трошки нагадало, як із захопленням поринала в такі ж описи в Кайдашевій сімʼї.
June 13, 2026
Сподобався опис села та бабиної хати. В мене ніколи не було баби в селі і, відповідно, хати в селі. Тому я зачитувалася цими описами і відпочивала.
Сподобалось, як авторка завернула жіночу мудрість і всебічно розвинутість в магічну Шептуху, яка начебто все знає.
Здивувало, як зʼявилася буквальна магічна лінія під кінець книги.
Боляче було ч��тати про тиждень до початку повномасштабного вторгнення і перші тижні після. Бо підіймалося своє, згадувалося, боліло.
Сподобалось, як авторка завернула жіночу мудрість і всебічно розвинутість в магічну Шептуху, яка начебто все знає.
Здивувало, як зʼявилася буквальна магічна лінія під кінець книги.
Боляче було ч��тати про тиждень до початку повномасштабного вторгнення і перші тижні після. Бо підіймалося своє, згадувалося, боліло.
May 28, 2025
Незважаючи на аннотацію, я таки не впізнала героїню в собі. Хоч вона й перекладачка (чесно, трохи піддістало, що нас у літературі зображають диваками-відлюдниками). Але сама книжка хороша і душевна, наявна містика не бере верх над здоровим глуздом. Однозначно варта прочитання.
May 16, 2025
Зняла одну зірку за те, що головна героїня була аж надто «з німбом» правильності та взірцем моральності. Я людина проста, для мене це дещо перегиб, я таким людям не вірю. Ще мені не вистачило про Кота та якихось містично-побутових штук. А так, можливо, була би й пʼятірка.
April 30, 2026
Головна героїня - перекладачка, в якої шлюб розлізається на очах - їде в село, в хату, що залишилася після бабусі, аби зібратися з думками і доробити роботу. Бабуся, вважають односельці, була відьмою, тож подібного дару очікують і від онуки: хто звинувачує у своїх негараздах, хто, навпаки, просить магічним чином їх виправити. Ну вона і виправляє: не магічним чином, а радше в такий спосіб, що може навести людей на правильну стратегію дій, а в її слово вірять... І якщо спершу ми з нею познайомилися як з особою, що за можливістю людей уникала, воліла злитися з фоном і не відсвічувати, бо не знає, як себе поводити в соціальних ситуаціях (я міркувала, чи не маркує її авторка як секретно нейровідмінну), то всі ці зіткнення в селі підштовхують до того, щоб: втручатися, відсвічувати і взагалі всіляко відрощувати відповідальність.
У цьому "Шептуха" прямо перегукується з "Доцею": там теж, для мене - насамперед, про відрощування відповідальності. І ще тим, що згодом починається війна. Тільки тут - повномасштабне вторгнення, а село Незаможне головної героїні, треба сказати, на Сумщині, неподалік Охтирки, що дуже швидко визначає нові різні того, що від героїні та інших жінок, з якими вона вибудувала квазі-сестринські зв'язки, вимагає геть інші рівні тієї таки відповідальності за себе і ближніх.
Але це єдине, що мені муляло, назагал дуже потужні враження.
Напевне, треба змиритися з тим, що інших дорослих у цій історії не буде, що доросла тепер я. Мені нема кого кликати на допомогу, бо тут уже кричали до мене, і це дитя відчайдушно просило хоч когось, і вчепилося у першого-ліпшого—і що ж тепер робити, якщо цим першим-ліпшим виявилася я?
У цьому "Шептуха" прямо перегукується з "Доцею": там теж, для мене - насамперед, про відрощування відповідальності. І ще тим, що згодом починається війна. Тільки тут - повномасштабне вторгнення, а село Незаможне головної героїні, треба сказати, на Сумщині, неподалік Охтирки, що дуже швидко визначає нові різні того, що від героїні та інших жінок, з якими вона вибудувала квазі-сестринські зв'язки, вимагає геть інші рівні тієї таки відповідальності за себе і ближніх.
Але це єдине, що мені муляло, назагал дуже потужні враження.
May 16, 2026
Історія починалася як містичний горор-трилер, а з середини книги настрій змінюється, бо на горизонті повномасштабка. В якомусь сенсі ця історія мені дуже рідна. Чому — поки не маю остаточної відповіді. Жінка-перекладачка у свої 50 переїжджає в село десь у Чернігівській області, подалі від чоловіка і починає вливатися у цю спільноту. Довкола відбувається чортівня, місцеві називають Ольгу Шептушкою, бо ж баба її була місцевою відьмою.
Дуже багато важливих думок про шлюб, про стосунки між чоловіком і дружиною, мамою і донькою, собою і світом.
Насправді я очікувала легкого й смішного горор-роману (я не читала анотацію), а отримала історію, яка повернула мене у лютий 2022 року, в якомусь сенсі розбила, а потім кінцівкою знову склеїла докупи.
Я слухала на Абук в озвучці Римми Зюбіної в цьому була своя прекрасна чарівність. Я вдячна за цей досвід авторці.
Дуже багато важливих думок про шлюб, про стосунки між чоловіком і дружиною, мамою і донькою, собою і світом.
Насправді я очікувала легкого й смішного горор-роману (я не читала анотацію), а отримала історію, яка повернула мене у лютий 2022 року, в якомусь сенсі розбила, а потім кінцівкою знову склеїла докупи.
Я слухала на Абук в озвучці Римми Зюбіної в цьому була своя прекрасна чарівність. Я вдячна за цей досвід авторці.
August 2, 2025
Прекрасна книга, майстерно написана. Пахне липами й березами, хащами, що розрослися на багато років непаханій землі, глинястими калюжами, парним молоком та старим деревом — усім тим, що ми памʼятаємо з дитинства, коли приїздили до бабусь і дідусів у село.
Купила цю книгу саме через стиль авторки — легкий та зрозумілий, яким я його побачила в «Доці». І, о диво, Горіха Зерня наче прислухалася до моєї внутрішньої критики щодо «Доці» й погано прописаних, однобоких героїв — цього разу вийшло набагато краще: багато близького мені самоаналізу, переосмислення, щирості, це вже не просто бойовик, хоч і тяжіння авторки до геть сильних жінок нікуди не зникло.
Дякую, Горіхо, це були приємні години!
Купила цю книгу саме через стиль авторки — легкий та зрозумілий, яким я його побачила в «Доці». І, о диво, Горіха Зерня наче прислухалася до моєї внутрішньої критики щодо «Доці» й погано прописаних, однобоких героїв — цього разу вийшло набагато краще: багато близького мені самоаналізу, переосмислення, щирості, це вже не просто бойовик, хоч і тяжіння авторки до геть сильних жінок нікуди не зникло.
Дякую, Горіхо, це були приємні години!
July 24, 2025
Хороша книжка, але мені чогось не вистачило. Чи то була присутня певна штучність ситуацій - наприклад, про розвиток бізнесу у селян або така швидка адаптація у сільській хаті. Чи то не вистачило певних крапок над «і».
Проте історія виявилась цікавою, символічною та, подекуди, болючою.
Читати однозначно варто!
Проте історія виявилась цікавою, символічною та, подекуди, болючою.
Читати однозначно варто!
June 9, 2026
Я звісно сама винна що вирішила за це взятись. Історія абсурдних рішень, де головна героїня перечить сама собі і є абсолютно не надійним оповідачем. На моє додаткове горе, я це послухала в аудіо форматі де начитав була неймовірно театральним, радісним і піднесеним голосом, навіть коли мова йшла про зґвалтування. Магічний реалізм навколо просто добив навіть мінімальну логіку сюжету.
This entire review has been hidden because of spoilers.
June 23, 2026
Люблю, як авторка пише, а коли слухаю аудіо версію в озвучує Римма Зюбіна це окреме задоволення .
Тамара має свій тонкий гумор та зображає персонажів, яких я чітко та ясно можу уявити.
А тема війни очима жінки зображується боляче та дуже правдиво.
Тамара має свій тонкий гумор та зображає персонажів, яких я чітко та ясно можу уявити.
А тема війни очима жінки зображується боляче та дуже правдиво.
June 19, 2026
Спочатку слухала в форматі «ну, норм», але потихеньку книга чіпляла. Героїня приблизно мого віку, начитка Римми Зюбіної. Ну і тема початку повномасштабного вторгнення на прикордонні
December 10, 2025
Хочу публічно подякувати пані, що працювала в книжковій крамниці де була моя мама і по тому, що я вже читала, і що мені сподобалося порекомендувала купити Шептуху. Читали з великим задоволенням, з обговореннями і гіпотезами, що буде далі.
Дякую мамі за книжку і Славі за читання 📖
Дякую мамі за книжку і Славі за читання 📖
February 6, 2025
Книга з тих, які купуєш одразу, не задумуючись, бо знаєш, як звучить авторка, про що пише, за що стоїть, і знаєш, що нова історія точно зайде.
Тож це буде максимально упередженний і необ'єктивний відгук.
Погнали.
Ольга Петрівна дружина трохи скупенького чоловіка, мама дорослої доньки, якій мама вже не дуже й не потрібна, перекладачка, що працює віддалено, людина «все має бути на позір чепурненько, в домі обов'язково чоловік, а на обід перше, друге, третє і компот, бо ж так заведено». Звичайне стандартне життя звичайної української жінки. І так можна тихенечко жити до самої смерті (люди ж живуть), аж одного дня Ольга Петрівна раптом хапає ноутбук, перші-ліпші речі, переноску з котом Мурчиком і зривається «попрацювати в тиші» до прикордонного села Незаможне, де покійна баба Уляна — яку героїня ледве пам'ятає, багато років не бачила і навіть не знала про її смерть — залишила єдиній онуці хату і подвір'я.
В селі з'ясовується, що місцеві прозвали бабу Шептухою (і на то є дуже вагомі причини), а ще дуже-дуже не радять новій власниці не те що тут затримуватися, а навіть йти оглядати спадщину.
До купи на дворі пізня осінь 2021 року.
Цій історії рілейтиш просто зі старту, все таке рідне, таке знайоме: щорічний список бажань-цілей (що ніколи не складеться на всі сто), голосні балакучі жіночки і люди без навушників (з неодмінно руснявим контентом) у міжміській маршрутці, оці вагання і роздуми про чи краще хоч щось аніж нічого, про зміни і досвіди і як ніхто до цього не готує (і дуже часто лише тому, що просто не вміє, так, навіть з відповідним дипломом не вміє), про невже я так багато хочу? Ті недоладні ситуації типу застрягти з відром на нозі — як воно так стається, пояснити потім складно, але ж у моменті все здається дуже логічним. Ті миті, коли наче наповнюєшся силою, якої ніколи не мала, і кажеш те, що кажеш, і робиш те, що робиш.
І — ой, я теж свого часу розпитувала, чи я точно-точно з цієї родини.
Історія б'є під дих ще до лютневих розділів. Жовто-синьою хатою. І ромбиками. Сонним райцентром. Водієм, що один на три села. Вибором без особливого вибору з одного вишу. Тими тихими пеклами за зачиненими дверима і високими парканами, про які всі знають, але відводять очі, бо що тут зробиш.
І добиває, звісно:
Тут просто виєш.
А якщо не тут, то трохи далі, де Міла заходить попрощатися.
Можливо, я стала доросліша, можливо, справа у досвіді і тому я тепер більш люта, ніж співчутлива, але з «Шептухою» не ридала так, як з «Доцею».
Проте прикипіла до неї більше. Повністю. Від тексту до оформлення — воно ідеальне.
Ось, дивіться, які заставочки між частинами (вони всі різні):
Дякую за цю книгу!
Тож це буде максимально упередженний і необ'єктивний відгук.
Погнали.
Ольга Петрівна дружина трохи скупенького чоловіка, мама дорослої доньки, якій мама вже не дуже й не потрібна, перекладачка, що працює віддалено, людина «все має бути на позір чепурненько, в домі обов'язково чоловік, а на обід перше, друге, третє і компот, бо ж так заведено». Звичайне стандартне життя звичайної української жінки. І так можна тихенечко жити до самої смерті (люди ж живуть), аж одного дня Ольга Петрівна раптом хапає ноутбук, перші-ліпші речі, переноску з котом Мурчиком і зривається «попрацювати в тиші» до прикордонного села Незаможне, де покійна баба Уляна — яку героїня ледве пам'ятає, багато років не бачила і навіть не знала про її смерть — залишила єдиній онуці хату і подвір'я.
В селі з'ясовується, що місцеві прозвали бабу Шептухою (і на то є дуже вагомі причини), а ще дуже-дуже не радять новій власниці не те що тут затримуватися, а навіть йти оглядати спадщину.
До купи на дворі пізня осінь 2021 року.
Цій історії рілейтиш просто зі старту, все таке рідне, таке знайоме: щорічний список бажань-цілей (що ніколи не складеться на всі сто), голосні балакучі жіночки і люди без навушників (з неодмінно руснявим контентом) у міжміській маршрутці, оці вагання і роздуми про чи краще хоч щось аніж нічого, про зміни і досвіди і як ніхто до цього не готує (і дуже часто лише тому, що просто не вміє, так, навіть з відповідним дипломом не вміє), про невже я так багато хочу? Ті недоладні ситуації типу застрягти з відром на нозі — як воно так стається, пояснити потім складно, але ж у моменті все здається дуже логічним. Ті миті, коли наче наповнюєшся силою, якої ніколи не мала, і кажеш те, що кажеш, і робиш те, що робиш.
І — ой, я теж свого часу розпитувала, чи я точно-точно з цієї родини.
Історія б'є під дих ще до лютневих розділів. Жовто-синьою хатою. І ромбиками. Сонним райцентром. Водієм, що один на три села. Вибором без особливого вибору з одного вишу. Тими тихими пеклами за зачиненими дверима і високими парканами, про які всі знають, але відводять очі, бо що тут зробиш.
І добиває, звісно:
Нам прямо наказали не бігати і людей не лякати. Я он запитав, чи можна школярів кудись відправити, у санаторій там на оздоровлення, тільки щоб подалі звідси, хай пересидять до весни. Так мені назавтра комісію прислали, шукають позабюджетні витрати.
Тут просто виєш.
А якщо не тут, то трохи далі, де Міла заходить попрощатися.
Можливо, я стала доросліша, можливо, справа у досвіді і тому я тепер більш люта, ніж співчутлива, але з «Шептухою» не ридала так, як з «Доцею».
Проте прикипіла до неї більше. Повністю. Від тексту до оформлення — воно ідеальне.
Ось, дивіться, які заставочки між частинами (вони всі різні):
Дякую за цю книгу!
October 9, 2025
Любопитна книжка, змішані враження.
Середнього віку(50?) перекладачка тікає від байдужості свого чоловіка і повʼязаних з цим емоцій в успадковану бабину хату в селі. Обкладається котами, пасторально працює свою віддалену роботу з натопленої печі. Шариться по селу, намагається переконати мєсних, шо вона зовсім не відьма і ніяких магічних дарів від баби не успадкувала.
Але в неї не виходе: то там заговорить, то сям пригрозить навести вроки... доходить аж до сеансу екзорцизму в сільському магазині через конфлікт з місцевим батюшкою(мск патріархат, події у прикордонні Чернігівщини).
Іронічно, цікаво перші 250 сторінок, але водночас такий калейдоскоп проблематик, що
аж ніби занадто. Ось жінки які не йдуть від алкоголіків, ось дитина, яку ображає дід-садист, ось нема куди подітись в селі молоді, ось винахідливі способи заробітку через інтернет(сироваріння), ось жінка приймає себе, старіння та клімакс, ось сестринство...
І все це доповнено містичними сутностями, що проявляються в присутності головної героїні. ШО ЦЕ? Соціально-містичне фентезі?
А на останніх 100 сторінках нам окреслюють дати: січень-лютий 2022 і початок повномасштабного вторгнення. Авторка дає зрозуміти за кого вона точно НЕ голосувала у 2019. І що вона з тих, у кого в фб фіолетове «дякую» на аватарці і вона не пішла далі, а продовжує шкодувати про результати виборів.
І оцей перехід від іронічно-раціонального тону спілкування з односельчанами, годування котів і трогання ранкового туману до... доволі тригерних і графічних сцен того, шо відбувалось в окупації.
Ну... здивував мене. І тригернув. Магічний реалізм проти окупанта з автоматом.
Загалом мені скоріше сподобалось, але є в цій книзі легкий фльор байрактарщини. (Грає пісня "буде тобі враже").
Думала авторка писала книгу в два підходи: до і після 24 лютого, бо дуже в якийсь момент міняється тон. Але ні, з подяк в кінці стало ясно, що книга повністю написана в
закордонних літературних резиденціях.
Загалом можна радити для широкого кола читачів, але з трігер ворнінгом на останні 100 сторінок.
Середнього віку(50?) перекладачка тікає від байдужості свого чоловіка і повʼязаних з цим емоцій в успадковану бабину хату в селі. Обкладається котами, пасторально працює свою віддалену роботу з натопленої печі. Шариться по селу, намагається переконати мєсних, шо вона зовсім не відьма і ніяких магічних дарів від баби не успадкувала.
Але в неї не виходе: то там заговорить, то сям пригрозить навести вроки... доходить аж до сеансу екзорцизму в сільському магазині через конфлікт з місцевим батюшкою(мск патріархат, події у прикордонні Чернігівщини).
Іронічно, цікаво перші 250 сторінок, але водночас такий калейдоскоп проблематик, що
аж ніби занадто. Ось жінки які не йдуть від алкоголіків, ось дитина, яку ображає дід-садист, ось нема куди подітись в селі молоді, ось винахідливі способи заробітку через інтернет(сироваріння), ось жінка приймає себе, старіння та клімакс, ось сестринство...
І все це доповнено містичними сутностями, що проявляються в присутності головної героїні. ШО ЦЕ? Соціально-містичне фентезі?
А на останніх 100 сторінках нам окреслюють дати: січень-лютий 2022 і початок повномасштабного вторгнення. Авторка дає зрозуміти за кого вона точно НЕ голосувала у 2019. І що вона з тих, у кого в фб фіолетове «дякую» на аватарці і вона не пішла далі, а продовжує шкодувати про результати виборів.
І оцей перехід від іронічно-раціонального тону спілкування з односельчанами, годування котів і трогання ранкового туману до... доволі тригерних і графічних сцен того, шо відбувалось в окупації.
Ну... здивував мене. І тригернув. Магічний реалізм проти окупанта з автоматом.
Загалом мені скоріше сподобалось, але є в цій книзі легкий фльор байрактарщини. (Грає пісня "буде тобі враже").
Думала авторка писала книгу в два підходи: до і після 24 лютого, бо дуже в якийсь момент міняється тон. Але ні, з подяк в кінці стало ясно, що книга повністю написана в
закордонних літературних резиденціях.
Загалом можна радити для широкого кола читачів, але з трігер ворнінгом на останні 100 сторінок.
March 2, 2026
Книга, в якій кожна жінка, в тій чи іншій ситуації, побачить себе. Історія, яка знайде відгук в душі кожного українця.
На перший погляд - все просто, але яка особлива і глибока ця простота! То тут, то там я зустрічала свої думки написані людиною, котра мене знати не знає. Як таке може бути? Так про життя ж писане! Про звичайне жіноче життя, щоденний побут, сімейні кризи, пошук себе… Відчувається, що авторка передає художнім словом дуже близькі їй почуття і відчуття.
А як змальоване сучасне українське село! Щиро, без прикрас - я ніби зʼїздила на канікули до бабці. Події книги зачинаються восени. І саме описи цієї пори додають глибини і смаку загальній атмосфері сюжету. Авторка так вдало, легко, соковито в колоритно описує осінь в селі, що відчуваєш фізично як пахне зжовкле опале листя, перед очима в тебе вранішній туман парним молоком піднімається від землі і осідає вологою прохолодою на шкірі, вмиваючи свіжістю пізній схід сонця
Емоції, які супроводжували мене протягом читання, різнилися кардинально. Ось регочу вголос від діянь чоловіка-рибалки, в наступному розділі ностальгую прогулюючись сільським базаром, а тут ридаю над звірствами нелюдів, згадуючи жахи зґвалтованої Бучі
Жахливі події повномасштабної війни не оминули письменницю в реальному житті. Щемко, ємно і глибоко описане життя села, яке перебувало в блокаді. Читаю - а перед очима ��одії перших місяців, особисто пережиті кожним українцем: страх, біль і водночас згуртованість, єднання - жива стіна боротьби, віри, людяності проти геноциду українців
За одне лиш шкодую: багато відгуків чула, та все відкладала читання «Шептухи» на потім не будьте як я
Від душі рекомендую Шептушечку до читання!
Displaying 1 - 30 of 70 reviews