What do you think?
Rate this book
Сатанів. Тевтонське прокляття
1410 рік. Воїни польського короля та Великого князя Литовського зустрічаються з лицарями Тевтонського ордену в одній з наймасштабніших битв століття.
Молодий лицар Василь Крук за порятунок короля на полі Грюнвальдської битви здобуває в подарунок коня з королівської стайні та славу. Але не тільки це привезе він у рідне місто Сатанів на Поділлі. Ще ладанку із загадковими знаками, зняту з переможеного тевтона, і дивовижне бурштинове намисто.
Лицарські звичаї середньовічної України, битви та пригоди, кохання й велика політика, залишки язичницьких культів і набіги татар. У цій атмосфері Василю Круку випаде скористатися чарами ладанки — дарами, що в будь-який момент можуть обернутися на прокляття.
Молодий лицар Василь Крук за порятунок короля на полі Грюнвальдської битви здобуває в подарунок коня з королівської стайні та славу. Але не тільки це привезе він у рідне місто Сатанів на Поділлі. Ще ладанку із загадковими знаками, зняту з переможеного тевтона, і дивовижне бурштинове намисто.
Лицарські звичаї середньовічної України, битви та пригоди, кохання й велика політика, залишки язичницьких культів і набіги татар. У цій атмосфері Василю Круку випаде скористатися чарами ладанки — дарами, що в будь-який момент можуть обернутися на прокляття.
- GenresHistory
240 pages, ebook
Published January 1, 2024
4 people are currently reading
52 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 16 of 16 reviews
September 4, 2024
Я дуже хочу похвалити книгу Катерини Липи "Сатанів. Тевтонське прокляття".
У світовій літературі є чимало історичних циклів, різного рівня попсовості, але широко відомих у вузьких колах поціновувачів пригодницької літератури на історичну тематику.
Першими мені спадають на думку "Саксонські хроніки" англо-американського письменника Бернарда Корнвелла, які я прочитав з величезним задоволенням, але давно і тому, на жаль, російською мовою. На щастя, ви маєте змогу почати читати цей цикл українською завдяки видавництву "Ранок". На сторінках тринадцяти динамічних пригодницьких романів розповідається історія такого собі Утреда Беббанбурзького — вигаданого персонажа але видатного воїна, який бере участь у політичному житті Британських островів ІХ-Х ст. нашої ери, у часи данських походів і англійського короля Альфреда Великого. Утред постійно знаходиться у плетиві політичних інтриг, б'ється то на боці данів, то пліч-о-пліч із саксами, користується прихильністю та увагою прекрасних жінок і не гребує ними, потрапляє в різноманітні халепи і обов'язково виплутується з них, завдяки своїм відважнии та вірним друзям. Коротше кажучи — ідеальна читанка для підлітків та чоловіків будь якого віку.
Цикл "Прокляті королі" Моріса Дрюона вважається дещо серйознішим літературним доробком, а ще ці романи згадує Джордж Р.Р. Мартін, коли у нього вчергове питають про терміни закінчення написання "Вітрів зими". Мовляв, читайте оно "проклятих королів", там теж сім книг, читайте і не зайобуйте мене. На жаль, українського перекладів цих романів досі не існує, а читати російською я після 2014 гидую. Сподіваюся, колись їх таки перекладуть і вже тоді я дізнаюся, що ці книги присвячені історії Франції першої половини XІV ст. і чому вони такі популярні.
Найближче по часу подій, які відбуваються у світі "Сатанова" знаходиться "Трилогія гуситська" Анджея Сапковського, позаяк перша Гуситська війна почалася 30 липня 1419 року, а найвиразніший часовий маркер в романі Катерини Липи — Грюнвальдська битва 1410 року.
І взагалі, українське суспільство не надто часто (крім Івана Семесюка, звісно) пригадує себе частиною шляхетського стану і європейського лицарства, а головний персонаж "Сатанова" боярин Василь Крук — не просто шляхтич, а справжній лицар — він одягає лати і мріє про бойового коня, переймається лицарським кодексом честі, вправно б'ється півторарічним мечем-бастардом, а кушею (арбалетом) володіє на непристойно високому рівні. Зрештою, на полі бою він ризикує власним життям аби врятувати життя свого сюзерена — короля Ягайла. За це отримує королівську вдячність, цінний подарунок і... заздрість колег по стану, зокрема і каштеляна замку у Сатанові, куди він вступає на службу після перемоги під Грюнвальдом.
Одним словом, історичне тло, міста та місцевість, видатні постаті в романі — існували насправді, а головні дійові особи, пригодницька та чуттєва круговерть подій і деякі дрібні деталі авторка вигадала, аби пожвавити історію. І правильно зробила.
Роман на кшталт "Сатанова" може стати гарним початком циклу або ж яскравою предтечею інших чудових пригодницьких історій, якими будуть зачитуватися діти тих, хто переживе Апокаліпсис теперішніх днів.
У світовій літературі є чимало історичних циклів, різного рівня попсовості, але широко відомих у вузьких колах поціновувачів пригодницької літератури на історичну тематику.
Першими мені спадають на думку "Саксонські хроніки" англо-американського письменника Бернарда Корнвелла, які я прочитав з величезним задоволенням, але давно і тому, на жаль, російською мовою. На щастя, ви маєте змогу почати читати цей цикл українською завдяки видавництву "Ранок". На сторінках тринадцяти динамічних пригодницьких романів розповідається історія такого собі Утреда Беббанбурзького — вигаданого персонажа але видатного воїна, який бере участь у політичному житті Британських островів ІХ-Х ст. нашої ери, у часи данських походів і англійського короля Альфреда Великого. Утред постійно знаходиться у плетиві політичних інтриг, б'ється то на боці данів, то пліч-о-пліч із саксами, користується прихильністю та увагою прекрасних жінок і не гребує ними, потрапляє в різноманітні халепи і обов'язково виплутується з них, завдяки своїм відважнии та вірним друзям. Коротше кажучи — ідеальна читанка для підлітків та чоловіків будь якого віку.
Цикл "Прокляті королі" Моріса Дрюона вважається дещо серйознішим літературним доробком, а ще ці романи згадує Джордж Р.Р. Мартін, коли у нього вчергове питають про терміни закінчення написання "Вітрів зими". Мовляв, читайте оно "проклятих королів", там теж сім книг, читайте і не зайобуйте мене. На жаль, українського перекладів цих романів досі не існує, а читати російською я після 2014 гидую. Сподіваюся, колись їх таки перекладуть і вже тоді я дізнаюся, що ці книги присвячені історії Франції першої половини XІV ст. і чому вони такі популярні.
Найближче по часу подій, які відбуваються у світі "Сатанова" знаходиться "Трилогія гуситська" Анджея Сапковського, позаяк перша Гуситська війна почалася 30 липня 1419 року, а найвиразніший часовий маркер в романі Катерини Липи — Грюнвальдська битва 1410 року.
І взагалі, українське суспільство не надто часто (крім Івана Семесюка, звісно) пригадує себе частиною шляхетського стану і європейського лицарства, а головний персонаж "Сатанова" боярин Василь Крук — не просто шляхтич, а справжній лицар — він одягає лати і мріє про бойового коня, переймається лицарським кодексом честі, вправно б'ється півторарічним мечем-бастардом, а кушею (арбалетом) володіє на непристойно високому рівні. Зрештою, на полі бою він ризикує власним життям аби врятувати життя свого сюзерена — короля Ягайла. За це отримує королівську вдячність, цінний подарунок і... заздрість колег по стану, зокрема і каштеляна замку у Сатанові, куди він вступає на службу після перемоги під Грюнвальдом.
Одним словом, історичне тло, міста та місцевість, видатні постаті в романі — існували насправді, а головні дійові особи, пригодницька та чуттєва круговерть подій і деякі дрібні деталі авторка вигадала, аби пожвавити історію. І правильно зробила.
Роман на кшталт "Сатанова" може стати гарним початком циклу або ж яскравою предтечею інших чудових пригодницьких історій, якими будуть зачитуватися діти тих, хто переживе Апокаліпсис теперішніх днів.
August 20, 2024
Хороша книга, мені сподобалось!
Відчувається, що авторка більше науковиця, ніж письменниця - історичний коментар наприкінці їй вдався набагато краще...
Але я все одно прекрасно провела час із українськими лицарями епохи Середньовіччя.
Ви тут не знайдете якихось серйозних підтекстів чи сенсів, а сама історія може здатися вам рваною і безсюжетною. Але саме такий стиль і нагадав мені літературу тих часів, яку я так уперто не хотіла вчити у школі та університеті. Пісня про Роланда, про Нібелунгів, про Робіна Гуда, про короля Артура - там сенс такий же.
Словом, читайте)) раджу))
Відчувається, що авторка більше науковиця, ніж письменниця - історичний коментар наприкінці їй вдався набагато краще...
Але я все одно прекрасно провела час із українськими лицарями епохи Середньовіччя.
Ви тут не знайдете якихось серйозних підтекстів чи сенсів, а сама історія може здатися вам рваною і безсюжетною. Але саме такий стиль і нагадав мені літературу тих часів, яку я так уперто не хотіла вчити у школі та університеті. Пісня про Роланда, про Нібелунгів, про Робіна Гуда, про короля Артура - там сенс такий же.
Словом, читайте)) раджу))
December 22, 2025
Катерина Липа добре відома як історикиня архітектури, основною темою досліджень якої є фортифікаційні споруди. Нонфікшен пані Катерини добре знайомить усіх бажаючих з історією фортифікацій, історією архітектури, він написаний цікаво та доступно, і більшість читачів знають її саме за цими книгами. Проте пані Катерина пише ще й художку, причому саме пригодницьку адвентюру, яка нагадає вам класиків жанру. Найбільш промотованою з її пригодницьких історій є саме «Сатанів» (наголос на першому складі), дякувати «Віхолі». Але я не полишаю надії надибати і прочитати й дилогію, видану «Лаурусом».
Для мене в цій книзі є плюси та мінуси, про які я поговорю докладніше. Почнімо з плюсів.
1. Ця книжка описує 15 століття, про яке в наш час пишуть дуже мало зі зрозумілих причин: надто мало авторитетних джерел, на які можна сміливо покластися. Пані Катерина не шукає легких шляхів, але їй, з її знаннями, і карти в руки. Отже, «Сатанів» заповнює чималу прогалину в нашій літературі.
2. Враховуючи фах пані Катерини, тут дуже детально описане історичне тло. І не лише детально, а прекрасно: захопливо, соковито, доступно. Пані Катерині вдалося не надто перетягнути ковдру на свою улюблену тему, і нас побавлять не лише описом фортифікаційних та інших споруд, чесно J Взагалі немає враження, ніби авторка повсякчас сідає на улюбленого коника: ні, вона пише про різне, і найбільше – про побут, одяг, повсякденні справи. Наприклад: я хочу пошити собі сукню, як вона виглядатиме, чим буде прикрашена, а головне – де я все це братиму? В часи, коли потрібні тканини та фурнітуру не обереш в інтернет-каталогу, а глобалізація не оплутала всю планету залізничним та авіасполученням, куди мені бігти по сировину? Якими шляхами вона потрапляла до наших країв? Це все описане ненав’язливо, немає враження, наче нам читають нуднувату лекцію, відволікаючи від пригод. Власне, в пригоди це і вплітається.
3. Коли герої теревенять, це дуже природно і живо. Вони сиплють жартиками, цілком логічними у вустах людей їхніх професій, підколюють одне одного і взагалі поводяться цілком природно. На тлі описів літературною мовою це має добрий вигляд, створює гармонійну, приємну картинку.
4. Це дуже українська історія J Так, головний герой вірний королю та його наступнику, князю Вітовту, проте коли ті починають утискати русинів, він почувається зрадженим. Йому взагалі спадає на думку саме такий висновок: мій сюзерен мене зрадив. Тому я не те щоб зовсім його покину, формально служитиму йому, але дозволятиму собі допомогти його супротивнику – зовсім трошки, бо почуваюся все ж не надто добре при цьому.
5. Книжка заповнює і територіальну, так би мовити, прогалину в сучасній українській літературі, наносячи на літературну мапу ще одну місцину. В нас чимало пишуть про Хмельницький, є трохи про Кам’янець, от з’явилася історія про Сатанів.
6. Книжка відроджує певні поняття, незаслужено забуті. Так, авторка послідовно популяризує питоме українське слово «куша» замість запозиченого «арбалет», обстоюючи це передусім тим, що куші в русинському війську були задовго до того, як на наші терени привезли французькі арбалети разом зі словом. Тому головний герой, боярин Василь Крук, у неї кушник.
7. У нас якось несправедливо мало пишуть про Грюнвальдську битву, але ж вона є й сторінкою нашої історії, до того ж сторінкою славетною. Тож пані Катерина взялася трохи докластися до заповнення і цієї прогалини, причому Грюнвальдська битва в неї – не просто епізод, вона стає стрижнем, на який настромлюється сюжет. Василь Крук, головний герой, під час цієї битви рятує життя королю, за що отримує подяку, яка допомагає йому надалі. До того ж, саме тут утворюється певний побратимський союз: ті сатанівці, яким пощастило повернутися додому цілими, попри різницю в походженні та соціальному статусі вже назавжди одне одному не чужі. Їхня дружба залишається міцною, долаючи будь-які випробування. І це ще не все: досвід Грюнвальдської битви та взагалі тієї кампанії дав цим героям те, чого немає в інших вояків Сатанова, тому саме вони провертають хитрість, яка допомагає відбитися від ворожого набігу.
Тепер стосовно мінусів.
1. Для мене ця книжка мала вигляд своєрідного стоса листівок, на яких зображувалися окремі сцени, а вже з тих сцен можна викласти сюжет. Не було безперервности плину сюжету, і це заважало. Надто багато не показувалося, а розказувалося, ба навіть констатувалося. І за цими стислими переказами губився розвиток персонажів (хоча він був!), губилися передумови тих чи інших подій. Загалом схема оповіді виглядає приблизно так (інколи буквально так): «Люди в Сатанові жили отак і отак. Якось сталося таке. (Тут живий, приємний опис однієї події). Потім боярин повернувся додому, зробив оте – а робиться це, до речі, от як, я вам зараз докладно розповім. І зажив як раніше: займався отим, осим і ще отим. Якось…».
2. Частково з попередньої причини любовні лінії практично не промальовані, вони констатовані. Одного дня А побачив Б і закохався з першого погляду. Практично так і написано. Потім нам показують, приміром, як А іде сватати Б та як триває розмова. Потім багато сторінок може присвячуватися поїздці за подарунками для Б. А от у В була сестра, і раптом наш Василь помічає, що на ту сестру недвозначно заглядається Г. Все, пара сформована. Не те щоб я любила любовні лінії, але мені було замало.
3. Якесь стереотипне подання язичників як стрьомних поганців. Утім, тут я поки що обережна, бо це так хитро написано, що цілком може виявитися, що насправді вони не такі стрьомні, а це лише погляд персонажа. Але в межах цієї книжки – повний набір: криваві жертвоприношення, викрадення людей, усе таке страховинне і заразом смердюче. Мені таке не подобається.
Загалом, попри зазначені вади, мені сподобалося. Чи то екзотичність епохи дається взнаки, чи вміння авторки прописати ті окремі сценки, однак я дочитала книжку вже далеко не сьогодні, а подумки все повертаюся до героїв і їхніх пригод. Навіть прописані пунктирно, ці герої цікаві, за ними хочеться спостерігати надалі. А історична частина просто вогінь. Другу частину обов’язково читатиму, а перша нарешті вирушає до бібліотеки, звідки до Сатанова – якихось 50 км.
Для мене в цій книзі є плюси та мінуси, про які я поговорю докладніше. Почнімо з плюсів.
1. Ця книжка описує 15 століття, про яке в наш час пишуть дуже мало зі зрозумілих причин: надто мало авторитетних джерел, на які можна сміливо покластися. Пані Катерина не шукає легких шляхів, але їй, з її знаннями, і карти в руки. Отже, «Сатанів» заповнює чималу прогалину в нашій літературі.
2. Враховуючи фах пані Катерини, тут дуже детально описане історичне тло. І не лише детально, а прекрасно: захопливо, соковито, доступно. Пані Катерині вдалося не надто перетягнути ковдру на свою улюблену тему, і нас побавлять не лише описом фортифікаційних та інших споруд, чесно J Взагалі немає враження, ніби авторка повсякчас сідає на улюбленого коника: ні, вона пише про різне, і найбільше – про побут, одяг, повсякденні справи. Наприклад: я хочу пошити собі сукню, як вона виглядатиме, чим буде прикрашена, а головне – де я все це братиму? В часи, коли потрібні тканини та фурнітуру не обереш в інтернет-каталогу, а глобалізація не оплутала всю планету залізничним та авіасполученням, куди мені бігти по сировину? Якими шляхами вона потрапляла до наших країв? Це все описане ненав’язливо, немає враження, наче нам читають нуднувату лекцію, відволікаючи від пригод. Власне, в пригоди це і вплітається.
3. Коли герої теревенять, це дуже природно і живо. Вони сиплють жартиками, цілком логічними у вустах людей їхніх професій, підколюють одне одного і взагалі поводяться цілком природно. На тлі описів літературною мовою це має добрий вигляд, створює гармонійну, приємну картинку.
4. Це дуже українська історія J Так, головний герой вірний королю та його наступнику, князю Вітовту, проте коли ті починають утискати русинів, він почувається зрадженим. Йому взагалі спадає на думку саме такий висновок: мій сюзерен мене зрадив. Тому я не те щоб зовсім його покину, формально служитиму йому, але дозволятиму собі допомогти його супротивнику – зовсім трошки, бо почуваюся все ж не надто добре при цьому.
5. Книжка заповнює і територіальну, так би мовити, прогалину в сучасній українській літературі, наносячи на літературну мапу ще одну місцину. В нас чимало пишуть про Хмельницький, є трохи про Кам’янець, от з’явилася історія про Сатанів.
6. Книжка відроджує певні поняття, незаслужено забуті. Так, авторка послідовно популяризує питоме українське слово «куша» замість запозиченого «арбалет», обстоюючи це передусім тим, що куші в русинському війську були задовго до того, як на наші терени привезли французькі арбалети разом зі словом. Тому головний герой, боярин Василь Крук, у неї кушник.
7. У нас якось несправедливо мало пишуть про Грюнвальдську битву, але ж вона є й сторінкою нашої історії, до того ж сторінкою славетною. Тож пані Катерина взялася трохи докластися до заповнення і цієї прогалини, причому Грюнвальдська битва в неї – не просто епізод, вона стає стрижнем, на який настромлюється сюжет. Василь Крук, головний герой, під час цієї битви рятує життя королю, за що отримує подяку, яка допомагає йому надалі. До того ж, саме тут утворюється певний побратимський союз: ті сатанівці, яким пощастило повернутися додому цілими, попри різницю в походженні та соціальному статусі вже назавжди одне одному не чужі. Їхня дружба залишається міцною, долаючи будь-які випробування. І це ще не все: досвід Грюнвальдської битви та взагалі тієї кампанії дав цим героям те, чого немає в інших вояків Сатанова, тому саме вони провертають хитрість, яка допомагає відбитися від ворожого набігу.
Тепер стосовно мінусів.
1. Для мене ця книжка мала вигляд своєрідного стоса листівок, на яких зображувалися окремі сцени, а вже з тих сцен можна викласти сюжет. Не було безперервности плину сюжету, і це заважало. Надто багато не показувалося, а розказувалося, ба навіть констатувалося. І за цими стислими переказами губився розвиток персонажів (хоча він був!), губилися передумови тих чи інших подій. Загалом схема оповіді виглядає приблизно так (інколи буквально так): «Люди в Сатанові жили отак і отак. Якось сталося таке. (Тут живий, приємний опис однієї події). Потім боярин повернувся додому, зробив оте – а робиться це, до речі, от як, я вам зараз докладно розповім. І зажив як раніше: займався отим, осим і ще отим. Якось…».
2. Частково з попередньої причини любовні лінії практично не промальовані, вони констатовані. Одного дня А побачив Б і закохався з першого погляду. Практично так і написано. Потім нам показують, приміром, як А іде сватати Б та як триває розмова. Потім багато сторінок може присвячуватися поїздці за подарунками для Б. А от у В була сестра, і раптом наш Василь помічає, що на ту сестру недвозначно заглядається Г. Все, пара сформована. Не те щоб я любила любовні лінії, але мені було замало.
3. Якесь стереотипне подання язичників як стрьомних поганців. Утім, тут я поки що обережна, бо це так хитро написано, що цілком може виявитися, що насправді вони не такі стрьомні, а це лише погляд персонажа. Але в межах цієї книжки – повний набір: криваві жертвоприношення, викрадення людей, усе таке страховинне і заразом смердюче. Мені таке не подобається.
Загалом, попри зазначені вади, мені сподобалося. Чи то екзотичність епохи дається взнаки, чи вміння авторки прописати ті окремі сценки, однак я дочитала книжку вже далеко не сьогодні, а подумки все повертаюся до героїв і їхніх пригод. Навіть прописані пунктирно, ці герої цікаві, за ними хочеться спостерігати надалі. А історична частина просто вогінь. Другу частину обов’язково читатиму, а перша нарешті вирушає до бібліотеки, звідки до Сатанова – якихось 50 км.
December 8, 2025
Задумка і атмосфера чудові, тут варто похвалити авторку. ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️
Але книга відчувалось радше як переказ сюжету більшої книги: багато узагальнень, мало діалогів, всі персонажі і історії подані нам уже в пережованому авторкою вигляді, а мені як читачеві лишається тільки історія «в лоб».
Стає цікаво з 50 сторінки, але «I hope you are hungry for … nothing”. Ми не смакуємо події, а отримуємо перерахування того, що сталось. Бракує глибшого поринання.
Мені здавалось, що авторка так не хотіла втомити читача давними описами, що скоротила текст вдвічі чи втричі. Але від скорочення не стало більше динаміки.
Якби книга була трохи більш динамічною, вона би сподобалась підліткам, що захоплюються темою лицарства.
Словом, я впевнена, що авторка напише ще і буде більш сміливою і даватиме більше поглиблення в історію читачам ❤️
Але книга відчувалось радше як переказ сюжету більшої книги: багато узагальнень, мало діалогів, всі персонажі і історії подані нам уже в пережованому авторкою вигляді, а мені як читачеві лишається тільки історія «в лоб».
Стає цікаво з 50 сторінки, але «I hope you are hungry for … nothing”. Ми не смакуємо події, а отримуємо перерахування того, що сталось. Бракує глибшого поринання.
Мені здавалось, що авторка так не хотіла втомити читача давними описами, що скоротила текст вдвічі чи втричі. Але від скорочення не стало більше динаміки.
Якби книга була трохи більш динамічною, вона би сподобалась підліткам, що захоплюються темою лицарства.
Словом, я впевнена, що авторка напише ще і буде більш сміливою і даватиме більше поглиблення в історію читачам ❤️
February 17, 2025
Пориньте у вир подій середньовічного Поділля! Роман Катерини Липи “Сатанів” відчиняє двері у бурхливе XV століття, запрошуючи читачів у захопливу пригодницько-історичну мандрівку. У центрі оповіді – український боярин Віктор Крук, який повертається до рідного Сатанова після переможних боїв Грюнвальду. На сторінках роману оживає тогочасна Україна: мужньою постаттю постають перед нами лицарі у блискучих латах та кольчугах, що доблесно б'ються у битвах за наказом можновладців, і водночас – господарі своєї землі, які в мирний час дбають про поселення, захищаючи їх від татарських набігів, та розвивають підприємництво й торгівлю.
Особливої переконливості оповіді додає науковий досвід авторки. Катерина Липа, фахівець з історії середньовічної України, майстерно поєднує історичні факти та художню вигадку. У післямові вона розкриває читачам завісу таємниці, розповідаючи, що саме в романі є правдою, а що – творчою фантазією.
“Сатанів” – це справжня знахідка для поціновувачів історичної прози та динамічних пригод! Якщо ви прагнете не просто читати про історію, а відчути її подих, зануритись у героїчне минуле українських земель – роман “Сатанів” Катерини Липи це саме те, що вам потрібно! Рекомендовано для всіх, хто цінує якісну історичну літературу, наповнену пригодами та духом лицарства!
Особливої переконливості оповіді додає науковий досвід авторки. Катерина Липа, фахівець з історії середньовічної України, майстерно поєднує історичні факти та художню вигадку. У післямові вона розкриває читачам завісу таємниці, розповідаючи, що саме в романі є правдою, а що – творчою фантазією.
“Сатанів” – це справжня знахідка для поціновувачів історичної прози та динамічних пригод! Якщо ви прагнете не просто читати про історію, а відчути її подих, зануритись у героїчне минуле українських земель – роман “Сатанів” Катерини Липи це саме те, що вам потрібно! Рекомендовано для всіх, хто цінує якісну історичну літературу, наповнену пригодами та духом лицарства!
May 15, 2025
Read in one day. A page turner.
July 22, 2025
Непоганий варіант для школярів, що проходитимуть програму історії XV століття
December 17, 2025
Читати було цікаво, не те щоб до рук трапляло багато літератури про Поділля початку XV сторіччя. В цілому сподобалось, хоч трохи і зрізали враження чорно-білі персонажі та їх передбачувані вчинки. Продовження додав в читацький план.
December 23, 2024
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below)
This is a historical novel about Ukrainian (by territory) knights of the early 15th century. As you might guess from the title, the main plot is related to the town of Sataniv (the title is Sataniv: Teutonic Curse). In fact, even just learning about this (presently) village was a surprise to me. Today, Sataniv is a village, but in the Middle Ages it was a town, and for a while it even had Magdeburg Law.
The main character is a boyar Vasyl Kruk, an incomparable crossbowman. The book begins when he, still a very young boy, observes the arrival in Sataniv of its new master, Piotr Szafraniec, and it is the royal giving to Szafraniec of Sataniv and a number of other villages in 1404 is the first (so far found) mention of the town.
Vasyl grew up (and became more handsome) and in 1410 took part in the Battle of Grunwald, where, among other things, he saved the king. For this, he is gifted with a village (about which we hear nothing further) and a wonderful horse (which plays an active role in the story). He also takes a small bag (possibly) with relics and the curse of the knight (which is included in the book's subtitle) from the killed Crusader.
Vasyl returns home with three Musketeers (actually just other Sataniv inhabitans), with whom he became best friends. In the town, he quickly gains fame as an unsurpassed lover (which seems to be connected to the aforementioned bag), and then falls in love with a local Cinderella (of the boyar family, of course). In the meantime, intrigues are woven, Tatars raid, paganism raises its head... in short, there are plenty of adventures.
The book is easy and fast to read, the author has done a good job with the material. I noticed only one anachronism: the entries in the Metric books (they were introduced by Metropolitan Petro Mohyla over a century later). And one more thing on the verge of happening-I'm not sure that the distribution of military spoils was “first come, first served,” at least in Western Europe at the time, one of the options was to gather everything valuable with the leader, who would then bestow it according to how everyone performed in battle. This was, in particular, so that they would not be distracted by looting during battles. However, it happened in different ways...
Це – історичний роман про українських (за територією) лицарів початку 15 сторіччя. Як можна здогадатись із назви, основний сюжет пов’язаний із Сатанівим. В принципі навіть просто дізнатись про такий населений пункт для мене було несподіванкою. На сьогодні Сатанів то селище, проте у середньовіччі це було місто, якийсь час – навіть з Магдебурзьким правом.
Головний герой – боярин Василь Крук, незрівняльний стрілець з куші. Книга починається коли він, ще зовсім молодий хлопець, спостерігає заїзд у Сатанів його нового господаря - Пйотра Шафранця – саме парування Шафранцю Сатаніва і низки інших селиш у 1404 році є першою (знайденою досі) згадкою міста.
Василь росте (і гарнішає) і у 1410 році бере участь у Грюнвальдській битві, де, серед іншого, спасає короля. За це його обдаровано селом (про яке ми далі нічого не чуємо) і чудового коня (який грає активну роль у подальшій історії). Також у вбитого крижака забирає мішечок наче з мощами і прокляття цього лицаря (яке включно у підназву книги).
Повертається Василь додому з трьома мушкетерами (насправді просто іншими сатанівцями), з якими він став найкращими друзями. У місті він швидко набирає слави неперевершеного коханця (що наче пов’язане із вищезгаданим мішечком), а потім закохується у місцеву попелюшку (звісно боярського роду). Тим часом плетуться інтриги, набігають татари, піднімає голову язичництво… одним словом достатньо пригод.
Книжка читається легко і швидко, авторка гарно попрацювала над матеріалом. Я спостеріг хіба один анахронізм – записи в Метричні книги (їх ввів митрополит Петро Могила пізніше). І ще одне на межі – я не певен, що розподілення військової здобичі йшло «хто перший того і здобич», по принаймні у західній Європі того часу один з варіантів був – все цінне збирається при ватажку, який ним вже обдаровує відповідно до того, як кожен показав себе в бою. Це було зокрема, аби не відволікались під час битв на мародерство. Проте бувало по різному…
This is a historical novel about Ukrainian (by territory) knights of the early 15th century. As you might guess from the title, the main plot is related to the town of Sataniv (the title is Sataniv: Teutonic Curse). In fact, even just learning about this (presently) village was a surprise to me. Today, Sataniv is a village, but in the Middle Ages it was a town, and for a while it even had Magdeburg Law.
The main character is a boyar Vasyl Kruk, an incomparable crossbowman. The book begins when he, still a very young boy, observes the arrival in Sataniv of its new master, Piotr Szafraniec, and it is the royal giving to Szafraniec of Sataniv and a number of other villages in 1404 is the first (so far found) mention of the town.
Vasyl grew up (and became more handsome) and in 1410 took part in the Battle of Grunwald, where, among other things, he saved the king. For this, he is gifted with a village (about which we hear nothing further) and a wonderful horse (which plays an active role in the story). He also takes a small bag (possibly) with relics and the curse of the knight (which is included in the book's subtitle) from the killed Crusader.
Vasyl returns home with three Musketeers (actually just other Sataniv inhabitans), with whom he became best friends. In the town, he quickly gains fame as an unsurpassed lover (which seems to be connected to the aforementioned bag), and then falls in love with a local Cinderella (of the boyar family, of course). In the meantime, intrigues are woven, Tatars raid, paganism raises its head... in short, there are plenty of adventures.
The book is easy and fast to read, the author has done a good job with the material. I noticed only one anachronism: the entries in the Metric books (they were introduced by Metropolitan Petro Mohyla over a century later). And one more thing on the verge of happening-I'm not sure that the distribution of military spoils was “first come, first served,” at least in Western Europe at the time, one of the options was to gather everything valuable with the leader, who would then bestow it according to how everyone performed in battle. This was, in particular, so that they would not be distracted by looting during battles. However, it happened in different ways...
Це – історичний роман про українських (за територією) лицарів початку 15 сторіччя. Як можна здогадатись із назви, основний сюжет пов’язаний із Сатанівим. В принципі навіть просто дізнатись про такий населений пункт для мене було несподіванкою. На сьогодні Сатанів то селище, проте у середньовіччі це було місто, якийсь час – навіть з Магдебурзьким правом.
Головний герой – боярин Василь Крук, незрівняльний стрілець з куші. Книга починається коли він, ще зовсім молодий хлопець, спостерігає заїзд у Сатанів його нового господаря - Пйотра Шафранця – саме парування Шафранцю Сатаніва і низки інших селиш у 1404 році є першою (знайденою досі) згадкою міста.
Василь росте (і гарнішає) і у 1410 році бере участь у Грюнвальдській битві, де, серед іншого, спасає короля. За це його обдаровано селом (про яке ми далі нічого не чуємо) і чудового коня (який грає активну роль у подальшій історії). Також у вбитого крижака забирає мішечок наче з мощами і прокляття цього лицаря (яке включно у підназву книги).
Повертається Василь додому з трьома мушкетерами (насправді просто іншими сатанівцями), з якими він став найкращими друзями. У місті він швидко набирає слави неперевершеного коханця (що наче пов’язане із вищезгаданим мішечком), а потім закохується у місцеву попелюшку (звісно боярського роду). Тим часом плетуться інтриги, набігають татари, піднімає голову язичництво… одним словом достатньо пригод.
Книжка читається легко і швидко, авторка гарно попрацювала над матеріалом. Я спостеріг хіба один анахронізм – записи в Метричні книги (їх ввів митрополит Петро Могила пізніше). І ще одне на межі – я не певен, що розподілення військової здобичі йшло «хто перший того і здобич», по принаймні у західній Європі того часу один з варіантів був – все цінне збирається при ватажку, який ним вже обдаровує відповідно до того, як кожен показав себе в бою. Це було зокрема, аби не відволікались під час битв на мародерство. Проте бувало по різному…
October 8, 2024
Отже, наші тевтонці. А саме роман “Сатанів. Тевтонське прокляття” Катерини Липи. Почну �� поганого: мужніх накачаних українських лицарів на конях було мало. Якщо точно, то лише четверо. Та й чи були вони накачаними – також питання, на жаль, без відповіді.
Але навіть незважаючи на такий величезний мінус, книга мені сподобалась.
Тепер про хороше. Насправді це непоганий пригодницький роман у декораціях середньовічної України.
Події розгортаються у 1410 році в місті Сатанів. Головний герой Василь Крук – молодий боярин і лицар. Брав участь у великій Грюнвальдській битві під час війни Королівства Польського, Великого князівства Литовського та королівства Русь проти Тевтонського ордену. Проявив себе хоробрим воїном і трохи мародером🫥 Ці речі, певна річ, зіграють свою роль в його житті.
«Сатанів» нагадав мені тетралогію «Таємний посол» Володимира Малика, яку я в дитинстві обожнювала. Тільки там козаки, а тут лицарі. Ті ж самі пригоди, татари, політичні зради, вірні друзі, кохані у біді. І певна річ наш герой усіх врятує.
Знову про погане: тут багато всього намішано. Вже є містична тевтонська ладанка, навіщо додавати ще й язичницькі культи? Адже не розкрито ні те, ні інше. Змова проти короля, яка нічим не закінчується. Сексуальний потяг жінок, який також нікуди не веде. Чому Богдана його не відчувала, не зрозуміло. Все по вершках якось.
Але мені все одно сподобалось. Так, тут усе просто, занадто просто, навіть, я б сказала, примітивно. Герої трохи картонні, твісти, які вже й не такі і твісти. Проте прикольно читати про своїх лицарів, про їхні пригоди, про наші замки, про історичні події.
Катерина Липа – історикиня архітектури, музейниця, мистецтвознавиця, тому вона точно шарить в історії. І це величезний плюс книги і маленький мінус. Її післямова, де вона розповідає про історичні нюанси, займає 15 сторінок. Тому всі ці описи одягу, побуту, навіть битви мають історичне підґрунтя. Проте тут зʼявляється ось цей мінус, бо іноді це занадто сухо або перегружено термінологією. Ну, от реально тут 4 сторінки описів хоругв (хоругв, Карл!) та кому вони належать.
“Сатанів” – це історичний пригодницький роман. Not good, not terrible. Ця книга точно зайде не всім. Особисто я збираюсь читати продовження, яке нам обіцяє авторка. І я тішусь, що в Україні зʼявляються все більше книжок на будь-який смак.
Мій телеграм канал: https://t.me/AnkaKnigomAnka
Але навіть незважаючи на такий величезний мінус, книга мені сподобалась.
Тепер про хороше. Насправді це непоганий пригодницький роман у декораціях середньовічної України.
Події розгортаються у 1410 році в місті Сатанів. Головний герой Василь Крук – молодий боярин і лицар. Брав участь у великій Грюнвальдській битві під час війни Королівства Польського, Великого князівства Литовського та королівства Русь проти Тевтонського ордену. Проявив себе хоробрим воїном і трохи мародером🫥 Ці речі, певна річ, зіграють свою роль в його житті.
«Сатанів» нагадав мені тетралогію «Таємний посол» Володимира Малика, яку я в дитинстві обожнювала. Тільки там козаки, а тут лицарі. Ті ж самі пригоди, татари, політичні зради, вірні друзі, кохані у біді. І певна річ наш герой усіх врятує.
Знову про погане: тут багато всього намішано. Вже є містична тевтонська ладанка, навіщо додавати ще й язичницькі культи? Адже не розкрито ні те, ні інше. Змова проти короля, яка нічим не закінчується. Сексуальний потяг жінок, який також нікуди не веде. Чому Богдана його не відчувала, не зрозуміло. Все по вершках якось.
Але мені все одно сподобалось. Так, тут усе просто, занадто просто, навіть, я б сказала, примітивно. Герої трохи картонні, твісти, які вже й не такі і твісти. Проте прикольно читати про своїх лицарів, про їхні пригоди, про наші замки, про історичні події.
Катерина Липа – історикиня архітектури, музейниця, мистецтвознавиця, тому вона точно шарить в історії. І це величезний плюс книги і маленький мінус. Її післямова, де вона розповідає про історичні нюанси, займає 15 сторінок. Тому всі ці описи одягу, побуту, навіть битви мають історичне підґрунтя. Проте тут зʼявляється ось цей мінус, бо іноді це занадто сухо або перегружено термінологією. Ну, от реально тут 4 сторінки описів хоругв (хоругв, Карл!) та кому вони належать.
“Сатанів” – це історичний пригодницький роман. Not good, not terrible. Ця книга точно зайде не всім. Особисто я збираюсь читати продовження, яке нам обіцяє авторка. І я тішусь, що в Україні зʼявляються все більше книжок на будь-який смак.
Мій телеграм канал: https://t.me/AnkaKnigomAnka
November 3, 2025
Почала читати першу книжку з циклу — «Сатанів. Тевтонське прокляття», яку видало видавництво «Віхола». Її зазвичай викладають у секції фентезі, але, як на мене по відчуттям, це не фентезі. Це вигадана історія, створена Катериною Липою, щоб показати, як виглядало життя на Русі в пізньому середньовіччі. Є тут звісно і поганські обряди і прокляття, але я якось не бачу тут того, що б шукав типовий читач фентазійного роману.
Події розгортаються на тлі протистояння воїнів польського короля й литовського князя з Тевтонським орденом — частково в межах Грюнвальдської битви. І описано це справді дуже цікаво.
Особливо сподобалася історична довідка наприкінці книжки.
Вона чітко пояснює, що в тексті є історичним фактом, а що — авторською вигадкою.
Це додає об’ємності й дозволяє краще зрозуміти, на які джерела спиралася авторка, коли описувала побут, ремесла й атмосферу того часу.
Окремий плюс — зноски. Вони пояснюють старі слова: назви зброї, обладунків, побутових речей, ювелірних інструментів тощо. Це дрібниця, але неймовірно приємна — допомагає не губитися в деталях і занурює ще глибше в епоху.
Є сцени, де авторка описує технології того часу просто через дію — наприклад, як будували колодязь із відводом від річки, щоб зробити щось на кшталт фонтану. Такі фонтани-колодязі до нас, так виглядає, привезли вірмени. Ці моменти справді оживляли для мене текст.
Персонажі тут досить простi, навіть трохи наївні у своїй подачі, але, здається, це зроблено свідомо. Суть книжки — не в психологізмі, чи магіних атрефактах, а в атмосфері часу.
І в цьому сенсі вона — чудова. Реалістична, докладна, уважна до деталей.
Мені дуже сподобалася. Наче короткий, але глибокий погляд у минуле.
Події розгортаються на тлі протистояння воїнів польського короля й литовського князя з Тевтонським орденом — частково в межах Грюнвальдської битви. І описано це справді дуже цікаво.
Особливо сподобалася історична довідка наприкінці книжки.
Вона чітко пояснює, що в тексті є історичним фактом, а що — авторською вигадкою.
Це додає об’ємності й дозволяє краще зрозуміти, на які джерела спиралася авторка, коли описувала побут, ремесла й атмосферу того часу.
Окремий плюс — зноски. Вони пояснюють старі слова: назви зброї, обладунків, побутових речей, ювелірних інструментів тощо. Це дрібниця, але неймовірно приємна — допомагає не губитися в деталях і занурює ще глибше в епоху.
Є сцени, де авторка описує технології того часу просто через дію — наприклад, як будували колодязь із відводом від річки, щоб зробити щось на кшталт фонтану. Такі фонтани-колодязі до нас, так виглядає, привезли вірмени. Ці моменти справді оживляли для мене текст.
Персонажі тут досить простi, навіть трохи наївні у своїй подачі, але, здається, це зроблено свідомо. Суть книжки — не в психологізмі, чи магіних атрефактах, а в атмосфері часу.
І в цьому сенсі вона — чудова. Реалістична, докладна, уважна до деталей.
Мені дуже сподобалася. Наче короткий, але глибокий погляд у минуле.
August 12, 2024
"Лицарські звичаї середньовічної України, битви та пригоди, кохання й велика політика, залишки язичницьких культів і набіги татар. "
Багато всього, і майже нічого з цього не розкрито.
Багато всього, і майже нічого з цього не розкрито.
November 12, 2024
Випереджаючи відгук, я раджу цю книгу. Особливо, якщо хочете почитати щось легке і ненавʼязливе про Україну та лицарів.
Не дивлячись на, здавалось би, занизьку оцінку, сама по собі книга є цікавою. Ідея, персонажі (хоч подекуди і неначе і неживі), місця та події. Все чудове, класне і хочеться читати й надалі. Але.
Але дійсно є питання до ладанки, котра неначе повинна була рухати сюжет, а насправді нічого такого і не було. В кінці описують що це, та неначе натякають на її дійсно магічний ефект протягом книги, проте це так побіжно, неначе і непотрібно було. Культ язичників неначе просто зʼявився як рушій для сюжету. Хоча нащо? Незрозуміло. Бо на сюжет він не вплинув.
Події теж відбуваються занадто дивно. Все одне на одне накидається, змішується і губиться.
Авторка проробила гарну роботу, але художня сторона книги залишає бажати кращого.
Проте сподіваюся, що буде продовження і можливо всі відкриті питання зараз знайдуть відповіді у наступній частині.
Не дивлячись на, здавалось би, занизьку оцінку, сама по собі книга є цікавою. Ідея, персонажі (хоч подекуди і неначе і неживі), місця та події. Все чудове, класне і хочеться читати й надалі. Але.
Але дійсно є питання до ладанки, котра неначе повинна була рухати сюжет, а насправді нічого такого і не було. В кінці описують що це, та неначе натякають на її дійсно магічний ефект протягом книги, проте це так побіжно, неначе і непотрібно було. Культ язичників неначе просто зʼявився як рушій для сюжету. Хоча нащо? Незрозуміло. Бо на сюжет він не вплинув.
Події теж відбуваються занадто дивно. Все одне на одне накидається, змішується і губиться.
Авторка проробила гарну роботу, але художня сторона книги залишає бажати кращого.
Проте сподіваюся, що буде продовження і можливо всі відкриті питання зараз знайдуть відповіді у наступній частині.
September 25, 2025
У цієї книги однозначно мають бути вищі оцінки.Насправді, авторка могла б розкрутити історію на багато більше сторінок і все ще б було цікаво та динамічно. Стилістика написання теж потішила. Неймовірно приємно було читати про українські землі. Дійсно про середньовіччя українських земель дуже мало інформації, а особливо в художній літературі. Я знаю, що ми були частиною Великого Князівства Литовського, а потім це князівство з'єдналося з Річчю Посполитою, а на тому і все. Я читала про французьких, британський, німецьких лицарів, але ніколи не знала чи мали ми своє лицарство і яке воно могло б бути. Наші предки - це набагато більше, ніж те, що нам транслювала культура меншовартості. Дуже вдячна пані Катерині за таку чудову історію, яка тісно пов'язана з нашею рідною землею.
October 12, 2024
Взяла почитати книжку, бо зацікавила тема українського лицарства.
(Я та людина, що не знала про його існування)
Власне, тема лицарства для мене цілком розкрита. Відчувалося це як інтерактивна екскурсія в період: персонажі розкрили побут і плин життя різних верств населення, проблеми, бізнес і пригоди з одруженням, чимало присвячено військовій справі, яка була основою благополуччя в той період. Власне, після прочитання, мені по новій захотілося пройти курс Історії Україні, бо я очевидно в школі чимало пропустила, або ж у мене відповідність подій в один час на різних територіях не склалася правильно.
Сюжет трошки нагадав казки про козаків, які вже не для найменших, а для дітей постарше. Там де у козака є якісь свої біди/проблеми, але він хвацький хлоп, не зажурюючись усе вирішить ще й друзям допоможе. Це не дуже цікаво, але на фоні історії має свій вайб.
Я б ще щось подібне почитала про історію України, цікавий спосіб її вивчати!
(Я та людина, що не знала про його існування)
Власне, тема лицарства для мене цілком розкрита. Відчувалося це як інтерактивна екскурсія в період: персонажі розкрили побут і плин життя різних верств населення, проблеми, бізнес і пригоди з одруженням, чимало присвячено військовій справі, яка була основою благополуччя в той період. Власне, після прочитання, мені по новій захотілося пройти курс Історії Україні, бо я очевидно в школі чимало пропустила, або ж у мене відповідність подій в один час на різних територіях не склалася правильно.
Сюжет трошки нагадав казки про козаків, які вже не для найменших, а для дітей постарше. Там де у козака є якісь свої біди/проблеми, але він хвацький хлоп, не зажурюючись усе вирішить ще й друзям допоможе. Це не дуже цікаво, але на фоні історії має свій вайб.
Я б ще щось подібне почитала про історію України, цікавий спосіб її вивчати!
September 29, 2025
“Сатанів” Катерини Липи - історія з сильним стартом, яка спершу дає відчуття, що натрапив на справжній читацький ск��рб, але… потім щось іде не так.
Книга тонка в буквальному розумінні (я б із задоволенням додала їй ще сторінок зо 100–200) - і тонка за відчуттям. Хотілося, щоб усі ці теми, лінії, натяки мали трохи більше повітря. Бо я мала відчуття затиснутого сюжету, де повороти відбуваються що кілька сторінок, персонажі з’являються й зникають, і від цього залишалась певна незавершеність.
Та все ж, попри цю надмірну швидкість і недомовленість, історія мене захопила. У ній непогана динаміка, магія місця, відлуння давніх подій. Авторці вдалося передати атмосферу старого містечка, де тісно переплелись минуле і майбутнє, містика й реальність.
Герої теж вийшли цікаві, але знову ж таки - не вистачило їм "книжкового" часу. Хотілося зазирнути глибше: що їх болить, про що вони мовчать, чого бояться насправді. Бо деякі тільки-но встигли зацікавити, як уже й зникли за черговим сюжетним поворотом.
І все ж, “Сатанів” залишив по собі теплий слід – і бажання прочитати продовження.
Книга тонка в буквальному розумінні (я б із задоволенням додала їй ще сторінок зо 100–200) - і тонка за відчуттям. Хотілося, щоб усі ці теми, лінії, натяки мали трохи більше повітря. Бо я мала відчуття затиснутого сюжету, де повороти відбуваються що кілька сторінок, персонажі з’являються й зникають, і від цього залишалась певна незавершеність.
Та все ж, попри цю надмірну швидкість і недомовленість, історія мене захопила. У ній непогана динаміка, магія місця, відлуння давніх подій. Авторці вдалося передати атмосферу старого містечка, де тісно переплелись минуле і майбутнє, містика й реальність.
Герої теж вийшли цікаві, але знову ж таки - не вистачило їм "книжкового" часу. Хотілося зазирнути глибше: що їх болить, про що вони мовчать, чого бояться насправді. Бо деякі тільки-но встигли зацікавити, як уже й зникли за черговим сюжетним поворотом.
І все ж, “Сатанів” залишив по собі теплий слід – і бажання прочитати продовження.
Displaying 1 - 16 of 16 reviews