What do you think?
Rate this book
Жінці можна довіряти
Ключі від теперішнього завжди припадають пилом у минулому. Та чи кожен має відвагу добровільно відімкнути комори своєї памʼяті, де замкнено зраду і підступ, законсервовано брехню? Як часто наші вчинки в минулому б’ють рикошетом по рідних, кардинально змінюючи їхні життя?
Якнайточніші маркери 70-80-90-х років ХХ ст., аж до побутових дрібниць: тотальна ідеологічна цензура будь-якої сфери життя, шантаж і підступи КҐБ, а також намагання героїв скинутися своїх привидів — усе це в новому романі визначної української письменниці Марії Матіос «Жінці можна довіряти».
Шинелі і методи роботи МҐБ і каральних органів з попередніх книжок письменниці нікуди не ділися — вони перекочували в сучасні кабінети і перетворилися у більш витончені ігри з жертвами.
Якнайточніші маркери 70-80-90-х років ХХ ст., аж до побутових дрібниць: тотальна ідеологічна цензура будь-якої сфери життя, шантаж і підступи КҐБ, а також намагання героїв скинутися своїх привидів — усе це в новому романі визначної української письменниці Марії Матіос «Жінці можна довіряти».
Шинелі і методи роботи МҐБ і каральних органів з попередніх книжок письменниці нікуди не ділися — вони перекочували в сучасні кабінети і перетворилися у більш витончені ігри з жертвами.
640 pages, Hardcover
Published December 19, 2024
13 people are currently reading
101 people want to read
About the author
Maria Matios
28 books84 followersMaria Matios is a contemporary Ukrainian writer. Winner of the “Book of the Year 2004” and of the Taras Shevchenko National Award in 2005 (for her novel Sweet Darusia). Maria Matios bases her books on the unique experiences of her family, whose roots go back as far as 1790. She was born in the village of Roztoky in the Bukovyna region. Presently she resides in Kyiv.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 13 of 13 reviews
March 16, 2025
Сильна книга. Після прочитання хочеться помовчати, закінчення вибиває з колії, дійсно, воно несподіване, але ж таки несподіване?
Особливо сподобалися розділи про навчання героїні (авторки) в Чернівцях наприкінці 70-х років, передана атмосфера, життя і спілкування в гуртожитку, перші поезії, перша закоханість (чи в того?), репресії, обшуки, заборона всього по-справжньому українського...Повсюди стеження, павутина КГБ... Складніше читалося про агента Крильчука та його "діяльність" (особливо ближче до фіналу, вже не хотілося дізнаватися ще більше про його підлі справи...)
Книга спонукає до роздумів, ще більше відчуваєш лють проти ворога і бажання викоренити це коріння зла, об'єднуючись, відчуваючи вдячність справжнім захисникам України, які на фронті зараз виборюють нашу незалежність...
Особливо сподобалися розділи про навчання героїні (авторки) в Чернівцях наприкінці 70-х років, передана атмосфера, життя і спілкування в гуртожитку, перші поезії, перша закоханість (чи в того?), репресії, обшуки, заборона всього по-справжньому українського...Повсюди стеження, павутина КГБ... Складніше читалося про агента Крильчука та його "діяльність" (особливо ближче до фіналу, вже не хотілося дізнаватися ще більше про його підлі справи...)
Книга спонукає до роздумів, ще більше відчуваєш лють проти ворога і бажання викоренити це коріння зла, об'єднуючись, відчуваючи вдячність справжнім захисникам України, які на фронті зараз виборюють нашу незалежність...
April 5, 2025
Для мене це книжка про безґрунтя, а саме відсутність усвідомлення свого фундаменту (роду, минулого). Виховувати законослухняних громадян без розуміння ними істин може якраз призвести до того, що вони стануть тими, хто буде доносити на інших людей не розуміючи глобальних наслідків цього. Врешті-решт справа майже завжди зводиться до ідеології, просто завше стоїть питання - якої?
July 2, 2025
Наші предки вигодували монстра, якого треба було задушити в зародку. Натомість, маємо гідру, здатну мімікрувати і відрощувати свої мерзенні щупальці в геометричній прогресії.
Книгу варто читати усім, чиє коріння так чи інак, проходило через СеРеСеР. Більшість з нас напевно і не здогадується, як близько до межі неповернення могли пройти близькі вам люди.
Книгу варто читати усім, чиє коріння так чи інак, проходило через СеРеСеР. Більшість з нас напевно і не здогадується, як близько до межі неповернення могли пройти близькі вам люди.
August 26, 2025
Вчора закінчив читати ще одну особливо важливу для сьогодення України книгу - новий роман Марії Матіос "Жінці можна довіряти". Більше моїх думок та вражень в огляді на сайті Буквоїд за лінком внизу🔽, я ж лише дякую редактору сайту за публікацію, а українським Воїнам – за захист та можливість жити, відчувати, читати, аналізувати книги рідною мовою💙💛
https://bukvoid.com.ua/reviews/books/...
https://bukvoid.com.ua/reviews/books/...
February 23, 2025
Книга переважно цікава в частині, де ідеться про побут та атмосферу пізніх 70-х, ранніх 80-х в радянсько-українських Чернівцях. Мова тексту в цій частині захопливо точно передає реалії спродукованих радянською системою світоглядів загроженості, безґрунтовності, задавленого спротиву, замовчування минулого, переживання окупації.
Однак частини, що присвячені недалекому минулому 2013, 2018 років давалися важко. Глави, що торкалися теми IT, взагалі відчувалися нереалістичними. Тим не менш, основні ідеї тексту мають цікаві неоднозначні уособлення, навряд чи ви знайдете жінку, якій можна довіряти в цій книзі, але дізнаєтеся більше про токсичну багаторічну діяльність КДБ на території радянської Украіни, що відбилася на світоглядах сучасних українців.
Однак частини, що присвячені недалекому минулому 2013, 2018 років давалися важко. Глави, що торкалися теми IT, взагалі відчувалися нереалістичними. Тим не менш, основні ідеї тексту мають цікаві неоднозначні уособлення, навряд чи ви знайдете жінку, якій можна довіряти в цій книзі, але дізнаєтеся більше про токсичну багаторічну діяльність КДБ на території радянської Украіни, що відбилася на світоглядах сучасних українців.
May 12, 2025
Погоджуюсь з думкою про те, що цікаво читати про побут, думаю, що люди, які жили в ті часи зловили б ностальгію про молодість. Але це не моя улюблена книга Матіос. Мені не вистачило напруги, лінія була очікуваною. Відкритий фінал теж читався. "Букова земля" - досі мій фаворит, хоча "Націю" придбати і прочитати хочу.
Думаю книга зацікавить молодь, яка не дуже історично обізнана.
Думаю книга зацікавить молодь, яка не дуже історично обізнана.
August 13, 2025
Ця книга викликала у мене бурю емоцій. Читала переважно пізно ввечері, а потім не могла заснути. Як же ж хочеться, щоб все написане було просто вигадкою…
October 7, 2025
Іноді при написанні рецензій запитую штучний інтелект що він думає про ту чи іншу книгу. Про книги Марії Матіос він чомусь має внесено до бази "чарівний код": "Книжка, яка змушує мовчати". Як на мене, про цю книжку треба говорити, обговорювати, поширювати, рекомендувати зі знаком оклику (!) але аж ніяк не мовчати. Бо пам'ять говорить устами очевидців і покоління змінюються лише якщо ламають парадигму своїх батьків. Тому розказувати, обговорювати, поширювати, і ні на мить не мовчати!
_________________________________________________________
Брати в руки книжки Марії Матіос мені завжди лячно, проте розуміння, що все, про що пише авторка - наша історія, частина нашої ментальної карти, приводить до необхідності занурення в події, що відбуваються в романі. А кожен роман пані Марії - нестерпно болючий і пронизливий. Від прочитаного часом виникає почуття безсилля та розгубленості. А з іншого боку - жага зберігати, досліджувати і проявляти плівку нашої української історії.
Саме після таких творів хочеться розказувати дитині чому росіяни так палко зазіхають на українську історію, та українські території та чому попри спротив їм все таки вдається "оселитись" в українському Криму чи Донецьку. Хочеться тлумачити синові чому у більшості його друзів війна забрала батька і чому відданість власній державі, ідентичності, кореням важливіша, аніж кар'єра, "квартира в Києві" чи інші фенсі привілеї. Хочеться просто "вкорінити" в малу голівку дитини заборону спілкуватись з будь-ким, хто походить з росії чи промує російську як нібито міжнародну мову.
....Окремі сторінки я проживала зі сльозами на очах. Подекуди із заспокійливими в руках, бо як дитина 90-х я знаю що таке гуртожиток, де туалет один на цілий блок, де тулиться *4-5 родин, а кухня і поготів одна на 10-12 ґаздинь. Часом хотілось кричати і писати Марії Матіос, що у 2010-2011 рр мене і моїх друзів намагались також завербувати "як свою людину" в університеті, щоб "розказувати про настрої серед студентів". чи про те, як хтось зі знайомих впевнено крокував по службовій драбині, відвідуючи кілька разів на рік СБУ. Мені страшно подумати про масштаби описаного пані Марією, адже особа, яка намагалась "долучити" мене до "сім'ї інформаторів" зараз (в часи повномасштабної) працює кореспондентом для центральних телеканалів.
"Хочеться думати, що це фікшин, вигадка, що ми не жили у цьому періоді історії" - сказала я своєму чоловікові, котрий навчався в Чернівцях у 2000-х. Але його відповідь була просто: "ти ж прекрасно знаєш, що це правда. І вона проростає у нових Чернівецьких, Львівських, Франківських чи Київських реаліях".
Ця книжка — не для легкого читання. Але якщо готові побачити правду під мікроскопом історії нашої держави та сьогодення, обов'язково купіть 2 або 3 примірники і подаруйте друзям, особливо тим, у кого є діти, щоб пам'ять про грані особистого вибору і свободи передавалась і не була замовчуваною.
_________________________________________________________
Брати в руки книжки Марії Матіос мені завжди лячно, проте розуміння, що все, про що пише авторка - наша історія, частина нашої ментальної карти, приводить до необхідності занурення в події, що відбуваються в романі. А кожен роман пані Марії - нестерпно болючий і пронизливий. Від прочитаного часом виникає почуття безсилля та розгубленості. А з іншого боку - жага зберігати, досліджувати і проявляти плівку нашої української історії.
Саме після таких творів хочеться розказувати дитині чому росіяни так палко зазіхають на українську історію, та українські території та чому попри спротив їм все таки вдається "оселитись" в українському Криму чи Донецьку. Хочеться тлумачити синові чому у більшості його друзів війна забрала батька і чому відданість власній державі, ідентичності, кореням важливіша, аніж кар'єра, "квартира в Києві" чи інші фенсі привілеї. Хочеться просто "вкорінити" в малу голівку дитини заборону спілкуватись з будь-ким, хто походить з росії чи промує російську як нібито міжнародну мову.
....Окремі сторінки я проживала зі сльозами на очах. Подекуди із заспокійливими в руках, бо як дитина 90-х я знаю що таке гуртожиток, де туалет один на цілий блок, де тулиться *4-5 родин, а кухня і поготів одна на 10-12 ґаздинь. Часом хотілось кричати і писати Марії Матіос, що у 2010-2011 рр мене і моїх друзів намагались також завербувати "як свою людину" в університеті, щоб "розказувати про настрої серед студентів". чи про те, як хтось зі знайомих впевнено крокував по службовій драбині, відвідуючи кілька разів на рік СБУ. Мені страшно подумати про масштаби описаного пані Марією, адже особа, яка намагалась "долучити" мене до "сім'ї інформаторів" зараз (в часи повномасштабної) працює кореспондентом для центральних телеканалів.
"Хочеться думати, що це фікшин, вигадка, що ми не жили у цьому періоді історії" - сказала я своєму чоловікові, котрий навчався в Чернівцях у 2000-х. Але його відповідь була просто: "ти ж прекрасно знаєш, що це правда. І вона проростає у нових Чернівецьких, Львівських, Франківських чи Київських реаліях".
Ця книжка — не для легкого читання. Але якщо готові побачити правду під мікроскопом історії нашої держави та сьогодення, обов'язково купіть 2 або 3 примірники і подаруйте друзям, особливо тим, у кого є діти, щоб пам'ять про грані особистого вибору і свободи передавалась і не була замовчуваною.
November 6, 2025
3,5*
Буду не перша, коли скажу що про рядянський період було читати цікавіше, навіть якщо багато з тогочасного життя є відомими фактами. Хоча, у моєму випадку, призабутими, бо про побут в рядянській Україні мені відомо лише з розповідей.
Кінцівка розчарувала, не подобається мені, в даний час, ідея про "який дуб такий тин...". Врешті, продовження історії Андрія Васильовича може бути й іншим.
Ця книга розрахована на широке коло читачів, але, нмсд, ті хто її читали чи читатимуть, усе самі розуміють. Сумніваюся, що ті, кому її б вартувало прчитати це зроблять.
Буду не перша, коли скажу що про рядянський період було читати цікавіше, навіть якщо багато з тогочасного життя є відомими фактами. Хоча, у моєму випадку, призабутими, бо про побут в рядянській Україні мені відомо лише з розповідей.
Кінцівка розчарувала, не подобається мені, в даний час, ідея про "який дуб такий тин...". Врешті, продовження історії Андрія Васильовича може бути й іншим.
Ця книга розрахована на широке коло читачів, але, нмсд, ті хто її читали чи читатимуть, усе самі розуміють. Сумніваюся, що ті, кому її б вартувало прчитати це зроблять.
January 30, 2025
Жорстоко. Це якщо одним словом сказати про цей роман.
Історії і факти, на яких вони побудовані, просто безжальні і відверто жахають своїм прагматизмом.
Написано гарно. Історія захоплює з перших сторінок, а потім вже бракує повітря від тої навали неприхованої правди про той клятий "совок".
Кінцівка мене особисто розчарувала. Сподівалася іншої розв'язки. Але не спойлерю. Читайте. Обов’язково читайте.
Історії і факти, на яких вони побудовані, просто безжальні і відверто жахають своїм прагматизмом.
Написано гарно. Історія захоплює з перших сторінок, а потім вже бракує повітря від тої навали неприхованої правди про той клятий "совок".
Кінцівка мене особисто розчарувала. Сподівалася іншої розв'язки. Але не спойлерю. Читайте. Обов’язково читайте.
December 3, 2025
Ця книга Марії Матіос читається важче, ніж Солодка Даруся, бо кожен розділ є про іншу людину і це заплутує. Проте, історія дуже цікава. Пані Марія написала словами про те, що я давно собі думаю: не буває колишніх кгб-істів. І для мене це відповідь на те, чому у місті Дніпро нас, селян та ще й україномовних так принижували все життя, чому таке гарне місто Дніпро має таку огидну ауру. ПівденМаш - оць відповідь чому. Не буває колишніх кгб-істів. Дякую за книгу, пані Маріє!
May 2, 2025
Ох і непроста історія життєвих драм кількох людей, яка частково пояснює, чому така тяжка доля в усієї нашої України. Читати треба, хоч може бути місцями і складно, перш за все морально.
November 8, 2025
“Не заперечуватиму,
не підтверджуватиму
і не виправдовуватимусь,
якщо чимало нині сущих,
читаючи і домислюючи,
утратять сон і спокій —
бо впізнаватимуть
у цій книзі себе та інших…»
За сюжетом Марія отримує лист від чоловіка, який благає її, як депутата Верховної Ради не підписувати закон про оприлюднення архівів КҐБ. Його завербували ще в кінці 70-х років минулого століття. Але як він стверджує це все в залишилось в минулому. Через пів року Марія вирушає у Львів для того, щоб зустрітися з тим, хто написав цей лист.
Далі вони повноцінно знайомляться. У відвертих розмовах з Василем авторка згадує свої студентські роки, проведені в Чернівцях. Ці розмови схожі на сповідь. Чоловік намагається переконати, що він не робив нічого жахливого. Авторка ніби прагне вислухати та зрозуміти Василя, але з іншого боку відчуває до нього огиду.
Це книга, яку починаєш читати і не можеш заспокоїтись, поки не завершиш.
Це книга про тоталітарну систему, яка знищувала людей, їхні родини та змушувала всіх відчувати страх.
Цей страх штовхав робити сумнівні вчинки та не довіряти одне одному.
Це книга про минуле, яке неминуче впливає на сучасність.
Це боляче? Звісно.
Але й не припиняєш читати.
Я досить добре пам’ятаю свої емоції від прочитання книги, що трапляється не так часто.
не підтверджуватиму
і не виправдовуватимусь,
якщо чимало нині сущих,
читаючи і домислюючи,
утратять сон і спокій —
бо впізнаватимуть
у цій книзі себе та інших…»
За сюжетом Марія отримує лист від чоловіка, який благає її, як депутата Верховної Ради не підписувати закон про оприлюднення архівів КҐБ. Його завербували ще в кінці 70-х років минулого століття. Але як він стверджує це все в залишилось в минулому. Через пів року Марія вирушає у Львів для того, щоб зустрітися з тим, хто написав цей лист.
Далі вони повноцінно знайомляться. У відвертих розмовах з Василем авторка згадує свої студентські роки, проведені в Чернівцях. Ці розмови схожі на сповідь. Чоловік намагається переконати, що він не робив нічого жахливого. Авторка ніби прагне вислухати та зрозуміти Василя, але з іншого боку відчуває до нього огиду.
Це книга, яку починаєш читати і не можеш заспокоїтись, поки не завершиш.
Це книга про тоталітарну систему, яка знищувала людей, їхні родини та змушувала всіх відчувати страх.
Цей страх штовхав робити сумнівні вчинки та не довіряти одне одному.
Це книга про минуле, яке неминуче впливає на сучасність.
Це боляче? Звісно.
Але й не припиняєш читати.
Я досить добре пам’ятаю свої емоції від прочитання книги, що трапляється не так часто.
Displaying 1 - 13 of 13 reviews