Леся Українка, справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач-Квітка; 13 (25) лютого 1871, Новоград-Волинський, Волинська губернія, Російська імперія - 19 липня (1 серпня) 1913, Сурамі, Тифліська губернія, Російська імперія) - українська поетеса, письменниця, перекладачка. Яскрава представниця українського революційного романтизму та критичного реалізму.
Писала в найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, драмі, прозі, публіцистиці; працювала в галузі фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу); брала активну участь в українському національному русі.
Відома завдяки своїм збіркам поезій "На крилах пісень" (1893), "Думи і мрії" (1899), "Відгуки" (1902), поемам "Стара казка" (1893), "Одне слово" (1903), драмам "Бояриня" (1913), "Кассандра" (1903-1907), "У катакомбах" (1905), "Лісова пісня" (1911) та іншим.
Мені аж соромно як моментами я сумнівалася в Антеї.
Там такі діалоги, що мої думки не встигали і все, на що я була спроможна це - "ну так, правда в тому є, не дуже варто закопувати свій талант" - "ну добре, тут таки Антей правий" "блін, ну от не знаю як на такий аргумент відповісти" - "о, дійсно, ідеальна відповідь!"
Ф ед о н Чому ж би ні? Гомер казав: "Солодка хвала від ворога".
Глибина цієї драми не може бути розкрита тільки через розуміння аналогії стосунків Римської імперії з Елладою VS московської імперії з Україною. Що таке мистецтво? Хто має право творити і для кого, і хто має право сприймати та оцінювати творчість? Чи можна взагалі творити в неволі? Чи головний герой дійсно правий в своїй позі, чи має він моральне право розпоряджатися долями і виборами учня, друга, дружини? Багато питань, які Леся ставить широким мазком на декількох сторінках, а ти потім сиди й розмірковуй. Втім, як і завжди з Лесею.
Прекрасний твій,як гарно під грецьким загарбанням римлянами видавати сьогодення і минуле,наскільки свіжл і далекоглядно,написано 100 років тому,але сучасно зараз... «Ти оганьбив свій хист.З богині ти зробив товар звичайний.Хоч вернеться з неволі Терпсіхора,то вже вона богинею не буде.А мармур - як не бог,то просто камінь» Коротка і дуже насичена поема!
Чужа імперія заграбастала країну. Занапастили себе предки, а нащадкам нема ради. Тільки вони дозволяють і розуміють красу мистецтва,але не саму суть, тільки оболонку, їм не потрібно, що всередині. Лише чужинці підтримують мистецтво, та чи залишиться в ньому зміст після продажу? Чи буде воно ще можливим?
"Хто ж то перейшов по нас, як по містках, до храму слави всесвітньої? Кого ми на собі з безодні варварства на гору несли? Чи ж не лягли ми каменем наріжним до мавзолею нашим переможцям? І ми ще маємо радіти з того, що нам дозволять у гучних палатах на лірі заграбованій пограти?"
"Та хто ж тобі натхне вогонь живий, коли з творця ти творивом зробився?"
Читала і весь час думала "це про нас". Це про те, як росія запрошувала, підкуповувала українських митців, а потім присвоювала твори наших митців собі. Це було і 100 років тому, і у ХХІ столітті.
Антей на перший погляд здається позитивним героєм, якому хочеться співчувати і який все робить правильно. Хоча у Лесі Українки ніколи не буває простих відповідей на складні питання. Вона як завжди зіштовхує між собою різні всесвіти, різні правди. І в решті решт замислюєшся, а чи правильно зробив Антей, вчинившся самогубство? А як повинна була вчинити Нарісса і чи правильно було з її боку сидіти вдома і не показувати нікому свій талант. Те саме питання і до учня Антея, а також до Федона.
Всю драму можна розібрати на цитати. Деякі з них настільки актуальні сьогодні, що аж страшно.
Оце і вся наука. Більш нічого не знали тії греки й не стгорили — В їх навіть мови не було ніколи!
***
Ти не продався, — гірше! Ти віддався у руки ворогу, як мертва глина, з якої кожне виліпить, що хоче. Та хто ж тобі натхне вогонь живий, коли з творця ти творивом зробився?
Напружена і неоднозначна історія. Що я винесла з неї? Які б благородні цілі ти не переслідував, не потрібно втягувати у це інших людей, не потрібно нікого "рятувати". Так, коли ми чуємо розмову римлян між собою, ми розуміємо, що Антей був правий і мистецтво подоланого народу не можна "продавати" переможцям, бо це зрада свого народу, мистецтва і самого себе. Але в той же час його фатальною помилкою стала самовпевненість. Він вважав, що знає, як буде краще для дівчини-рабині, але насильна "поміч" завжди приводить до розладу, а іноді і чого більш трагічного. Люблю я Лесю Українку за її історії багаті сенсами. І "Оргія" була б простою і навіть нудною історією, якби не оця її додаткова сюжетна лінія.
Однією із мотивацій написання драми були погрози Винниченка перейти на російську. Цей твір є відповіддю на питання про те, як митці за часів Російської імперії, а потім СРСР або повністю втрачали свою ідентичність, підкоряючись переможцям, або «наполовину» (Гоголь/Ґоґоль?), або не підкорялись і часто через це гинули. За радянських часів пʼєсу практично не ставили, що й зрозуміло через зміст. Але мене вразила ще одна лінія в пʼєсі — викуп еллінки, яка з дитинства зростала рабинею, ідентичність якої вже стала рабською. Звільнити раба з рабства ще не означає викорінити з його сутності раба. Хоча й вільна, але в душі вона залишилась рабинею.
Hidden gem творчості Лесі Українки, гарно розкритий у відповідному відео "Твоєї Підпільної Гуманітарки", через який я, власне, й прочитав цю п'єсу. Та він безумовно доповнить розуміння контексту і критику, тому є майже обов'язковим до перегляду разом із твором.
Класична антична драматична історія присвячена ціні мистецтва, його ролі та місцю творця у ньому, що ні на рік не втратила своєї актуальності не те, щоб з дати виходу, а й загалом з часів подій описаних у творі. Зокрема у роботі гарно вбачається і національне питання, і етика імперії та підкорених народі, і слави з гордістю.
І хоч фіналом я був дещо розчарований, текст є актуальним до цих пір (нажаль, Вікіпедія дає щось мляве "про провідні питання філософії"), хоча там все більш ніж очевидно. Не буду спойлерити і раджу прочитати. Враження неоднозначне, як неоднозначним є враження і від сьогодення.
Ці роздуми про митця та ідентичність настільки актуальні, що трохи моторошно. Ми мали суттєво змінитися за цей час, але ситуація була та сама - донедавна.
Якщо ви сходите в Віримо на постановку, ви вмрете від почуттів там, прямо в залі. Це настільки неймовірно прописано, це настільки щось неймовірне та неосяжне.