Читати роман страшно. Принаймні тому що слова, з яких зіткана ця постапокаліптична одіссея, сьогодні все частіше з’являються у новинних заголовках. Те, що колись було важко уявити, тепер хотілося б забути. Історія, написана на світанку пандемії, на жаль, виявилась багато в чому пророчою. Зокрема щодо початку повномасштабної війни, яка змінила життя героїв у лютому 2022 року. А згодом змінила й наше з вами життя.
“Плющ” — це історія про дорослішання в світі, де, здавалося б, молодості та майбутньому просто немає місця. Про любов в умовах, коли ненависть стала релігією. І про вірність, коли чесноти стали слабкостями. Це пригодницький вестерн на теренах покинутої зовнішнім світом, пошматованої війною України, де річки стали кордонами, а більшості доріг краще уникати…
Саша Буль – письменник, мультиінструменталіст, автор і виконавець пісень, народжених на межі блюзу, кантрі та фольку. Музиканта заслужено вважають одним із основних амбасадорів української музики закордоном. На його рахунку сотні концертів по всій Європі – від України до Ісландії. Окрім звичних концертних майданчиків він грав у в’язницях, психіатричних лікарнях, вугільних шахтах, костелах тощо. В 2017 році він здійснив музичний марафон довжиною у 24 години, зігравши 24 міні-концерти у 24-ох різних локаціях.
У 2019 році Саша представляв Україну на найбільшому європейському шоукейс-фестивалі Eurosonic, зібравши там абсолютний аншлаг. Його музика неодноразово потрапляла до підбірок знакових вітчизняних релізів за версіями українських медіа, а третій за рахунком альбом Golden Tooth посів другу сходинку в іTunes Україна.
Саша Буль також є учасником гурту Me And That Man – сайд-проекту Адама Нергала Дарскі з гурту Behemoth. Він написав частину пісень, що увійшли до другого та третього альбомів формації, головні вокальні партії в яких виконали артисти світового рівня, серед яких: Корі Тейлор (Slipknot), Ренді Блайт (Lamb of Gog), Крістоффер Рюгг (Ulver) та інші.
У 2021 році Буль дебютував із романом-антиутопією "Плющ", що вийшов у видавництві "Люта Справа".
Саша також є автором серії науково-популярних подкастів для проєкту "Локальна Історія" та автором радіопрограм для Українського Радіо Буковини та Urban Space Radio.
Закінчив ЧНУ ім. Юрія Федьковича за фахом журналіста. Проживає у Чернівцях.
Пост-апокаліптична драма, я б так назвала. Початок чимось нагадує Кінгівське "Протистояння" - вірус забирає життя більшості людей і дивний новий світ розгортається на уламках цивілізації. Але тут без містики та горору. І на теренах України у відносно недалекому майбутньому. Ще живуть люди, які народилися до незалежності України, але вже виросло покоління, які не знали життя до ковіду. Україну відділили від Заходу стіною, дехто мріє потрапити в залишки Європи, сподіваючись на краще життя, дехто вірить в теорію змови і що за стіною наші спостерігачі. Але більшість займаються просто виживанням. Хто як може та як совість дозволяє.
Сюжет розгортається навколо юнака з нового покоління після стіни. Його звати Йона, він допомагає названому батькові розводити коней, у нього є улюблена кобила Арма і пес Байстрюк. Протягом року життя дуже його покидає. На початку сюжет повільно, але згодом батька наздоганяють привиди з минулого життя, Арму викрадають, а хлопець намагається повернути коня та зрозуміти, ким був батько колись. Багато запитань на тему війни на Сході зараз запаралелено із війною у вигаданому світі. Одвічні муки совісті та страждання тих, хто вижив на цій війні. А ще запитання - де закінчується війна та починається мародерство. Десь поруч і захована відповідь на питання "Коли почався апокаліпсис". Бо насправді якими б не були обставини, реальність творять люди. Вони можуть тебе вбити або врятувати, кинути напризволяще, або ж змилосердитись. Сила вибору людини оголюється саме в ті часи, коли цивілізаційні системи вже не регулюють порядку. Весь уклад суспільства щодня лягає на плечі кожного.
Читати книгу дуже цікаво, сюжет цілком заслуговує на екранізацію, як на мене. Мене затягнуло, і я за три вечори проковтнула книгу. Розумію американських фанатів Кінга - його твори цікаво читати, якщо ти місцевий. В цьому приваба "Плюща", адже тут люди мандрують колишньою територією України, яка називається в сюжеті Конфедерація. Ідуть від Житомира до Дністра аж до Бакоти, а потім в Карпати, далі на Лівобережжя, і так далі. Цікаво іноді вкраплені описи повернення природи - стада зубрів та оленів, хижі птахи, круки, вовки, які вже не бояться людей.
Кінець важкий. Я б сказала так: любов померла, Віра зневірилася і залишилась лише надія.
Плющ – це однозначно цьогорічний мастрід, і це точно найліпший вітчизняний постапок, що я читав. Якщо коротко, в світі шаленіє невідомий вірус, який забрав життя 90% українців. Політичний та соціальний устрій сколапсували. Навколо території нашої неньки Європейський союз зводить нездоланну Стіну, щоб відгородитися від вірусні, біженців та війни. Минуло 30 років після цих подій і ви як читач знаходитисе ось тут. Якби книга вийшла років 10 тому, то це б була чудова фантастика. Зараз же тут така купа відсилок на нинішній світ та події в Україні, що мороз по шкірі. Я б ще багато міг би написати про автора Сашка Буля, але то ви можете погуглити самостійно. Хоча якщо знаєте хто такі Me & That Man та Nergal, то швидше за все чули і за Сашка.
4.5 - на кінець книги це найточніша оцінка. Дуже цікаво, дивно і страшно.
Хто грав, книга схожа на постапокаліптичний MMORPG слеш Outlast з вайбом вестерну. Ти — молодий хлопець Йона, який разом з батьком заїжджає у місто на ярмарок, щоб продати коней. Тут недокіберпанкові купці, поступове розкриття подій у минулому, розмови з npc й погляд на світ крізь очі недосвіченого персонажа. Але потім, коли ти вже очікуєш оповіді у стилі звичного adventure, автор повертається до тебе обличчям й детально розповідає моторошні речі. І раптом ти згадуєш, що це не гра.
Все крутиться довкола стіни (соціальний експеримент / безвихідь життя), співіснування людей (вроджене насилля / панування потворності) й роздумів про Україну (характер людей, формувальний вплив минулого). І так, це все про українські території та людей, що ще цікавіше.
Здавалося б, автор почав одну книгу, посередні облив тебе льодяною водою й закінчив іншою, але, власне, в цьому й суть історії — це чудово прописана книга з моделюванням конкретної ситуації. І погляд автора доволі критичний і страшний.
Я мала закид, що бракує руху й цілі в історії на початку, але після закінчення книги думаю, що відсутність чіткої цілі, руху від гіршого до кращого чи якогось ствердного сенсу і є питанням, про яке пише автор. Тому читайте.
Що не так в цій історії це жінки. Серед них справді немає жодної людини, лише "жіночі персонажі". Якщо по простому, це мати-дочка-дружина-хвойда. Без виключення. Дуже відчувається це розділення — люди й всі інші, тільки серед людей є тільки чоловіки, а до всіх інших належать коні, зброя, і, власне, жінки та всі, хто не гетеро чоловіки.
До речі, частини сюжету з жінками, трансперсонами та геями це окремий страшний маскулінний погляд. Прочитати таке бачення дуже цікаво, але прям страшно. Особливо знаючи, що це поширене бачення в реальності. Ну, страшно-потворно, давайте читати рукописи різним людям, бо жити в такому світі не хочеться взагалі.
Цю книжку я читав «по-роботі», готуючись до її презентації та модерації на одному з фестивалів. Спершу поставився до неї скептично, бо мав побоювання, що вкотре музикант (хоча слід визнати: дуже добрий музикант!) вирішив написати книжку і з того може вийти щось геть посереднє. Але читав, бо треба було. І з перших сторінок сюжет затягував все глибше та глибше. Маючи позаду кількадесят сторінок, зрозумів, наскільки помилковим було моє упереджене ставлення. Саші Булю вдалося написати чудовий постапокаліптичний і антиутопічний роман, який також є альтернативною історією. «Плющ» — роман реалістичний, тобто жорстокий і жорсткий, якими й мають бути твори такого ґатунку. Буль-письменник вписав у роман Буля-музиканта, що мені також сподобалось, відтак цей роман можна не лише читати, а й подекуди слухати. На останніх 15-20 сторінках було відчуття, що автор вже трохи втомився, оповідь стала дещо плоскішою, одначе залишаю тверду п'ятірку. Чекатиму продовження, яке зважаючи на фінал, цілком може бути. Добре, що у нашій літературі зсявився такий роман. Ще б усі музиканти, які взялись за літературу, так писали)
Найбільше не люблю, коли в антиутопіях чи постапокаліпсах автори намагаються пояснити момент переходу від «як раніше» до «нового ладу» якимись кривими фразами «не знаю як вони таке зробили, але весь радіо зв‘язок нам заглушили люди з-за стіни». Пояснення або мають бути продумані і деталізовані. Або навіщо ці недолугі спроби взагалі? Я швидше прийму на віру що «тепер світ функціонує отак», якщо в книзі не буде отаких «пояснень»
Ну і постапокаліпсис після того різновиду апокаліпсису, який описує автор, я не змогла уявити чого б він міг виглядати саме так. 90% людей вимерло від пандеміі, ціле покоління ще живе з тих хто пам‘ятає допандемічні часи. Герою батько дарує ковбойського капелюха, бо він десь знайшовся, але всі мотають онучі на ноги і ходять в чоботах. А куди ділись всі склади шкарпеток з житомирської фабрики? А чоботи масово збереглись краще ніж армійськи берци і кросівки?
Цаплієнкова стіна хоча б оптимістичненько мила, тут же депресивність і неправдоподібність.
Мої п’ять зірок впринципі все сказали, але Насправді дуже якісна робота, абсолютно занурюєшся в історію, і відчуваєш всі вигини сюжету на собі! Дуже сильно вабить справжність героїв, без лоску і вилизаної мови! Must Reed - це про цю книгу.
Я люблю Буля-барда. Буль-письменник мені не відомий і десь далеко було побоювання, що на виході буде щось дуже посереднє. На момент коли я почав читати і відгуків фактично не було, що трохи насторожувало, адже роман був презентований ще в середині вересня. Закладалась думка, що все погано і щоб не писати негативного про дебют, люди вирішили не писати нічого. І ось скептично налаштований я почав читати. Спершу прямолінійність сюжету трохи напрягала, але з розвитком подій ставало все цікавіше і цікавіше. Не знаю, чи це на очах ріс Буль-письменник, чи так було задумано, але під кінець я просто хотів щоб історія продовжувалась. Скажу чесно, результат перевершив всі мої очікування. На мій скромний погляд дебют вдався на ура. І що найцікавіше, історія так і не закінчилась, що наштовхує на думки про продовження.
Відверто ця книга мене вразила. По-перше, це якісна література (тобто всі вічні питання, які вас вас турбують тут і зараз - присутні). По-друге, автору вдалося неможливе: вписати естетику дикого заходу в українські (постапокаліптичні) сенси. І як так і було :) Але перш за все ця книга - пригода. В якій крім явного є ще кілька рівнів сенсів ...
Дуже густа і смачна мова автора затягує у світ альтернативної історії.
Історія про молодого чоловіка, світ якого і все, у що він вірив сиплеться і розбивається. Він знаходить те, чого не шукав і втрачає тих, хто був йому так потрібен. Знаходить себе і втрачає, і знаходить знову.
Хтось називає книгу постпанком, але при цьому деякі ситуації ми зовсім по справжньому проживаємо нині.
Не розумію, чому раніше не чув за цю книгу. Це настільки крута пост-апокаліптична драма, що я просто не можу передати. Я прочитав дуже швидко її. Вона прям затягнула з перших сторінок. Звісно в буктоці ви про неї нічого не знайдете, але вона просто варта уваги. Якщо б мені її не порадили, я б не дізнався про її існування.
Все як завжди, вірус знищив світ, але події розгортаються в Україні. І тут автор просто дуже круто описав життя в Україні після вірусу.
Трішки, звісно, нагадало мені «Протистояння» Кінга. Банди, розділена країна, кожен сам за себе. Мені сподобалось, що автор все детально промалював, витончено та з розумом описано. Мені дуже зайшла книга.
Книга про віру, віру в щось хороше та бажання реалізувати. Звісно немає хепі-енду, тут автор трішки зробив все сумно і показав, що у нас залишається тільки надія на щось хороше.
Книга варта вашої уваги. Приємно читати, що це наш український автор, який створив власний світ з можливим майбутнім.
I begin to read this book before 24.02.2022 and finished two months after. Helped me to get back to reading and rest a little after mixed days of volunteering and the horrors of war. This book is a good road movie with character evolving with each decision. Easy reading and good description of Ukrainian nature plus landscapes. With local cultural differences.
«Страшно уявити, що було б, якби всесвіт виконував усі людські забаганки. Бо, очевидно, що є й такі, які б зажадали володіти сонцем. От тільки отримавши, не знали б, що з ним робити».
Ця цеглинка — наразі моя найкраща пригода цього року. Саша Буль володіє цінним даром: він пише історію, яка міцно затягує, таких письменників мало. Тут можна знайти деякі зайві подробиці або повтори, але коли ти вмієш так тримати читача, ці недоліки стають перевагами.
🧱 За сюжетом, маємо постапокаліптичну Україну, герметичний світ: після пандемії територію держави оточили стіною, вже виросло покоління, яке ніколи не бачило іншого життя і всі події відбуваються всередині. Крім того, це роман-подорож: тут всього декілька розділів, у яких ніхто нікуди не їде.