What do you think?
Rate this book
Життя Симони де Бовуар
Зразкова учениця католицької школи, амбітна студентка, шкільна вчителька, партнерка Жана-Поля Сартра, письменниця, філософиня, екзистенціалістка, ікона фемінізму — усе це про Симону де Бовуар. Вона проводила безліч годин у бібліотеках і кав’ярнях, жила в готелях, ходила в гори, їздила на велосипеді, мандрувала в інші країни, читала лекції, гуляла на вечірках, мала багатьох подруг і друзів та кілька історій кохання. Її філософія розвивалася паралельно з її життям: від юнацького бунту до зрілого усвідомлення відповідальності перед іншими, від прагнення здобути особисту свободу до бажання боротися за неї для всіх. Симона де Бовуар бувала різною, але її розум, енергія і життєлюбність завжди робили її цікавою та привабливою для інших. Алоїз Принц малює портрет цієї непересічної жінки на тлі доби, яка формувала її і яку формувала вона.
- GenresNonfiction
384 pages, Hardcover
First published October 10, 2021
7 people are currently reading
132 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 6 of 6 reviews
February 11, 2025
Попри недоліки книжки, автор нагадав мені чому я люблю читати і розпалив нову цікавість до де Бовуар і всього її періоду. Це заслуговує на 5 зірок.
March 11, 2023
4 sterne, weil mir die zeitlichen einordnungen gefehlt haben.
May 24, 2022
Alois Prinz got an admirable talent to write lively and fascinating biographies. He captures the essence of lives and thoughts of people. After reading now the fourth of his numerous books (Hannah Arendt, Dietrich Bonhoeffer, Milena Jesenska, Simone de Beauvoir) I feel confident to say so. He makes the lives and thoughts of these people approachable, comprehensible as far as this can be achieved, and accessible. Especially for young adults. He‘s avoiding complicated words and descriptions when he is describing philosophies or movements or political thoughts, beliefs or attitudes and he has a wonderful fluid style of writing. I enjoyed this book for what it is, a respectful, non-judgmental, fascinating and well written stepstone into the life of an icon, a woman, a human being which has still a lot to tell us.
August 18, 2025
З останнього файного прочитаного - біографія Симони де Бовуар. Чи то у мене почалась криза середнього віку, чи якось по-новому сприймаю відчуття часу та смерті (бо відчуваю щоразу, що часу все менше), але шлях і роздуми Симони про старіння торкали у саме серденько. Й загалом, зростати у пуританському суспільстві і постати вільною жінкою, яка дозволяє собі подорожі, роботу, стосунки - це якась фантастика.
Почала читати у поїзді, а завершила на пєшому. Мала фантазію, що моє несвідоме створило цю шалену чергу на пункті пропуску, бо мені просто дуже сильно хотілось дочитати книгу.
Цитати:
«Свобода для неї — це факт. Кожна людина бачить себе вільною особистістю. Для дитини ця свобода прихована, адже за неї вирішують батьки та вихователі, дитина також не знає жодної відповідальності. Щонайпізніше у молодому віці доросла людина мусить зіткнутися зі свободою. Бути вільним — це визнавати, що абсолютних цінностей, включно з Богом, не існує. Це означає, що життя не має сенсу, але кожна людина мусить надавати йому власний сенс. «Справа людини — впливати на те, — пише Симона де Бовуар, — щоб людство мало сенс, і лише сама людина може досвідчити свій успіх або поразку в цьому».
Тільки сама людина є відповідальною за свої вчинки й рішення. Ця відповідальність страшна.
Від цієї свободи не можна звільнитися, але можна її уникнути - наприклад, шукаючи авторитети у своїх батьках, яким людина кориться, або плинучи разом з натовпом, загубившись у споживацтві чи ховаючись за ставленням до всього, наче воно безглузде й не варте докладання зусиль. У цих випадках первень потягу до свободи й бажання «кинутися в життя», постійно ставити перед собою нові цілі пригнічується. Така людина, на думку Бовуар, не живе — вона лише існує тут.»
«Життя без утішної ідеї загробного світу приносить певний досвід часу. З плином життя прожитий час лишається позаду, застигає і перетворюється на наше минуле. Майбутнє — час, що в нас лишився, — зазнає дедалі сильнішого тиску, бо скорочується, але разом із цим бажання людей досягти своїх цілей за решту часу не зменшується. Втім, на думку Симони де Бовуар, існують недосяжні цілі, що лишаються наприкінці. Це «надії», з полону яких ми
не можемо вирватися, це «обіцянки» щастя, справедливості й любові, від яких ми не бажаємо відмовитися, і це «обітниці», наприклад «гармонійного всесвіту», які ми не спроможні відкинути. Ці надії, обіцянки й обітниці є «частиною існування». Вона переконана, що ми потребуємо їх, аби опиратися «жахові світу». Це зорі-дороговкази, що мерехтять перед нами, за якими ми йдемо, але які лишаються недосяжними».
«Я відчуваю її тінь, що постала поміж світом і мною: смерть уже почалася. Я не допускала думки, що смерть почнеться так рано й буде такою болісною. Може, вона припинить боліти після того, як мене все покине й буття, від якого я не хотіла відмовлятися, моє буття, просто припинить бути — не буде більше нічим, дозволить байдужості стерти його [...]. Інколи думка про розчинення в небутті так само огидна мені, як і раніше. Занурена в меланхолію, я думаю про всі прочитані книги, всі відвідані місця, всі накопичені й опрацьовані знання — усього цього більше не буде. Вся музика, живопис, культура, зв'язки - і раптом нема нічого. Читаючи мої книжки, читач у ліпшому випадку подумає собі: «Ох, і багато всього вона прочитала!». Але все це — моя унікальна цілісність, мій особистий досвід із власною послідовністю і випадковістю ..]. Ніщо не повернеться, не воскресне знову. Якби я хоча б зробила внесок для цієї землі, якби я створила щось... Але що? Пагорб? Ракету? Та ні, замість цього всього буде Ніщо. Я бачу перед собою ліщиновий живопліт, крізь який свище вітер, чую обіцянки, якими я труїла своє серце, бачу ціле життя, що лежало переді мною. Всі обіцянки були сповнені. Але тепер, коли я кидаю недовірливий погляд на цю довірливу юнку, я з жахом дізнаюся, як сильно мене надурили»
Почала читати у поїзді, а завершила на пєшому. Мала фантазію, що моє несвідоме створило цю шалену чергу на пункті пропуску, бо мені просто дуже сильно хотілось дочитати книгу.
Цитати:
«Свобода для неї — це факт. Кожна людина бачить себе вільною особистістю. Для дитини ця свобода прихована, адже за неї вирішують батьки та вихователі, дитина також не знає жодної відповідальності. Щонайпізніше у молодому віці доросла людина мусить зіткнутися зі свободою. Бути вільним — це визнавати, що абсолютних цінностей, включно з Богом, не існує. Це означає, що життя не має сенсу, але кожна людина мусить надавати йому власний сенс. «Справа людини — впливати на те, — пише Симона де Бовуар, — щоб людство мало сенс, і лише сама людина може досвідчити свій успіх або поразку в цьому».
Тільки сама людина є відповідальною за свої вчинки й рішення. Ця відповідальність страшна.
Від цієї свободи не можна звільнитися, але можна її уникнути - наприклад, шукаючи авторитети у своїх батьках, яким людина кориться, або плинучи разом з натовпом, загубившись у споживацтві чи ховаючись за ставленням до всього, наче воно безглузде й не варте докладання зусиль. У цих випадках первень потягу до свободи й бажання «кинутися в життя», постійно ставити перед собою нові цілі пригнічується. Така людина, на думку Бовуар, не живе — вона лише існує тут.»
«Життя без утішної ідеї загробного світу приносить певний досвід часу. З плином життя прожитий час лишається позаду, застигає і перетворюється на наше минуле. Майбутнє — час, що в нас лишився, — зазнає дедалі сильнішого тиску, бо скорочується, але разом із цим бажання людей досягти своїх цілей за решту часу не зменшується. Втім, на думку Симони де Бовуар, існують недосяжні цілі, що лишаються наприкінці. Це «надії», з полону яких ми
не можемо вирватися, це «обіцянки» щастя, справедливості й любові, від яких ми не бажаємо відмовитися, і це «обітниці», наприклад «гармонійного всесвіту», які ми не спроможні відкинути. Ці надії, обіцянки й обітниці є «частиною існування». Вона переконана, що ми потребуємо їх, аби опиратися «жахові світу». Це зорі-дороговкази, що мерехтять перед нами, за якими ми йдемо, але які лишаються недосяжними».
«Я відчуваю її тінь, що постала поміж світом і мною: смерть уже почалася. Я не допускала думки, що смерть почнеться так рано й буде такою болісною. Може, вона припинить боліти після того, як мене все покине й буття, від якого я не хотіла відмовлятися, моє буття, просто припинить бути — не буде більше нічим, дозволить байдужості стерти його [...]. Інколи думка про розчинення в небутті так само огидна мені, як і раніше. Занурена в меланхолію, я думаю про всі прочитані книги, всі відвідані місця, всі накопичені й опрацьовані знання — усього цього більше не буде. Вся музика, живопис, культура, зв'язки - і раптом нема нічого. Читаючи мої книжки, читач у ліпшому випадку подумає собі: «Ох, і багато всього вона прочитала!». Але все це — моя унікальна цілісність, мій особистий досвід із власною послідовністю і випадковістю ..]. Ніщо не повернеться, не воскресне знову. Якби я хоча б зробила внесок для цієї землі, якби я створила щось... Але що? Пагорб? Ракету? Та ні, замість цього всього буде Ніщо. Я бачу перед собою ліщиновий живопліт, крізь який свище вітер, чую обіцянки, якими я труїла своє серце, бачу ціле життя, що лежало переді мною. Всі обіцянки були сповнені. Але тепер, коли я кидаю недовірливий погляд на цю довірливу юнку, я з жахом дізнаюся, як сильно мене надурили»
February 20, 2023
Gelungene Biographie mit Zusammenfassung der Philosophie, der Werke und der Partnerschaft mit Sartre
Displaying 1 - 6 of 6 reviews