26-ий процент, або Як подолати історію

by Yaroslav Hrytsak

Книжка розглядає необхідні передумови для "подолання історії" - цивілізаційного стрибка, який переводить країну на іншу траєкторію історичного розвитку. В Україні, на думку, автора, ці передумови якраз створилися, а тому українці отримали новий історичний шанс.

Genres: History, Nonfiction

136 pages, Paperback

First published May 22, 2014

About the author

Yaroslav Hrytsak is a leading Ukrainian historian and public intellectual. He is the author of numerous publications in modern history of Eastern Europe. He has taught at Columbia University, Harvard University, and the Central European University (Budapest), and has been awarded various Ukrainian and foreign awards for academic achievements and public endeavors.

Народився 1 січня 1960 р. у с. Довге, Стрийського району Львівській області. Доктор історичних наук з 1996 р. Професор Львівського університету ім. І. Франка. Директор Інституту історичних досліджень Львівського державного університету ім. І. Франка, гість-професор Центрально-європейського Інституту в Будапешті, Сенатор і завідувач кафедрою історії України Українського Католицького Університету (м. Львів), Перший віце-президент Міжнародної асоціації україністів (МАУ). Співредактор часопису «Україна модерна». Автор цілої низки книг з історії України. Декілька років викладав у Колумбійському університеті і Гарварді. Автор книги «Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота», яка зайняла перше місце у рейтингу «Краща українська книга» у жанрі документалістики журналу Кореспондент за 2007 р. Ярослав Грицак є одним з істориків України, який працює найактивніше і найпродуктивніше (понад 400 публікацій), відомий також своїми публіцистичними творами. Проживає у Львові.

Reviews

[Данило Судин · Rating 3 out of 5]

Ця книжка - це значною мірою систематизований виклад статей зі збірки Життя, смерть та інші неприємності. А остання - це збірка статей, написаних для різних інтернет-ресурсів. Відтак, "26-ий процент" - це систематизація думок проф. Я.Грицака за останні 6-8 років.

Праця не є оригінальною, про що автор щиро зізнається на її початку. Отже, хоча про це ніде не сказано, текст є публіцистикою - в кращих традиціях (напр., Михайла Драгоманова).

В принципі, це видно з висновків: автор деколи доволі вільно трактує Макса Вебера (виявляючи побіжну знайомість з його творами), абсолютно схематично викладає тези Творення демократії: Традиції громадянської активності в сучасній Італії тощо. Втім, головне послання книги є вартим уваги: історію можна долати і це слід робити, інакше буде біда. Цього оптимізму дійсно починає бракувати після прочитання того ж Роберта Патнама, де історія - залізна клітка, з якої вже не втекти.

Проте в тексті є декілька моментів, які викликають дивну реакцію. Біль, гнів, обурення... Важко визначити. Йдеться про пасажі, де автор пише, що режим Януковича був короткотривалою аномалією на шляху розвитку українського суспільства. І навіть слід дякувати Януковичу: він загнав Україну в такий тупик, що радикальні реформи стали життєво необхідними. А сам режим неминуче мав впасти.

Ось тут постає питання, всієї складності якого автор, можливо, не усвідомлює. Якщо режим мав впасти, то людям можна було не виходити на Майдан? Чи режим мав впасти, бо люди б вийшли на Майдан в будь-якому випадку? Якщо останнє, то що це за неминучість: де свобода волі? Одні люди виходили, а інші - ні. І першим днем масових вбивств на Майдані було 18 лютого. Чому 19-20 лютого кількість людей на ньому не зменшилася, а збільшилася? Чому страх смерті їх не розігнав? Невже все варто списувати на неминучість? Невже рішення людей, їхній подвиг - це всього лише гвинтик чи шестірня в машині історії?

Аналогічну проблему підняла Ганна Арендт в Банальність зла. Суд над Айхманом в Єрусалимі: якщо людина вчинила злочин, бо на неї чинили тиск соціальні сили, та й передумови були такі, що ухилитися від цього було неможливо, то чи ця людина може вважатися винною? Так, відповідає Арендт, адже в цієї людини був вибір і свобода волі. І додає: якщо ми займемо першу позицію, то перестанемо бути людьми як такими. Адже це означає смерть етики.
В цьому тексті смерть етики прийшла з іншого боку: якщо героїзм людей пояснювати соціальними силами, тоді чи залишатимемося ми людьми?

Це потужний виклик для соціології, перш за все, та для інших гуманітарних наук. Якщо ми вважаємо, що людську поведінку ми можемо передбачити, тоді ми "знищуємо" людину як поняття, а спускаємо на рівень складного біосоціального механізму. Якщо ми залишаємо за людиною свободу волі, тоді вся наука втрачає сенс, бо поведінка людини стає непередбачуваною.
Звісно, відповідь можна знайти в статистиці (через аналогії до принципу Гайзенберга і та далі): поведінки конкретного індивіда/електрона ми передбачити не в змозі, але їхньої сукупності - легко. Ось тільки люди - не електрони. І їхні дії - це не хаотичні рухи, а результат осмислення ситуації і прийняття рішення, яке, на думку індивіда, відповідає цій ситуації.

[Тимощук В'ячеслав · Rating 4 out of 5]

Ідеї висловлені в цій книзі Ярослава Грицака далеко не нові - він уже не раз говорив про це у своїх статтях, інших працях, або під час інтервʼю. Це просто різночасові думки, обʼєднані під однією загальною ідеєю - як Україні потрапити до клубу найрозвинутіших країн. Але якщо ви очікуєте якогось магічного рецепту, то його ви тут теж не знайдете. Грицак довго і наполегливо своїми книгами доводить українцям лише одну думку - якщо ви хочете змінити своє життя на краще - ви маєте змінити спосіб думання. Бо саме те, як ви думаєте, які цінності маєте і визначає вас як людину. Оцю тезу про важливість не ідентичностей (українець-поляк-малорос чи католик-православний-юдей чи демократ-ліберал-націоналіст чи якісь інші) а цінностей досить просто зрозуміти, але важко приміряти на себе. Коли професор Грицак говорить про потребу модернізуватися з ним погоджуватися дуже легко - справді потрібно, адже з історії ми знаємо, що не раз країни гинули через те, що були занадто застарілими і не змогли вчасно оновити свій життєвий уклад. Проте коли справа доходить до того, від чого ми самі як нація повинні відмовитися, з чим повинні примиритися - це стає дуже складною і непосильною задачею.
В розмові про цінності автор пропонує створити умови для переходу від цінностей виживання до цінностей самовираження. Проте це досить таки непросто зробити, коли ти ріс в 90-ті (як я наприклад) коли виживання були чи не головною проблемою, що стояла перед українцями.
Тож перефразовуючи лейтмотив книги "26-й процент…" можна сказати, що це книга про потребу боротьби з собою. Через індивідуальність такої боротьби автор книги і не може випрацювати єдиного підходу до вирішення проблеми. Як історик він скоріше окреслює потребу таких змін і аналізує як схожі процеси відбувалися в інших країнах. Проте тонкість "матеріалу" про який розповідає Грицак робить його книгу дуже важкою для розуміння. Виходить певний парадокс, щоб зрозуміти цю книгу, потрібно змінити свій світогляд і сприйняти потребу модернізації як країни в цілому, так і власне себе самого. Проте щоб прийти до цього було б незле прочитати думки, що їх автор виклав в книзі. Виходить таке собі замкнене коло, яке невідомо чи вдасться нам розірвати. Але саме від цього залежить, чи зможемо ми стати модерною нацією і сучасною країною чи так і залишимося на узбіччі історії з своїм застарілим способом мислення.

[Nazarii Zanoz · Rating 4 out of 5]

Хороша книжка, цілком в дусі професора Грицака, без зайвого патосу й з цікавими акцентами.

[Віталій Роман · Rating 5 out of 5]

"В нашій країні багато націй, і їх не треба розвивати, розвивати треба саму Україну"

Цікаво. Про полярність України, причини такого стану, і порівняння з іншими країнами. Як от Іспанія чи Польща. Там такі ж проблеми. Але вони мали одну суттєву перевагу - біля їх кордонів не гниє ПАрашка.

[Solomiya · Rating 3 out of 5]

Мотив до прочитання книжки - однозначно ім*я автора. Але, на жаль, для тих хто читав "класичного Грицака" - "Страсті за націоналізмом", "Життя смерть та інші неприємності","Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота" та ін. ця книга може стати розчаруванням.
Нічого особливо нового й цікавого. Подеколи заторкуються доволі перспективні сюжети - наприклад, система відновлення з кризи країн "багатого клубу", або ж пояснення різниці між націями на основі їх політичних систем. Але знову ж таки - ці контексти присутні дуже поверхнево, і мелодія не складається.
Статистичних даних є доволі багато, але не проведений достатньо глибокий їх аналіз. Це швидше схоже на констатацію фактів. Якщо наслідувати логіку Я. Грицака щодо статистики прихильників незалежності України з 1991р. до 2011, то сьогодні наша держава має бути вільна, інтегрована і щаслива.
Оскільки книга написана вже після Революції Гідності, я очікувала більше історичних пояснень зумовленості сучасних подій в Україні. Наведу одну цитату, яка дуже нагадала мені розмови української "диванної армії" - "Революція 2013–2014 рр. показує, що Україна починає колотися лише тоді, коли цього починає планомірно, систематично і агресивно домагатися Росія." Ось так…
Важливим є аспект подолання історичних міфів, про які згадував Я. Грицак. Козаки і справді зовсім не були такими позитивними героями для України, якщо взяти хоча б для прикладу їхню ��оль у переслідуванні юдеїв, уніатів і латинників на території сучасної України. Але тут у мене виникло запитання: національна свідомість грунтується на спільній історичній пам*яті. Якщо ця пам*ять буде позбавлена славетних подій, героїв та всіх інших, трохи перекручених фактів, як буде виглядати шкільна історія? ( шкільна - бо саме звідти більша частина населення України і бере свої уявлення про Україну як таку.) Тому саме така артиляція проблеми справді є необхідною, але виключно в академічному дискурсі. Адже сучасні науковці (історики, філософи, соціологи тощо) і так вже давно не плекають рожевих ілюзій.
Попри це, такі книжки потрібні для того, аби міняти свідомість українського суспільства в напрямку формування чіткої національної ідентичності. Адже наслідки радянської пропаганди можна спостерігати й досі, в т. ч. на території України. Від цієї праці віє позитивом, трохи перебільшеним, але водночас, як на мене, таким необхідним українцям у дуже складний час неоголошеної українсько-російської війни. На завершення книгу раджу тим, хто не знайомий з попередніми працями Я. Грицака, все ж прочитати новий його есей про сучасну і майбутню Україну.

[Andrii Petrunia · Rating 4 out of 5]

Первая прочитанная мною книга Ярослава Грицака, потому "отсутсвие новизны" из обзоров ниже для меня неприменимо.

Тем не менее работа в большей степени публицистическая, нежели историческая, и история мира и Украины в частности изложены именно через публицистику, которую несложно представить в социальных медиа или на страницах печатных изданий. Фактически каждый раздел или подраздел книги, где присутствует не прямое цитирование исследований или работ других авторов, может показаться спорным, в особенности, упрощения автора в части выкладки исторических этапов или собственные выводы на основе данных исследований. О чем Грицак говорит сам и за что извиняется во вступлении.

Касательно поверхности выложенных идей, она есть. Однако книгу не стоит читать на "белый лист". Автор потому и надеется, что "читач цих рядків доволі розумна людина", и потому воспринимает написанное как один из взглядов на ситуацию в стране сейчас, на ее причины и, что главное, на методы ее улучшения. А потому читатель и сможет дискуссировать с идеями автора, отрицать их или дополнять.

"26-ий процент, або Як подолати історію" можно сравнить и сопоставить с другой книгой из этой же серии - "Кем быть" Александра Пасхавера. В обоих важную роль занимают ценности, но у каждой своя основная мелодия: у Грицака историческая, у Пасхавера - общественно-экономическая.

Краткий итог: читать стоит, тем более, что 136 страниц качественной публицистики - совсем не объем в количестве постов в соцсетях, что мы потребляем с не всегда фильтрованной регулярностью.

[Paul · Rating 5 out of 5]

В книжці коротко і ясно викладені раніше сформульовані ідеї Грицака про важливість цінностей для модернізації України і про подолання історичних дискусій.

[Volodymyr · Rating 4 out of 5]

Pretty good summary of past and existing tensions in Ukraine, and examples of how such tensions were dealt with in other countries. The concluding advice is pretty naive though.

[Ihor Khomiak · Rating 5 out of 5]

Із величезним задоволенням прослухав. Дуже цікава збірка статтей, запакована у маленьку книжку. Бачення автора багато у чому близьке до мого власного.

[Paul Ursuliak · Rating 5 out of 5]

Автор, зацікавив мене, тим що протиставив цінності інтересу. Інтерес — це те що має матеріальну цінність, гроші, ЗЕМЛЯ, посада. Люди можуть відносно легко помиритися навколо своїх інтересів. Цінності на противагу не мають матеріальної вартості. Люди ладні перегризати один одному горло, коли мова йде про цінності.

Щоб визначити свої цінності, задай питання:
Заради чого я ладний пожертвувати своїм часом, здоров'ям і навіть якщо треба життям? Заради виживання чи самовираження? Заради Релігійних догм, чи світських ("європейських") цінностей?

Я трішки переформулюю основну думку книжки, з своєї точки зору:
"Україна почне змінюватися, коли станеться парадигмальна зміна: коли в дискусіях про неї її найбільш активна і пасіонарна частина буде менше звертати уваги на ідентичності, а почне серйозно" ДІЯТИ, після обдумувань "цінностей"

[Andriy · Rating 5 out of 5]

Цю книгу читати непросто і постійно хочеться дискутувати з автором. Не з усіма тезами й аргументами легко погодитись (і не факт, що потрібно). Але чим більше українців і представників українських еліт її прочитають - ти краще. Не як остаточну і правильну відповідь, а як початок справді потрібної Україні інтелектуальної дискусії, яка не втратила актуальності й зараз під час війни росії з Україною у 2022 році. Тут підказки автора чим варто зайнятися українській владі після перемоги

[Oleksander Lysenko · Rating 5 out of 5]

Все логічно й оптимістично.

[Bohdan · Rating 5 out of 5]

Сподобалось. Поповнив свої небагаті знання історії.