What do you think?
Rate this book
Kara vārdnīca
"Poļu dzejnieks Česlavs Milošs, 1943. gadā atrazdamies nacistu okupētajā Varšavā, sarakstīja dzejoļu ciklu, kura nosaukums ir Pasaule (naivās dzejas). Lielākā daļa šo dzejoļu ir tulkojumi vienkāršiem vārdiem: Trauksme, Mīlestība, Cerība, Vārtiņi, Veranda, Ceļš utt. Jo karš maina vārdu nozīmes. Dažas nozīmes notrulinās, un tās vajag asināt kā nazi ar akmeni. Dažas citas, gluži otrādi, kļūst tik asas, ka uz tām nav iespējams ne skatīties. Daži vārdi vispār atmirst un nokalst. Daži iznirst no pagātnes un sāk atkal nozīmēt, kļūst svarīgi. Es mēģinu veidot tādu kara vārdnīciņu. Taču tie nebūs dzejoļi – vai vispār teksti, kurus rakstīšu es. Tie visi būs citu cilvēku monologu fragmenti, kurus esmu dzirdējis un varbūt vēl dzirdēšu šo grūto dienu laikā. Iespējams, tikai mazliet apstrādāti. Daži ir tulkoti no krievu valodas. Cilvēki stāsta Ļvivas stacijā, caur kuru kara dienās no austrumiem uz rietumiem plūst spaidu kārtā izceļojušo viļņi, stāsta pagaidu patvērumos, arī tāpat uz ielas, pie būdiņām ar kafiju. Dažkārt stāsta paši, dažkārt viņus vajag smalkjūtīgi aizķert, ievaicāties, un tad izlaužas tāds vilnis, kuru grūti apturēt. Daudzus no šiem stāstiem esmu pierakstījis nevis es, bet mani līdzautori un līdzautores, tādi paši šī kara dalībnieki un liecinieki. Tie ir viņu personiskie stāsti un sižeti, kurus viņi dzirdējuši no citiem. Patlaban mani līdzautori ir Anna Procuka, Jevhens Kļimakins, Oksana Kurilo, Dmitro Tkačuks, Bohdana Romancova, Oleksandrs Mocars, Staņislavs Turina, Larisa Denisenko, Viktorija Čerņahivska, Katerina Jehoruškina, Arina Lepetjuha, Violeta Terliha."
118 pages, Paperback
Published January 1, 2024
4 people are currently reading
200 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 44 reviews
June 18, 2023
Існують книги, які читаєш довго, а вражень - обмаль. Існують книги, які читаєш швидко, а вражень - глибина. "Словник війни" - це про другий варіант.
Вже з першої сторінки почало нагрібати.
Короткі історії про війну, чиїсь спогади та враження, які були ніби недавно, але вже відчувається вічність. Про двох бабусь в селі, будинки яких розбомбили, але вони вийшли на лавочку і сиділи там вдвох, поки не загинули від чергового обстрілу. Про жінку в Бучі, яка при спробі евакуюватись вимушено лишила собаку посеред міста, але так і не евакуювалась. Про жінку, яка завжди ховалась у ванній під час тривог, і одного разу після прильоту все у квартирі знищилось, окрім ванни, яка і врятувала їй життя. Про вокзал в Краматорську, і спогади волонтерки, яка розуміла, що після того жахливого обстрілу, вже не приїдуть наступним рейсом люди, яких вона зустріла б з гарячою кавою. Про полячку, яка шукала внутрішній спокій, і не могла не поїхати на кордон, щоб допомагати біженцям, де і віднайшла спокій.
...це близько 80 реальних історій, монологів, описів, спогадів. Ми бачимо імена, міста, описи ситуації чи відчуттів, і малюнки, які це все супроводжують. Дуже просто, дуже болюче, дуже закарбовується в пам'ять.
Вже з першої сторінки почало нагрібати.
Короткі історії про війну, чиїсь спогади та враження, які були ніби недавно, але вже відчувається вічність. Про двох бабусь в селі, будинки яких розбомбили, але вони вийшли на лавочку і сиділи там вдвох, поки не загинули від чергового обстрілу. Про жінку в Бучі, яка при спробі евакуюватись вимушено лишила собаку посеред міста, але так і не евакуювалась. Про жінку, яка завжди ховалась у ванній під час тривог, і одного разу після прильоту все у квартирі знищилось, окрім ванни, яка і врятувала їй життя. Про вокзал в Краматорську, і спогади волонтерки, яка розуміла, що після того жахливого обстрілу, вже не приїдуть наступним рейсом люди, яких вона зустріла б з гарячою кавою. Про полячку, яка шукала внутрішній спокій, і не могла не поїхати на кордон, щоб допомагати біженцям, де і віднайшла спокій.
...це близько 80 реальних історій, монологів, описів, спогадів. Ми бачимо імена, міста, описи ситуації чи відчуттів, і малюнки, які це все супроводжують. Дуже просто, дуже болюче, дуже закарбовується в пам'ять.
November 20, 2023
Toto nie je kniha. Toto sú črepiny životov.
Výborné. Silné.
Výborné. Silné.
July 15, 2025
Cik ļoti vārdi maina nozīmi, mainoties apstākļiem. Skumji.
April 17, 2025
Man nav īsti ko teikt... Karš tās ir šausmas, sāpes, bezjēdzība, bet pat tam cilvēki ir spējīgi pielāgoties, censties ne tikai izdzīvot fiziski, bet arī izrakstīt to, kas ļoti, ļoti sāp.
"Mūsu pilsētā karš nav redzams, bet to var dzirdēt. Tu baidies kādam stāstīt par personisku prieku, jo varbūt esi palaidis garām kādu briesmīgu ziņu."
"Mūsu pilsētā karš nav redzams, bet to var dzirdēt. Tu baidies kādam stāstīt par personisku prieku, jo varbūt esi palaidis garām kādu briesmīgu ziņu."
January 3, 2025
Кратки фрагменти и отрязъци от мислите, тревогите и преживяванията на хората във военна Украйна.
Хареса ми остротата и простотата на някои, защото показваха ясно лицето на войната.
Хареса ми остротата и простотата на някои, защото показваха ясно лицето на войната.
January 31, 2025
Karš ierāpjas pie tevis gultā un saritinās uz tava spilvena.
Ne tikai ceru nepiedzīvot, bet arī neredzēt sapnī.
Ne tikai ceru nepiedzīvot, bet arī neredzēt sapnī.
March 3, 2024
ретрамавтично, ніби навіть повітря стало таким, як було в лютому 2022. а ще - коротко, влучно, щемко. ніби хтось повідомляє тобі чергові жахливі новини за ранковою кавою.
February 9, 2025
Умопомрачителна.
September 11, 2023
Маленька книга, але в ній стільки всього! Читати було боляче, дивитися/роздивлятися ілюстрації було боляче, але зупинитися було не можливо. Ця книга безперечно стала однією з найважливіших книг в моїй бібліотеці.
June 29, 2023
Друга книжка, яку я прочитала цього року. Очікувано, багато плакала) дуже короткі історії, але викликають дуже багато.
June 15, 2025
Ko vēl var piebilst? Karam nav sirds.
July 1, 2023
Loved it.
It’s very short (I read it in half an hour) and yet it contains so much! The book is a collection of essays and pictures that represent our collective “war experience.” Both parts are perfect individually and together as well. I call them “essays” but the texts here are just very short fragments of monologues from very different people (the author says that he talked to evacuees who arrived at the Lviv railway station during the first months of the war and volunteers who helped them, and selected some of their impressions for the book).
The book is incredibly tender, delicate, kind. You want to cry at every other page and yet it also fills you with new power, love, and faith. It’s magical, and that’s exactly how we survive this war against all odds, through lots of love for each other.
One of the simplest and most important “war books” for me.
It’s very short (I read it in half an hour) and yet it contains so much! The book is a collection of essays and pictures that represent our collective “war experience.” Both parts are perfect individually and together as well. I call them “essays” but the texts here are just very short fragments of monologues from very different people (the author says that he talked to evacuees who arrived at the Lviv railway station during the first months of the war and volunteers who helped them, and selected some of their impressions for the book).
The book is incredibly tender, delicate, kind. You want to cry at every other page and yet it also fills you with new power, love, and faith. It’s magical, and that’s exactly how we survive this war against all odds, through lots of love for each other.
One of the simplest and most important “war books” for me.
March 27, 2025
Šādas grāmatas ir vajadzīgas, lai atgādinātu vēl un vēl, ka karš ir tepat blakus un skar tādus pašus cilvēkus kā mēs.
Kara vārdnīcā katrā lappusē ir viens vārds un zem tā kāda Ukrainas cilvēka īsais stāsts - tie var būt 3 teikumi vai puse lapas. Lakoniski, koncentrēti un emocionāli.
DUŠA
Oleksandrs, Buča
Kad notiek vētrainas apšaudes, dušoties neiesaku. Šai procedūrai vairs nav nekāda smeķa. Nemitīgi uzmācas doma: "Ja tagad trāpīs, tā arī palikšu kara upuris ar saziepētu pliku dirsu."
ISTABA
Valerija, Sumu apgabals-Varšava
Valoda mēdz būt tik vieda. Jā, valoda. Kaut vai šis poļu vārds 'pokoj': tas nozīmē gan 'miers', gan 'istaba'. Skaists vārds. Es par to domāju, gulēt ejot. Atveru logu - un šalc lietus, mašīnas švīkst pa asfaltu. Un atceros mājas. Tur vairs nav ne miera, ne istabas.
Kara vārdnīcā katrā lappusē ir viens vārds un zem tā kāda Ukrainas cilvēka īsais stāsts - tie var būt 3 teikumi vai puse lapas. Lakoniski, koncentrēti un emocionāli.
DUŠA
Oleksandrs, Buča
Kad notiek vētrainas apšaudes, dušoties neiesaku. Šai procedūrai vairs nav nekāda smeķa. Nemitīgi uzmācas doma: "Ja tagad trāpīs, tā arī palikšu kara upuris ar saziepētu pliku dirsu."
ISTABA
Valerija, Sumu apgabals-Varšava
Valoda mēdz būt tik vieda. Jā, valoda. Kaut vai šis poļu vārds 'pokoj': tas nozīmē gan 'miers', gan 'istaba'. Skaists vārds. Es par to domāju, gulēt ejot. Atveru logu - un šalc lietus, mašīnas švīkst pa asfaltu. Un atceros mājas. Tur vairs nav ne miera, ne istabas.
March 15, 2025
"Do leta som chcela schudnúť, ale stačí, ak prežijem."
Silná kniha. Každodenná realita Ukrajiniek a Ukrajincov v jednom slove. Bolesť. Domov. Krása. Láska. Sloboda. Ticho.
Slová. Slová, ktoré počas vojny získajú iný význam. A zrazu už nikdy nepoužiješ výraz: Táto kniha je bomba.
"Ďaleko označuje vzdialenosť medzi miestom, kde si, a miestom, kde sa nemusíš báť."
Silná kniha. Každodenná realita Ukrajiniek a Ukrajincov v jednom slove. Bolesť. Domov. Krása. Láska. Sloboda. Ticho.
Slová. Slová, ktoré počas vojny získajú iný význam. A zrazu už nikdy nepoužiješ výraz: Táto kniha je bomba.
"Ďaleko označuje vzdialenosť medzi miestom, kde si, a miestom, kde sa nemusíš báť."
December 25, 2025
“oleksandrs, buča
kad notiek vētrainas apšaudes, dušoties neiesaku. šai procedūrai vairs nav nekāda smeķa. nemitīgi uzmācas doma: “ja tagad trāpīs, tā arī palikšu kara upuris ar saziepētu pliku dirsu.”
kad notiek vētrainas apšaudes, dušoties neiesaku. šai procedūrai vairs nav nekāda smeķa. nemitīgi uzmācas doma: “ja tagad trāpīs, tā arī palikšu kara upuris ar saziepētu pliku dirsu.”
December 21, 2023
Маленька книжечка, яка читається за півгодини - але яка потужна. Короткі враження про війну з усієї України. Кілька абзаців та проникливі ілюстрації - і в жилах стигне кров. Хочеться обійняти всіх цих людей.
March 30, 2025
..vienkārši vārdi par lietu, kam mūsdienu pasaulē nemaz nevajadzētu eksistēt. skumjākais ieraksts grāmatā bija par pāri, kurš apprecējās īsi pirms sākās pilna mēroga karš un viņu kāzu ceļojums bija bēgšana no savas pilsētas.
June 9, 2023
Vojna. Ukrajina. Ludia bez domova. Svedectva. Ludskost.
August 8, 2023
Veľmi stručné a veľmi silné.
January 26, 2024
Nechápem ako sa môže toľko krásny skrývať v toľkej bolesti. Úžasná a originálna kniha
January 3, 2024
"არ გორჩევთ შხაპის მიღებას, როცა ბომბების "წვიმა" მოდის. ამ პროცედურის მთელი ხიბლი იკარგება. მოსვენებას არ მაძლევს აზრი "ახლა რომ დაგვიშინონ ბომბები, ესე დავრჩები - ომის მსხვერპლად, გასაპნული შიშველი საჯდომით"
November 5, 2024
Це документальна поезія, ось вона. Раджу читати тільки коли є сили
December 1, 2025
Vārdi kā pielādētas šautenes plēš sirdi, zaudē jēgu un rod jaunu.
Kā iespējams, ka pasaulē ir tāds ļaunums? Un kādā vārdā to sauksim?
Kā iespējams, ka pasaulē ir tāds ļaunums? Un kādā vārdā to sauksim?
December 25, 2024
Одна з важких, важливих книг.
Це абетка споминів/монологів
Дуже зачепила сторінка про біль. Чим пахне біль, біль пахне кров'ю.
Цю книгу купила давно, але наважилася прочитати тільки сьогодні.
Це абетка споминів/монологів
Дуже зачепила сторінка про біль. Чим пахне біль, біль пахне кров'ю.
Цю книгу купила давно, але наважилася прочитати тільки сьогодні.
April 6, 2025
Mówią, że nie można opisać wojny. Można.
June 8, 2023
Дуже тонкі та точні ілюстрації Катерини Гордієнко 💔
January 15, 2026
У 2023 році у видавництві “Pogranicze\Пограниччя” (Сейни) було видано двомовне видання “Словника війни”, укладеного українським поетом, літературознавцем, есеїстом та перекладачем Остапом Сливинським. У виданні вміщено оригінальні тексти українською, які супроводжує переклад польською. Автор перекладу – польський поет, прозаїк, есеїст та
перекладач Богдан Задура.
Повномасштабне російське воєнне вторгнення застало Остапа Сливинського у Львові. Він – сорокатрирічний викладач кафедри польської філології Львівського університету ім. І. Франка, автор виданих в Україні 5 поетичних збірок, автор низки перекладів з польської на українську – зокрема, романів “Бігуни” (“Фоліо”, 2011 р.) та “Книг Якуба” (“Темпора”, 2019 р.) відомої польської письменниці, лауреатки Нобелівської премії з літератури 2018 року, Ольги Токарчук, а також автор перекладу книги розмов родного з учасників повстання у Варшавському гетто, Марека Едельмана, з польською журналісткою Ганною Кралль, “Раніше за Господа Бога” (“Темпора”, 2017 р.). Тепер – у перші дні повномасштабного вторгнення – Остап Сливинський один з волонтерів у промоційному наметі на Львівському залізничному вокзалі. Кожного дня сюди приїздять вагони з людьми – людьми, які, рятуючись від бойових дій та окупації, їдуть з прифронтових регіонів, з різних українських міст та сіл. Дехто залишається у Львові, дехто їде далі – за кордон.
Остап слухає історії тих, хто приїхав до Львова. І записує ці історії, використовуючи абетку. Він публікує почуте на своїй сторінці на Фейсбуці. Слово за словом. Історія за історією. Людина за людиною. Укладаючи словник. Словник війни.
У передмові до видання Остап Сливинський пише про польського поета, лауреата Нобелівської премії з літератури 1980 року, Чеслава Мілоша. Він в окупованій нацистами Варшаві у квітні 1943 року — місяці, в якому вибухає повстання у Варшавському гетто —створює ліричний цикл “Світ. Наївні вірші”. Мілош складає цей цикл з віршів, назви до яких є, зокрема, словами – такими, як “любов”, “надія”, “дорога”, “ґанок” або “сонце”. У книзі розмов з польською журналісткою, літкритикинею, письменницею та перекладачкою Ренатою Ґорчинською (псевдонім – Єва Чарнецька) “Podróżny świata/Мандрівник світу”, виданій в Нью-Йорку в 1983 році, Чеслав Мілош зізнаватиметься: “(...) “Світ” – це вірш про те, яким світ повинний бути. Твір був написаний за жахливих обставин. Варшава 1943 року була дном. Але вистачило лише магічного акту, аби описувати, власне, наперекір. Оскільки світ такий, щоб про нього можна було щось сказати – треба було кричати, а не говорити (...)”. Саме цей цикл для Остапа Сливинського стає джерелом для укладання власного словника війни, але вже не поетичного. У передмові він зауважує, що “це – фрагменти чужих монологів, почутих упродовж днів війни”.
Коли Остап Сливинський вже публікував перші історії на своєму Фейсбуці – українська художниця Анастасія Аврамчук прочитала їх, проілюструвала декілька “слів” і надіслала ці
роботи до Остапа. Він своєю чергою показав ці ілюстрації майбутньому видавцеві польського видання “Словника війни” Кшиштофу Чижевському. Кшиштоф запросив Анастасію до творчої резиденції Фундації “Пограниччя” у Красноґруді – Міжнародного центру діалогу “Двір Мілоша”, який з 2011 року функціонує в колишньому родинному маєтку матері Чеслава Мілоша, Вероніки з роду Кунатів. Тут Анастасії Аврамчук вдалося створити більшість робіт – загалом створивши понад 80 витинанок, які стали люстраціями до польського видання “Словника війни”. Кожна з її робіт, виконаних лише з використанням чорного кольору на білому тлі, доповнює слова-історії, укладені в “Словникові”.
Деякі історії, які увійшли до книги, були фрагментами монологів, почутих Остапом, а деякі історії вже “дописували” люди на Фейсбуці. Відтак Остап Сливинський вважає себе саме укладачем, а історії, які увійшли до книги, могли зазнати лише певного (зокрема, мовного) редагування або, наприклад, бути перекладеними з російської. У цих історіях люди діляться
пережитим у перші дні повномасштабного вторгнення – наприклад, історіями виїзду з тимчасово окупованих українських міст: Сіверськодонецька, Маріуполя або Енергодару. Деякі історії у “Словникові” засвідчують зміни значення певних слів, яких вони зазнали під впливом принесеної Росією до України війни.
Одного разу у Львові Остап зустрічає українського військового з іменем Валерій, який брав участь у звільненні Київщини від російських військ – він оповів Остапу історію, яку в “Словникові” укладено під літерою “к”, слово “крейда”. Ця історія про школу на Київщині, до якої увійшли українські військові і яку перед цим російські військові використовували як базу – Валерій розповідає як він спустився в напівпідвальні приміщення, зауваживши: “Вони там тримали тих, кого викрали. Можливо, там же і допитували”. В одному з приміщень Валерій побачив на стіні напис “Допоможіть, Катя!”, а поруч лежав шматок крейди. “Я ту крейду взяв із собою. Ніби той шматочок мав би мені допомогти знайти Катю. Якщо вона ще жива, звичайно. Я якось так собі це і уявив: “Ти – Катя? Ой, це не твоя крейда? Я у школі знайшов. Давай, допоможу”. Смішно, правда?”.
У “Словникові” є три слова “какао”, “мадленка” та “солодке”, які підписані Богдана, Київ-Львів – це історії, які оповідає тридцятилітня літературознавиця Богдана Романцова, публікуючи їх на своєму Фейсбуці. До повномасштабного вторгнення вона живе у Києві: пише рецензії, редагує видавничі проєкти, популяризує читання та літературу українською.
Богдана виїздить з Києва, коли російські війська вже наближаються, аби здобути українську столицю, і опиняється у Львові. Тут вона, як і Остап, волонтерить на залізничному вокзалі, зустрічаючи з теплим чаєм, кавою та їжею людей, які їхали потягами, втомлені далекою дорогою, втікаючи з-під обстрілів російських військ. Одного дня сюди приїздять люди із Сіверськодонецька на Луганщині, який в той час обороняла українська армія: “Ми їмо солодке, коли нам страшно. Ми не знаємо, коли наступного разу буде їжа, тож потрібні калорії. Ми їмо солодке, бо хочемо повернутися у безпечний час дитинства, коли над головою не літали ракети”. Іншого дня привозять гуманітарну допомогу з-за кордону, там – загорнені в пакетик бісквітні тістечка – мадленки, на яких написано французькою: Madeleine. За день до цього Богдана говорить із жінкою з Маріуполя, 90 відсотків якого вже зруйновано, і пише про ці тістечка на Фейсбуці: “Ми їх даємо дітям, і для мене це символічний акт. Кожен несе у майбутнє шматочок свого Комбре - так вибудовується тяглість спільної пам'яті. Так ми бережемо внутрішні міста, а їх жодному окупанту не
зруйнувати”. Комбре – це вигадане міс��о, до якого у своїй уяві повертається французький письменник Марсель Пруст у циклі романів “У пошуках втраченого часу”. Це місто дитинства, де його двоюрідна тітка пригощає солодкими тістечками – мадленками.
Повну версію рецензії можна прочитати у тижневику "Наше слово" (Варшава), № 32 (3547), 10 серпня 2025 року.
перекладач Богдан Задура.
Повномасштабне російське воєнне вторгнення застало Остапа Сливинського у Львові. Він – сорокатрирічний викладач кафедри польської філології Львівського університету ім. І. Франка, автор виданих в Україні 5 поетичних збірок, автор низки перекладів з польської на українську – зокрема, романів “Бігуни” (“Фоліо”, 2011 р.) та “Книг Якуба” (“Темпора”, 2019 р.) відомої польської письменниці, лауреатки Нобелівської премії з літератури 2018 року, Ольги Токарчук, а також автор перекладу книги розмов родного з учасників повстання у Варшавському гетто, Марека Едельмана, з польською журналісткою Ганною Кралль, “Раніше за Господа Бога” (“Темпора”, 2017 р.). Тепер – у перші дні повномасштабного вторгнення – Остап Сливинський один з волонтерів у промоційному наметі на Львівському залізничному вокзалі. Кожного дня сюди приїздять вагони з людьми – людьми, які, рятуючись від бойових дій та окупації, їдуть з прифронтових регіонів, з різних українських міст та сіл. Дехто залишається у Львові, дехто їде далі – за кордон.
Остап слухає історії тих, хто приїхав до Львова. І записує ці історії, використовуючи абетку. Він публікує почуте на своїй сторінці на Фейсбуці. Слово за словом. Історія за історією. Людина за людиною. Укладаючи словник. Словник війни.
У передмові до видання Остап Сливинський пише про польського поета, лауреата Нобелівської премії з літератури 1980 року, Чеслава Мілоша. Він в окупованій нацистами Варшаві у квітні 1943 року — місяці, в якому вибухає повстання у Варшавському гетто —створює ліричний цикл “Світ. Наївні вірші”. Мілош складає цей цикл з віршів, назви до яких є, зокрема, словами – такими, як “любов”, “надія”, “дорога”, “ґанок” або “сонце”. У книзі розмов з польською журналісткою, літкритикинею, письменницею та перекладачкою Ренатою Ґорчинською (псевдонім – Єва Чарнецька) “Podróżny świata/Мандрівник світу”, виданій в Нью-Йорку в 1983 році, Чеслав Мілош зізнаватиметься: “(...) “Світ” – це вірш про те, яким світ повинний бути. Твір був написаний за жахливих обставин. Варшава 1943 року була дном. Але вистачило лише магічного акту, аби описувати, власне, наперекір. Оскільки світ такий, щоб про нього можна було щось сказати – треба було кричати, а не говорити (...)”. Саме цей цикл для Остапа Сливинського стає джерелом для укладання власного словника війни, але вже не поетичного. У передмові він зауважує, що “це – фрагменти чужих монологів, почутих упродовж днів війни”.
Коли Остап Сливинський вже публікував перші історії на своєму Фейсбуці – українська художниця Анастасія Аврамчук прочитала їх, проілюструвала декілька “слів” і надіслала ці
роботи до Остапа. Він своєю чергою показав ці ілюстрації майбутньому видавцеві польського видання “Словника війни” Кшиштофу Чижевському. Кшиштоф запросив Анастасію до творчої резиденції Фундації “Пограниччя” у Красноґруді – Міжнародного центру діалогу “Двір Мілоша”, який з 2011 року функціонує в колишньому родинному маєтку матері Чеслава Мілоша, Вероніки з роду Кунатів. Тут Анастасії Аврамчук вдалося створити більшість робіт – загалом створивши понад 80 витинанок, які стали люстраціями до польського видання “Словника війни”. Кожна з її робіт, виконаних лише з використанням чорного кольору на білому тлі, доповнює слова-історії, укладені в “Словникові”.
Деякі історії, які увійшли до книги, були фрагментами монологів, почутих Остапом, а деякі історії вже “дописували” люди на Фейсбуці. Відтак Остап Сливинський вважає себе саме укладачем, а історії, які увійшли до книги, могли зазнати лише певного (зокрема, мовного) редагування або, наприклад, бути перекладеними з російської. У цих історіях люди діляться
пережитим у перші дні повномасштабного вторгнення – наприклад, історіями виїзду з тимчасово окупованих українських міст: Сіверськодонецька, Маріуполя або Енергодару. Деякі історії у “Словникові” засвідчують зміни значення певних слів, яких вони зазнали під впливом принесеної Росією до України війни.
Одного разу у Львові Остап зустрічає українського військового з іменем Валерій, який брав участь у звільненні Київщини від російських військ – він оповів Остапу історію, яку в “Словникові” укладено під літерою “к”, слово “крейда”. Ця історія про школу на Київщині, до якої увійшли українські військові і яку перед цим російські військові використовували як базу – Валерій розповідає як він спустився в напівпідвальні приміщення, зауваживши: “Вони там тримали тих, кого викрали. Можливо, там же і допитували”. В одному з приміщень Валерій побачив на стіні напис “Допоможіть, Катя!”, а поруч лежав шматок крейди. “Я ту крейду взяв із собою. Ніби той шматочок мав би мені допомогти знайти Катю. Якщо вона ще жива, звичайно. Я якось так собі це і уявив: “Ти – Катя? Ой, це не твоя крейда? Я у школі знайшов. Давай, допоможу”. Смішно, правда?”.
У “Словникові” є три слова “какао”, “мадленка” та “солодке”, які підписані Богдана, Київ-Львів – це історії, які оповідає тридцятилітня літературознавиця Богдана Романцова, публікуючи їх на своєму Фейсбуці. До повномасштабного вторгнення вона живе у Києві: пише рецензії, редагує видавничі проєкти, популяризує читання та літературу українською.
Богдана виїздить з Києва, коли російські війська вже наближаються, аби здобути українську столицю, і опиняється у Львові. Тут вона, як і Остап, волонтерить на залізничному вокзалі, зустрічаючи з теплим чаєм, кавою та їжею людей, які їхали потягами, втомлені далекою дорогою, втікаючи з-під обстрілів російських військ. Одного дня сюди приїздять люди із Сіверськодонецька на Луганщині, який в той час обороняла українська армія: “Ми їмо солодке, коли нам страшно. Ми не знаємо, коли наступного разу буде їжа, тож потрібні калорії. Ми їмо солодке, бо хочемо повернутися у безпечний час дитинства, коли над головою не літали ракети”. Іншого дня привозять гуманітарну допомогу з-за кордону, там – загорнені в пакетик бісквітні тістечка – мадленки, на яких написано французькою: Madeleine. За день до цього Богдана говорить із жінкою з Маріуполя, 90 відсотків якого вже зруйновано, і пише про ці тістечка на Фейсбуці: “Ми їх даємо дітям, і для мене це символічний акт. Кожен несе у майбутнє шматочок свого Комбре - так вибудовується тяглість спільної пам'яті. Так ми бережемо внутрішні міста, а їх жодному окупанту не
зруйнувати”. Комбре – це вигадане міс��о, до якого у своїй уяві повертається французький письменник Марсель Пруст у циклі романів “У пошуках втраченого часу”. Це місто дитинства, де його двоюрідна тітка пригощає солодкими тістечками – мадленками.
Повну версію рецензії можна прочитати у тижневику "Наше слово" (Варшава), № 32 (3547), 10 серпня 2025 року.
March 1, 2025
Silné slová s ešte silnejším odkazom.
March 4, 2025
Prieks - nevienu pašu dienu viņiem neatdošu! Priecāšos viņiem par spīti! Jā, tāds prieks ar niknumu, jā.
March 11, 2025
Ukrajina očami a ústami bežných Ukrajincov, ktorí vojnu pociťujú na vlastnej koži. Krátke. Desivé. Poučné.
Displaying 1 - 30 of 44 reviews