«Погода з моря» — роман про важливість і силу переживання. Дарина Томиліна працює вчителькою у київській приватній школі. Вона заміжня, виховує дитину. Подруги вважають Дарину щасливою, і до певного часу їй здається, що це справді так. Та якось вона зіштовхується з новим, справжнім, а тому — «непотрібним» почуттям. Не маючи снаги погасити його, вона чекає міфічної погоди з моря, яка б навела порядок у думках і житті.
Це роман про те, як жили та про що мріяли молоді люди в Києві, поки до них не прийшла війна. І про те, як вони її зустріли.
в принципі, я сформувала свій відгук ще на ~40-ій сторінці. після прочитання просто доповнюю. для мене що фільми, що книги діляться на дві великі категорії: ті, які несуть смислове навантаження і ті, які класно перемикають голову (читай, розважають/відволікають від реальності). звісно, є ще третя категорія: ті, що поєднують в собі характеристики перших двох. але це вже розкішний максимум. до чого це я? буде ясно пізніше. перше за що можу похвалити: назва книги ідеально підходить. бо дочекатись що смислу, що суті в цій історії - як з моря погоди. це було супернудно і нецікаво. суцільна вода, яка взагалі ніяк не впливає на сюжет, виключно додаючи слів в текст. я так писала курсові в універі. але камон, я ж не мала в планах читати нічию курсову роботу. друге за що похвалю (треба було 2 зірки лишати?): якщо маєте проблеми зі сном - працює як снодійне безвідмовно. 9 сторінок так дні 3 читала. словом, (суб'єктивно) чи потрапляє ця книга в якусь з категорій, описаних вище? точно ні. чи радила б я її комусь? точно ні. чи має вона право на існування? мабуть, так. все ж таки, хтось її оцінив вище. для мене це було дуже слабенько. на жаль