What do you think?
Rate this book
Україна в огні
«Україна в огні» Олександра Довженка — психологічна кіноповість, присвячена темі Другої світової війни. Автор з надзвичайним драматизмом зображує воєнні жахіття, протиставляючи цій руйнації любов. Твір є обов’язковою частиною шкільної програми.
Олександр Довженко — український письменник і кінорежисер, автор кіноповістей «Україна в огні», «Зачарована Десна», «Поема про море», «Антарктида», фільмів «Звенигора», «Земля» тощо.
Олександр Довженко — український письменник і кінорежисер, автор кіноповістей «Україна в огні», «Зачарована Десна», «Поема про море», «Антарктида», фільмів «Звенигора», «Земля» тощо.
137 pages, ebook
First published January 1, 1942
4 people want to read
About the author
Олександр Довженко
23 books24 followersUkrainian Soviet screenwriter, film producer, director and writer. He is often cited as one of the most important early Soviet filmmakers, alongside Sergei Eisenstein, Dziga Vertov, and Vsevolod Pudovkin, as well as being a pioneer of Soviet montage theory.
Український та радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу.
Український та радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 3 of 3 reviews
February 3, 2026
"моя повість „Україна в огні“ не вподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки", - так написав у своєму щоденнику Довженко. Потім ще було засідання політбюро щодо цієї кіноповісті, а потім Довженка звільнили і фактично усунули від кінематографу, а також заборонили жити в Україні, він мусив залишатися в москві.
Я навіть можу зрозуміти, що так вперіщило під хвіст сталіна і чому він її заборонив. Це повість про Україну, тут практично немає ніякого совєцкого союза. Хоча в тексті і зустрічаються слова "радянський", "більшовики" і "класова боротьба", це радше винятки і їх тут буквально одиниці, бо повість цілком і повністю присвячена Україні, українському народу, а не ссср. Нема інтернаціоналізму, є лише націоналізм і лише український. 99% героїв - українці, 99% тексту про Україну.
Наприклад:
"- Пам'ятайте, - голос Кравчини дзвенів, мов набат, і розносився далеко по полю бою, до самих, здавалось, німецьких логовищ. - Пам'ятайте, на яких би фронтах ми не бились, куди б не послав нас сьогодні сталін, на північ, на південь, чи на захід, на всі чотири сторони світу - ми б'ємося за Україну! Ось вона димить перед нами в пожарах, наша мучениця рідна земля!
Капітан Кравчина подивився на захід:
- Батьківщино наша - Україно мати! Благослови зброю синів своїх, прийми нашу кров, наші рани і подяку, що породила нас у великий грізний час, що возвеличила наше життя гордим щастям боротьби за твою долю, за все слов'янство, за людство!.. За Вкраїну, брати! За перемогу!"
Уявляю, як корчило кремлівського ката від таких слів:
"Шість століть гріли нас різними огнями, просвіщали нас різним світом, кидали в бої одних проти одних під різними знаменами - австрійськими, румунськими, угорськими, польськими..."
Хіба не вбачається якогось подвійного сенсу в ось такому висновку: "Не хотіли ярем, треба було битися за волю"?
А ось устами німця саме про українців:
"Їх не можна підкорити. Їх треба знищити".
Чи не вкладає Довженко в уста німцеві те, що думали і казали про українців червоні окупанти, га?
А ось старший німець каже своєму синові: "...у цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п'ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім'я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту...Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п'ять літ живуть негативними лозунгами одкидання Бога, власності, сім'ї, дружби! У них від слова "нація" остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників...От ключ до скриньки, де схована їхня загибель. Нам ні для чого знищувати їх усіх. Ти знаєш, якщо ми з тобою будемо розумні, вони самі знищать один одного".
Хіба не залишилася з нами, українцями, ця ахіллесова п'ята і до сьогодні?
Або таке:
"Нас інтересують ваші позитивні думки. А негативні ні. Ви зіпсовані критицизмом. Много політики. Не треба політики. Треба пахать хліб, масло, яйка".
Чи не так само совєти ставилися до українців? Думайте і говоріть позітівно і без критики. Ідіть пахать, хліб, масло давайте, а не українську мову вам чи недайбог ще якоїсь незалежності...
Не можу погодитися, що текст переповнений пропагандою, комуняцької немає точно. Пафос є, куди ж без нього у творі про війну? Біль, страждання, страти, кров, рани, гори загиблих, гастарбайтери, героїзм, подвиги є у повісті, а от з пропагандою якраз не склалось. Хто побачив тут багато пропаганди, мабуть, ніколи не читав зразкову совєцку літературу.
Немає тут і возвеличення красной армії. Навпаки, вустами персонажів Довженко запитує у відступаючої красной армії - чому ж відступаєте, на кого нас покидаєте? І пророчо каже - потім ті, хто втекли, повернуться і судитимуть тих, хто залишився на рідній землі, за співпрацю з ворогом, і не матиме жодного значення, співпрацював чи ні. Хіба ж не так і сталося?
Або один з героїв каже - та яка може бути класова боротьба, коли в нас є зовнішній ворог, що прийшов нас знищити?
Крамола суцільна, як на сталінські часи, цей твір, як не крути. Я коли читала, все думала - господи, це не можна було показувати назагал, не в ссср; це, мабуть, писалося в стіл; ну не міг Довженко не розуміти, що не пробачать совки йому цю повість, ніколи.
І от такий момент - я вчилася у школі в 1980х роках, в шкільній програмі була Зачарована Десна, але не Україна в огні
Я навіть можу зрозуміти, що так вперіщило під хвіст сталіна і чому він її заборонив. Це повість про Україну, тут практично немає ніякого совєцкого союза. Хоча в тексті і зустрічаються слова "радянський", "більшовики" і "класова боротьба", це радше винятки і їх тут буквально одиниці, бо повість цілком і повністю присвячена Україні, українському народу, а не ссср. Нема інтернаціоналізму, є лише націоналізм і лише український. 99% героїв - українці, 99% тексту про Україну.
Наприклад:
"- Пам'ятайте, - голос Кравчини дзвенів, мов набат, і розносився далеко по полю бою, до самих, здавалось, німецьких логовищ. - Пам'ятайте, на яких би фронтах ми не бились, куди б не послав нас сьогодні сталін, на північ, на південь, чи на захід, на всі чотири сторони світу - ми б'ємося за Україну! Ось вона димить перед нами в пожарах, наша мучениця рідна земля!
Капітан Кравчина подивився на захід:
- Батьківщино наша - Україно мати! Благослови зброю синів своїх, прийми нашу кров, наші рани і подяку, що породила нас у великий грізний час, що возвеличила наше життя гордим щастям боротьби за твою долю, за все слов'янство, за людство!.. За Вкраїну, брати! За перемогу!"
Уявляю, як корчило кремлівського ката від таких слів:
"Шість століть гріли нас різними огнями, просвіщали нас різним світом, кидали в бої одних проти одних під різними знаменами - австрійськими, румунськими, угорськими, польськими..."
Хіба не вбачається якогось подвійного сенсу в ось такому висновку: "Не хотіли ярем, треба було битися за волю"?
А ось устами німця саме про українців:
"Їх не можна підкорити. Їх треба знищити".
Чи не вкладає Довженко в уста німцеві те, що думали і казали про українців червоні окупанти, га?
А ось старший німець каже своєму синові: "...у цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п'ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім'я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту...Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п'ять літ живуть негативними лозунгами одкидання Бога, власності, сім'ї, дружби! У них від слова "нація" остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників...От ключ до скриньки, де схована їхня загибель. Нам ні для чого знищувати їх усіх. Ти знаєш, якщо ми з тобою будемо розумні, вони самі знищать один одного".
Хіба не залишилася з нами, українцями, ця ахіллесова п'ята і до сьогодні?
Або таке:
"Нас інтересують ваші позитивні думки. А негативні ні. Ви зіпсовані критицизмом. Много політики. Не треба політики. Треба пахать хліб, масло, яйка".
Чи не так само совєти ставилися до українців? Думайте і говоріть позітівно і без критики. Ідіть пахать, хліб, масло давайте, а не українську мову вам чи недайбог ще якоїсь незалежності...
Не можу погодитися, що текст переповнений пропагандою, комуняцької немає точно. Пафос є, куди ж без нього у творі про війну? Біль, страждання, страти, кров, рани, гори загиблих, гастарбайтери, героїзм, подвиги є у повісті, а от з пропагандою якраз не склалось. Хто побачив тут багато пропаганди, мабуть, ніколи не читав зразкову совєцку літературу.
Немає тут і возвеличення красной армії. Навпаки, вустами персонажів Довженко запитує у відступаючої красной армії - чому ж відступаєте, на кого нас покидаєте? І пророчо каже - потім ті, хто втекли, повернуться і судитимуть тих, хто залишився на рідній землі, за співпрацю з ворогом, і не матиме жодного значення, співпрацював чи ні. Хіба ж не так і сталося?
Або один з героїв каже - та яка може бути класова боротьба, коли в нас є зовнішній ворог, що прийшов нас знищити?
Крамола суцільна, як на сталінські часи, цей твір, як не крути. Я коли читала, все думала - господи, це не можна було показувати назагал, не в ссср; це, мабуть, писалося в стіл; ну не міг Довженко не розуміти, що не пробачать совки йому цю повість, ніколи.
І от такий момент - я вчилася у школі в 1980х роках, в шкільній програмі була Зачарована Десна, але не Україна в огні
May 17, 2025
Автор позиціонує цей твір як “кіноповість”, та він не був екранізований. Проте ймовірно саме завдяки цьому позиціонуванню цей твір лежить на грані між літературою та кіно, бо текст часто скидається на сценарій. Однак, на відміну від сценарію, мені не завжди було зрозуміло, на кому з персонажів зараз спотлайт і куди перенеслася оповідь - та можливо це особливість мого електронного видання, де все скидалося на суцільне полотно тексту.
Довженко написав “Україну в огні” в 1942, і нібито саме через неї попав в немилість до Сталіна, хоча мені сьогоднішній це дивно - бо я бачила в творі багато саме комуністичної пропаганди. Але не можу сказати, що кіноповість складається з неї на 100%, адже сам Довженко вкладає багато рефлексій про національну свідомість, іноді навіть у вуста своїх персонажів-німців.
Якщо чесно, я не отримала особливого задоволення від читання. Це очікувано від трагічної теми Другої світової, але навіть в такому страшному сетінгу теоретично можна розказати історію, яка відгукнеться, але в моєму випадку цього не сталося. Але звісно я не шкодую про прочитане, бо свою класику треба знати.
3.5 🌕🌕🌕🌗🌑
Більше відгуків: https://t.me/kseniia_reads
Довженко написав “Україну в огні” в 1942, і нібито саме через неї попав в немилість до Сталіна, хоча мені сьогоднішній це дивно - бо я бачила в творі багато саме комуністичної пропаганди. Але не можу сказати, що кіноповість складається з неї на 100%, адже сам Довженко вкладає багато рефлексій про національну свідомість, іноді навіть у вуста своїх персонажів-німців.
Якщо чесно, я не отримала особливого задоволення від читання. Це очікувано від трагічної теми Другої світової, але навіть в такому страшному сетінгу теоретично можна розказати історію, яка відгукнеться, але в моєму випадку цього не сталося. Але звісно я не шкодую про прочитане, бо свою класику треба знати.
3.5 🌕🌕🌕🌗🌑
Більше відгуків: https://t.me/kseniia_reads
November 6, 2025
Дронь каже, що Гемінґвей нічого не знає про нашу війну. Хай він був щирим у своїх спостереженнях і нотатках про те, що бачив довкола, це зовсім не годиться для нашого часу. Здається, те саме із цією книжкою
А ще вона якось так пафосно, так високопарно написана. Можливо, ця гіперболізація — побічний ефект того, що Довженко режисер, не знаю.
Але коли все це во славу Червоній армії і товаришу Сталіну, аж дьоргає. У мене таке відчуття було, коли читала "Жанну Батальйонерку". Цей твір, може, й добре написаний. Але пропаганда пропагандою. Чого його возвеличувати до рівня класики?
А ще вона якось так пафосно, так високопарно написана. Можливо, ця гіперболізація — побічний ефект того, що Довженко режисер, не знаю.
Але коли все це во славу Червоній армії і товаришу Сталіну, аж дьоргає. У мене таке відчуття було, коли читала "Жанну Батальйонерку". Цей твір, може, й добре написаний. Але пропаганда пропагандою. Чого його возвеличувати до рівня класики?
Displaying 1 - 3 of 3 reviews