Ніна Бічуя дебютувала в шістдесятих разом з Євгеном Гуцалом, Григором Тютюнником, Валерієм Шевчуком. У цій книжці зібрано найзнаковіші її твори «Дрогобицький звіздар», «Камінний господар», «Килим на три квітки» та інші.
Перед нами, ніби в калейдоскопі, постають події історії України: гайдамаки, яких після поразки гонять з Умані у Львів, правління князя Данила Галицького, життя Лесі Українки, смерть Сталіна. Але у фокусі письменниці не стільки історичне тло, скільки питання: що відчувають люди, які живуть у той період, як ці історичні події впливають на них і як людина бачить себе в історії? Чи залишається страх перед тираном, коли сам він гине? Якою могла бути Леся Українка? Зрештою, як відкривається письменник чи письменниця, дістаючи з пам’яті болючі спогади свого життя?
Так історичні сюжети переплітаються з простими замальовками із життя, творячи тло для діалогу про історичний і персональний досвід.
📝 Так, так, звичайно, я знаю: земля — хліб; земля — багатство, і скарби, і глибинні джерела, і зелені трави, і любов, але також і могила.
І нехай мені буде соромно, але я раніше ніколи не чула про авторку, але відкривати для себе нових авторів ніколи не пізно чи не так?
Тому для таких інтелектуалів як я скажу( бо ж я вже знаю😅) що Ніна Бічуя належить до покоління українських прозаїків, що народилось в тридцятих і дебютувало в шістдесятих.
Її перу належить тонка психологічна інтелектуальна жіноча проза, історична новелістика, міські тексти та театральні повісті.
До збірки «Дрогобицький звіздар» увійшли пʼятнадцять новел та повістей. Я не буду розповідати про кожне з них, лише скажу, що особисто мені дуже сподобалися лише дві — «Біла Віла» та «Земля». Від останньої я прониклася цілком і повністю♥️
Всі інші новели виявилися просто не моїми. Вони неймовірно красиво написані, але цього для мене виявилося замало, адже треба ж розуміти про що читаєш, а я не розуміла 🤷♀️