Ніна Бічуя дебютувала в шістдесятих разом з Євгеном Гуцалом, Григором Тютюнником, Валерієм Шевчуком. У цій книжці зібрано найзнаковіші її твори «Дрогобицький звіздар», «Камінний господар», «Килим на три квітки» та інші.
Перед нами, ніби в калейдоскопі, постають події історії України: гайдамаки, яких після поразки гонять з Умані у Львів, правління князя Данила Галицького, життя Лесі Українки, смерть Сталіна. Але у фокусі письменниці не стільки історичне тло, скільки питання: що відчувають люди, які живуть у той період, як ці історичні події впливають на них і як людина бачить себе в історії? Чи залишається страх перед тираном, коли сам він гине? Якою могла бути Леся Українка? Зрештою, як відкривається письменник чи письменниця, дістаючи з пам’яті болючі спогади свого життя?
Так історичні сюжети переплітаються з простими замальовками із життя, творячи тло для діалогу про історичний і персональний досвід.
Неймовірно красиво написані тексти. Читала повільно, виділяла маркерами цілі абзаци. Сюжетно тут не сильно, але є атмосферні локації і психологічні обставини. Ну і виніс четвертої стіни: роздуми про героїв як живих, про можливості автора. Стало легше читати, коли зрозуміла схему, за якою авторка пише. В кожному творі вона розповідає дві історії, між якими може перестрибнути в будь-який момент без попередження: цей абзац про повінь на Осокорках, а наступний про подорож до Карелії. Я зрозуміла цю схему ближче до середини книги, можливо тому великі твори по центру збірки мені й сподобались найбільше. Коли закінчила збірку, повернулась перечитати найперший твір, уже розуміючи, як його читати. Обережно: через авторські стрибки між темами дуже різко натикаєшся на болючі епізоди з історії України, на оповіді про смерті і каліцтва. Планую під настрій перечитувати окремі твори та епізоди з них. Бо від того, як побудовані деякі речення, які слова дібрані, в мене буквально виступали сироти.
Прям не зайшла і аж роздратувала. Є кілька новел які були цікаві "Буєсть Митусина" і "Повінь" усі інші пройшли повз, або підпалили мені 5 точку.
Дуже складно було сфокусуватись на одній сюжетній лінії, чи не в кожній з новел. Ти ніби скачеш по реченнях і подіях, але не можеш вловити сенс і конфлікт твору (і справа не в сучасних віяннях епохи). З іншого боку ну от ти наче вловив суть і тобі от тільки стало цікаво (як в Повені, чи в Буєсті..), а авторка вирішила закінчити новелу.
прочитала кілька новел на книжковий клуб — дуже красиво написано, але толком не пойми про шо, тому поки не дочитала. якщо вам подобаються роздуми про письменницький процес, то може вам і «килим на три квітки» зайде. або якщо подобається проза Шевчука, але не вистачає концентрації на його об'єми