Юрій Косач — прозаїк і поет, племінник Лесі Українки й онук Олени Пчілки, автор, чиє життя могло би стати сюжетом авантюрного роману.
У цьому виданні зібрані його найвідоміші тексти — повісті «Глухівська пані», «Еней та життя інших», «Вечір у Розумовського» і низка оповідань та новел, обʼєднаних темами відірваності від батьківщини, досвіду відчуженості й безґрунтя, свідомого вибору своєї ідентичності, звʼязку України та Заходу.
Юрій Косач майстерно досліджує психологію своїх героїв — змальовує наївних молодих чоловіків, фатальних жінок, владних пані, інтелектуалів і творчих діячів. Усіх їх обʼєднує пошук своєї сутності, прагнення до свободи та змін.
«Всі нещастя людства походять з того, що люди не так часто находять свій звʼязок із минулим. Звідси вічний бунт людей, вічна блуканина в хащах і темряві». Своїми оповіданнями Косач кидає якір, намагається зберегти звʼязок з Україною після німецької та радянської окупації, таборів діпі та американської еміграції. Перебування на заході дозволило творити йому щось інакше на противагу звичного нам радянського канону.
«Все це дурниці, — гнівно говорила гетьманова, - Москва однією рукою може дати, і то крихти, а другою забере втричі стільки. Так було й буде...». Дивує непослідовність автора, який співпрацює з російськими спецслужбами та відвідує радянську Україну.
«Ми живемо більше в минулому, ніж у сучасному, не правда ж... Якою нікчемністю видається час, коли кровʼю писані слова й сьогодні свіжі, незважаючи на мотлох політь, навалених на них!.. Минаються люди, минаються тіні, а сонце стоїть, як і колись, і люди не в силі не лиш перебороти, але й збагнути глузду позачасовости, що плеще, як ріка, без упину гонить свої хвилі, здається, такі проминальні, а такі однакові, врешті, усе ті ж самі...»
Юрій Косач важко мені йшов, він пише складно, плюс в творах про гетьманський час бажано непогано розбиратись в тому періоді, щоб зрозуміти написане. а може, читати Косача в Лібраріусі перед сном було помилкою - треба було брати друковану версію
Усі твори відзначаються неабиякою ерудицією автора. Деколи її стає аж занадто, ніби вона тисне зсередини, переливається через вінця піали думок.
"Глухівська пані" — цікавий твір, де в історічному контексті через діалоги подано філософські роздуми щодо пізнання, мети життя та смерті.
"Еней та життя інших" — Дуже майстерно написана повість, взірець художнього слогу. Але, як і зазначено на початку, надлишок історичних, міфічних та культурних деталей вносить непотрібний дисбаланс. Це характерно і для інших творів.
Деякі оповідання менш якісні, наче це ще не сформовані думки, що письменник має донести читачу, а нариси, чернетки сенсів, наповнені історичними та культурними осередками, що чекають на фільтрацію, редагування та лощення.
Більшість творів об'єднують болісні відголоски розлучення з Батьківщиною та характери воєнного покоління, вибитого з рейок звичайної буденщини з різних епох. Безперечно книга варта уваги.