Букурія. Історія одного плавання

by Богдан Журавель

«За пів року служби я навчився заливати хлоркою туалети, напоїв хлоркою дитину, злякався їхати на війну з другом, майже розійшовся з дівчиною. А ще роздав усі накопичені гроші, ледь вивів із тяжкого ускладнення пацієнтку, поховав свою кар’єру хірурга й набрав із 10 кіло. А, і ще майже знищив ментальне здоров’я своєї любої кішки, яка тижнями не бачить хазяїна».



«Букурія» — смішне незрозуміле слово, яке мало позначати хорошу емоцію. І саме так екіпаж свого «корабля» вирішив назвати Богдан Журавель, який одного дня із цивільного хірурга перетворився на начмеда батальйону.

Богдан майстерно поєднує чорний відчай із чорним гумором: у його тексті строковик випадково запиває ліки хлоркою замість води, довкола триває війна на виживання, а сам автор регулярно веде бесіди зі співрозмовником, якого ніхто ніколи не бачив, — іноді про щось філософсько-бентежне, а іноді вони просто травлять анекдоти.

Це відверта історія людини, що зробила важкий вибір і не завжди розуміє, як з ним жити. Жити у світі, де тебе і твоє майбутнє хоче знищити ворог. Ворог, який не має жалю чи честі. І що робити у світі, де ти вирішив боротися попри те, що тобі так страшно.


Богдан Журавель — хірург. Пішов служити 1 березня 2022 року, пройшов шлях від бойового медика до бригадного лікаря. У романі «Букурія» описав події осені 2023-го, коли обіймав посаду начмеда батальйону.

Genres: Nonfiction, Ukrainian Literature, War, Ukraine

264 pages, Paperback

Published February 21, 2025

Reviews

[Victoria Unizhona · Rating 5 out of 5]

"Однострій змушує вигадувати цікаві ігри у власній голові." Це перше речення для мене стало формулою всієї книги. Воно задає тон - без прикрас і без ілюзій. Однострій тут не просто одяг, а роль, яка нав’язує спосіб мислення. А "ігри" - спосіб психіки вижити, коли реальність надто важка, щоб дивитися на неї прямо.

Найбільше мене зачепив кінець першого розділу Попелом. Це не ефектний "містичний" хід, а дуже точне відчуття, що війна не закінчується подіями. Вона ходить поруч. Мертві не відпускають, а пам’ять стає співрозмовником, якого неможливо вимкнути.

У цій книжці багато холодної ясності. Вона особливо концентрується в рядку: "вага героїв набагато менша за вагу танків та гаубиць". Людське тут постійно зіштовхується з машиною, де масштаб вимірюється металом, логістикою, ресурсом. А фраза "якщо ти обрав шлях героя - за традицією рано чи пізно маєш стати жертвовним левом" звучить не як пафос, а як присуд - ніби наперед визначена ціна, яку суспільству зручно приймати.

Окрема внутрішня драма для мене - Дмитро. Його небажання брати участь у цій "лотереї смерті" не сприймається як слабкість, бо текст постійно нагадує, наскільки легко люди гинуть. І цей досвід стискається в простому, різкому: "…до того, як піхота закінчиться. Знаю я ці приколи, в мене батько під Ізюмом загинув". Далі розмова переходить у страшне питання відбору: "Тоді розкажи нам, друже, за якими критеріями треба ділити людей…" І це вже не про одного персонажа - це про те, як війна змушує мислити категоріями "придатності", навіть якщо ти цього не хочеш.

Дуже сильною стала тема віри й оберегів. Спершу це звучить майже лагідно - перелік того, що люди носять із собою. Але потім приходить крижана реальність: "З кожного тіла… обов’язково знімають оберіг… і передають рідним". І як фінальний зсув фокуса - "Є той бог чи того бога нема - хіба відповідь на це питання варта уваги?" Тут немає насмішки з віри. Є досвід, який відтинає зайве і залишає тільки те, що працює в реальності.

Мені також сподобалося, як текст тримається на побутових деталях - не як "перепочинок", а як форма опору. Наприклад: "Букурія - … слово, яке означає дуже хорошу емоцію. Радість, може, навіть щастя". У такій дрібниці є впертість живого - називати щось радістю саме там, де радості найменше. Так само і: "Душ на фронті - … щось дефіцитне, бажане, приємне й навіть міфічне" - людяність повертається через прості речі, які в мирі ми навіть не помічаємо.

Часом звучить чорний гумор, який не смішить, а оголює нерв: "От дурні. Помирають масово, а все одно лізуть". Це та інтонація, після якої хочеться мовчати - бо вона про межу, за якою слова стають способом не розвалитися.

Для мене ця книга - свідчення просто однієї людини у війні. Вона читається легко завдяки структурі й будові, але не відпускає довго. Після неї хочеться говорити і думати, бо текст не закриває питання - він залишає їх у тобі.

[Olga Krychynska · Rating 5 out of 5]

Я рідко коли таке кажу про ветеранську літературу (бо здебільшого це особисті щоденники, які потрібні більше автору, аніж читачу): це дуже добре. Це справді дуже добре написано. Чудовий чорний мікс медично-військового гумору, гарно вибудувана структура, дуже «матеріальні» описи страшних буднів, у які занурюєшся з головою. Вражена, бо зовсім такого не чекала. Дякую автору.

[Liudmyla · Rating 5 out of 5]

Ця книга - суцільні 💔 + ❤️ і чорний гумор. Я би хотіла, щоб багато хто її прочитав, бо люди мають хоча б трохи знати, яку ціну платять ті, що щитом стоять між нами і "рускім міром"

[Olya Nestor · Rating 5 out of 5]

Я просто не могла відірватися. Щирий, неромантизований опис війни з позиції військового хірурга.
Не знаю що ще написати. Якщо ви не читаєте книг про війну, щоб не травмуватися, зробіть виняток для цієї. Вона, попри все, оптимістична.

[m. · Rating 2 out of 5]

ну шось..
книжка про будні начмеда батальйону, і як і кожні будні бувають цікавими і не дуже, так і з розділами цієї книжки.
не скажу, що мені не сподобалося, все ж це досвід людини і він доволі унікальний, але до списку тих книжок від учасників війни, які я б аж рекомендував прочитати, вона навряд чи ввійде.

p.s. от чого я не зрозумію ніяк, чому у книжках цензурують лайку. тут є декілька описів ледь не навпіл розірваних людей, але от слово «бл*ть» повинно писатися саме так, бо, напевно, може травмувати чиюсь ніжну душу.

[Julia Tsvihun · Rating 5 out of 5]

"Вмирають ті, хто бореться за свободу інших, які за неї не боряться"

Відверта і щемка розповідь про природу всього людського. Поетична, смішна, трагічна і філософська водночас. Мені дуже сподобався такий динамічний та вигадливий формат оповіді.

Щиро раджу до прочитання. Фінал мене зворушив і підбадьорив, повертатимусь до неї в часи безнадії. Дякую автору за цю книгу

[Юра Чуй · Rating 5 out of 5]

Книга являє собою збірку новел-історій із буднів військового-хірурга на російсько-українській війні. Кожна історія починається із пісні, яку необхідно послухати, щоб налаштуватися на потрібний лад.

Щодо самого змісту, то на перший погляд книга може відлякати тригерністю війни, яка досі триває. Але тут немає опису війни з позиції жертви чи постійних плачів-горювань. Водночас немає пропагандистської героїзації та романтизації війни.

Натомість маємо правдиву іторію про те як воно все є насправді. Про те, що жертви, пропаганда та ІПСО існує з обох боків. Сама манера подачі не є важкою. Вона супроводжується якоюсь життєствердністю людей, яка не згасає навіть у найгірших умовах. Все це діло приправлене чорним гумором.

У підсумку маємо непогано написані історії з війни, трохи філософських роздумів. Описано багато моментів із життя та травми військових, про що особливо не задумуєшся.

[Oleksandra · Rating 5 out of 5]

«Дорахувавши до двохсот, я вирішив діяти ради-кально, щоб унаслідок спроби порятунку однієї ноги не зʼявилося сім вдів.»

Довго дивилася на це речення, ще довше дивилася у стелю.

Дякую за цю книгу. Вона важка, часом вона складає навпіл. Часом, на диво, дуже смішить. Найбільше щемить. Дякую за усіх згаданих у цій книзі.

Окреме дякую автору за службу.

[Natalia Baidak · Rating 5 out of 5]

Військова проза від бойового медика та пластичного хірурга, про осінь 2023-го на південному фронті, між Запоріжжям та Бердянськом. Потужний, іронічний, багатий медичними деталями та чорним гумором текст, який підіймає багато питань. Все (або майже) описане - реальні події зі справжніми людьми, це часом шокує, при цьому читається запоєм.

"Бажання захищати свою землю — складна емоція. Багатокомпонентна. З обов'язковим дисонансом — як височезна засніжена гора, біля підніжжя якої тече лава. Якби люди були абсолютно раціональними, вони б напевно на війну не йшли. Але й навряд чи нападали б на іншу країну. Але раціональна людина і партнера не закрила б грудьми. І дитину не рятувала би з-під завалів. І взагалі — чи могла б раціональна людина називатися людиною, адже ірраціональність - одна з портретних рис нашого виду. Візитівка й депо інтелекту, потужний маховик мінливості та цивілізаційного розвитку".

Дуже, дуже рекомендую всім

[IrуnaK · Rating 5 out of 5]

«На війні смієшся завжди, наві��ь коли темніє в очах, бо потім можна вже й не встигнути».

Ось цим одним реченням можна описати всю книгу.

Вражаюча та шокуюча книжка, яка написана дуже прагматично та смішно про страшну війну.
Її мають прочитати всі цивільні!

[Oleksii Rafalovych · Rating 5 out of 5]

«Негатив дуже під’їдає енергію, таку важливу на війні. І йдеться навіть не про звичайну батарейку — таку енергію поповнює сон та їжа. Жага до життя — ось найголовніший ресурс тут».

Сила хороших письменників, крім стилю та майстерності — у сміливості та щирості. Вони не згладжують і не підлаштовуються. Так пише і Богдан Журавель — він не ідеалізує, весело розбирає свої слабкості та рефлексує по-чесному.

🤓 Це книга дуже розумної людини, з неабияким почуттям гумору і чесністю перед самим собою. Буває такий стиль — читаєш і читаєш, і хочеш дізнаватися що написала ця людина далі й далі. За цим текстом стоїть колосальна робота над собою.

💉 Журавель описує власний шлях військового лікаря, свої приколи, обломи, будні та жахи. У романі є емоційні місця, у кожного вони будуть свої, але таким, від якого кров холоне, є опис трагедії у Вінниці 14 липня 2022 року, коли автор брав участь у розборі завалів. Не уявляю, як він це писав, але я читав, не дихаючи.

Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...

[Adelais · Rating 4 out of 5]

Мабуть, тільки в такому жанрі і з таким чорним гумором я і можу читати воєнні книжки, бо іншим чином зовсім не лізе. Написане в режимі реального часу практично, бойовий медик намагається одночасно і служити, і лікувати, і не втратити здоровий глузд, бо навколо в принципі не цирк, а люди гинуть (а дурку це чомусь не скасовує). Ну й про помічну силу глюків теж.
Читайте, воно тим і додає оптимізму. Бо а шо ж робить.

[Adriana Vashchynska · Rating 5 out of 5]

Неромантизована історія бойового медика, часом дуже болюча, а інколи дуже смішна. Загалом просякнута надією і оптимізмом, незважаючи на гіркий досвід і реалії.

Безумовно варто. Про війну без прикрас читати важко, але тут дуже багато гумору і через це читається швидко.

[Yuliia · Rating 3 out of 5]

Мені не зайшла. Я так і не зрозуміла посилу книжки. Склалося враження, що вона написана, аби тільки бути написаною)

[Yevheniia Zelenska · Rating 5 out of 5]

Легка, з чорним гумором, щира і важка. Усім українцям хто не був на фронті треба прочитати цю майстерну документальну книгу, щоб хоч трішки розуміти тих, хто був.

[KatyaKatya · Rating 5 out of 5]

ще одне ввжливе нагадування того, що йде війна, в якій Героями є прості хлопці і дівчата...де є чорне, біле і сіре...і безсумнівно, один ворог на всіх
обов'язково для прочитання "тиловикам"

[Sem · Rating 5 out of 5]

Тверезий погляд на війну і її жахіття, майстерно описані і передані, що зливаються в потік емоцій завдяки дуже плавному і живому стилю автора. Сутий кайф, хоч і болить.

[зшиток · Rating 5 out of 5]

Дякую що поділилися власним досвідом і думками. Дякую за службу.

[Anton Kavaler · Rating 5 out of 5]

Уф. Поки це найважча книга про теперішню війну, яку я читав. І справа не в чорному гуморі чи в реалістичності. Справа у тому, що це - рефлексія та щира "сповідь/пошук себе" у цій клятій війні. Поодинокі курйозні випадки викликають і сміх і сльози.
Автор щиро та відверто пише про власні страхи, власні емоції, про травматичний досвід, сонний ступор, ПТСР, залежності побратимів.

Але крізь увесь цей жах війни - напнуте піксельне вітрило корабля Букурії - джек-лондонівської любові та спраги до життя, спроби перетнути океан болю та втрат, бруду та крові...

f*king r*zzians, f*king war