Лабіринт біля моря

Essays Collections by Zbigniew Herbert

by Zbigniew Herbert

Нариси, які увійшли до книжки “Лабіринт біля моря”, були написані на початку 1970-х років, проте переданий 1973 року у видавництво рукопис так і не був опублікований, бо комуністичне керівництво Польщі внесло Герберта у “чорні списки” заборонених авторів. Уперше книжка побачила світ уже після смерті автора у 2000 році. Герберт зосередився у ній на європейській античності, сліди якої помітні на всьому континенті. Його захоплення Грецією та Римом народилося ще на уроках латинської мови в гімназії, відтак поет на власні очі побачив Кноський палац і Акрополь, гаї Олімпії та садибу Дельфійської віщунки, етруські пам’ятки Керветері, Тарквінії, Вольтерри та Веї, Римський Форум і Адріанів вал у далекій вітчизні бритів і саксів. Зі сторінок книжки до нас промовляють Перикл і Еванс, Фройд і львівський вчитель латини Ґжеґож Ясліковський.

Genres: Nonfiction, Art, Essays, Polish Literature, Greece, History, Travel

216 pages, Paperback

First published January 1, 2000

About the author

Zbigniew Herbert was a Polish poet, essayist, drama writer, author of plays, and moralist. He was also a member of the Polish resistance movement. Herbert is one of the best known and the most translated post-war Polish writers, and has been nominated several times for the Nobel Prize in literature.

Reviews

[Віта · Rating 5 out of 5]

Від мінойців, розквіту і занепаду периклових Афін, через візантійську, венеційську, турецьку (з французьким і особливо англійським грабіжницьким вандалізмом) епохи в історії багатостраждального Парфенону, від етрусків і до римської воєнної слави й поразок, втілених у 113-кілометровому Адріановому валі в Британії, - це була прекрасна інтелектуальна і лірична подорож.

Обов'язково перечитуватиму.

[Данило Судин · Rating 5 out of 5]

Лабіринт біля моря найкраще читати після Варвар у саду. Хоча ця книга есеїв вийшла третьою в циклі (після Натюрморт із вудилом). І ще й після смерті автора. Але рукопис був готовий і поданий у видавництво 1973 року. Просто політична ситуація в Польщі перешкодила вчасній публікації цієї книги. А далі автор забрав рукопис із видавництва. І мав плани його розширити, доповнивши новими есеями.

Лабіринт біля моря, на перший погляд, програє Варвару у саду. В нього менший масштаб: всього лише Середземномор'я часів Античності. Менший часовий проміжок, менше культур. Не те, що Варвар у саду, де ми читаємо про мистецтво від кам'яного віку до Просвітництва.

Проте це більш цілісна книга. І не менш сильна, ніж Варвар у саду. Просто останній більш різко вдаряє по читачах і читачках. А сила Лабіринту біля моря більш щемлива - наче виймає серце. (А от Варвар звертається до розуму.)

Крім того, в Лабіринті менше натяків на сучасність. Менше розмірковувань про жорстоке ХХ століття, менше натяків на тоталітарні режими. Лабіринт більш звернений до вічності. Центральним для всієї збірки є есе Душенька, але, наскільки я розумію, в значенні "маленька душа". І це перегукується з віршем Герберта Чому класики (зі збірки "Напис" 1969 року):

якщо предметом мистецтва
буде глечик розбитий
маленька душа розбита
що плачеться над собою

те що від нас залишиться
буде як плач коханців
у маленькім бруднім готелі
як висвітлюються шпалери

Саме цей есей є ключем збірки. Він задає питання: Навіщо нам потрібна класика? Відповідь Герберта доволі очевидна: це засіб, щоб перерости себе теперішнього чи теперішню. Бо для нього класика - це Античність. Це взірцеве мистецтво, на яке Європа рівнялася тисячоліттями.

Залишилося тільки зрозуміти, що таке класика... Саме відповіді на це питання і присвячена вся збірка. Тобто ми знову вертаємося до питання, яке було одним з центральних у Варварі, але цього разу під іншим кутом.

Герберт спершу веде нас Акрополем та Елладою. І показує, що наше бачення Античної Греції відмінне від того, яке мали самі елліни. Їхні храми були розмальованими в різні кольори. Статуї... В Парфеноні статуя Афіни була монструозною, з погляду ХХ століття. Зроблена "по-багатому", вона йде в розріз з нашими уявленнями, як було грецьке мистецтво. Акрополь, символ Античності, насправді був пам'ятником афінському... імперіалізму. Перікл його задумав як наслідування монументальної перської архітектури. Та й самі елліни сприймали Акрополь зовсім інакше. Павсаній, описуючи його, проґавив Парфенон. Для нього цей храм не був важливим чи цікавим. Для нас це центральний елемент Акрополя...

Отже, Герберт наче запитує: що таке класика? Ми, сучасні люди, творимо цю класику? Ми її бачимо в минулому. Ми її "творимо", виходить?

А далі Герберт робить ще крок у минуле - і показує цивілізацію Криту та етрусків. Вони прекрасні, але "німі", адже від них або не лишилося писемних пам'яток (Крит), або ми їх не можемо розшифрувати (етруски). Їхнє мистецтво Герберту до вподоби. Йому не притаманне "насильство". Воно дуже людяне, але... Воно німе, бо його "поглинули" більш агресивні сучасники - мікенська чи римська цивілізації. Отже, класика - це результат... влади? Ті, хто дійсно думали про вічне, про творчість, опинилися на смітнику історії: їх загарбали і викинули у небуття більш агресивні опоненти. Герберту огидні мікенці, які нагадують феодальних правителів Середньовіччя. Але саме вони знищили Крит.

А от Римська імперія... Це найшикарніший есей у збірці - Урок латинської мови. Ми очікуємо історії про Рим, тим більше, що Герберт захоплюється латиною. Але це есей з "подвійним дном". Він починається з історії вчителя латини в гімназії, де вчився Герберт. І розповіддю про Римський Форум. Герберт досі пам'ятає його топографію. Але, опинившись в Римі, він так і не потрапляє на нього. Він дивиться на нього крізь огорожу і... І все. А от Акрополю Герберт присвятив цілий есей - і його історії, і його топографії. Він простежує, як Акрополь твориться, як він руйнується. Як його розуміють різні покоління. Форум... Форум залишається за парканом, але Герберт не жалкує.

Бо раптом, замість Риму, він пише про Ардіанів вал. Ось для нього символ Імперії. Інженерна споруда довжиною понад 100 км. Культура Риму? А вона була? Герберт пише весь есей про римські легіони. Можна тільки подивуватися: навіщо? Але в тексті є розгадка. Герберт називає легіонерів тупими оборонцями цивілізації. Своєрідна кода: класика - це те мистецтво, якому вистачило "кулаків" себе захистити. Отже, воно не найкрасивіше? Скільки всього в історії людства було втрачено? Герберт раптом починає нарікати на себе: для нього раніше етруски були недо-Античністю. Тепер він їх бачить під іншим кутом. І хоче компенсувати несправедливість, приділяючи більше уваги їх цивілізації.

Але історія вже рушила вперед. Чи не втратили ми в її перебігу чогось більш людяного? Чи те мистецтво, що уціліло, чи воно робить нас кращими версіями себе?

Герберт знизує плечима. Для нього вся історія людства - як історія Акрополя. Одні творять з ожнією метою, а інші руйнують і з храмів роблять бастіони та склади, поки наступне покоління не почне "реконструювати" минуле. Але як Кносський палац, ми отримуємо "фальшивку" - уявлення про те, яким мало бути минуле. Але не його самого.

Тоді чим ж є мистецтво? Герберт замовкає. У нього немає відповіді. Він знову відчуває себе варваром. Але без жодного саду: той виявився ілюзією.

П.С. В цій збірці є цікаві "містки" до Варвара. Наприклад, будівництво Парфенону бувально повторює будівництво готичних соборів.
І видно, як Герберт чи розидає ідеї своїх майбутніх віршів, чи переказує вже існуючі. Наприклад, Епізод в бібліотеці чи Камінчик. З одного боку, ця повторюваність розчаровує. З іншого боку, наче бачиш, як Герберт творить свої вірші. Від того він стає ближчим

[Mientras Leo · Rating 4 out of 5]

Una lectura muy disfrutada. Me ha encantado

[Pilar · Rating 3 out of 5]

Esta colección de ensayos sirve de aperitivo para los que aún no hemos leído —por árida— la "Descripción de Grecia" de Pausanias. El poeta de origen polaco Zbigniew Herbert los escribió para diversas revistas en los años sesenta y se corresponden con siete fragmentos de viajes, narraciones históricas y reflexiones estéticas en torno a la cultura grecolatina.

El primero es un ensayo ecfrástico sobre diversas muestras del arte de la civilización minoica de Creta. Le siguen unas pinceladas paisajísticas sobre esta tierra agostada por el sol y una cuantas impresiones sobre el asclepeion de Epidauro, la ciclópea Micenas, los santuarios de Braurón y la rocosa Delfos, la provinciana Esparta, la arbolada Olimpia y la yerma isla de Delos. Luego, tras un interludio sobre "la culpa" sobrevenida al buen observador de obras de arte, cuenta la tempestuosa historia de las metamorfosis de la Acrópolis de Atenas, desde Fidias hasta Balanos (me ha faltado alguna que otra referencia a Pikionis, el autor de los caminos de acceso, pero bueno). Continúa con el sometimiento de la isla de Samos en tiempos de Pericles, para acabar con dos relatos sobre cultura latina: la historia de los etruscos en la península itálica y la ofensiva romana sobre Britania.

Como se ve, la elección de los temas es muy particular. Marida muy bien con la "Historia de los griegos" y la "Historia de Roma" del divulgador Indro Montanelli, publicadas en la misma época del siglo pasado, si bien el panorama que presenta Herbert es más desprejuiciado, erudito y sugerente.

[verbava · Rating 3 out of 5]

у «лабіринті біля моря» герберт мандрує античністю – тим, що лишилося від неї в сучасній європі, культурологічними дослідженнями, якось пов'язаними власними спогадами тощо. може, ця книжка чіпляє й менше, ніж «варвар у саду», але тут є безцінний – і, здається, дуже влучний в обох складниках аналогії – фрагмент про кота: Мацюсеві я завдячую тим, що пізніше читання містиків не було для мене зовсім незрозумілим; він був для мене недоступним, наповненим іншим життям, рідко відповідав мурчанням на мої любовні літанії, на мої вибухові акти поклоніння, байдуже дивлячись на мене з висот своєї котячої божественності.

[nena · Rating 2 out of 5]

jezu no w końcu to skończyłam

[star · Rating 4 out of 5]

mergi drept printre cei care stau în genunchi
printre cei întorși cu spatele și doborîți la pământ
te-ai salvat nu ca să trăiești
ai puțin timp trebuie să lași mărturie
fii curajos când mintea înșală fii curajos
în ultimă instanță doar asta contează
iar Furia ta neputincioasă fie ca marea
de câte ori auzi glasul celor umiliți și bătuți
să nu te părăsească fratele tău Disprețul
pentru spioni călăi și lași – ei câștigă
vin la înmormântarea ta și-aruncă ușurați bulgări de pământ
iar carii îți vor scrie biografia aranjată
și nu ierta într-adevăr nu e în puterea ta
să ierți în numele celor trădați în zori

[Basia Zawisza · Rating 5 out of 5]

daję 5 za experience jakim było przeczytanie tej książki właśnie na Krecie, co było swoją drogą niesamowitym przypadkiem wręcz przeznaczeniem. Po raz pierwszy mige powiedziec ze Herbert spoko ale nie wiem czy to obiektywne

[Monika · Rating 3 out of 5]

Jestem zaskoczona jak wiele wiedzy miał Herbert na temat historii Grecji. Nawet jeśli na potrzeby tych esejów doczytywał specjalnie w specjalistycznych książkach, jeśli szukał pod te teksty informacji i ciekawostek, to i tak podziwiam, bo niewiele osób sięga tak głęboko i wnikliwie bada historie przez siebie opisywane. A jeszcze mniej potrafi to dodatkowo zrobić w ciekawy, wciągający sposób okraszając to pięknym, poetyckim językiem i nieszablonowym spojrzeniem na tak szablonowe budynki, jak na przykład Akropol.
Jednak ten zbiór podobał mi się mniej niż pierwsza część "Barbarzyńca w ogrodzie" - bliższe mi po prostu jest malarstwo włoskie, może też łatwiej sięgnąć w trakcie czytania po jakiś obraz i wyświetlić go sobie na ekranie komputera, niż zobaczyć jakiś grecki krajobraz lub budynek. W tym drugim wariancie ważny jest też kontekst, otoczenie i atmosfera, w które trudniej się wczuć na odległość.

[Dmytro Shyian · Rating 5 out of 5]

Умовне продовження подорожі, розпочатої на сторінках «Варвара у саду», цього разу майже цілковито присвячене державам античного світу. Розпочавши із неповторної мінойської культури, що й через півстоліття після написання книги породжує більше питань ніж відповідей, ми опиняємось у витоків грецької держави та сягаємо її вершини – Акрополю - святого пагорбу та невід’ємної частини серця кожного освіченого європейця. Перед нашими очима виникають мешканці острова Самос, покарані армією Перикла за свавілля, та загублені у темряві віків етруски, спочатку розбиті, а згодом асимільовані римлянами. Доля останніх на позір видається кращою, адже навіть після занепаду Рим продовжує жити у європейських мовах та підживлювати світову культуру, а втім його піднесення разом із неминучим падінням краще всього нагадують про минущість будь-якої гордині та крах будь-якої могутності. Минуле, захоплене в полон у книгах Герберта, видає за розмахом історії, непідвладні уяві жодного письменника чи сценариста.

[Diego UG · Rating 5 out of 5]

Me ha parecido un libro precioso sobre la Grecia Clásica y la cultura helénica, aunque va más allá. Se trata de una serie de ensayos que se sumergen en la historia griega desde diferentes puntos de vista, arquitectónicos, culturales, políticos...Desde Samos a Creta pasando por la Acrópolis. Además, dos de los ensayos están dedicados a los etruscos y a la presencia del Imperio Romano en Britania. Quizás este último no encaje mucho en el conjunto del libro, pero no deja de ser interesante. Un libro muy agradable de leer si te atrae la Historia Clásica y recomendable también para los que ven el Mediterráneo como una forma de entender la vida, pues es el telón de fondo de muchos de los ensayos, no solamente del color de la portada.

[Natalia · Rating 1 out of 5]

💀

[Ángel García · Rating 5 out of 5]

Estoy viajando a Grecia sin salir del salón de mi casa. Se muestran varios ensayos o cuadernos de viaje que relatan el paso del autor, Zbiegniew Herbert, por las islas.
Primero en una visita guiada al museo de Heraclión donde las pinturas se comparan a un flojo Matisse, donde se cuestiona largo y tendido la ambición desmesurada u obsesión malinterpretada de sir Arthur Evans, el descubridor de Cnosos.
Da portada al libro, Las damas de azul, fragmento de uno de los frescos del palacio de Cnosos. Se habla de Homero, de la Ilíada y la Odisea, de los viajes entre islas… De la catástrofe que hizo desaparecer toda una civilización, la primera europea, sin murallas, libre, rica por su posición privilegiada, amiga de Egipto, codiciada por bárbaros europeos. Se habla de la Atlántida por culpa de Platón, se cambian las fechas y uno no sabe si está en el siglo VII a.C. o en el siglo II. Uno se va con dudas y yo me vuelco en YouTube y veo vídeos que ensalzan una civilización devastada por un volcán a cien kilómetros de distancia…
En segundo lugar, un viaje por sus ciudades y sus naturalezas pétreas. Psicro; Epidauro con su templo de Asclepio y su laberinto; Micenas rica en oro y tragedias; el cementerio de animales de Pikermi; las rocas Frediades de Delfos y sus oráculos mágicos; Esparta, el estado más oligárquico de una Grecia seca y árida; el símbolo de la fraternidad de todos los griegos, Olimpia; y acaba por una escueta descripción de islas como Mikonos y Delos.
En el tercero se escapa, su almita; nos lleva a Freud y un profundo sentimiento de culpa o de asombro… por la tradición y nuestra exposición a los descubrimientos. Nuestro espíritu ante la visión de las obras de arte de otros tiempos…
El cuarto me lleva a conocer la historia de la Acrópolis sin dejarme un bombardeo ni un saqueo por el camino. Espectacular la visión de veinticinco siglos en cincuenta páginas. Tal cantidad de datos sobrepasa todo entendimiento y sólo es por acercarse a ese pedregal, subir su monte y acogerse al paso del tiempo de una manera, que en un principio cuesta asumir, pero con el paso de las páginas te engancha a divisar el horizonte del Partenón con otra mirada, diurna, nocturna y vespertina… Un paseo por la historia vertiginoso, angustioso y que al final, acaba siendo corto… Porque nunca una historia bien contada acaba bien, quieres más, pero el tiempo da para lo que da.
Tras esa saturación de datos, relajo mi lectura y paso las páginas fijándome sólo en los detalles. Leo los últimos tres ensayos a modo de novela. En lugares ajenos a mi salón. Me empapo de otras realidades y salgo de las islas, para afincarme en mi realidad.
Los modos de vida hedonistas de los micénicos y la envidia de los vecinos son los temas de los que trata. Me olvido de cifras y fechas y leo, sin apenas echar mano del cuaderno.
Termina el libro con la conquista de Britania por los romanos… y las sucesivas trifulcas entre opositores y rebeldes. No me gusta la guerra, tampoco de la de guerrillas. Se llega hasta el siglo V dónde la iglesia toma partido en contra de los bárbaros. Lo peculiar es que es por medio de unas clases de latín, de un tal Gregorio “el feroz”, y sus declinaciones. Todo muy romántico. Se nos muestra lo que es pertenecer al ejército romano, sus dichas y desdichas, y se termina diciendo que los romanos, no romanizaron Britania.
Exceptuando el último capítulo, es la mejor guía de viajes a Grecia que he leído. Llegas a amar Grecia, aunque la realidad actual me empuja a quedarme en casita, que hace mucho frío.

[Kernelko · Rating 5 out of 5]

Kulturalne smaki basenu morza śródziemnego. Książka do której wracam bardzo często.

[Maria · Rating 5 out of 5]

„Odi et amo. Quare id faciam, fortasse req
Nescio, sed fieri sentio et excrucior.”

[Tomás · Rating 4 out of 5]

Humanismo

[Olga Maltseva · Rating 4 out of 5]

Гарна назва. Античність - це справді лабіринт, а море чимраз менше здатне його оцінити.

[ZaczytAga · Rating 5 out of 5]

Świetna książka! Napisana jest fenomenalnie. Nawet w prozie widać, że Herbert jest poetą. Wiele jej fragmentów nadaje się do przewodników po Grecji. Albo najlepiej wziąć tę książkę ze sobą w podróż i przeczytać odpowiednie części "Próby opisania krajobrazu greckiego" w opisywanych miejscach. Herbert świetnie łączy zwykłe oprowadzanie czytelnika, opowiadając przy tym historie związane z mitologią, legendami lub bardziej współczesnymi wydarzeniami związanymi z danymi miejscami, a do tego dokłada opis własnych przeżyć i przemyśleń.
Esejami, które najbardziej mi się spodobały była wspomniana już "Próba opisania krajobrazu greckiego", "Duszyczka" i "Akropol", ale z całego serca polecam całość. Szczególnie osobom zainteresowanym kulturą antyczną.

[David Martín Iglesias · Rating 3 out of 5]

3.5/5

"El laberinto junto al mar" recopila una serie de ensayos del autor aparecidos a lo largo de los años 60 y 70 en diferentes publicaciones. Cada ensayo es totalmente independiente pero comparten el mundo clásico como objeto de estudio; y el estilo, que mezcla crónica de viajes, ensayo histórico, crítica de arte, reflexiones personales...

Los distintos ensayos son:
- "El laberinto junto al mar", con la isla de Creta y el arte minoico como objeto de análisis y de reflexión.
- "Un intento de describir el paisaje griego", al estilo de guía arqueológica y paisajistica, como un Pausanias modeno.
- "La almita", ensayo breve pero el más reflexivo y filosófico acerca de nuestra relación con la tradición y nuestra forma de mirar el pasado y el legado artístico y material de la Antigüedad.
- "La Acrópolis". Interesantísima descripción de la Acrópolis y narración de los avatares históricos que ha sufrido a lo largo de siglos, incluidas destrucciones y reconstrucciones.
- "La cuestión de Samos", en el que establece un paralelismo entre el conflicto entre Samos el imperialismo ateniense del siglo V a. e. c y la intervención militar del Pacto de Varsovia en Checoslovaquia en 1968.
- "Sobre los etruscos", cuestión arqueológica de moda en época del autor.
- Y, por último, "Clase de latín".

Escritos con un estilo excelente, estos ensayos son altamente gratificantes y recomendables. Y, por último, destacar una vez más la impresionante calidad de las ediciones de El Acantilado, cuyos libros se convierten en joyas esenciales de mis estanterías.

[Ortalda · Rating 3 out of 5]

J'étais tout prêt à dire que c'était affreux mais finalement, le dernier chapitre est plutôt chouette.

[Joanna · Rating 5 out of 5]

Herbert er en fantastisk essayist!

[eveline l. · Rating 4 out of 5]

Herbercik ♥