У новелі «Момент» поєдналися реалістичне змалювання дійсності і філософський підтекст про плинність життя, про щастя людини, про мить як частинку вічності. Образ Панни в новелі - це втілення ідеї вічної жіночності, краси й загадкової незбагненності, твір написаний в імпресіоністичному дусі.
Ukrainian statesman, political activist, writer, playwright, artist, who served as 1st Prime Minister of Ukraine.
As a writer, Vynnychenko is recognized in Ukrainian literature as a leading modernist writer in prerevolutionary Ukraine, who wrote short stories, novels, and plays, but in Soviet Ukraine his works were forbidden, like that of many other Ukrainian writers, from the 1930s until the mid-1980s. Prior to his entry onto the stage of Ukrainian politics, he was a long-time political activist, who lived abroad in Western Europe from 1906-1914. His works reflect his immersion in the Ukrainian revolutionary milieu, among impoverished and working-class people, and among emigres from the Russian Empire living in Western Europe.
Український політичний та державний діяч, а також прозаїк, драматург та художник. Народився 1880 року в селі Веселий Кут Єлисаветградського повіту на Херсонщині (тепер Григор’ївка Кіровоградської області). Навчався у сільській народній школі, згодом у Єлисаветградській гімназії, на юридичному факультеті Київського університету. Брав участь у діяльності Революційної української партії, потім УСДРП. З 1903 р. — на професійній революційній роботі. Член та заступник голови Центральної Ради, перший голова Генерального секретаріату, генеральний секретар внутрішніх справ. Очолював українську делегацію, яка у травні 1917 р. передала Тимчасовому урядові вимоги Центральної Ради про надання Україні автономії. Автор усіх головних законодавчих актів УНР. Після відставки з поста прем’єра засудив гетьманський переворот. З листопада 1918 до лютого 1919 р. очолював Директорію. Усунутий за ліві погляди. Виїхавши за кордон, організував в Австрії Закордонну групу українських комуністів. У 1920 році повернувся в Україну, але спроби співпрацювати з більшовиками закінчилися невдало. З кінця 20-х років жив у Франції. Помер 6 березня 1951 року. Прах покоїться на цвинтарі Мужена.
Винниченко - майстер драми. Він гарно напинає тятиву історії і вміє вчасно її відпустити. Гарні описи, динаміка, створення атмосфери, аби ви в моменті (назва теж дуже влучна) занурилися в історії і співпереживали героям, супроводжуючи їх, відчуваючи на власній шкірі сироти від того, що виникає між ними, здається, що зараз доведеться приборкувати ритм серця в передчутті кульмінації. А тепер я трохи понуджу. Муся Винниченка - це ніби збірний образ, як в українській літературі автори-чоловіки зображають жінок. Ніби той канон, від якого потім відштовхувалися і Дереш, і Андрухович, і Жадан і всі инші, в кого головні героїні сміливі, завше готові согрішити (привіт пану Роману), і трохи загадошні, так би мовити. Такі чоловічі фантазії про ідеал жінки. Тільки в Винниченка це ніби обумовлено сюжетом, слабиною на мить, лиш на момент. З иншого боку, якщо уявляти собі життя Мусі вже по той бік кордону, то після всього ризику, після всього, що вона зазнала в житті (а се можемо собі так само лиш довигадувати) - може вона й вирішила зажити наповну й перетворити сю Мусю-на-мент в Мусю-на-все-життя
— Слухайте! — раптом зупинилась панна. — Як мене вб'ють, а ви зостанетесь живі, напишіть по такій адресі... — Вона сказала адресу і кілька раз повторила її. — Напишіть так: "Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя". Більше нічого... Чуєте?.. Зробите?
Прекрасна, жива історія… Ода Моменту, що з‘єднує два серця, так природньо і красиво, без правил і рамок. Щастя - момент. Якщо ти пізнав його з людиною, то завжди носитимеш її в душі
винниченко пише звичайну таку собі прозу, а потім раптом видає найромантичніший пасаж котрий ти коли-небудь чув і далі продовжує сюжет наче того й не було. що в «мефістофелі» про «загубити», що тут про берізку та вітерець ✍️🔥🔥🔥; ще воно мені нагадало оцей пост: https://www.tumblr.com/evilvillain123...
Дивовижний, філософський твір, сповнений відчаю та надією на краще. А щастя то в моменті)
"Момент" Володимира Винниченка - це не просто новела, це справжня перлина української літератури, що вражає глибиною думки, майстерністю опису та емоційною силою. Автор з неймовірною вправністю веде читача крізь вир емоцій, змушуючи переживати разом з героями їхні радощі та печалі, страх та кохання.
Динамічний сюжет, багатий на деталі:
Твір розгортається на тлі небезпечного перетину кордону революціонером та панночкою Мусею. Ця екстремальна ситуація стає каталізатором для виникнення раптового, але щирого й палкого кохання. Винниченко майстерно описує динаміку подій, тримаючи читача в напрузі до самого фіналу. Кожна деталь, кожен жест героїв продумані й наповнені глибоким змістом.
Психологізм та глибина образів:
Автор не просто описує зовнішні події, він занурюється у внутрішній світ своїх героїв, розкриваючи їхні найпотаємніші думки та почуття. Ми знайомимося з революціонером, який змушений тікати від переслідувань, і з Мусею, яка прагне вирватися з сірого й буденного життя. Їхні долі переплітаються в один неповторний "момент", який назавжди змінює їхнє життя. Природа стає не просто фоном для подій, а й активним учасником драми. Шепіт вітру, шелест листя, спів птахів - все підсилює емоційну напругу й підкреслює контраст між тендітним щастям героїв і жорстокістю світу, що їх оточує.
Філософський підтекст:
Твір порушує важливі філософські питання про сенс життя, щастя, кохання та смерть. Винниченко показує, як у екстремальних ситуаціях людина здатна відчувати найсильніші емоції, цінувати кожну мить та по-новому дивитися на світ.
Мова та стиль:
"Момент" написаний мовою, що вражає своєю красою та багатством. Винниченко використовує різноманітні художні засоби, метафори, епітети, порівняння, щоб максимально точно передати емоції та переживання героїв.
Підсумовуючи:
"Момент" - це справжній шедевр, який змушує замислитися над важливими життєвими питаннями. Твір вражає глибиною думки, майстерністю опису та емоційною силою. Це твір, який неможливо забути, і який ще довго буде хвилювати серця читачів.
Оцінка: 5/5
Рекомендація: Цей твір я рекомендую всім, хто цінує якісну літературу, хто прагне зануритися у глибини людської душі та пережити разом з героями їхні емоції.
Чудовий твір, який вражає своїми описами та зачаровує. Не очікувала від цієї новели нічого, але була приємно здивована, бо прочитала буквально на одному диханні. Персонажі та їх взаємодія чудово прописані, за ними цікаво спостерігати, я до них "прив'язалась" буквально за декілька сторінок.
"— Як вас зовуть? — спитався я її раптом. Вона лукаво глянула на мене: — А вам для чого? — Як то для чого?.. Цікаво знати, з ким ідеш. — Фу, казна-що! Хіба коли я вам скажу, що мене звуть Галею, Манею, то ви вже знатимете мене? Не скажу. — Через що? — Не хочеться. Так краще. І сама не хочу знати, як вас зовуть. Я знаю, що у вас карі очі, потім... Яке у вас волосся?.. Русяве, здається. Ну, да... Русяве волосся. Ну, і так далі. А ім'я — пошлість. Правда? — підняла вона якось мило брови й засміялась."
"— Слухайте! — раптом зупинилась панна. — Як мене вб'ють, а ви зостанетесь живі, напишіть по такій адресі... — Вона сказала адресу і кілька раз повторила її. — Напишіть так: "Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя". Більше нічого... Чуєте?.. Зробите?"
"— Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість. Я знаю вже. Саме найбільше щастя буде мізерним в порівнянні з цим. Значить, зовсім не буде. Так мені здається, так я зараз чую отут... — Вона показала на серце."
История о девушке и юноше, что решили перейти границу. О настоящей любви с первого взгляда и душевных муках.
Очень динамичная и легкая история. Герои живые, но изредка прощупывается плоскость увиденного. Они развиваются в один миг и при этом остаются самими собой. Их мнение, виденье и мысли меняются после такого события, как переход через границу. Увы, но ничего не вызвали и я бы сказала, что есть некое отторжение к персонажам, не пришлись они мне по душе. Благодаря легкому и весеннему слогу автора история запоминается как теплая и милая, но язык как скала напоминает о тяжести и муках при чтении. Не думаю, что эту историю можно переписать лучше, хуже можно сделать всегда, но намного лучше - нет. Идея неплохая, да и признаться честно - впервые вижу произведение ради идеи.
Книге я поставила 3/5. Ну, история на раз, максимум два - для большего понимая. Не могу сказать, что это только любовь, но волевым и слегка легкомысленным, я не имею в виду что-то плохое, а в хорошем смысле, людям понравится.
«А я мовчки дививсь на неї, і чудно мені було якось. Ми — двоє людей, загнаних другими людьми, — сидимо і маємо зараз через щось іти ще до якихось інших людей, що десь стоять у цьому лісі серед його кохання і ждуть нас з смертю в руках. Ми — двоє загнаних людей, близькі, з очима, повними ласки й тепла одне до одного, з бажанням злити це тепло докупи, впитись цим теплом, цією ласкою, цим великим даром життя, ми, двоє людей, а не кузьок, — сидимо і не сміємо цього зробити, бо... бо ми ж всього кілька годин знайомі одне з одним. Ми можемо зараз умерти, не стане ні моралі, ні законів, не стане ні кузьок, ні ласки, ні тепла, але ми... не сміємо.»
"Наше... наше кохання повинно вмерти зараз, щоб, як хтось сказав, ніколи не вмирати. Розумієте мене, -хороший? Єсть якісь метелики. Вони вмірають серед кохання. Ви розумієте мене?"