What do you think?
Rate this book
Келія Чайної Троянди
«Келія Чайної Троянди» — це щоденникові записи Костянтина Москальця, які охоплюють період з 1989-го по 1999 рік. Проте це більше ніж просто щоденник, бо тут — глибокі тексти про внутрішню свободу й нікомуненалежність, про осягання довколишності й усвідомлення себе в ній, віднайдення внутрішньої рівноваги. Ці художні записи скидаються на філософські есеї про головне й позачасове: про творчість, самовдосконалення, невпинну працю і постійну любов до життя й гармонії в ньому. Уперше «Келія Чайної Троянди» вийшла друком 2001 року і відтоді залишається прикладом глибокого інтелектуального естетичного письма, яке допомагає усвідомлювати й відчувати життя у його простоті й повноті.
248 pages, Hardcover
First published January 1, 2001
6 people are currently reading
97 people want to read
About the author
Костянтин Москалець
28 books7 followersКость (Костянтин) Ві́лійович Москале́ць — поет, прозаїк, перекладач, літературний критик, музикант, нонкомформіст.
Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників.
Народився біля Батурина на Чернігівщині в родині письменника Вілія Москальця. Закінчив середню школу № 4 в м. Бахмач (1980). Заочно закінчив Літературний інститут ім. М. Горького в Росії (поезія, семінар Едуарда Балашова)(1990).
Один із засновників бахмацької літературної групи ДАК. Служив у війську (1981–1983), працював на радіозаводі в Чернігові, був учасником Львівського театру-студії «Не журись!», виступаючи як автор-виконавець власних пісень. Автор слів і музики відомої в Україні пісні «Вона» («Завтра прийде до кімнати…»). Член Національної спілки письменників України (1992) та Асоціації українських письменників (1997).
Від 1991 р. живе в селі Матіївці у власноруч збудованій Келії Чайної Троянди, займаючись винятково літературною працею.
Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників.
Народився біля Батурина на Чернігівщині в родині письменника Вілія Москальця. Закінчив середню школу № 4 в м. Бахмач (1980). Заочно закінчив Літературний інститут ім. М. Горького в Росії (поезія, семінар Едуарда Балашова)(1990).
Один із засновників бахмацької літературної групи ДАК. Служив у війську (1981–1983), працював на радіозаводі в Чернігові, був учасником Львівського театру-студії «Не журись!», виступаючи як автор-виконавець власних пісень. Автор слів і музики відомої в Україні пісні «Вона» («Завтра прийде до кімнати…»). Член Національної спілки письменників України (1992) та Асоціації українських письменників (1997).
Від 1991 р. живе в селі Матіївці у власноруч збудованій Келії Чайної Троянди, займаючись винятково літературною працею.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 3 of 3 reviews
June 15, 2025
Я отримала багато насолоди від “Келії Чайної Троянди” Костянтина Москальця.
Про що це. 28-річний письменник, щойно розлучений, розчарований, максимальний інтроверт (скажемо чесно - трохи сноб) (скажемо зовсім чесно - не трохи 😁) задовбався від людей, захотів зробити повне перезавантаження свого життя та поїхав у село свого дитинства в Чернігівській області. Десь як у Intermezzo Коцюбинського.
Це 1991 рік, звичний світ зруйнований, а автор - ще й митець, який хоче порефлексувати, зануритися у творчість, і зовсім не готовий до вимог світу, в якому треба перетинатися з іншими людьми, заробляти гроші і якось крутитися. Він відчуває “гостру необхідність спокою і сталості".
У селі він 5 років (а потім і ще трохи) “трогає траву”, рубає дрова, слухає цвіркуна, п’є чай “Принцеса Нурі”, читає філософські тексти, купається в річці, багато гуляє по лісу, курить, збирає гриби, підробляє перекладами і пише оцей щоденник. Власне, “Келія Чайної Троянди” - це уривки з щоденника, який він протягом 10 років.
Це щоденник людини, якій дуже добре в оцій ізоляції посеред природи та власних думок. Він постійно пише
або
Або таке:
У своїй“келії” він роздумує про “нікомуненалежність”, про природність смерті, свободу волі, потребу бути (або не бути) в суспільстві, українську культуру (серед його найближчих друзів багато українських митців: Віктор Морозов, Тарас Чубай, Микола Рябчук та інші).
Це щоденник людини, якій важко пристосовуватися до світу. До того ж, не забуваємо, що писалося це в 90-х, коли взагалі ніхто не знає, як жити. В певний момент він навіть приходить до думки про самогубство, бо його матір змушена продавати пиріжки, щоб купити йому пачку чаю; бо він мав би підтримувати літніх вже рідних, а натомість сидить у своєму вигнанні в депресивному стані і нічого не може.
Втім з цієї думки він виборсується.
Книжка дуже поетична й вайбова, її хочеться перечитувати, смакувати й цитувати:
Або
Або
Ще треба розуміти, що:
1) У щоденнику дуже багато відсилок і цитат Набокова, Буніна та іншої русні. Але це 90-і, можна зрозуміти.
2) Багато релігійності. Не “набожності”, а саме релігійності - пошуку в собі певного духу, намагання зрозуміти бога, і водночас роздуми про критичне ставлення до християнства. Мені не сильно імпонували ці теми, але саме через цю критичність це не дратує.
А ще сподобалося спостерігати, як автор змінюється і росте протягом цих 10 років, поки веде щоденник.
Загалом же це дуже медитативна, глибока й самозанурена книжка, у якій хочеться трохи пожити, щоб теж перезавантажитися і вибратися з нашої безкінечної гонитви. Я би сказала, навіть терапевтична. Колись перечитаю 100%.
Більше відгуків на моєму каналі: https://t.me/npzbvnkngchtn
Про що це. 28-річний письменник, щойно розлучений, розчарований, максимальний інтроверт (скажемо чесно - трохи сноб) (скажемо зовсім чесно - не трохи 😁) задовбався від людей, захотів зробити повне перезавантаження свого життя та поїхав у село свого дитинства в Чернігівській області. Десь як у Intermezzo Коцюбинського.
Це 1991 рік, звичний світ зруйнований, а автор - ще й митець, який хоче порефлексувати, зануритися у творчість, і зовсім не готовий до вимог світу, в якому треба перетинатися з іншими людьми, заробляти гроші і якось крутитися. Він відчуває “гостру необхідність спокою і сталості".
Тобі важко всюди: важко в горах і важко в долинах, важко в собі, бо ти - це не я, бо мені важко в тобі, мені страшенно важко в мені, мені неймовірно важко в не-мені
У селі він 5 років (а потім і ще трохи) “трогає траву”, рубає дрова, слухає цвіркуна, п’є чай “Принцеса Нурі”, читає філософські тексти, купається в річці, багато гуляє по лісу, курить, збирає гриби, підробляє перекладами і пише оцей щоденник. Власне, “Келія Чайної Троянди” - це уривки з щоденника, який він протягом 10 років.
Це щоденник людини, якій дуже добре в оцій ізоляції посеред природи та власних думок. Він постійно пише
Як добре без людей!,
або
Яким же я був покірним щодо світу і всіх його вимог до мене!
Або таке:
Як багато зробили люди, щоб задушити в мені оцю природну ліричність, оцю задушевність і м'якість річкової води; як прагнули вони зробити мене схожим на них — похмурим або галасливим, злим і жорстким; як же не бути мені серед них закутим і невдоволеним?
У своїй“келії” він роздумує про “нікомуненалежність”, про природність смерті, свободу волі, потребу бути (або не бути) в суспільстві, українську культуру (серед його найближчих друзів багато українських митців: Віктор Морозов, Тарас Чубай, Микола Рябчук та інші).
Це щоденник людини, якій важко пристосовуватися до світу. До того ж, не забуваємо, що писалося це в 90-х, коли взагалі ніхто не знає, як жити. В певний момент він навіть приходить до думки про самогубство, бо його матір змушена продавати пиріжки, щоб купити йому пачку чаю; бо він мав би підтримувати літніх вже рідних, а натомість сидить у своєму вигнанні в депресивному стані і нічого не може.
Втім з цієї думки він виборсується.
Книжка дуже поетична й вайбова, її хочеться перечитувати, смакувати й цитувати:
Знання є справжнім тільки тоді, коли воно здобуте самотужки і перевірене на самому собі; всі інші знання ілюзійні; неможливо навчитися чомусь із книжок; те, чому навчишся із книжок, завжди буде не знанням, а тільки поінформованістю.
Або
Нікого нам більше не треба, не треба імен, не треба книжок, не треба людей, — тільки самотня весна, тільки порожня кольорова гойдалка під вітром, щоденник, цигарка, чай, — правічне, праістинне, — нарешті знову не боїшся цих слів, нарешті знову не рефлексуєш.
Або
Ключа до свого життя як не було, так і немає; є тільки розпач від блукання околицями того життя, ілюзійні вчинки, беззмістовні слова і вірші, сон, а точніше — жахіття брудної, затьмареної, якоїсь аж не моєї свідомости; а ще — сотні отаких сторінок, які підтверджують, що сон, блукання та ілюзії тривають
Ще треба розуміти, що:
1) У щоденнику дуже багато відсилок і цитат Набокова, Буніна та іншої русні. Але це 90-і, можна зрозуміти.
2) Багато релігійності. Не “набожності”, а саме релігійності - пошуку в собі певного духу, намагання зрозуміти бога, і водночас роздуми про критичне ставлення до християнства. Мені не сильно імпонували ці теми, але саме через цю критичність це не дратує.
А ще сподобалося спостерігати, як автор змінюється і росте протягом цих 10 років, поки веде щоденник.
Загалом же це дуже медитативна, глибока й самозанурена книжка, у якій хочеться трохи пожити, щоб теж перезавантажитися і вибратися з нашої безкінечної гонитви. Я би сказала, навіть терапевтична. Колись перечитаю 100%.
Більше відгуків на моєму каналі: https://t.me/npzbvnkngchtn
June 18, 2025
"келія чайної троянди"
костянтин москалець
5/5⭐️
це збірка щоденників з періоду 89-99 років письменника, автора поезій, віршів, прози(зокрема пісні "вона"). насправді це більше ніж щоденники, це есеї, що межують між буденністю, повної випитого чаю, скурених сигарет та безсонних ночей, та глибокими роздумами автора над низкою питань. він думає про творчість, самотність, нікомуненалежність, мізантропію, українськість, стосунки з богом чи їх відсутність й про інші не менш цікаві речі. іноді автор знаходить відповіді, іноді ні, іноді його думки змінюються, а найчастіше з'являються лише нові питання. за текстом дуже захопливо спостерігати, над ним рефлексувати та просто смакувати, те як пише москалець.
раджу вам також завітати до келії чайної троянди у селі матіївка, індія.
костянтин москалець
5/5⭐️
це збірка щоденників з періоду 89-99 років письменника, автора поезій, віршів, прози(зокрема пісні "вона"). насправді це більше ніж щоденники, це есеї, що межують між буденністю, повної випитого чаю, скурених сигарет та безсонних ночей, та глибокими роздумами автора над низкою питань. він думає про творчість, самотність, нікомуненалежність, мізантропію, українськість, стосунки з богом чи їх відсутність й про інші не менш цікаві речі. іноді автор знаходить відповіді, іноді ні, іноді його думки змінюються, а найчастіше з'являються лише нові питання. за текстом дуже захопливо спостерігати, над ним рефлексувати та просто смакувати, те як пише москалець.
раджу вам також завітати до келії чайної троянди у селі матіївка, індія.
January 21, 2026
Таке дивне враження справила на мене ця книга. На це є декілька причин.
По-перше, значна частина роздумів автора перегукується з моїми власними міркуваннями про життя (хоча це не означає, що я настільки глибоко занурююся в ці теми — я далеко не така начитана й освічена, як автор).
По-друге, я не звикла читати книги без чіткого сюжету, тож це був доволі незвичний досвід.
Ну і по-третє, я не всюди можу погодитися з автором або повністю його зрозуміти, але врешті-решт це не є чимось поганим: ми дві різні людини з різним бекграундом і досвідом.
У підсумку все вищеперелічене не завадило, а навіть посприяло тому, що я отримала задоволення від процесу читання. Надалі я однозначно повертатимуся до цієї книги, а, можливо, колись навіть перечитаю її.
По-перше, значна частина роздумів автора перегукується з моїми власними міркуваннями про життя (хоча це не означає, що я настільки глибоко занурююся в ці теми — я далеко не така начитана й освічена, як автор).
По-друге, я не звикла читати книги без чіткого сюжету, тож це був доволі незвичний досвід.
Ну і по-третє, я не всюди можу погодитися з автором або повністю його зрозуміти, але врешті-решт це не є чимось поганим: ми дві різні людини з різним бекграундом і досвідом.
У підсумку все вищеперелічене не завадило, а навіть посприяло тому, що я отримала задоволення від процесу читання. Надалі я однозначно повертатимуся до цієї книги, а, можливо, колись навіть перечитаю її.
Displaying 1 - 3 of 3 reviews