What do you think?
Rate this book
Сад Гетсиманський. Тигролови
Це видання містить два найвідоміші твори українського письменника в еміграції Івана Багряного – «Сад Гетсиманський» і «Тигролови». У своїх романах – почасти автобіографічних – автор безжально викриває всю злочинну, цинічну й антигуманну сутність комуністично-сталінського режиму зокрема й тоталітаризму взагалі. Головні герої творів, попри всі знущання, приниження, тортури кривавих прислужників каральної машини НКВС, не занепадають духом, продовжують опиратися режимові й залишаються людьми. Обидва романи вкрай актуальні й у наш час, адже дають змогу краще усвідомити мотиви й наміри рашистів, які насправді є палкими послідовниками сталінських карателів. Саме до їхніх жорстоких і нелюдських методів та ідей вони досі вдаються у своїх діях. Романи подано не хронологічно написанню, але саме така послідовність, на думку укладачів книги, є слушною, оскільки допомагає краще побачити розгортання й розвиток подій в обох творах. Хоча романи мають різні сюжети й героїв, тематика у них спільна. Пропонована книга буде цікавою для найширшого кола читачів: молоді, воїнів ЗСУ, усіх хто цікавиться історією України.
768 pages, Hardcover
First published July 30, 2014
9 people are currently reading
87 people want to read
About the author
Ivan Bahrianyi
28 books92 followersSee also Іван Багряний
Poet, writer, and publicist Ivan Bahrianyi was lucky – twice he managed to leave the Soviet camps alive. Later, he was able to leave the USSR. In his homeland, his name was erased from memory for a long time. Only with the restoration of Ukraine’s independence Ivan Bahrianyi was able to return symbolically — he was rehabilitated in 1991, and his creative legacy finally began to be published and studied.
Ivan Lozoviahin — Bahrianyi’s real surname — was born in Okhtyrka, the Slobozhanshchyna region.
“I was still a little 10-year-old boy when the Bolsheviks invaded my consciousness with a bloody nightmare, acting as the executioners of my people, and it was 1920. He lived then with his grandfather in the village, at the apiary. Grandfather was 92 years old and was a one-armed cripple. Then one day, in the evening, some armed people came, speaking in a foreign language, and in front of my eyes and the eyes of other grandchildren, they killed him, and with him one son (and my uncle) under our frantic screams. They tortured my grandfather because he was a wealthy Ukrainian farmer (he owned 40 acres of land) and was against the “commune,” and my uncle because he was a soldier of the national army of the Ukrainian People’s Republic during the national liberation struggle in 1917-18. For fighting for the freedom and independence of his people,” Bahrianyi would later write in the pamphlet “Why I am not going back to the Soviet Union.”
His second uncle, who escaped the massacre because he could escape, was later caught and exiled to Solovetsky islands, where he died. “Later, my whole family and I followed the same paths,” the writer noted.
In the meantime, the young man tried to survive in the misanthropic Bolshevik state. In his youth, he was a teacher – he had a talent for drawing, so he taught children. He even entered the Kyiv Art Institute but never finished it due to financial difficulties and political unreliability. Therefore, he often changed his place of work and worked in the mines of Donbas.
In 1925, in Kamianets-Podilskyi, he was an illustrator in the newspaper “Chervony Kordon,” where he printed his first poems. The same year, under the pseudonym I. Poliarnyi, he published a small collection: “Black Silhouettes: Five Stories” in Okhtyrka, in which he described the unattractive life in the “land of the Soviets.”
Ivan Bahrianyi was a member of the literary organization of Kyiv writers “MARS” (“Workshop of the revolutionary word”). In 1927, the first collection of poems “Do mezh zakazannyh”(To the limits ordered) was published, and in 1929 – the poem “Ave Maria,” was immediately forbidden by censorship. The historical novel in verse “Skelka” (1930) was accused of “carrying out counter-revolutionary agitation.”
With his works, Bahrianyi constantly maneuvers over the imaginary abyss where all those disloyal to the Bolshevik regime found themselves. On April 16, 1932, the writer was arrested, and after 11 months of imprisonment in the Kharkiv “internal prison,” was sent on a 5-year exile to the Far East.
In 1938, a second arrest and a new accusation: participation in a nationalist counter-revolutionary organization. In 1940 due to severe lung disease, the writer was released. And Ivan Bahrianyi wrote about the arrest, torture, and exile in the novel “Sad Hetsymanskyi” (“Garden of Gethsemane”) (1950).
During the Second World War, the poet managed to leave for Halychyna, where he wrote the novel “The Beast Hunters” (1944, republished in 1946-1947 under the title “The Tiger Hunters” ). Soon he emigrated to Slovakia, then Austria and Germany. Far from his homeland, Bahrianyi openly wrote about what hurt and worried him.
Poet, writer, and publicist Ivan Bahrianyi was lucky – twice he managed to leave the Soviet camps alive. Later, he was able to leave the USSR. In his homeland, his name was erased from memory for a long time. Only with the restoration of Ukraine’s independence Ivan Bahrianyi was able to return symbolically — he was rehabilitated in 1991, and his creative legacy finally began to be published and studied.
Ivan Lozoviahin — Bahrianyi’s real surname — was born in Okhtyrka, the Slobozhanshchyna region.
“I was still a little 10-year-old boy when the Bolsheviks invaded my consciousness with a bloody nightmare, acting as the executioners of my people, and it was 1920. He lived then with his grandfather in the village, at the apiary. Grandfather was 92 years old and was a one-armed cripple. Then one day, in the evening, some armed people came, speaking in a foreign language, and in front of my eyes and the eyes of other grandchildren, they killed him, and with him one son (and my uncle) under our frantic screams. They tortured my grandfather because he was a wealthy Ukrainian farmer (he owned 40 acres of land) and was against the “commune,” and my uncle because he was a soldier of the national army of the Ukrainian People’s Republic during the national liberation struggle in 1917-18. For fighting for the freedom and independence of his people,” Bahrianyi would later write in the pamphlet “Why I am not going back to the Soviet Union.”
His second uncle, who escaped the massacre because he could escape, was later caught and exiled to Solovetsky islands, where he died. “Later, my whole family and I followed the same paths,” the writer noted.
In the meantime, the young man tried to survive in the misanthropic Bolshevik state. In his youth, he was a teacher – he had a talent for drawing, so he taught children. He even entered the Kyiv Art Institute but never finished it due to financial difficulties and political unreliability. Therefore, he often changed his place of work and worked in the mines of Donbas.
In 1925, in Kamianets-Podilskyi, he was an illustrator in the newspaper “Chervony Kordon,” where he printed his first poems. The same year, under the pseudonym I. Poliarnyi, he published a small collection: “Black Silhouettes: Five Stories” in Okhtyrka, in which he described the unattractive life in the “land of the Soviets.”
Ivan Bahrianyi was a member of the literary organization of Kyiv writers “MARS” (“Workshop of the revolutionary word”). In 1927, the first collection of poems “Do mezh zakazannyh”(To the limits ordered) was published, and in 1929 – the poem “Ave Maria,” was immediately forbidden by censorship. The historical novel in verse “Skelka” (1930) was accused of “carrying out counter-revolutionary agitation.”
With his works, Bahrianyi constantly maneuvers over the imaginary abyss where all those disloyal to the Bolshevik regime found themselves. On April 16, 1932, the writer was arrested, and after 11 months of imprisonment in the Kharkiv “internal prison,” was sent on a 5-year exile to the Far East.
In 1938, a second arrest and a new accusation: participation in a nationalist counter-revolutionary organization. In 1940 due to severe lung disease, the writer was released. And Ivan Bahrianyi wrote about the arrest, torture, and exile in the novel “Sad Hetsymanskyi” (“Garden of Gethsemane”) (1950).
During the Second World War, the poet managed to leave for Halychyna, where he wrote the novel “The Beast Hunters” (1944, republished in 1946-1947 under the title “The Tiger Hunters” ). Soon he emigrated to Slovakia, then Austria and Germany. Far from his homeland, Bahrianyi openly wrote about what hurt and worried him.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 3 of 3 reviews
October 29, 2014
Це книга із тих, які я прочитав дуже уважно — в процесі роботи над підготовкою до друку. І зараз мені здається, що Багряний має бути обов'язковим читанням. Мабуть, не так для школярів-студентів, як для покоління радянських батьків. Як антидот від ностальгії.
Якщо «Тигролови» — це такий пригодницький екшн, то «Сад Гетсиманський» можна назвати політичним хоррором. Коли здається, що далі вже нема куди, але насправді є. Звісно, фінал у книжки трохи неймовірний.
І попри те, що обидва твори ідейні, Багряний і майстерний белетрист, і (на жаль) документаліст. Жахливо усвідомлювати, що більшість «Саду» — це не текстуальні спецефекти, а документ.
Якщо «Тигролови» — це такий пригодницький екшн, то «Сад Гетсиманський» можна назвати політичним хоррором. Коли здається, що далі вже нема куди, але насправді є. Звісно, фінал у книжки трохи неймовірний.
І попри те, що обидва твори ідейні, Багряний і майстерний белетрист, і (на жаль) документаліст. Жахливо усвідомлювати, що більшість «Саду» — це не текстуальні спецефекти, а документ.
October 15, 2021
Тигролови - неймовріний пргодницький, багато в чому автобіографічний роман Багряного, який він написав ще в Україні, а після того, як у 1945 році емігрував до Німеччини, переписав втрачений роман з пам'яті! Діалоги шикарні, характери прописані глибоко, читати легко та цікаво.
Сад Гетсиманський - віддзеркалює безжально-жорстоку сутність НКВД та чорну безпросвітну дійсність Радянського Союзу на прикладі мільйонів ""ворогів народу"", котрих кидали до переповнених буцегарень і шили їм справи, 99% яких були безглуздими та фальшивими. Глибоко філософський твір про стійкість та незламність духу в умовах, де «битие (биття) определяет сознание (зізнання)», бо ж згідно з генеральною лінією «ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного!». Але за автором ця стійкість не є героїзмом, бо героїзм - це тільки прекрасна поезія. А тут тортури, які ""треба лише пережити. Всі фарби бліді, а всі слова убогі, стерті людьми, як гумові галоші». Будь-яка людина там ламалась під фізичними, психологічними та моральними приниженнями та катуваннями у «цій тюрмі країни соціалізму, де вона була позбавлена будь-яких, найелементарніших і всюди існуючих засобів оборони. Навіть в найстрашніших казематах найбільш прославлених реакційних держав в’язні мали все-таки засоби оборони, - апеляції, апарат заступників, громадську опінію, нарешті голодівки. Гай-гай. Все те смішне, навіть сама думка вдатись до тих засобів смішна: їх тут не існує. Для людини, що потрапляє сюди, немає оборони. Це пилинка, списана геть з реєстру ще заживо і поставлена абсолютно поза законом. Абсолютно». І лише дійсно сильні духом, такі як Андрій Чумак, ставили на карту все, аби лиш перемогти. «Оцих хамів, оцю нікчемність, оцих тварин він мусить перемогти! Мусить. Не може ж бути, щоб мерзость і підлота взяли над ним гору, над його душею, над його гордістю… Не може бути! Цього ніколи не може бути! Ніколи!.. Ніколи!..»
Дуже кінематографічний роман, з невпинною динамікою подій, піснями,неочікуваними поворотами та неймовірною глибиною думки!
Сад Гетсиманський - віддзеркалює безжально-жорстоку сутність НКВД та чорну безпросвітну дійсність Радянського Союзу на прикладі мільйонів ""ворогів народу"", котрих кидали до переповнених буцегарень і шили їм справи, 99% яких були безглуздими та фальшивими. Глибоко філософський твір про стійкість та незламність духу в умовах, де «битие (биття) определяет сознание (зізнання)», бо ж згідно з генеральною лінією «ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного!». Але за автором ця стійкість не є героїзмом, бо героїзм - це тільки прекрасна поезія. А тут тортури, які ""треба лише пережити. Всі фарби бліді, а всі слова убогі, стерті людьми, як гумові галоші». Будь-яка людина там ламалась під фізичними, психологічними та моральними приниженнями та катуваннями у «цій тюрмі країни соціалізму, де вона була позбавлена будь-яких, найелементарніших і всюди існуючих засобів оборони. Навіть в найстрашніших казематах найбільш прославлених реакційних держав в’язні мали все-таки засоби оборони, - апеляції, апарат заступників, громадську опінію, нарешті голодівки. Гай-гай. Все те смішне, навіть сама думка вдатись до тих засобів смішна: їх тут не існує. Для людини, що потрапляє сюди, немає оборони. Це пилинка, списана геть з реєстру ще заживо і поставлена абсолютно поза законом. Абсолютно». І лише дійсно сильні духом, такі як Андрій Чумак, ставили на карту все, аби лиш перемогти. «Оцих хамів, оцю нікчемність, оцих тварин він мусить перемогти! Мусить. Не може ж бути, щоб мерзость і підлота взяли над ним гору, над його душею, над його гордістю… Не може бути! Цього ніколи не може бути! Ніколи!.. Ніколи!..»
Дуже кінематографічний роман, з невпинною динамікою подій, піснями,неочікуваними поворотами та неймовірною глибиною думки!
April 17, 2016
У цій книжці два романи. "Тигролови" я прочитала раніше, а тепер-от "догнала" "Сад Гетсиманський". Не знаю, чи варто особливо багато про ці романи писати. Напевно, ні, хоча як пригадаю нашу поїздку з книжками в Запоріжжя, то, може, і так. Втім...
Логічно прочитати спершу "Сад", бо він розповідає про прохід людини через жорна радянського правосуддя 30-х років і засудження її, а потім уже "Тигролови", в яких головний герой тікає з етапу і врешті із самого СРСР. Герої в романах різні, мають різні імена, історію, втім і дуже схожі - такі українські козарлюги із шаленим здоров'ям і опірністю системі. Але можна читати і з іншою послідовністю. І тоді "Тигролови" вас захоплять як пригодницький блокбастер, а "Сад Гетсиманський"... Будьте готові, що в цьому романі дуже багато важкого, розказує він про тюрму, і то не про теперішню тюрму, про вибивання зізнань, про тюремний "побут" (якщо взагалі так можна назвати це існування) і гумор, і все решта. Часом страшно, часом дуже саркастично, а часом таки смішно, як це не дивно. А які людські типажі!.. При бажанні, напевно, можна накопати біблійних алюзій від власне Гетсиманського саду до Голгофи, але я цього робити не буду. Натомість поки я читала, то все згадувала "Зустрічі і прощання" Костюка, який у розділі про табори розказує і про тортури, і ці спогади ніби додатковий раз підтверджували, що документальності в "Саді" дуже багато.
Читати? Так! А бажано також підсувати всім тим, хто ностальгує за радянським минулим, хоча я й не певна, що їм щось взагалі поможе.
Логічно прочитати спершу "Сад", бо він розповідає про прохід людини через жорна радянського правосуддя 30-х років і засудження її, а потім уже "Тигролови", в яких головний герой тікає з етапу і врешті із самого СРСР. Герої в романах різні, мають різні імена, історію, втім і дуже схожі - такі українські козарлюги із шаленим здоров'ям і опірністю системі. Але можна читати і з іншою послідовністю. І тоді "Тигролови" вас захоплять як пригодницький блокбастер, а "Сад Гетсиманський"... Будьте готові, що в цьому романі дуже багато важкого, розказує він про тюрму, і то не про теперішню тюрму, про вибивання зізнань, про тюремний "побут" (якщо взагалі так можна назвати це існування) і гумор, і все решта. Часом страшно, часом дуже саркастично, а часом таки смішно, як це не дивно. А які людські типажі!.. При бажанні, напевно, можна накопати біблійних алюзій від власне Гетсиманського саду до Голгофи, але я цього робити не буду. Натомість поки я читала, то все згадувала "Зустрічі і прощання" Костюка, який у розділі про табори розказує і про тортури, і ці спогади ніби додатковий раз підтверджували, що документальності в "Саді" дуже багато.
Читати? Так! А бажано також підсувати всім тим, хто ностальгує за радянським минулим, хоча я й не певна, що їм щось взагалі поможе.
Displaying 1 - 3 of 3 reviews