Автор цієї книжки – норвезький учений Тер’є Тведт – проїхав понад 70 країн світу, вивчаючи різноманітні прояви безперервного руху води та спостерігаючи, як кожне окреме суспільство конструює власний культурний простір своїх вод. Він називає свої мандрівки «подорож світом води». Протягом останніх ста тисяч років рух води долинами чи іншими рівнинами, які й самі виникали під впливом цього руху, відігравав визначальну роль в історії людства, забезпечуючи засоби для існування та впливаючи на формування релігійних культів, культурних традицій і політичних відносин. До кінця 1990-х років наука мало цікавилася проблематикою ролі води у розвитку суспільства та її впливу на глобальні процеси майбутнього. Тож протягом першої декади ХХІ століття вода стала уособленням апокаліпсису. Сьогодні у цілому світі на порядку денному стоять питання майбутнього існування людства, які, чи не вперше в історії, безпосередньо пов’язують із водними ресурсами та нашими можливостями управління ними. Розрахована на географів, гідрологів, екологів, істориків та дослідників суспільств, а також на широке коло читачів, яких цікавить минуле та хвилює майбутнє людства.
Важлива, наповнена фактами книга, яка нецікаво написана. Купа інформації, яка викликає роздуми, але на жаль стиль написання вбиває (можливо переклад). Написано сухо, і вбачається академічний стиль.
Також книга наповнена купою передбачень, і майже жодне з яких не реалізувалась за визначені терміни (текст 2007 року, читаю в 2023).
Переклад з норвезького, ця книга щось на кшталт путівника або щоденника подорожей світом, що об'єднений однією темою: політика, економіка та майбутнє світу, де прісна вода стає все більшим дефіцитом.
У книзі три розділи: різкі зміни водних ресурсів та джерел, з якими окремі держави стикаються все частіше та якось мають давати раду; вода, що визначає політику та конфлікти між різними країнами та групами людей; засоби, які застосовують, аби впоратися з нестачею або навпаки, надмірною кількістю води у певних місцевостях. Кожна глава книжки - окремий кейс, окрема країна чи декілька, окрема водна проблема. Автор переміщується літаком від Нідерландів до Тібету, від Судану до Бразилії, від Каліфорнії до Бангладеш. Ось тільки деякі з ситуацій, які він згадує:
+ Боротьба політичних партій у Іспанії - консерваторів та соціалістів, - це, серед усього іншого, боротьба за те, як використовувати водні ресурси країни. Адже у Іспанії багато води на півночі, але мало на півдні, який дуже швидкими темпами забудовується під туристичні об'єкти. Здоровезні готелі та поля для гольфу потребують води, а північ не дуже хоче ділитися.
+ Одна з найважливіших причин, чому Китаю потрібно контролювати Тібет - звідси витікають всі найбільші річки Азії, які вкрай важливі для сільськогосподарських країн, що розташовані у їх долинах: самого Китаю (Янцзи та Хуанхе), а також Індії, Камбоджі, Бангладешу, Пакістану, Таїланду і так далі (Брахмапутра, Інд, Меконг, Салуїн, Ганг).
+ Єгипет та Судан у 1959 році підписали угоду, якою поділили воду з річки Ніл. Але у Судану купа землі, на якій можна вирощувати прекрасні врожаї, якщо зробити нормальну систему зрошення з Нілу, а на це потрібно більше води, ніж передбачено угодою 1959 року. На дамбу Мерове, яку Судан хотів збудувати для цього, Світовий банк не дав позики, але дали китайці. А от Ефіопія, яка є водонапорною вежею для Єгипту, не може встати на ноги настільки, аби заявити права на воду.
Автор дуже песимістичний щодо можливості врегулювати майбутні конфлікти навколо води та водних ресурсів, які, на його погляд, будуть тільки поглиблюватись разом з глобальними змінами клімату.
Книга напрочуд цікава, тема неймовірно актуальна, але її формат, на мій смак, зіграв з нею злий жарт. Кожен кейс, який згадує автор, можна насправді розтягнути на окрему книгу, але він тільки побіжно торкається його, а далі знову повертається до філософських роздумів, милування пейзажами, описом дороги та іншої "води".
Ця книжка точно не втомить читача цифрами, фактами, докладним науковим аналізом і тому подібним. Це така собі мандрівка з автором у світ води та того, наскільки вона важлива. Читається легко і швидко, заскучати не вийде, але я почуваюся себе так, ніби мені дали понюхати та лизнути найсмачніше тістечко, а потім просто забрали з-під носа, тільки-но я відкрила рота, аби його проковтнути.
Ще один недолік - давність видання. Сучасний світ дуже швидкий, доволі смішно читати главу про те, як московський мер Лужков хотів повернути з небуття проект повороту сибірських річок до Азії. Де тепер той Лужков? Де тепер той Мубарак у Єгипті, з його амбітними планами зрошення пустелі навколо Нілу за допомогою потужних насосних станцій? Книга написана у 2009 році, з того часу багато що змінилося. У купи історій мені дуже цікаве продовження: чим там все скінчилося, як домовились, який знайшли шлях розв'язання проблем, тому тільки трійка.
Надзвичайно цікава книжка. Дії держав, політичних діячів, історичні події автор слушно пропонує розглядати крізь призму води, її запасів в кожному регіоні. А також те, що може запропонувати наука для оптимального використання цього еліксиру життя. Дуже рекомендую.