What do you think?
Rate this book
Профессия
Научно-фантастическая повесть американского писателя Айзека Азимова, впервые опубликованная в июле 1957 года журналом Astounding Science Fiction, позднее повесть была издана в сборнике «Nine tomorrows» — «Девять завтра» 1959 года.
ebook
First published January 1, 1957
16 people are currently reading
888 people want to read
About the author
Isaac Asimov
4,337 books27.7k followersWorks of prolific Russian-American writer Isaac Asimov include popular explanations of scientific principles,
The Foundation Trilogy
(1951-1953), and other volumes of fiction.
Isaac Asimov, a professor of biochemistry, wrote as a highly successful author, best known for his books.
Asimov, professor, generally considered of all time, edited more than five hundred books and ninety thousand letters and postcards. He published in nine of the ten major categories of the Dewey decimal classification but lacked only an entry in the category of philosophy (100).
People widely considered Asimov, a master of the genre alongside Robert Anson Heinlein and Arthur Charles Clarke as the "big three" during his lifetime. He later tied Galactic Empire and the Robot into the same universe as his most famous series to create a unified "future history" for his stories much like those that Heinlein pioneered and Cordwainer Smith and Poul Anderson previously produced. He penned "Nightfall," voted in 1964 as the best short story of all time; many persons still honor this title. He also produced well mysteries, fantasy, and a great quantity of nonfiction. Asimov used Paul French, the pen name, for the Lucky Starr, series of juvenile novels.
Most books of Asimov in a historical way go as far back to a time with possible question or concept at its simplest stage. He often provides and mentions well nationalities, birth, and death dates for persons and etymologies and pronunciation guides for technical terms. Guide to Science, the tripartite set Understanding Physics, and Chronology of Science and Discovery exemplify these books.
Asimov, a long-time member, reluctantly served as vice president of Mensa international and described some members of that organization as "brain-proud and aggressive about their IQs." He took more pleasure as president of the humanist association. The asteroid 5020 Asimov, the magazine Asimov's Science Fiction, an elementary school in Brooklyn in New York, and two different awards honor his name.
http://en.wikipedia.org/wiki/Isaac_As...
Isaac Asimov, a professor of biochemistry, wrote as a highly successful author, best known for his books.
Asimov, professor, generally considered of all time, edited more than five hundred books and ninety thousand letters and postcards. He published in nine of the ten major categories of the Dewey decimal classification but lacked only an entry in the category of philosophy (100).
People widely considered Asimov, a master of the genre alongside Robert Anson Heinlein and Arthur Charles Clarke as the "big three" during his lifetime. He later tied Galactic Empire and the Robot into the same universe as his most famous series to create a unified "future history" for his stories much like those that Heinlein pioneered and Cordwainer Smith and Poul Anderson previously produced. He penned "Nightfall," voted in 1964 as the best short story of all time; many persons still honor this title. He also produced well mysteries, fantasy, and a great quantity of nonfiction. Asimov used Paul French, the pen name, for the Lucky Starr, series of juvenile novels.
Most books of Asimov in a historical way go as far back to a time with possible question or concept at its simplest stage. He often provides and mentions well nationalities, birth, and death dates for persons and etymologies and pronunciation guides for technical terms. Guide to Science, the tripartite set Understanding Physics, and Chronology of Science and Discovery exemplify these books.
Asimov, a long-time member, reluctantly served as vice president of Mensa international and described some members of that organization as "brain-proud and aggressive about their IQs." He took more pleasure as president of the humanist association. The asteroid 5020 Asimov, the magazine Asimov's Science Fiction, an elementary school in Brooklyn in New York, and two different awards honor his name.
http://en.wikipedia.org/wiki/Isaac_As...
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 105 reviews
April 23, 2014
If I didn’t know that Profession is an Isaac Asimov story, I would be inclined to say that it resembles very much an Isaac Asimov story. It is a textbook example of the kind of basic, fundamental social science fiction that Asimov made so popular and that had such an influence on the field at large. Asimov takes a single idea—that we could educate people by downloading the knowledge into their brain instead of devoting hours of arduous teaching to them—and builds a possible society around this idea. Then, he uses it to explore the more serious ramifications—namely, if everyone’s knowledge is programmed, who finds new knowledge?
At the beginning, Profession seems to read like a cautionary tale. Sinister hints of dystopia slip through the cracks between sentences: this is a society where you are told what your profession will be based on the suitability of your brain chemistry. Individual freedom, it seems, has been replaced by a collectivist mentality in which one’s labours are allocated to those areas in greatest need. Asimov highlights this situation through the plight of George, who really, really wants to be a Registered Computer Programmer, only to find out that he isn’t suitable for education at all.
From this point, the story follows George’s ardent refusal to accept his fate as a ward of the state. He rebels, becoming a fugitive of sorts, attempting to find a new place in the world—but ultimately failing and ending up back at his starting point. It’s then, and only then, that Asimov drops his bombshell on us: the people who aren’t suitable for education are the people who make up the education in the first place. George isn’t one of the unlucky ones; he is one of the lucky ones who is creative enough to invent new things, come up with new ideas, to learn.
It seems a little trite and moralistic from a contemporary point of view, but this was the 1950s, and of all Asimov’s wonderful talents, I wouldn’t say that subtlety is one of them.
Asimov casually throws out that this story takes place some four or five thousand years into the future. Humanity has since mastered interstellar flight, and the colonization of habitable worlds is apparently a result of our ability to flash-educate people. This has been going on for nearly twice the length of recorded civilization, yet the world that Asimov depicts here is not all that different from our own. Aside from space travel and education machines, people still read paper books and use televisions, and the money is presumably still paper as well, if George is storing it in a jar in a cupboard. I’m always disappointed when a story hits it out of the park in terms of theme only to suffer from a lack of imagination in terms of setting.
Still, science fiction is primarily a genre of ideas, and Asimov serves up a whopper here. As a teacher, Profession struck some significant chords for me. I’m very ambivalent about Western modes of education these days. There are a lot of flaws to it, yet I’m not quite willing to throw my support behind any of the alternatives suggested so far. Of course, the prospect of learning something by simply downloading the information is a tantalizing dream that recurs throughout science fiction, usually more as a plot device or as a signpost to demonstrate how advanced a civilization has become. I think that it has a place, if we ever manage to do it, particularly for rote, skills-based tasks. As Asimov points out, it wouldn’t work as well for positions that require creative thought. It also seems to lack a dimension for experience—one could learn how to pilot an airplane through such technology, but having the skills to pilot an airplane doesn’t give one the ability to make quick judgement calls. Only years of experience, and countless mistakes, provides such an ability.
Profession is, like much of Asimov’s writing, thought-provoking and well-intentioned, even if it does seem dry and trite in some ways. It takes a simple but fascinating concept and explores what that might mean for our nature as creative individuals, and it does so with a fair amount of pathos.
Read as part of The Mammoth Book of Short Science Fiction Novels .
At the beginning, Profession seems to read like a cautionary tale. Sinister hints of dystopia slip through the cracks between sentences: this is a society where you are told what your profession will be based on the suitability of your brain chemistry. Individual freedom, it seems, has been replaced by a collectivist mentality in which one’s labours are allocated to those areas in greatest need. Asimov highlights this situation through the plight of George, who really, really wants to be a Registered Computer Programmer, only to find out that he isn’t suitable for education at all.
From this point, the story follows George’s ardent refusal to accept his fate as a ward of the state. He rebels, becoming a fugitive of sorts, attempting to find a new place in the world—but ultimately failing and ending up back at his starting point. It’s then, and only then, that Asimov drops his bombshell on us: the people who aren’t suitable for education are the people who make up the education in the first place. George isn’t one of the unlucky ones; he is one of the lucky ones who is creative enough to invent new things, come up with new ideas, to learn.
It seems a little trite and moralistic from a contemporary point of view, but this was the 1950s, and of all Asimov’s wonderful talents, I wouldn’t say that subtlety is one of them.
Asimov casually throws out that this story takes place some four or five thousand years into the future. Humanity has since mastered interstellar flight, and the colonization of habitable worlds is apparently a result of our ability to flash-educate people. This has been going on for nearly twice the length of recorded civilization, yet the world that Asimov depicts here is not all that different from our own. Aside from space travel and education machines, people still read paper books and use televisions, and the money is presumably still paper as well, if George is storing it in a jar in a cupboard. I’m always disappointed when a story hits it out of the park in terms of theme only to suffer from a lack of imagination in terms of setting.
Still, science fiction is primarily a genre of ideas, and Asimov serves up a whopper here. As a teacher, Profession struck some significant chords for me. I’m very ambivalent about Western modes of education these days. There are a lot of flaws to it, yet I’m not quite willing to throw my support behind any of the alternatives suggested so far. Of course, the prospect of learning something by simply downloading the information is a tantalizing dream that recurs throughout science fiction, usually more as a plot device or as a signpost to demonstrate how advanced a civilization has become. I think that it has a place, if we ever manage to do it, particularly for rote, skills-based tasks. As Asimov points out, it wouldn’t work as well for positions that require creative thought. It also seems to lack a dimension for experience—one could learn how to pilot an airplane through such technology, but having the skills to pilot an airplane doesn’t give one the ability to make quick judgement calls. Only years of experience, and countless mistakes, provides such an ability.
Profession is, like much of Asimov’s writing, thought-provoking and well-intentioned, even if it does seem dry and trite in some ways. It takes a simple but fascinating concept and explores what that might mean for our nature as creative individuals, and it does so with a fair amount of pathos.
Read as part of The Mammoth Book of Short Science Fiction Novels .
May 13, 2019
¡Qué cosa GENIAL!! Una gozada de cuento/novella, que empieza suavecito, y de pronto.. BRILLA. Es entretenida, inteligente y fácil de leer también. Solo la ultimísima línea no me gustó. Me pareció listilla.
Isaac Asimov, eres lo más. Cinco estrellas redondotas y brillantes. Aunque tú sabes que a ti te las daría todas <3.
Aquí lo encontré yo porsi. Y creo que es legal, porque el cuento es de los años '50, entonces ya se le venció el copyright: http://www.juntadeandalucia.es/averro...
Isaac Asimov, eres lo más. Cinco estrellas redondotas y brillantes. Aunque tú sabes que a ti te las daría todas <3.
Aquí lo encontré yo porsi. Y creo que es legal, porque el cuento es de los años '50, entonces ya se le venció el copyright: http://www.juntadeandalucia.es/averro...
April 5, 2023
майже до фіналу думала, що це така невитончена антиутопія про недолугий світ, де «технарі» перемогли «гуманітаріїв», але виявилося — все набагато цікавіше й оригінальніше. лів лонґ енд проспер, аутсайдери та інші митці!
буду радити усім, кому «настоїбеніло вчитися, от би просто флешку в мозок вставити((»
окремої усмішки заслуговує іронія останньої фрази. люблю це
буду радити усім, кому «настоїбеніло вчитися, от би просто флешку в мозок вставити((»
окремої усмішки заслуговує іронія останньої фрази. люблю це
June 17, 2018
An absolutely wonderful take on education and knowledge. This story winds into unexpected pathways with subtle suspense that is overshadowed by the curious questions shared by reader and narrator.
But in the end everything made sense.
But in the end everything made sense.
June 28, 2018
HOLY SHIT.
I'm not sure how I'm supposed to review this without spoiling it because the spoiler is the reason I liked it so much. This one will stay with me.
There are ten thousand men like you, George
Trigger warning because while the spoilers reveal an entirely different direction, it's possible that if you have been under residential treatment or involuntarily hospitalized for mental stuff this is a story to approach cautiously.
(Cis hetero tag because main character is interested in women in a some day sort of way but there are no women on-screen. Missing star is because the worldbuilding had a little more Styrofoam peanut packing than I prefer to have to wade through.)
I'm not sure how I'm supposed to review this without spoiling it because the spoiler is the reason I liked it so much. This one will stay with me.
There are ten thousand men like you, George
Trigger warning because while the spoilers reveal an entirely different direction, it's possible that if you have been under residential treatment or involuntarily hospitalized for mental stuff this is a story to approach cautiously.
(Cis hetero tag because main character is interested in women in a some day sort of way but there are no women on-screen. Missing star is because the worldbuilding had a little more Styrofoam peanut packing than I prefer to have to wade through.)
August 12, 2016
I remember LOVING this novella when I read it in middle school. So much so that all I remember about it is loving it. I can tell you nothing else about it. But if I can still look back on it as a pivotal book that I read at that time period, then it must have been a good one. I've read other Asimov, and this is still the one I talk about loving, so I'll give it four stars for being important, well-written, and lasting.
December 21, 2024
من واقعا از موضوع این کتاب لذت بردم و شوکهام که چجوری آسیموف اون زمان چنین ایده هایی در ذهنش وجود داشته؟
مخصوصا با ظهور هوش مصنوعی و بحث هایی که ایلان ماسک راجع به نورالینک و تراشه هاش داره به راه میندازه، آینده ای که توی این کتاب به تصویر کشیده شده خیلی هم غیرمحتمل به نظر نمیاد.
ولی واقعا آیا یک هوش مصنوعی میتونه جایگزین خلاقیت انسان بشه؟ این همون چیزیه که توی این کتاب بهش پرداخته میشه و جواب به نظر من واقعا “نه” هست.
خلاصه که خیلی کتاب جالب و کوتاه و لذت بخشی بود. :))
مخصوصا با ظهور هوش مصنوعی و بحث هایی که ایلان ماسک راجع به نورالینک و تراشه هاش داره به راه میندازه، آینده ای که توی این کتاب به تصویر کشیده شده خیلی هم غیرمحتمل به نظر نمیاد.
ولی واقعا آیا یک هوش مصنوعی میتونه جایگزین خلاقیت انسان بشه؟ این همون چیزیه که توی این کتاب بهش پرداخته میشه و جواب به نظر من واقعا “نه” هست.
خلاصه که خیلی کتاب جالب و کوتاه و لذت بخشی بود. :))
June 7, 2017
"ჩვენ შეგვიძლია ინტელექტის ანალიზი, იმის თქმა, რომ ეს ადამიანი შეიძლება კარგი არქიტექტორი გახდეს, ის კი კარგი დურგალი. ერთი სიტყვით, ჩვენ შეგვიძლია ვთქვათ, ვის რა პროფესია ერგება, სად გაამართლებს. მაგრამ ჩვენ ვერ დავადგენთ, შეუძლია თუ არა ადამიანს შემოქმედებითად აზროვნება. შეუძლებელია ადამიანს უთხრა - შენ შეგიძლია იყო შემოქმედი და მიდი, შექმენი. უმჯობესია დაიცადო, სანამ თვითონარ იტყვის - მე შემიძლია ვიყო შემოქმედი და შევქმნი კიდეც, იმის მიუხედავად, თქვენ გინდათ ეს, თუ არა."
ერთ-ერთი საუკეთეს მოთხრობაა რაც კი წამიკითხავს. ბევრისთვის შეიძლება არ იყოს დამაკმაყოფილებელი, ზოგისთვის პოლიტიკურად არასახარბიელო, კიდევ ბევრისთვის არაეთიკურიც, მაგრამ ფაქტების იგნორირება შეუძლია ეპოქებს, მაგრამ არა ისტორიას.
ერთ-ერთი საუკეთეს მოთხრობაა რაც კი წამიკითხავს. ბევრისთვის შეიძლება არ იყოს დამაკმაყოფილებელი, ზოგისთვის პოლიტიკურად არასახარბიელო, კიდევ ბევრისთვის არაეთიკურიც, მაგრამ ფაქტების იგნორირება შეუძლია ეპოქებს, მაგრამ არა ისტორიას.
December 26, 2025
نابغهی مطرود، اثر آیزاک آسیموف.
خییییلی زیاد مردد بودم که دو ستاره باید بدم یا سه ستاره. مسئله اینه شاید درسته که محدوده سن کاراکتر اصلی خیلی بر فضا و اتمسفر داستان تاثیر میزاره اما حتی بیان روحیات و رفتارهای یک کودک هم میتونه طوری نوشته بشه که یه بزرگسال رو میخکوب کنه. من بسیار زیاد از آسیموف تعریف شنیده بودم. خلق جهانش رو هم میتونم با اغماض بپذیرم اما شخصیت هاش به دلم ننشستن. مخصوصاً کاراکتر اصلی. راستش مطمئن نیستم آنچه بر سر من آمده از قلم خود آسیموف هست یا تاثیر ترجمهی مترجم هاست.
در هر صورت در حدی من رو درگیر خودش نکرد که بتونم با رغبت تمام سه ستاره بدم. با اکراه دادم.
آخه وقتی یه کتاب صد صفحه ای رو حدود ده روز طول میدم تا بخونم کاملاً مشخصه یک جای کار میلنگه. اما هرطور شده گنجوندمش توی ۲۰۲۵ ((:
خییییلی زیاد مردد بودم که دو ستاره باید بدم یا سه ستاره. مسئله اینه شاید درسته که محدوده سن کاراکتر اصلی خیلی بر فضا و اتمسفر داستان تاثیر میزاره اما حتی بیان روحیات و رفتارهای یک کودک هم میتونه طوری نوشته بشه که یه بزرگسال رو میخکوب کنه. من بسیار زیاد از آسیموف تعریف شنیده بودم. خلق جهانش رو هم میتونم با اغماض بپذیرم اما شخصیت هاش به دلم ننشستن. مخصوصاً کاراکتر اصلی. راستش مطمئن نیستم آنچه بر سر من آمده از قلم خود آسیموف هست یا تاثیر ترجمهی مترجم هاست.
در هر صورت در حدی من رو درگیر خودش نکرد که بتونم با رغبت تمام سه ستاره بدم. با اکراه دادم.
آخه وقتی یه کتاب صد صفحه ای رو حدود ده روز طول میدم تا بخونم کاملاً مشخصه یک جای کار میلنگه. اما هرطور شده گنجوندمش توی ۲۰۲۵ ((:
March 18, 2023
I wrote a bit about this but got carried away and ended up spewing over 1,000 words in a form not really resembling a review of the text at all so I'll hold off on posting that here... Come to think of it, I should probably arrive at this conclusion for most of my reviews.
The story is worth a read if you can put up with the archaic webpage formatting: Profession by Isaac Asimov.
The story is worth a read if you can put up with the archaic webpage formatting: Profession by Isaac Asimov.
November 6, 2021
Collected in Nine Tomorrows in the sixty sixth century children are taught to read and educated at age eighteen by taping, a process where knowledge of a certain field is directly imprinted into the person's brain, like how Neo gained his skills in The Matrix.
The best educated people compete in professional Olympics, where winners are then "purchased" by advanced worlds to fill their professional needs. Those left on Earth are seen as failures. George Platen's goal is to become a Computer Programmer, a one in a million high demand profession. However on Reading Day George's brain is determined to be unfit for any Education, so he is drugged and sent to what he thinks is a House for the Feeble Minded.
This is an interesting philosophical conundrum on education and learning. Are children damaged by being "streamed" as "stupid" at a young age, so much so that they don't ever try to learn to get better and smarter? What if they have the potential to be so much more? The story goes over all of this, and more, in an open minded way with no judgment but keeping hope alive. A great story, from characterization, to concept and execution.
The best educated people compete in professional Olympics, where winners are then "purchased" by advanced worlds to fill their professional needs. Those left on Earth are seen as failures. George Platen's goal is to become a Computer Programmer, a one in a million high demand profession. However on Reading Day George's brain is determined to be unfit for any Education, so he is drugged and sent to what he thinks is a House for the Feeble Minded.
This is an interesting philosophical conundrum on education and learning. Are children damaged by being "streamed" as "stupid" at a young age, so much so that they don't ever try to learn to get better and smarter? What if they have the potential to be so much more? The story goes over all of this, and more, in an open minded way with no judgment but keeping hope alive. A great story, from characterization, to concept and execution.
April 1, 2021
Далеке майбутнє, у якому твій статус визначається, яку професію ти матимеш. А не мати взагалі професію - це бути на маргінесах суспільства, краще вже й не жити. Будь-яке знання передається через шнур, підключений до мозку. Навчитись читати можна вже після 15 хвилин сеансу, а отримати професійні знання - через декілька таких сеансів. Зручно, швидко, але чи ефективно? Читати книгу - це дико. Люди запрограмовані знаннями, які передались через пристрій, і більше не вважають за потрібне вчитись, дізнаватись щось нове, вдосконалюватись. А для чого, якщо є і статус, і робота. Лише один хлопець прагне повернути стару систему освіти, де знання здобуваються через книги, впродовж всього життя.
Дуже легке читання на один вечір, після якого хочеться закупити нові книги.
Дуже легке читання на один вечір, після якого хочеться закупити нові книги.
June 30, 2016
აზიმოვი ზოგადად ძალიან მომწონს! ძალიან! თუმცა, სხვა Hard Sci-fi მამებისგან განსხვავებით აზიმოვი უფრო სოციალური ფანტასტიკის მამაა (ბიძები არიან არტურ კლარკი და სტანისლავ ლემი). და აი ეს "სოციალურ-პოლიტიკური" კომპონენტი ყოველთვის ყველაზე ნაკლებად მაინტერესებდა და მაგიტომაც Foundation ყველაზე ნაკლებად მომეწონა, იქ ფაქტიურად ესაა სულ რაცაა.
ამ მოთხრობაშიც ეს დეტალი წამყვანია - დისტოპიური საზოგადოება, სადაც სოციუმი მოწყობილია რაღაც ლოგიკით, რომელიც არის ერთ-ერთი ალტერნატივა, არსებობს სხვა ალტერნატივაც და არსებობენ განსაკუთრებული ადამიანები, რომლებიც ამ სხვა ალტერნატიულ ვარიანტს აწვებიან და წარმოადგენენ საზოგადოების ნაღებს. მერე? არც არაფერი.
ამ მოთხრობაშიც ეს დეტალი წამყვანია - დისტოპიური საზოგადოება, სადაც სოციუმი მოწყობილია რაღაც ლოგიკით, რომელიც არის ერთ-ერთი ალტერნატივა, არსებობს სხვა ალტერნატივაც და არსებობენ განსაკუთრებული ადამიანები, რომლებიც ამ სხვა ალტერნატიულ ვარიანტს აწვებიან და წარმოადგენენ საზოგადოების ნაღებს. მერე? არც არაფერი.
January 19, 2019
This super long short story is a bit predictable.
But Asimov is the master of his craft. He lovingly builds up his character, and the environment in which he lives.
It's riveting and the world is lovely. He feel is so 1950s but the technology is so futuristic. Retro space time!
And it has a great message that we ought to stop consuming and start creating instead. Don't be passive, be active!
But Asimov is the master of his craft. He lovingly builds up his character, and the environment in which he lives.
It's riveting and the world is lovely. He feel is so 1950s but the technology is so futuristic. Retro space time!
And it has a great message that we ought to stop consuming and start creating instead. Don't be passive, be active!
This entire review has been hidden because of spoilers.
February 27, 2019
აზიმოვს ამ მოთხრობის მეტი არაფერი რომ არ დაწერა, მაინც ძალიან მაგარი მწერალი იქნებოდა 3
October 17, 2019
This novella is awesome. Top #1 in my personal list.
November 30, 2024
It's my first story of Asimov, and right away is a fascinating one. Here the author speculates about the future of how people learn new things and become professionals in their fields. It takes place a few thousands years in the future, so humanity is already quite advanced in the matters of how people get educated. For example, they don't study anymore, because it is too long. Instead, they get educated just within one visit to a special Education center, where all the needed knowledge is written to their brain from the special education tapes. Sounds convenient? It is. Though, there is a catch... Okay, actually, a couple of them.
The story itself is short enough to be read in a couple of hours, and it keeps you on the edge of your seat too.
The story itself is short enough to be read in a couple of hours, and it keeps you on the edge of your seat too.
This entire review has been hidden because of spoilers.
January 5, 2021
Very interesting and thought-provoking short story about how being too different can cause you to not fit into society. And the society of this story is totalitarian, borderline fascistic society where everyone has their place.
Profession almost reminds me of Huxley's Brave New World. However, Asimov changed his dystopia to an utopia with a very asimovian twist. You will see. Strong recommendation.
Profession almost reminds me of Huxley's Brave New World. However, Asimov changed his dystopia to an utopia with a very asimovian twist. You will see. Strong recommendation.
August 2, 2023
داستانی کوتاه برای کسانی که فکر میکنند از جامعه خود طرد شدهاند.
مشکل را حل نمیکند ولی حداقل، میتواند دلگرمی باشد...
یک داستان کوتاه زیبا و خوندنی از آیزاک آسیموف عزیز
ایده عالی و شخصیتپردازی خوب برای این حجم از داستان
شروع و پایان تمیز و خلاقیتهای درخشان
فقط یک مشکل☝️
نه با کتاب که با ترجمه
اونم ترجمه "ادبی" بخش محاوره و دیالوگهای داستان
انتخاب فعلهای شدیدا ادبی و استفاده از لغاتی که اصلا جاشون توی این کتاب نبود
انگار داشتم مختارنامه رو میخوندم😑
مشکل را حل نمیکند ولی حداقل، میتواند دلگرمی باشد...
یک داستان کوتاه زیبا و خوندنی از آیزاک آسیموف عزیز
ایده عالی و شخصیتپردازی خوب برای این حجم از داستان
شروع و پایان تمیز و خلاقیتهای درخشان
فقط یک مشکل☝️
نه با کتاب که با ترجمه
اونم ترجمه "ادبی" بخش محاوره و دیالوگهای داستان
انتخاب فعلهای شدیدا ادبی و استفاده از لغاتی که اصلا جاشون توی این کتاب نبود
انگار داشتم مختارنامه رو میخوندم😑
May 14, 2018
This is a great little novella/short story. It reminded me a bit of The Giver.
November 6, 2025
absolutely loved it. simple concept with a lot to think about- social implications wise. gotta love asimov for this as always <3
October 22, 2025
Clean and cogent as I have come to expect from Asimov. Reads like a clever and strikingly straightforward parable, with all the accompanying simplicity and overt tidiness. One could even say too tidy, perhaps too cute by half. Gotta love it when the underestimated protagonist is, despite all odds, the chosen one. This bit makes it a tad goofy, but didn’t bug me too much. Ultimately a useful meditation on the power of curiosity and the importance of intellectual restlessness, at least from someone.
Not particularly subtle, not particularly complicated, but insightful and immersive nonetheless.
Not particularly subtle, not particularly complicated, but insightful and immersive nonetheless.
August 9, 2020
Primer cuento que leo del Gran Asimov y supero mis expectativas, excelente forma de narrar, me tuvo súper atrapado la historia.
Con respecto al cuento, es en un contexto futurista, donde los humanos serán programados, según unos análisis en sus cerebros, para recibir una profesión y donde pocos serán los casos excepcionales que no logren alcanzar una de estas profesiones.
A opinión personal me parece una crítica a la sociedad de ese entonces y a la actual, que solo recibe información y no busca educarse desde otras perspectivas.
Con respecto al cuento, es en un contexto futurista, donde los humanos serán programados, según unos análisis en sus cerebros, para recibir una profesión y donde pocos serán los casos excepcionales que no logren alcanzar una de estas profesiones.
A opinión personal me parece una crítica a la sociedad de ese entonces y a la actual, que solo recibe información y no busca educarse desde otras perspectivas.
September 5, 2016
Anyone who has finished a standardized education should read this (which is almost everybody). Asimov was a genius and this is a precursor to the Foundation series but like anything great stands alone quite well. Most people ignore or forget that economics, money, law, and even culture are completely made up by other people. This should be required reading for high schoolers ;)
January 23, 2015
The most beautifully haunting SF book of my younger years. I can't wait to give this bedtime story to my kids. I've got it here, ready for them, but we're finishing Collodi's Pinocho first. . . .
January 7, 2020
One of my favorite Asimov stories.
April 17, 2025
http://whatsread.pp.ua/work/5257
Дуже гарна повість, яка гарна не стільки своїми літературними якостями - тут було куди рости: і стиль, і багато недомовок-нестикувань залишають простір для вдосконалення (і зрештою понизили мою оцінку); скільки ідеєю, заради якої вона, скоріше за все, й була написана. Якщо розглядати лише ідею, то повість вийшла напрочуд актуальна і багатошарова, спонукає мислити і переосмислювати, після неї доводиться зробити паузу і зібратися з думками, перед тим як продовжити читання з наступного твору. І я згоден з більшістю відгуків на неї (що теж не так часто буває), тож не повторюватиму, але ж, твір багатошаровий і тут не тільки проблеми освіти, творчості чи вибору професії. Тому, крім уже досить розкритих аспектів, хочу поміркувати на тему устрою суспільства, описаного Азімовим. Цей шар залишається після прочитання не найочевиднішим і дещо на другому плані, але ж якщо подумати - він не менш важливий і актуальний, ніж сама освіта. Адже і в сучасному суспільстві освіта покликана не стільки задовольнити особисті потреби людини і нагородити її професією, скільки підтримується і розвивається державою для своїх потреб (а вони можуть іти і в розріз з особистими інтересами).
І в цьому плані, мені здається, Азімовим змальована чудова Утопія. Усе населення щасливе і саме прагне брати участь у цьому устрої, немає протестів і соціальних заворушень, немає незатребуваних, розв'язано проблему перенаселення, Земля успішно колонізує інші світи, усі люди рівні у своїх можливостях здобути професію, до якої вони найбільше схильні, і начебто навіть через Олімпіади влаштувати своє майбутнє відповідно до своїх можливостей і т.п. Так і герой оповідання не бузить і не вештається підворіттями, а прагне здобути професію і переселитися на планету класу А, тим самим давши батькам можливість пишатися своїм сином. Я спочатку навіть не розумів, звідки і в цьому творі така нелюбов до рідної Землі, що вважається престижним вивчиться і пошвидше покинути її. Але наприкінці розповіді все стає на свої місця: це ж як зручно боротися з перенаселенням - населення саме хоче (але в рамках дозволених йому квот - згадуємо Тревельяна) відселиться на інші планети, тим самим розширюючи вплив материнської імперії. А яка Імперія! Сотні планет, які вважають себе незалежними і конкуруючими, а насправді розмовляють єдиною мовою метрополії і намертво залежні від неї в плані "моделей", чи то пак дипломованих фахівців. Це вже на кшталт "Матриці", коли у всіх перед очима завіса і маси не усвідомлюють світу, в якому вони живуть. Але хтось же стоїть і біля керма, це прямо як у Стругацьких в Населеному острові - "Невідомі батьки", ось на них якраз акцент чомусь не ставиться. А так автором змальований ідеальний тоталітарний лад, коли маси про нього навіть не підозрюють, ба більше, цікавим є образ Новяніна, який не просто не усвідомлює своєї непричетності до Історії (він не ухвалює рішення), він упивається своєю значущістю і своїм титулом "високоповажний". Тут цікава навіть не сама наявність тоталітаризму, тут криється філософське питання: а чи є подібний лад злом, адже він несе масам мир, почуття щастя і процвітання, ну і що, що натомість, по суті і за великим рахунком, відбирає у них свободу вибору?
Ну і наостанок ще декілька нюансів:
- закладаючи в мозок програму професії, безсумнівно, попутно можна закласти і толерантність до ладу, і згоду жити за підготовленою течією, і віру в те, що закладена тобі професія тобі саме найбільше підходить, і віру у відсутність можливості помилки системи тощо. Люди за такого підходу, по суті, ляльки або біороботи.
- а жінки? Навколо всі і так маріонетки, а прекрасній статі Азімов навіть і такого шансу не дав, їхня доля - дипломована домогосподарка і стояти під олімпіадою, сподіваючись закадрити чоловіка, який виборов право відльоту на Нову?
Але й це не все, фінальний акорд: то все ж таки, "Чому змагання називаються Олімпіадою?"
Дуже гарна повість, яка гарна не стільки своїми літературними якостями - тут було куди рости: і стиль, і багато недомовок-нестикувань залишають простір для вдосконалення (і зрештою понизили мою оцінку); скільки ідеєю, заради якої вона, скоріше за все, й була написана. Якщо розглядати лише ідею, то повість вийшла напрочуд актуальна і багатошарова, спонукає мислити і переосмислювати, після неї доводиться зробити паузу і зібратися з думками, перед тим як продовжити читання з наступного твору. І я згоден з більшістю відгуків на неї (що теж не так часто буває), тож не повторюватиму, але ж, твір багатошаровий і тут не тільки проблеми освіти, творчості чи вибору професії. Тому, крім уже досить розкритих аспектів, хочу поміркувати на тему устрою суспільства, описаного Азімовим. Цей шар залишається після прочитання не найочевиднішим і дещо на другому плані, але ж якщо подумати - він не менш важливий і актуальний, ніж сама освіта. Адже і в сучасному суспільстві освіта покликана не стільки задовольнити особисті потреби людини і нагородити її професією, скільки підтримується і розвивається державою для своїх потреб (а вони можуть іти і в розріз з особистими інтересами).
І в цьому плані, мені здається, Азімовим змальована чудова Утопія. Усе населення щасливе і саме прагне брати участь у цьому устрої, немає протестів і соціальних заворушень, немає незатребуваних, розв'язано проблему перенаселення, Земля успішно колонізує інші світи, усі люди рівні у своїх можливостях здобути професію, до якої вони найбільше схильні, і начебто навіть через Олімпіади влаштувати своє майбутнє відповідно до своїх можливостей і т.п. Так і герой оповідання не бузить і не вештається підворіттями, а прагне здобути професію і переселитися на планету класу А, тим самим давши батькам можливість пишатися своїм сином. Я спочатку навіть не розумів, звідки і в цьому творі така нелюбов до рідної Землі, що вважається престижним вивчиться і пошвидше покинути її. Але наприкінці розповіді все стає на свої місця: це ж як зручно боротися з перенаселенням - населення саме хоче (але в рамках дозволених йому квот - згадуємо Тревельяна) відселиться на інші планети, тим самим розширюючи вплив материнської імперії. А яка Імперія! Сотні планет, які вважають себе незалежними і конкуруючими, а насправді розмовляють єдиною мовою метрополії і намертво залежні від неї в плані "моделей", чи то пак дипломованих фахівців. Це вже на кшталт "Матриці", коли у всіх перед очима завіса і маси не усвідомлюють світу, в якому вони живуть. Але хтось же стоїть і біля керма, це прямо як у Стругацьких в Населеному острові - "Невідомі батьки", ось на них якраз акцент чомусь не ставиться. А так автором змальований ідеальний тоталітарний лад, коли маси про нього навіть не підозрюють, ба більше, цікавим є образ Новяніна, який не просто не усвідомлює своєї непричетності до Історії (він не ухвалює рішення), він упивається своєю значущістю і своїм титулом "високоповажний". Тут цікава навіть не сама наявність тоталітаризму, тут криється філософське питання: а чи є подібний лад злом, адже він несе масам мир, почуття щастя і процвітання, ну і що, що натомість, по суті і за великим рахунком, відбирає у них свободу вибору?
Ну і наостанок ще декілька нюансів:
- закладаючи в мозок програму професії, безсумнівно, попутно можна закласти і толерантність до ладу, і згоду жити за підготовленою течією, і віру в те, що закладена тобі професія тобі саме найбільше підходить, і віру у відсутність можливості помилки системи тощо. Люди за такого підходу, по суті, ляльки або біороботи.
- а жінки? Навколо всі і так маріонетки, а прекрасній статі Азімов навіть і такого шансу не дав, їхня доля - дипломована домогосподарка і стояти під олімпіадою, сподіваючись закадрити чоловіка, який виборов право відльоту на Нову?
Але й це не все, фінальний акорд: то все ж таки, "Чому змагання називаються Олімпіадою?"
June 5, 2024
My Longest Read (this Book Took Me 21 Years)!
To save you time, this is more about my personal experience than the book itself.
In school, we had a class on international literature that I found very exciting. Through this class, we learned about the world and its cultures, not just the wars we studied in history. We weren't required to read the entire books since many were too long to finish in 1-2 weeks alongside our other coursework. However, those of us who loved literature often managed to read the full books.
One funny memory that comes to mind is about our school librarian. She knew who "the readers" were and would give us books without hesitation. If she thought you didn't look like a reader, she might decline your request.
Back to the book! I started reading the full version and found it challenging. I felt bad for the main character.
Spoiler Alert!
The main character isn't chosen for any profession and is sent to a "House for the Feebleminded." I followed his story for a while but then stopped reading for some reason. Surprisingly, the story stayed with me. I was thinking of it when choosing between law and informatic after school. Years passed, but I couldn't shake the sadness I felt for the main character.
Recently, my friends and I discussed our school literature program, and I shared my thoughts about this book. I couldn't remember the title or the author, but after some research and help from GPT, I found the name. I downloaded the book and quickly read the 60 pages. (I do not know how I hadn't finished this short book back then.) Finally, after 21 years, I felt at peace and happy for the main character (having read it originally in 7th grade when I was 13).
Live in peace with your books!
To save you time, this is more about my personal experience than the book itself.
In school, we had a class on international literature that I found very exciting. Through this class, we learned about the world and its cultures, not just the wars we studied in history. We weren't required to read the entire books since many were too long to finish in 1-2 weeks alongside our other coursework. However, those of us who loved literature often managed to read the full books.
One funny memory that comes to mind is about our school librarian. She knew who "the readers" were and would give us books without hesitation. If she thought you didn't look like a reader, she might decline your request.
Back to the book! I started reading the full version and found it challenging. I felt bad for the main character.
Spoiler Alert!
The main character isn't chosen for any profession and is sent to a "House for the Feebleminded." I followed his story for a while but then stopped reading for some reason. Surprisingly, the story stayed with me. I was thinking of it when choosing between law and informatic after school. Years passed, but I couldn't shake the sadness I felt for the main character.
Recently, my friends and I discussed our school literature program, and I shared my thoughts about this book. I couldn't remember the title or the author, but after some research and help from GPT, I found the name. I downloaded the book and quickly read the 60 pages. (I do not know how I hadn't finished this short book back then.) Finally, after 21 years, I felt at peace and happy for the main character (having read it originally in 7th grade when I was 13).
Live in peace with your books!
Read
September 23, 2024اینکه هنوز آسیموف میتواند این قدر جذاب و هیجانانگیز باشد واقعاً جالب است. ویژگی آسیموف این است که در ویژگیهای علمیتخیلی بستری است برای گفتن داستانی که دوست دارد؛ یعنی برعکس ژول ورن که شاید تاریخ انقضای موارد علمیاش به پایان آمده، در قصههای آسیموف واقعاً با یک قصه طرف هستیم که رگههایی از تخیل و علوم هم دارد. اینجا هم چنین است. داستان چیزی شبیه یک کنکور است. با پیشرفت علم میشود کار هر کسی را تشخیص داد و با توجه به میزان درکی که دارد احتمالاً در آن کار پیشرفت خواهد کرد. جورج تمام عمر این لحظه بوده تا برای کار مورد علاقهاش یعنی برنامهنویسی انتخاب شود، و حتی بتواند از زمین برود و زندگی بهتری داشته باشد. اما خواندن بیشتر لزوماً باعث پیشرفت نیست چون با نوارهای مغزی تمام اطلاعات در چند دقیقه وارد مغز شما میشود، البته این شرط که توان و گنجایش را داشته باشد.
جورج اما انتخاب نمیشود. شاید شبیه اتفاقی که برای ما میافتد وقتی در چیزی شبیه «کنکور» موفق نمیشویم. او به آسایشگاه «کودن»ها میرود تا زندگی را تا آخر عمر سر کند. چه حسی خواهد داشت؟ حالا تلاش میکند تا به همه ثابت کند که اشتباه کردند. این کشاکش و درگیری بسیار جذاب است. خلق این دنیا که در آن پیشرفت و رقابت در هر لحظه تعیینکننده است تلخ و البته جالب است.
بخشهایی از کتاب که شخصیت پیرمردی وارد داستان میشود کمی قصه افت میکند و تلاشی است برای توضیح فلسفی جهان اما با این وجود یکی از بهترین پایانبندیها را دارد و تمام این چرخه به خوبی تمام پایان مییابد.
جورج اما انتخاب نمیشود. شاید شبیه اتفاقی که برای ما میافتد وقتی در چیزی شبیه «کنکور» موفق نمیشویم. او به آسایشگاه «کودن»ها میرود تا زندگی را تا آخر عمر سر کند. چه حسی خواهد داشت؟ حالا تلاش میکند تا به همه ثابت کند که اشتباه کردند. این کشاکش و درگیری بسیار جذاب است. خلق این دنیا که در آن پیشرفت و رقابت در هر لحظه تعیینکننده است تلخ و البته جالب است.
بخشهایی از کتاب که شخصیت پیرمردی وارد داستان میشود کمی قصه افت میکند و تلاشی است برای توضیح فلسفی جهان اما با این وجود یکی از بهترین پایانبندیها را دارد و تمام این چرخه به خوبی تمام پایان مییابد.
Displaying 1 - 30 of 105 reviews