Патетична соната

by Mykola Kulish, Микола Куліш

Патетична соната - п,єса Миколи Куліша, написана у 1929 р., де зображено типову для Кулішевих п’єс опозицію потворної дійсності та високої мрії, при чому мрії завідомо приречені на крах.

Genres: Ukrainian Literature, Plays, Classics, Historical Fiction

62 pages, Unknown Binding

First published January 1, 1929

About the author

Микола Куліш - the most famous Ukrainian playwright of the twentieth century. After his mother’s early death, Kulish spent most of his childhood in orphanages and charity homes. He finished his early education thanks to the financial support of distant acquaintances. He began writing satirical poems and plays as a gymnasium student in Oleshky. After graduating from the gymnasium in Poti (now in Georgia) in 1914, he studied history and philology at Odesa University. Kulish’s university education was interrupted by the outbreak of the First World War. He was conscripted into the Russian Army, took part in military campaigns as an infantry officer in Galicia, Volhynia, and Belarus, and thus came into contact with the Ukrainian national movement. In 1917 Kulish was wounded at the front and discharged. Later that year he served as head of the town council in Oleshky. He participated in the Ukrainian Struggle for Independence (1917–20), organizing a guerrilla regiment to fight the Russian Volunteer Army in Southern Ukraine and distinguishing himself as its commanding officer.

Kulish wrote fourteen plays. Six of them were published during his lifetime. He became famous after the stage success in 1924 of his first play, 97, which is generally considered the beginning of Soviet Ukrainian drama and the first major play written in the USSR as a whole. It was, however, not staged as Kulish had written it, but was censored by first production’s director, Hnat Yura, who changed Kulish’s tragic finale to an ideologically correct, optimistic one. Kulish’s subsequent plays shared similar fates and were heavily censored or banned outright by the Soviet authorities. As a dramatist, Kulish initially devoted his efforts to portraying the postrevolutionary struggle among the peasantry of Southern Ukraine. Besides 97, the plays on that subject included Komuna v stepakh (A Commune in the Steppes, 1925) and, several years later, the final work in his ‘village trilogy’—Proshchai, selo (Farewell, Village, 1933). The Soviet censors forced him not only to revise the latter, but even to rename it Povorot Marka (Marko's Return, 1934), deeming the original title an allusion to the destruction of the traditional Ukrainian village by Soviet collectivization and the Famine-Genocide of 1932–3.

During the second phase of his dramaturgy, Kulish turned to writing comedy and satire. In Otak zahynuv Huska (That’s How Huska Perished, 1925) and Khulii Khuryna (1926), which harked back to Nikolai Gogol’s themes and motifs, he ridiculed the attitudes and prejudices of both prerevolutionary Russian imperial society and of the new Soviet bureaucracy. The culmination of his of demythologization of the Bolshevik revolution was his melodrama Zona (Ergot, 1926), which Kulish later reworked and renamed Zakut (Dead End, 1929). He also wrote a ‘linguistic comedy,’ Myna Mazailo (1929), where, in a manner akin to Molière, he satirized the political and social impact of the Soviet policy of Ukrainization.

During his most productive and creative period as a playwright and close collaborator of Les Kurbas and the Berezil theater, Kulish abandoned the style and tools of traditional, realist dramaturgy. Instead, he experimented with expressionist and avant-garde writing, often combining it with elements of the Ukrainian puppet theater (vertep) and school dramas popular of the seventeenth and eighteenth centuries. His most important trilogy of that period—Narodnii Malakhii (The People's Malakhii, 1927), Patetychna sonata (Sonata pathétique, 1930), and Vichnyi bunt (Eternal Rebellion, 1932)—addresses the stark contradictions between Ukrainian national aspirations and Soviet reality and deals with the inherent conflict between an individual’s aspirations and a society’s principles.

http://www.encyclopediaofukraine.com/...

Reviews

[Volodymyr Okarynskyi · Rating 5 out of 5]

Однозначно шедевр!
Найбільш адекватне зображення непрОстої Української революції 1917-1922 років (а не героїчно-пласкої, як люблять її малювати в уяві зчаста).
Дуже жива, дуже стильна і драматична п'єса про революцію, націоналізм, ідеали, романтику, зраду і розщепленість українського (ще навіть не цілком українського) суспільства.
Назва твору адекватна. Микола Куліш не менш ґеніяльний, ніж Людвіґ ван Бетговен.
П'ять червоних, чорних і блакитно-жовтих зірочок! :)

[Yulia Çimen · Rating 4 out of 5]

Трохи сумбурним виявився для мене цей текст, але цілком мені було цікаво. Це моє перше знайомство з творчістю Куліша (щось навіть зі шкільної програми у нього нічого не пам’ятаю), буду знайомитись далі

[Lena in_ua · Rating 4 out of 5]

Попри трагічність змісту не можу не захоплюватися п'єсами Куліша.

[Tina · Rating 5 out of 5]

Чи ненайскладніша для (мого) сприйняття пʼєса Куліша. В ній через хаос та какофонію Куліш намагається показати хаотичність, суперечливість та невизначеність революційних процесів. Замість традиційної для його творів дуальності (протиставлення двох явищ), тут показується війна всіх проти всіх. Зокрема в пʼєсі протиставляються цілих 4 позиції: російський патріотизм Пероцьких, українська політична амбівалентність Ступая, українська державницька позиція Марини і, звісно, комуністична позиція, що розкривається через цілий сонм персонажів.

Також ключова пара (Ілько та Марина) проходять кожне через свою внутрішню боротьбу і трансформацію, на порядок ускладнюючи малюнок пʼєси.

Пʼєса наскрізь інтертекстуальна і піддається "розгадуванню" тільки через інші тексти Куліша. Наведу лиш кілька ниточок: будинок, як метафора класового суспільства ("Маклена Граса"), дзеркало-роздвоєність (Марина не дарма дивиться в люстро перед ключовим моментом порятунку Андре), місяць як символ ідеалізму, досвітня година як символ революції, що почергово згадується кожною зі сторін, не в останню чергу й тема упослідження жінок, введення персонажа-мрійника vs персонажа-скептика, а також музика як заглавна метафора пʼєси, її музичний акомпанемент.

[Sofiia Kvasniuk · Rating 5 out of 5]

Я не вмію писати рецензіії/відгуки тощо. Просто залишу свої емоції. Я обожнюю цю п'єсу, Куліш був генієм свого часу. "Патетична соната" на даний момент є моєю улюбленою дитиною української літератури.
Вона дуже класно відображає часи Української революції 1917-21 років, мені подобається, що нема гидкої ідеалізації "нашої" сторони, подобається як описуються думки людей, починаєш їх розуміти, попри їхню неправоту. Зрештою, легко нам, живучи на 100 років пізніше судити, хто поступав правильно, а хто ні. Читаючи перший раз я звертала увагу тільки на лінію кохання, але я була мала й дурна. Твір дає багато приводів задуматися, переосмислити погляди. Ця п'єса варта уваги. Прочитаю ще дуже багато разів. Обожнюю!

[Nataliia · Rating 5 out of 5]

Я і не помітила, як за кілька годин проковтнула цю маленьку збірку! Патетичну сонату читала ще в школі і вона надовго мені запам'яталася своєю трагічністю. Представники трьох політичних сил живуть в одному будинку в часи національно-визвольних змагань. На тлі революції, війни, контрреволюції, політичних агітацій летить чайка любови і зазнає зрад та обману. Герої вперті в своїй ідеології більшовизму та білого руху, а от нащадок козаків вагається, хоча його донька свято вірить у свою ідею. Поет Ілько страждає від кохання, та все одне в кінці його зраджує з ідейних вподобань. Герой Андре (Андрія) взагалі вибісив, бачте, зорі українські його! Типовий імперець, який мімікрує коли треба вижити, однак все одно тягне свій триколор поверх синьо-жовтого стягу.
Народний Малахій просто мене покорив - така прекрасна сатира на соціалізм! Чоловік 2 роки ховався від революції, читав програмні книги, поїхав дахом на цьому і почав писати якісь дивні реформи. Він покидає сім'ю, опиняється в психлікарні (привіт каральній медицині), тікає, проповідує далі і дійсно сходить з розуму. Він блаженний і не бачить, що кинув жінку, 3 дочок, одна з яких стала повією і вкоротила згодом собі віку! У нього лише блакитні мрії про майбутнє. Такий відрив від реального життя в соціалістичні мрії!
Ну і Колонії, коротенький нарис про поганих англосаксів та рятівних комуністів. Були б зараз 30ті роки минулого століття зрозуміло було б, чого це додали у збірку, а так лише питання до видавництва та упорядників. Однак це кілька сторінок і вони не вплинули на загальне враження від збірки.

[Valentyna Merzhyievska · Rating 4 out of 5]

Мене якось особливо чіпляють твори, які описують період революції і подальших 1920-тих років. Через те, що тривалий час згадки про цей період були дуже спотворені радянською пропагандою, є якась особлива потреба відчути цей час через сучасників. У всій його складності і непередбачуваності. І те, що в нас вціліли ці твори — велика цінність, бо люди — ні...
Слухати випуск подкасту ПереФарбовани лис про цей твір можна тут: https://youtu.be/peER4duxe8s

[Laris04ka · Rating 1 out of 5]

Як мені сподобалась Маклена, так мені не сподобалась соната. Якщо так хочеться висловити політичну думку - пишіть памфлет! Це було нецікаво читати мені, як українці, а як відреагує на це іноземний читач? Цей твір тільки на домашній ринок, інакше ми нашу літературу ніколи не популяризуємо.

[Alona · Rating 3 out of 5]

Мені не дуже сподобалось. «Мина Мазайло» поки що найсильніша пʼєса.

[Oleksandr · Rating 5 out of 5]

Кохання та революція.
Радянська та російська імперії змагаються за українських націоналістів.
Жінка, що грає на піаніно проти проститутки. Хто з них духовніший?

І смерті, бо це революція. Втім, розстріли здається тільки від білих, бо нерозстріляні червоними ховаються.

[Sant · Rating 2 out of 5]

Якась гидота.
Убити-убити-проститутка-Жоржик.