Ця книжка — тематична збірка історичної прози. Твори розташовано хронологічно — від подій 1395 року по другу половину XIX ст. Оповідається тут про вбивство у Києві князя Скиригайла, про полювання на відьом у Німеччині в XVI ст., про приїзд патріарха Єремі на Україну в кінці цього ж століття, про загадкові, майже містичні події в Мгарському монастирі (повість Початок жаху"), про літописця Самійла Величка, філософа Г. Сковороду та письменника XIX ст. М. Костомарова. Всі вони, кожен по-своєму, б'ються в череві апокаліптичного звіра, світі темному, і всі вони, також кожен по-своєму, йдуть у своє безчасся, надію та любов.
Валерій Олександрович Шевчук — український письменник-шістдесятник, майстер психологічної і готичної прози, автор низки літературознавчих та публіцистичних праць, інтерпретатор українського літературного барокко.
Валерій Шевчук безперечно має багату мову та ніжну образність. Ця збірка історій є сплетінням здавалося б реальних історій легко посипаними магією. Можливо цей елемент є не у кожному сюжеті, проте настрій таки залишається чудодійним. Апокаліптичний звір, що об'єднує усю цю колекцію згадується дуже прямо. Як на мене у цьому немає необхідності адже ще із першої історії зрозуміло хто цей звір такий. Саме це бажання прописати все чітко на папері заставляло мене думати, що це новий письменник або ж, що він пише для зовсім зелених читачів. Попри це цікаво було читати книгу саме зараз коли так багато всього нагадує, так чи інакше, про війну і про апокаліптичного звіра із яким бореться зараз кожен українець.