До нової книжки видатного сучасного українського письменника увійшли чотири широковідомі романи і повісті. Дія цих творів охоплює п’ять століть. Роман «На полі смиренному» змальовує події ХІ–ХІІ ст., «Око прірви» — події ХVI ст., «Мор» — про чуму у Львові в 20-ті роки ХVII ст., «Сповідь» — про події ХVIII ст. Позаяк у сучасній літературній практиці розмежування на романи і повісті не дуже виразне, наше видання для зручності має назву «Чотири романи». У романі-притчі «На полі смиренному» — одному з найважливіших творів письменника — простежено епоху молодого українського християнства в його протиборстві з язичництвом на тлі болісних суперечностей між церковними догмами і реальним життям. «Око прірви» — роман-антиутопія, що був написаний після розпаду СССР. За словами автора, «це алюзія тоталітаризму, який можна було б назвати Домом чорного світу... ним я ніби вимітав із себе сажу того чорного світу, як це буває, коли чистять димарі». Будь-яка спроба служити тим чи іншим ідеологічним системам рано чи пізно зазнає краху, адже людську природу з незмірним Божим началом неможливо втиснути в рамці створених людським розумом світоглядних схем. У романі яскраво змальовано ортодоксальну культуру середньовіччя. Про відносність усього, крім добра і зла, дивовижно пластично, з тонкими переходами від реального до ірреального, розповідає автор у своїй наймоторошнішій і водночас найсвітлішій повісті «Мор». Споконвічне поняття гріха і кари за нього розбудовує дискурсійний сюжет повісті «Сповідь» із наскрізним сковородинівським мотивом про істину — золотого птаха, яку треба шукати, але не ловити. Гапонівський священик і молодий писарчук дошукуються істинної суті гріха. Різновимірними були їхні переступи, та однаково суворою кара: обом довелося побувати в подобі вовкулак...
Валерій Олександрович Шевчук — український письменник-шістдесятник, майстер психологічної і готичної прози, автор низки літературознавчих та публіцистичних праць, інтерпретатор українського літературного барокко.
Люблю Валерія Шевчука не просто за глибину, а за оці заокруглення фраз, які важко зараз відшукати в прозі:
повітря тремтіло неспокійною теплотою *** Істина є. Але вона не в розумі кожного з нас, а в розумі всіх загалом.Вона ніби вітер, що крутить вітряки наших розумів, але її у ярмо не впрягти. Отож істина є. Вона ховається в сумлінні людському, вона ховається в каятті. Той же, хто сумнівається, на стежку правди ступив. Отож іще раз кажу: шукай істини, але не лови. *** навіть мале з'єднання чистого з нечистим — пляма, яку непросто відмити *** може, й справді в житті чудо — не казка, а щось із незвичайного і збувається; мій дух, моє «я», оте щось мале й невагоме, моя надія, мій біль, моє бажання зрозуміти щось у собі й у світі — все те, що складає добре в нашій іпостасі, відірвалося від мене й попливло. *** Думаю про те, що в світі існує не лише біле й чорне, є іще третє, що зветься жалем людським. Є те, що зветься сутінками, які гасять кольори, — ось він, образ розтривоженого сумління. *** Всі від чогось залежні чи від когось, і немає таких, хто б не був проклятий. Я ж допомагаю вам, людям, знайти сутність вашу, яка вона там не є: велика чи мізерна… *** Я далекий від того, щоб повірити, що все тоді стане мені зрозуміло — все у мені і у світі, але я знатиму: відповідь можлива. Цю відповідь я хочу висікти на камені власної душі, щоб її прочитав не тільки я, але й хтось. Для цього мені треба ще здобути сили *** довго чувся той дзвін, наче розбивались об хвилі осені згустки сонячного соку *** Зорі кришилися над головою, обсипаючи світ своїм пилком *** побачив за її спиною ніч, поцвяховану золотими гвіздками ***