Жіночий альманах «Перший вінок», надрукований у Львові 1887 року, став першим збірником, у якому «під стягом літератури» об’єдналися жінки різних соціальних станів, різного віку, з різних частин політично розділеної України. Не всі із 17 авторок «Першого вінка» в майбутньому стали відомими письменницями, як Наталія Кобринська, Леся Українка, Олена Пчілка, Уляна Кравченко, Людмила Старицька чи Дніпрова Чайка. Але те, що жінки вперше спільно виступили на літературному полі, надає цьому альманахові значущої ролі в історії літературного процесу, української преси, жіночого руху.
Під однією обкладинкою альманаху зійшлося 17 письменниць (11 — із Галичини і 6 — із Наддніпрянщини), котрі загалом подали в ньому 49 творів різного жанру (поезія, проза, наукові розвідки). Альманах «Перший вінок», за словами Уляни Кравченко, за своїм змістом став «документом життя української жінки». У вміщених у ньому творах відображалися найактуальніші проблеми жіночого життя — взаємин з чоловіками, жіночої недолі, тілесності, початки нового руху серед жінок, різні жіночі типи і психологічні характери, сучасний економічний та соціальний стан української жінки.
Десь після третього тексту написання слів та інші правописні штуки перестали мене турбувати. А десь після сотої читалося взагалі плавненько з дрібними паузами на ґуґління назв професій чи елементів вбрання, які зараз не такі вже й популярні. Хоч деякі твори Кобринської та Пчілки я читала, але повернення до них стало дуже хорошим досвідом. І можна прослідкувати, що деякі дискусії і аргументи про роль жінки не змінюються століттями.
Так, якщо спершу читати «Тих, що творили…», то там трохи можна нахапатися спойлерів. Але будьмо чесні, в деяких історіях з перших речень ясно, що гепіенду в такому сетингу не буде. Навіть якщо дуже хочеться. Ну і без такого стрункого інтро з поясненнями «хто є хто», яке дає контексти і розуміння епохи, складно повноцінно сприймати тексти 150-літньої давності.
А ще це видання ну дуже естетичне. Ці кольори, ці форзаци, цей тканинний корінець і пухкий папір приємної фактури — ну хіба не краса? А ще людських шрифт людського кегля. Як мало треба для щастя.
Як же добре, що ця книжка є такою, як є, і як чудово, що вона обережно вийшла за межі суто академічної спільноти.
1. Хто такий москаль? Українець, який обирає служіння московському царю, стає його підданим, солдатом, забуває своє коріння, батьків…
2. Чоловіки сильні біля сильних жінок.
3. Сила жінки у свободі та незалежності від чоловіка.
4. Люблять жінку по-справжньому тільки батьки.
5. Не вміємо виховувати чоловіків — лідерів, відповідальних індивідів, інноваторів та винахідників, сильних розумом, за яких не соромно було.
6. Зневажливе ставлення до жінок це наслідок колонізації народів Азії територій України в певні історичні проміжки (вторгнення). Результат: високий рівень як внутрішньої, так і зовнішньої мізогінії.
7. Чоловіки не хочуть брати та нести зобов'язання. Живуть у своє задоволення, яскраві «споживачі».
8. Відсутність сильних персонажів чоловічої статі.
9. Українки живуть набагато коротше життя ніж інші європейки. Не реалізовані. Життя складне, несправедливе.
Кожна сторінка наповнена завзяттям жінок, які в умовах української бездержавності, розділені політичними кордонами двох імперій, серед домашніх клопотів і затертих патріархальних засад, без університетської освіти зуміли згуртуватися довкола літератури й створити неоціненний культурний продукт.
Під однією обкладинкою альманаху об'єднались 11 галичанок і 6 представниць Наддніпрянщини, загалом 17 письменниць соціальним статусом — дворянка, селянка, вчителька, попівна, студентка, робітниця, з метою розпочати зміни життя жінок-українок на краще. Загалом до видання увійшло 49 творів: прозові, поетичні тексти, публіцистичні та етнографічні розвідки.
“Перший вінок” - унікальний спосіб інтелектуального і духовного єднання літературою, культурно-духовний вияв багатолітніх змагань українського жіноцтва за право бути собою, писати власну історію і ставати повноцінними особистостями.
Українська жінка завжди й всюди уміла зрозуміти дух свого часу.
«Перший вінок» - книжка, цінна для мене не так текстами, як своїм значенням: я відчуваю крізь неї зв’язок з жінками, які буквально проклали мені шлях у моїх сферах понад сотню років тому. Бо з жіночим голосом у нашому світі, на жаль, саме так – для нього треба вибороти простір. І от сьогодні у мене цей простір є зокрема тому, що авторки «Першого вінка» у свій час зробили вибір бути активістками, письменницями і феміністками тоді, коли це було геть не те, чим «варто займатися жінці».
Не робіть моєї помилки і читайте «Перший вінок» паралельно з «Ті, що творили «Перший вінок». Бо я прочитала збірку есеїв вже опісля альманаху. І сама збірка не менш цікава й важлива, ніж перевидання «Першого вінка».
Якщо хтось ще скаже мені, що фемінізм – непитомий для України, що це чуже, запозичене – я вручу такій людині ці дві книжки. Вони вщерть розбивають цей міф.
Для мене цей комплект точно в ТОПі прочитаного за рік і я щиро переконана, що жодна феміністична поличка в Україні не може бути повноцінною без нього.
#Першийвінок Ця книга має бути прочитана кожною українкою. Збірку укладала Кобринська і Олена Пчілка. Твори дуже потужні, сильні. Альманах вміщує в себе статті (найсильніші від Кобринської), вірші, навіть юна 16 річна Леся Українка була надрукована тут, є й оповідання. Альманах виданий жінками письменницями для жінок України. https://shron1.chtyvo.org.ua/Almanakh... це оригінал того першого видання . Маю надію модератори пропустять з посиланням. З прозорих творів зачепили мене : Г. Барвінок: Перемогла Н. Кобринська: Пані Шумінська Олена Пчілка : Товаришки ( Метелики на шпильках Ірина Вільде, дуже мені нагадує цю повість, можливо Вільне надихалася товаришками ) червона книга, то є короткі біографічні дописи про жінок які створили цей альманах. Я там тільки кілька статей прочитала
Ще 3 роки назад я читала цю книгу у відсканованому вигляді в інтернет архіві, а зараз його видали, ще й у такому гарному виданні - така розкіш.
З не художнього, найбільше сподобались короткі розвідки Наталії Кобринської про стан жіноцтва, а саме фінансовий, юридичний та соціальний, кінця 19 століття в Європі і Україні (обидвох частинах - під Австрійською та Російською імперіями).
З художнього, захопила повість Олени Пчілки - "Товаришки". Якщо коротко - це про навчання українських панянок в Швейцарії, працю, національну свідомість та бачення життя і партнерства. Читати 130-тилітній твір і наведені роздуми про Європу, рівень освіти, деяку розчарованість і бажання розвивати своє - здається зараз таким релевантним.
це не книга, а віха. важливість її для феміністичного руху величезна, хоча, звісно, до естетичної цінності окремих творів у мене лишилися питання. але було надзвичайно цікаво читати, про що мріяли, чим боліли, куди спрямовували помисли наші товаришки з минувшини.