Досі ім’я Ганни Барвінок з’являлося на сторінках українських видань лише в компанії її надзвичайно відомого чоловіка — Пантелеймона Куліша. Життя і творчість цієї жінки й справді нерозривно пов’язані з ним, але саме Олександру Кулішеву, Білозерську по матері, ми несправедливо забули. Оповідання Ганни Барвінок, вийняті з народних уст, нічим не поступалися творам Марка Вовчка чи Наталі Кобринської, а проте її псевдонім загубився в історії, затерся голоснішими іменами, а сама Олександра Кулішева розчинилася у сяйві чоловіка і його славетного кола друзів. Матеріал для цієї книжки зібраний із клаптиків, рукописів, деякі — розшифровані й видані вперше. Деякі спогади лежали рукописами в архівах понад сто років. Навіть фотографій її майже не лишилося — така велика тінь від славетного Куліша впала на Ганну Барвінок.
Ганна Барвінок (справжнє ім'я Олександра Білозерська) — українська письменниця, фольклористка, мемуаристка та активна зберігачка літературної спадщини Пантелеймона Куліша. Народилася у Борзні, але потім сім'я переїхала на недалекий хутір Мотронівка. Навчалась у приватних пансіонах на Полтавщині. Товаришувала з Тарасом Шевченком. Її чоловіком став Пантелеймон Куліш.
Писати оповідання з народного життя під псевдонімом Ганна Барвінок почала 1847 року, у Варшаві, під час шлюбної подорожі. Її твори публікувалися під псевдонімом «Гуляй вітер» або «Нечуй-Вітер». Перу Ганни налажеть такі твори: «Хатнє лихо», «Жіноче бідування», «Батькова помилка»,«Перемогла», «Молодича боротьба». Особливо колоритні оповідання «Русалка», «Квітка з сльозами, сльози з квітками», «Лихо не без добра», «Восени літо». Використовуючи чернігівські й полтавські говірки, знання сільських звичаїв та фольклору, створила драму «Материнська помста».
У 1887 року у Львові в першому феміністичному альманасі України «Перший вінок», виданому Наталією Кобринською та Оленою Пчілкою, опубліковано два оповідання Ганни Барвінок.
Обожнюю цю серію через спомини авторів, або спомини інших про автора. Олександра з такою любов'ю пише про родину, братів , навіть тих хто вносив розлад у родині, про сестер. Навіть про своїх кріпаків- робітників пише тільки добре. Згадує Шевченка, і як він відгукувався про інших. Заінтригувала згадка про Марко Вовчок, про те яким чином та себе поводила, як в суспільстві думали про неї спочатку і потім, і що думали про її творчість. Зачарувало остання ессе, згадка Л. Старицької-Череяхівської про Олександру. І її слова: "Твори Ганни Барвінок -годос далекої епохи, засушена квітка, що говорить нам про час сонця , тепла і запашної краси. Загальний тон творчості її - гуманізм і глибокока любов і повага до народу, до його моралі, до його світогляду. ..."
"..твори ГБ не однакової літературної вартости: багато єсть між ними і слабих... Чим далі, тим більш пригасає творчість її. В оповіданнях, підписаних 1901 роком, бачимо вже занепад таланту .."
Щодо творів ГБ: Перший твір, "Перемогла", я ще пам'ятаю з книги "Перший вінок". Решту читала вперше. Всі твори такі живі , дуже люблю в цій серії спомини. Ганна Барвінок так щиро пише про родину, як кохання зародилося, як Куліш її руки домагався. Полізла перевірити чи хтось родовід робив , так, робили, знайшла кілька шматків, додала інформацію по братах/ сестрах з відкритих джерел. На жаль, не знайшла запису про народження і одруження. трохи підправила , от вийшло таке дерево. PS. "Странствування по тому світу", український варіант казки, по щучому велінні, і мені він більше гармонійний ніж російський.
набагато цікавіше було читати спогади Ганни Барвінок: тут і Шевченко - старший боярин на її весіллі, і Куліш вчить тургєнєва української, і короткі (неприємні) зустрічі з Марко Вовчок. мені авторка імпонує як жінка, мені її щиро шкода, я не розумію, як попри все вона могла завжди тільки добре писати про Куліша і кохала його навіть після смерті. художня ж проза (вона ще писала і вірші) Барвінок - про українських селян і так, це саме те, що багатьом скоріш не сподобається: все-погано-село-журба-журба. в кінці книги є невеличкий нарис Старицької-Черняхівської про творчість Ганні Барвінок.
Із превеликим задоволенням поринула як їв оповідання, так і в спогади Ганни Барвінок. Оповідання запрошують в побут українців того часу, їх випробування, вони повні багатої української мови, приказок, обертів. Спогади привідкривають завісу особистого життя авторки та її оточення, що є протилежною стороною історії, так само цінною.