У збірникові «Ті, що творили “Перший вінок”» в оригінальній версії науковиць і дослідниць жіночої історії представлено цілісний життєтворчий образ кожної із авторок «Першого вінка» (Наталія Кобринська, Леся Українка, Олена Пчілка, Уляна Кравченко, Людмила Старицька, Ольга Франко, Дніпрова Чайка, Ганна Барвінок, Софія Окуневська, Климентина Попович, Ольга Левицька, Катерина Довбенчук, Анна Павлик, Сидора Навроцька, Михайлина Рошкевич, Олеся Бажанська, Олена Грицай) разом із невідомими фактами біографії. Висвітлено їхній шлях до альманаху, проаналізовано художні тексти, надруковані у «Вінку», та їх рецепцію в критиці. Також показано, як альманах визначив подальшу письменницьку долю усіх цих жінок, дозволивши їм продовжити літературну кар’єру — чи навпаки, ставши в ній фінальною крапкою.
По суті, цей збірник есеїв є першим популярним, відкривавчим, коментованим виданням до репринтної версії «Першого вінка». Він оприявнить його цікаві видавничі залаштунки, сперті на цінні архівні документи. Видання є вельми важливим з огляду на ювілейний рік 140-річчя українського жіночого руху.
Це одна з тих книжок, про які не знаєш, що вони тобі треба, поки не прочитаєш. А прочитавши думаєш, як ти без неї жила.
Тут 17 есеїв про сімнадцятьох українок. Сімнадцятьох авторок першого жіночого альманаху. Жінок різного походження, різного стану і різної долі. Зі щасливими шлюбами і шлюбами страшними. З спокійним життям і з життям буремним. Визнаних авторок і тих, хто так і не стали відомими широкому загалу.
Це надзвичайно строкате товариство, яке доклалося до знакового видання. І добре доклалося, скажу я вам.
Чесно, мені дуже хочеться серіал про те, як готували «Перший вінок». Оповідь має чималий потенціал: які тут пристрасті, дай боже.
Єдине, чого мені трохи забракло — невеличких довідок про авторок есеїв, то було б дуже елегантне доповнення
Сподіваюся, хтось у видавництві намалював схему зв'язків між авторками альманаху. Багато з них ведуть до Франка і Кобринської, але декотрі з авторок також були безпосередньо знайомі між собою. Загалом виглядає, що товариство зібралося невипадкове. Є і родичі, хтось когось рекомендував, а хтось і поготів роками співпрацював. Тільки дивно, що проігнорували Марка Вовчка чи Кобилянську.
Неймовірно багато цікавої інформації, свіжий погляд на імена тих авторок, що були в авангарді жіночого літературного руху. Про деяких з них я чула вперше, ще про кількох знала надзвичайно мало. А ті імена, що були мені знайомі з інших літературних студій і власних читацьких практик, заграли новими барвами, бо говорили ми про них в контексті творення цього феноменального альманаху і феміністичного руху в Україні.
Раджу цю книгу всім, хто хоче дізнатися трохи більше про українське жіноцтво і українську літературу. Її можна читати окремо від "Першого вінка", я робила саме так. Альманах буде наступним етапом. А можна читати по одному ессею і поєднувати його із творами авторки.
Не робіть моєї помилки і читайте «Перший вінок» паралельно з «Ті, що творили «Перший вінок». Бо я прочитала збірку есеїв вже опісля альманаху. І сама збірка не менш цікава й важлива, ніж перевидання «Першого вінка».
Про перипетії, зв’язки, конфлікти навколо видання альманаху можна зняти дуже цікавий серіал, серйозно. І від нього буде не відірватися!
Якщо хтось ще скаже мені, що фемінізм – непитомий для України, що це чуже, запозичене – я вручу такій людині цю книжку. Вона вщерть розбиває цей міф. Бо показує, як для багатьох авторок жіноче питання стало якщо не справою життя, то важливим принципом. Як це відбулося в епоху дуже обмежених можливостей для жінок і як тісно переплелося з національними питаннями.