Ernst Theodor Wilhelm Hoffmann, better known by his pen name E. T. A. Hoffmann (Ernst Theodor Amadeus Hoffmann), was a German Romantic author of fantasy and horror, a jurist, composer, music critic, draftsman and caricaturist. His stories form the basis of Jacques Offenbach's famous opera The Tales of Hoffmann, in which Hoffman appears (heavily fictionalized) as the hero. He is also the author of the novella The Nutcracker and the Mouse King, on which the famous ballet The Nutcracker is based. The ballet Coppélia is based on two other stories that Hoffmann wrote, while Schumann's Kreisleriana is based on Hoffmann's character Johannes Kreisler.
Hoffmann's stories were very influential during the 19th century, and he is one of the major authors of the Romantic movement.
Цей роман я читала для семінару з зарубіжної літератури.
Від книжки віє тим самим відчуттям, що я відчувала, коли вперше в кінотеатрі подивилася "Алісу в Задзеркаллі" або ж коли побачила фільм про Країну Оз.
Здається, до чого тут таке порівняння?
Все це як старий білий потрісканий фарфор, що все ще тримає форму; такий таємний та старий, що вже ніхто не пам'ятає його історію доцільно і що в нього раніше клали: косметику, спеції, недопалки, штукенції для чарів?
Невизначеність чи скоріше розмитість світів, що чарує, охоплювала мене, коли я читала книжку романтика Гофмана.
Наче мала би бути класика фантастишної літератури, з котрої потім виростає фентезі, магішний реалізм і все оце, а воно якось так прямо і божевільно. Але божевільно не до захвату, а просто собі тихе, нікому не заважаюче божевілля. Не пішло.
Кращої оповіді, як потворне всередині може переносити потворність назовні і спотворювати світ, я ще не читала. Рекомендую ознайомитися в якості застереження. Швидко і в красивій формі знімає пелену з очей.
У меня нет ощущения, что я прочитала сказку. Лично мне показались, что она совершенно не детская. Удивительно, почему только числится в детской литературе. Если даже читать с ребенком, то, как по мне, надо потом все обсуждать. В целом не буду ругать эту книгу или хвалить: история не плохая, однако стиль автора мне был не близок. Особенно диалоги показались слишком гротескными. Поэтому я немного разочарована. Но это только моё личное мнение.
з одного боку, в гофмана занадто багато іронії та шпильок, які треба вміти вловлювати, щоб читати його дітям. з іншого, гофман занадто любить усілякі "прегарні кучері" (то можна сприймати і в прямому сенсі, і як метафору до стилістики усіх трьох текстів із цієї книжки), щоб більшості дорослих вдавалося читати його в дозах, більших за гомеопатичні. одне слово, тяжко з цими романтиками.