У добірку «Листи з Криму» увійшли твори з різних прижиттєвих видань і друковані в популярній періодиці 1920–1930-х років. У ранніх творах Тенета-новеліст залучив елементи автобіографізму, виступає то від імені голодного поета («Голод»), то від імені брата, який тужить за померлою сестрою («Місто»), то від імені закоханого юнака («Мусема», «Маріяка»), а то й із гумором розповідає про упадання гурту парубків за однією дівчиною («Листи з Криму»). Це зразки лірико-імпресіоністичної прози з душевними переживаннями та роздумами героя, глибоким психологізмом.
Борис Тенета «Листи з Криму» Збірка новел, оповідань та повість (2025) «Вчора одержав від неї листа. Як чудово! Один маленький шматок паперу приніс так багато» Емоційно, драматично та по-справжньому...
Є книжки, що повертають не лише тексти – вони повертають голоси. Шелест забутих думок, запах моря з листів, які так і не дійшли до адресатів. «Листи з Криму» Бориса Тенети – саме така книжка. Вона не читається – дихає. Шепоче і обпалює. І ніби запитує: а ти справді готовий почути?
Це голос доби, яку намагалися стерти. І водночас – голос людини, яка відмовилася мовчати. У збірці – кримські новели (Маріяка, Мусема, Голод, Листи з Криму), алегорична повість Гармонія і свинушник, тексти 30-х років із добірок Ненависть, Десята секунда, Будні. Але найважливіше – не жанри. А те, що ці твори складають пульс епохи. Надламаний, живий, чесний.
Кримські новели пахнуть морем, осіннім вітром і самотністю. Тут сміх легко перетікає в тугу, а пейзаж – у стан душі. Тут любов – як привид, пам’ять – як пастка, а свобода – як примара. Це лірико-імпресіоністські тексти про миті, які зникають ще до того, як ти встиг їх назвати.
А далі – соцреалізм. Вимушений, складний, напружений. Але навіть у текстах, писаних «на злобу дня», Тенета лишається собою. Ідеологічна обгортка щораз тріскає – і з-під неї пробивається людське. Невлаштоване, сумнівне, справжнє.
Повість «Гармонія і свинушник» – відверта алегорія епохи. Тут гармонія – це не метафора щастя, а крихкий шанс у світі, який тоне в болоті «червоного раю». Тут любов – як біль, мораль – як травма, а життя – як одна ниточка з тисячі, яку ти не встиг обрати.
Усе в прозі Тенети – про людину. Про страх і вразливість, про поразку і опір. Його речення – ніби дотик до аркуша, що пройшов крізь полум’я. І хочеться не читати – мовчки слухати. Бо це не просто література. Це – повернення імені. Це – голос із тіні. І, можливо, з майбутнього, яке знову запитує нас: а що ти зробиш зі своїм болем?