Вибрані твори

by Olha Kobylianska, Ольга Кобилянська, Петро Вишняк (Illustrator)

До цього тому ввійшли вибрані повісті, оповідання й новели О. Кобилянської, що неодноразово друкувалися за життя і після смерті письменниці, перекладені багатьма мовами. Вони становлять кращу частину її розмаїтої художньої спадщини.
Зміст. Повісті: Земля, В неділю рано зілля копала...
Оповідання. Новели: Природа, Жебрачка, У св. Івана, Аристократка, Impromptu phantasie, Час, Банк рустикальний, Мужик, Битва, Рожі, Некультурна, Поети, Valse melancolique. Фрагмент, Покора, На полях, Під голим небом, Там звізди пробивались, За готар, Думи старика, Лист засудженого на смерть вояка до своєї жінки, Юда, Сниться... (Воєнний нарис)

685 pages, Hardcover

Published January 1, 1977

About the author

A pioneering Ukrainian modernist writer; sister of Yuliian Kobyliansky. A self-educated and well-read woman, her first novellen were written in German, beginning in 1880. From 1891 she lived in Chernivtsi. Her travels and acquaintance with Lesia Ukrainka, Nataliia Kobrynska, Osyp Makovei, Ivan Franko, Vasyl Stefanyk, and Mykhailo Kotsiubynsky changed her cultural and political outlook, and she became involved in the Ukrainian women's movement in Bukovyna and began writing in Ukrainian. Many of her works—including the novels Liudyna (A Person, 1891) and Tsarivna (The Princess, 1895)—have as their protagonists cultured, emancipated women oppressed in a philistine, provincial society; semiautobiographical elements and the influence of the writings of George Sand and Friedrich Nietzsche are evident. A neoromantic symbolist, she depicted the struggle between good and evil and the mystical force of nature (eg, the short story ‘Bytva’ [Battle]), predestination, magic, and the irrational in many of her stories of peasant life and in her most famous novels, Zemlia (Land, 1902) and V nediliu rano zillia kopala (On Sunday Morning She Gathered Herbs, 1909). Her works are known for their impressionistic, lyrical descriptions of nature and subtle psychological portrayals.

Kobylianska's works have been published in many editions and selections. The fullest collections were published in 1927–9 (9 vols) and 1962–3 (5 vols). In 1944 a literary memorial museum dedicated to her was opened in Chernivtsi.

Reviews

[Андріан · Rating 4 out of 5]

У Природі авторка вперше в українській літературі зображає кохання на тлі гірських пейзажів. Меланхолійний вальс є прекрасною історією про дружбу трьох таких різних жінок та їхню долю. Земля, яку вивчають у школах як на мене мала би вивчатись в університеті, тому що це дуже складний твір про темряву в людині, що здатна на зло за відсутності світла. В тексті ніде прямо не вказано, що брат вбиває брата за землю, це чисто совіцьке прочитання. Сава вбиває брата не з любові до циганки чи бажання збагатитись. В ньому внаслідок обставин та виховання скипає темрява, цьому фаталізму не сила побороти бо відсутній стержень освіти та свідомості.

[3qv35 · Rating 4 out of 5]

«Impromtu phantasie», «Рожі», «Там звізди пробивались», «Думи старика».
Читала іншу збірка, але не знайшла ії видання в додатку, через що відмічаю цю.
Новели Кобилянської мені імпонують, тому тут без зайвих слів, дуже колоритно і романтично.

[Marta Mokhnatska · Rating 5 out of 5]

Перед тим, як я щось скажу, відзначу про мову. Мова Кобилянської – химерна і старожитня – дивним чином за кілька сторінок стає плинною і рівною, ніби пробуджуючи прапамʼять.

Valse melancolique
Цього разу «Меланхолійний вальс» зазвучав для мене новою, раніше не розпізнаною мелодією. Якщо в університетські часи ця історія видавалась мені ефемерною і (через це, можливо) дуже магнетичною, то зараз життя трьох жінок в спільному просторі з їхніми взаємними прихильностями одної до одної, розмовами, жестами, тактильністю, переживаннями – здаються мені цілком нормальними й геть не табуйованими. Спокійне сприйняття того, що раніше акцентувало мою надмірну увагу на собі, витворило простір для сяяння інших деталей. Наприклад, не можу позбутися зачарування психологізмом цього тексту, зокрема частиною, яка просто ювелірно передає обтяжливий дисонанс між настроями героїнь, дві з яких стоять на порозі щасливих поступів, тоді як третя – зазнає оглушливого падіння:

Нашими вікнами ллялося місячне світло веселими струями, а звідти, з тої одної
половини, била сама понура темінь... Думаючи про се й те, спинявся мій погляд уже наново на ній, на тій вузькій, високій темній половині, а гробова тишина, що панувала там, неначе сунулася на нас... "Коли б їх хто замкнув легко так!" — промайнуло мені в голові [...] Мов одним чуттям ведені, підійшли ми обі близько одна до другої і енергійним,
поспішним рухом заперли... ні, гримнула дівчина дверми і замком.
— Разить мене темнота...

Людина
Попри новаторську тематику повісті для свого часу та літературного процесу, про які вже й так вдосталь сказано, є в «Людині» й складніші та менш проглядні цікаві «місця».
Наприклад, тішить в цьому тексті присутність здорового (хоча й сюжетно вторинного і частково схематичного) чоловічого персонажа – Стефана, який має космополітичні феміністичні погляди й потребує впізнавати їх у своїй коханій. Якщо заходити значно далі, то впадає в око нетипова усвідомлена самоцінність Олени, для якої завдання заволодіти прихильністю чоловіка не є складним і не перетворюється на закоханість у відповідь, походження якої можна не розпізнати навіть в теперішньому світі через низьку самооцінку жінок. Крім цього, Кобилянська окреслює першу в українській літературі жіночу сексуальність, адже, попри відверту зневагу до свого майбутнього нареченого через його обмеженість, в певні моменти Олена явно відчуває парадоксальний фізичний потяг до нього. Боже, який же це примітивний внутрішній конфлікт, який, однак, так часто постає викривленим всілякою затертою романтизацією! Кобилянська ж показує його ще в 1886 році. І це прекрасно.

Царівна
Здавалося б, бачення шлюбу як середовища регресу чи хоча б стагнації для жінки давно застаріло, адже шлюб таким, яким він є зараз у здорових людей, означає партнерство, підтримку одне одного в інтересах і прагненнях, підсвічування сильних сторін, психологічну підтримку, готовність допомогти в потрібну мить. Але актуальність «Царівни» повертається, тільки-но підставити замість шлюбу, скажімо, роботу, яка віддаляє від прагнення «бути сама собі ціллю». Крім того, все-таки Наталчина відмова Орядину – це дуже складний вчинок навіть сьогодні. Він підкреслює, що героїнями Кобилянської є в першу чергу не вірні собі, а вірні своїй свободі жінки.
Надзвичайною особливістю «Царівни» є її динаміка. Трапляється багато закидів, нібито тут відсутній сюжет, а роздуми Наталки нудні та непослідовні. Але річ в тім, що сюжет тут не той, до якого нас призвичаює контент, який ми зараз споживаємо, – сюжет не зовнішній, не подієвий. Сюжет в Кобилянської внутрішній, він відбувається на рівні психологічних змін та переживань персонажки, які багато в чому визначаються впливом тогочасних суспільних очікувань щодо жінки. Це складна форма, яка взагалі не була властива тодішній (і ще століття по тому – будьмо відвертими) українській літературі, де жіноча оптика ніколи не висвітлювалася або була редукованою чи викривленою чоловічими уявленнями. Такий підхід позбавляє Кобилянську внутрішнього колоніалізму і ставить в ряд сучасних їй європейських авторів, яких, до речі, виокремлює в своїх зацікавленнях її персонажка.
І ще про структуру. Закінчення роману спершу відштовхує своєю схематичністю і відчуженням від Наталки через раптову зміну оповідача. Але в цьому можна простежити повагу Кобилянської до своєї персонажки, яка вирішує залишити щастя Наталки їй одній.

Битва
1895 рік. Один з перших в світі літературних творів з екологічною проблематикою, надзвичайно цінний (як і надзвичайно непомічений) в літературознавчому, культурологічному та лінгвопоетичному аспектах екопоетики текст. Він, тепер щодня актуальніший, показує, наскільки давнім в українському контексті є питання шкоди навколишньому середовищу. Проблема втручання в ландшафт Карпат, на перший погляд, зринула лише останніми десятиліттями, але Кобилянська приводить нас до зародка катастрофи, залишаючи цим моторошне отямлення її тяглістю і давністю. Ось так Кобилянська вкладає нам до рук передчуття катастрофи:

...розігрівшийся потік в долині метався брудно нескладними хвилями по камінню вперед, голосно пінячись і пориваючи все з собою, [...] — мчався в зовсім невгамованій, безумній, досі ніколи не виданій розпуці.
[...]
Усе ждало; дерева не кивалися. Найстарші стояли, уоружені в гордість і недоступність, і не вірили, щоб який напад був можливий. [...] Але вони не хотіли кивнутись; не хотіли навіть найлегшим шумом показати своє зчудування! Лише молоді... Коли б лиш молоді не хиталися так легко!

[Anastasiia · Rating 4 out of 5]

Було би ідеально, якби не було так прямолінійно політично. Я розумію біль авторки щодо становища жінки в тогочасному суспільстві (яке навіть через 130 років не кардинально змінилося), але хотілось би про це розуміти з загального контексту твору, а не просто в лоба про це читати в кожному абзаці без кінця. Все таки це художні твори, а не маніфести.
За що моя особлива повага, то це за мову і цікаві звороти та запозичення. Мій топ звісно: «Деякі [гості] грали в карти, деякі в шахи, а інші балакали свобідно при скляночці». Також іритувати (irritate), банда (оркестр), квестія (питання), афронт (зневага), гратулювати (вітати), консумувати (consume), адоратор (прихильник)… дуже гарна мова.

[Ліліт · Rating 5 out of 5]

Першим в збірці нас зустрічає нарис "Impromtu phantasie", який займає буквально шість сторінок, та що не робить його менш цінним; як на мене, це таке перше занурення в твори Кобилянської, так би мовити, "щоб звикнути до води", в ньому є і "жадоба краси" оспівана в "Царівні", і феміністичні тези, що в авторки сплетені тривкою лозою з усіма текстами, з якими я знайома, ідеально цілісно, залишаючи післясмак захоплення і "жаги", ну, і звичайно ж, тема музики, нарис їй присвячений, настільки, наскільки лише можна чомусь присвячуватися: "Коли чую музику - готова вмирати."

Наступний в черзі - "фрагмент" "Valse mélancolique", тут зупинятися довго не хочу, оскільки більшість знайома з цим текстом зі шкільної програми, в свій час, я оспівувала йому дитирамби, та вкотре перечитувати в цей раз не захотілося, хоч і спогади про цей твір неймовірні, моє шанування.

Повість "Людина", вважаю, є досить трагічною і розповідає про те, що инколи дуже важко бути сильною до кінця, для мене це було скоріше, як нагадування, що, коли ти йдеш проти системи, не погоджуючись з нею, навіть закріплюючи це певним життєвоважливим для себе вибором, тиск суспільства після цього не зупиняється, і сказати "ні" виявляється недостатньо, його доводиться казати по кілька разів у день, і по кілька разів у день за це платити, що инколи прогинання здається єдиним можливим вибором і формує враження, наче після прийняття умовних "правил гри" стане легше; хоча я й переконана, що цю "повість з жіночого життя", як вказано, можна прочитати й инакше, й винести для себе инший досвід і сенси; про роль жінки не починатиму навіть писати; це Ольга Кобилянська - жінка тут прагне емансипації, інтеліґентна, інтелектуальна, сповнена сили і розуму, самодостатня, чорт, я повідомлю, коли перестану закохуватися в героїнь Ольги Кобилянської і Лесі Українки.

"Царівна"!! Це досить об'ємний твір, і згадуючи слова, що вже не є у вжитку, хоч і в примітках є дібрані до них відповідники, прочитати за кілька днів у мене його не вийшло, та, повірте, це того варте, повість - фантастична, ми прослідковуємо за послідовним зростанням головної героїні, инколи за зміною її думок і сприйняття, а инколи за їх наперекірною незмінністю, за невпинною роботою над собою, в абсолютно ворожих, несприятливих для цього умовах, і це написано, як на мене, досконало, твір не побудований навколо рожевости "бери і досягай", він сповнений невпевнености, фанатизму, злости, розчарувань у собі чи инших, упертости, пошуку, "жаги до краси", тугою за нею; постійна потреба вигадувати виходи із зрадницьких сутуацій, просто тому, що ти - жінка, і "не представляєш тому жодної вартості", це як инша сторона "Людини", героїня шукає ці виходи, щоб продовжувати боротися за свободу свою і своїх думок далі; мені дуже сподобалося читати цей текст, хоч і деякі міркування героїні для мене далекі, й останній розділ мені не дуже сподобався, та прочитати це було важливо, і приємно насолодитися такою цілісністю й інтелектуальною наповненістю, цінністю питань, які порушуються у повісті, наскрізними є не тільки жіноча свобода і "вигризання" цієї свободи по крихтах й екзестенційне становлення особистости, а також український народ, ЙОГО становлення, привернення уваги української інтеліґенції до власної ідентичности, і це все чудово вміщається у творі, написаному в 1895.

"Некультурна" - для мене було неочікуване відкриття, якщо до цього у авторки ми спостерігали інтеліґентних, розумних, вольових жінок, то в цей раз навпаки, в новелі описана звичайна жінка, що тим не менш є самодостатньою, вона не говорить про жіночу свободу, не читає феміністичних трактатів, просто живе, як їй комфортно, вона відрізняється фізичною силою від инших героїнь Ольги Кобилянської, і це те, чим вона виборює свою свободу, те, чим захищається, хоч і не формулює це так, та й взагалі ніяк не формулює, чоловік, з її слів, хороший уже з того, що не б'є і тому подібне, авторка показує, що фемінізм - не щось для далеких інтелектуалок, це про кожну; також мені заболіла сцена, де хлопець, який уподобав героїню, розірвав на ній сорочку і намагався взяти її, хоча вона буквально. фізично. опиралася. (вона зарядила йому по морді, тож все обійшлось) а він потім сильно сумував, бо виявляється був дуже закоханий в неї, який кринж, але ж як реалістично.

Новела "Битва" мені теж дуже сподобалася, хоч це й абсолютно инший стиль, але таких насичених описів я давно не читала, тема, яка тут порушується: вирубка лісів - теж варта обговорень й уваги, а художня майстерність, з якою її описала пані Ольга, просто невимовна.

Охх, ви дочитали цей довжелезний відгук, мої вітання, вауу, і також рекомендації до прочитання цієї книги.

[Anastasiia Medvedieva · Rating 5 out of 5]

Який неймовірний захват викликали у мене твори Кобилянської, коли прочитала їх у свідомому дорослому віці, а не школяркою.
Авторка розкриває теми жіночої долі, освіти, емансипації, екології, національної ідентичності, але паралельно незмінною наскрізною темою є природа. Природа Кобилянської — це окремий персонаж, якому присвячено багато сторінок та описів. Читати їх потрібно, не поспішаючи і з насолодою, з відчуттям. Твори авторки — не про динамічність розгортання подій, а про повільне, красиве їх проживання, про роздуми над написаним та про рефлексію.

Оцінила я твори Кобилянської, правда, лише у дорослому віці. Але краще пізно, ніж ніколи.

[Mari · Rating 4 out of 5]

прослухала лише «Він і Вона» дуже сподобалися голоси) твір теж класний