What do you think?
Rate this book
Сніжний Ізюм
Історія про втрату, дружбу, книги та пошуки себе, сповнена зимової атмосфери й слобожанського колориту.
Дівчина, яка не любить книжки, рятує їх зі зруйнованих бібліотек деокупованої Харківщини? Так, бо в засніженому Ізюмі може статися і не таке. А ліс, куди не можна ходити, ховає не тільки міни. І що таїться в тому лісі, знає лише мовчазний чоловік, який рятує не книжки — тварин. А, може, знають ще камінні половецькі ідоли на горі. Не ходи на ту гору. Бо можеш побачити те, що не забудеш.
Дівчина, яка не любить книжки, рятує їх зі зруйнованих бібліотек деокупованої Харківщини? Так, бо в засніженому Ізюмі може статися і не таке. А ліс, куди не можна ходити, ховає не тільки міни. І що таїться в тому лісі, знає лише мовчазний чоловік, який рятує не книжки — тварин. А, може, знають ще камінні половецькі ідоли на горі. Не ходи на ту гору. Бо можеш побачити те, що не забудеш.
284 pages, Paperback
Published April 1, 2025
18 people are currently reading
328 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 61 reviews
Read
November 26, 2025Це класичний paranormal romance, тільки дія відбувається не в якихось чикагах чи лондонах, як заведено, а в Ізюмі незабаром після деокупації, і це настільки прекрасна локалізація жанру, що я просто не можу. Коротше, зав'язка сюжету: головна героїня успадковує від друга-волонтера, загиблого від обстрілу, стосик книжок. Сама вона невелика читачка (і взагалі досить екзистенційно загублена після цієї втрати), тож почувши, що в сплюндровану ізюмську бібліотеку потрібні книжки, вирішує відвезти цю підбірочку з рідного Харкова туди - бо книжки мусять жити. Коли попутник в електричці питає її, чи вона їде додому, вона чомусь каже "так" - і як у воду дивилася, бо в темному понівеченому місті завжди потрібні люди, які можуть допомогти, і вона береться допомагати. Їздить на велосипеді навколишніми стихлими селами, вивозить вцілілі книжки з поруйнованих приміщень сільських бібліотек, щоб не пропали, і розвозить колоритним останнім читачам і читачкам по віддалених хуторах книжки - скажімо, еротику для життєрадісної старшої пані)) Обростає знайомими, які на руїнах роблять дім - бібліотекарками, які під час обстрілів проводили для дітей театральні читання в підвалах, журналістками, місцевою хтонню й потойбічною живністю. Вчиться стріляти з лука, вчиться не боятися життя. Знаходить дім і себе.
Ну, а ще це освідчення в любові фентезі й рольовим тусовкам, тому ескапізму, який, як у Толкіна, не дезертирство від реальності, а порятунок з в'язниці обмежень - у цьому випадку дає можливість уявити і врешті створити кращу спільноту і краще майбутнє, ніж можна було очікувати.
Я велика прихильниця імпортозаміщення в усіх можливих жанрах, у нас має бути локальна лінійка всього-всього, але, напевно, в жодному іншому жанрі мене так не тішить імпортозаміщення, як в любовних романах і навколо них, бо це дуже вітально. Як то кажуть, ми маємо любити себе і своїх сильніше, ніж нас ненавидять вороги - тому треба багато книжок про любов до своїх людей і свого простору)) Отже, попри певні штуки, які здаються мені тут трошки надто плакатними, мене ця книжка дуже потішила.
Ну, а ще це освідчення в любові фентезі й рольовим тусовкам, тому ескапізму, який, як у Толкіна, не дезертирство від реальності, а порятунок з в'язниці обмежень - у цьому випадку дає можливість уявити і врешті створити кращу спільноту і краще майбутнє, ніж можна було очікувати.
Я велика прихильниця імпортозаміщення в усіх можливих жанрах, у нас має бути локальна лінійка всього-всього, але, напевно, в жодному іншому жанрі мене так не тішить імпортозаміщення, як в любовних романах і навколо них, бо це дуже вітально. Як то кажуть, ми маємо любити себе і своїх сильніше, ніж нас ненавидять вороги - тому треба багато книжок про любов до своїх людей і свого простору)) Отже, попри певні штуки, які здаються мені тут трошки надто плакатними, мене ця книжка дуже потішила.
May 3, 2025
нарешті слобожанський шедовдедді!
у мене хороші враження від книжки, рада, що її прочитала
у мене хороші враження від книжки, рада, що її прочитала
April 30, 2025
"Нема там такого лісу, доню. І людей таких. Хороші є. Таких - немає."
Я давно не читала книжки від якої мені стало б так легко на серці, не дивлячись на багато тригерних тем.
"Сніжний Ізюм" - це книжка про зцілення та повернення до життя, про втрату та її проживання та про дівчину, яка полюбила природу трохи занадто буквально 😁
Головна героїня Міра - харків'янка, яка втрачає свого єдиного друга у перший рік повномасштабного вторгнення. Він залишає їй у спадок свої книжки, хоч сама дівчина і не любить читати. Тому, коли Міра дізнається, що Ізюмська бібліотека відновлює свої фонди після окупації, вона вирішує пожертвувати книжки Марка туди. Приїхавши до пошрамованого деокупованого міста волею випадку Міра вирішує ненадовго залишитися і звідси починається її шлях до прийняття втрати.
Ви спитаєте, а де тут фентезійний елемент? А я вам не скажу. Взагалі, хочеться якось так написати відгук, що мінімально деталей подати, бо я підходила до цієї книжки взагалі без жодних очікувань і саме тому, думаю, вона мене так і захопила. Бо я сиділа і думала 'а оце мені здається чи там дійсно щось є?', 'а отут справді щось відбувається?' (і це не завжди було про фентезійні моменти)? Тому хочеться, щоб всі мали можливість прожити ці емоції.
Мені дуже сподобалася головна героїня (хоч вона людина не з простим характером), вона відчувалась дуже живою та справжньою. Дуже радісно було спостерігати за її зціленням, але як же резонували також всі її негативні емоції. Це якось дуже терапевтично було разом з Мірою плакати від ненависті, а потім і від любові.
Авторка дуже гарно проводила паралелі між нашим/Міриним реальним життям та фентезійними світами, мені аж самій захотілося почитати декілька з тих книжок, про які йшла мова. А ще я утверджуюся в розумінні, що мені дуже подобається читати про повномасштабну війну в фентезійному сетингу. Як і "Діти вогненного часу", так і "Сніжний Ізюмм" стали для мене дуже терапевтичними. Як влучно зауважує героїня, наш світ і так перевернувся з ніг на голову, тому вписати в цю нову реальність якісь надприродні елементи стало набагато легше. Бо хто тепер скаже, що чогось на світі ну просто не може бути, якщо ми всі вже не раз пережили немислимі раніше речі?
Ще хочу таки сказати, що є в цій історії легенька та ненав'язлива любовна лінія про яку я спочатку хотіла мовчати, щоб не зіпсувати нікому сюрпризу, але дуже хочеться її похвалити. Саме така як я люблю, коли почуття вибудовуються повільно, відбувається притирання характерами, а іскри літають від перехоплених поглядів та випадкових доторків. А ще у них були класні діалоги і жарти від яких мені було смішно. Романтик в мені залишився дуже задоволеним.
Не дивлячись на тригерні теми війни, "Сніжний Ізюм" став для мене неймовірно комфортною книгою. І хоч фентезійний елемент тут доволі мінімальний, також дуже магічною та атмосферною. Я так часто ловила себе на думці, що авторка через Міру описує думки та емоції, які я точно в певний момент мала, що відчула себе дуже зрідненою з головною героїнею.
Це дуже світла книжка і я сподіваюся, що вона знайде свого читача, а сама, тим часом, чекатиму на нові твори пані Аліни, бо пише вона з душею, а це, власне, все що мені зараз треба ❤️
July 29, 2025
Ця книга зцілила мене болем і надією, і саме вона вперше за довгий час змусила мене щось відчувати при читанні. З перших сторінок я знала, що у нас ідеальний метч.
Це історія про дуже багато речей.
Про книжки: головна героїня Міра не любить читати, але вирішує приїхати в Ізюм після його звільнення й допомагає рятувати книжки зі зруйнованих бібліотек.
Про втрату: Марко, найкращий друг Міри, помер після російського обстрілу Херсона, і дівчина намагається усвідомити, як і заради чого жити далі.
Про біль усіх українців і водночас їхню неймовірну силу й надію: розвозячи книжки тим, хто пережив окупацію, Міра дізнається історії звичайних людей, які теж стали героями, борючись проти росіян і не втрачаючи віру.
Про чарівне: десь вже після завʼязки я пригадала, що тут має бути і фентезійний елемент, але чесно, я би залюбки читала, як Міра просто розвозить книжки і дізнається історії інших. Однак тут є також древня магія, морок і сили, які йому протистоять.
Якщо раніше я вагалася, чи зможу зараз прочитати книжку, у якій згадується війна, то після презентації у Рівному я вирішила спробувати, бо читачі казали, що історія попри все залишає почуття надії. І я стовідсотково з цим погоджуюся — навіть якщо місцями було важко розуміти, через що проходять наші люди, навіть якщо на очі неодноразово наверталися сльози, було щось в цьому терапевтичне.
Усвідомлюєш, що попри всі жахи, які відбуваються, у нас також є любов, дружба, свої люди, сила і віра в те, що ми вистоїмо.
Це історія про дуже багато речей.
Про книжки: головна героїня Міра не любить читати, але вирішує приїхати в Ізюм після його звільнення й допомагає рятувати книжки зі зруйнованих бібліотек.
Про втрату: Марко, найкращий друг Міри, помер після російського обстрілу Херсона, і дівчина намагається усвідомити, як і заради чого жити далі.
Про біль усіх українців і водночас їхню неймовірну силу й надію: розвозячи книжки тим, хто пережив окупацію, Міра дізнається історії звичайних людей, які теж стали героями, борючись проти росіян і не втрачаючи віру.
Про чарівне: десь вже після завʼязки я пригадала, що тут має бути і фентезійний елемент, але чесно, я би залюбки читала, як Міра просто розвозить книжки і дізнається історії інших. Однак тут є також древня магія, морок і сили, які йому протистоять.
Якщо раніше я вагалася, чи зможу зараз прочитати книжку, у якій згадується війна, то після презентації у Рівному я вирішила спробувати, бо читачі казали, що історія попри все залишає почуття надії. І я стовідсотково з цим погоджуюся — навіть якщо місцями було важко розуміти, через що проходять наші люди, навіть якщо на очі неодноразово наверталися сльози, було щось в цьому терапевтичне.
Усвідомлюєш, що попри всі жахи, які відбуваються, у нас також є любов, дружба, свої люди, сила і віра в те, що ми вистоїмо.
May 7, 2025
4,5☆
Яка ж хороша книга🤍
Дякую, авторці за неї!
Яка ж хороша книга🤍
Дякую, авторці за неї!
July 4, 2025
Затишне, добре, хороше фентезі про слобожанщину - нарешті!! вимагаю більше шадовдедді, як його назвали тут в відгуках
December 11, 2025
3.5 stars
Міра з Харкова. Вона втратила на війні свого друга Марка. Отримавши від нього чимало книг у спадок, вирішує подарувати їх Ізюміській бібліотеці, яка дуже постаждала під час окупації. Дорогою до міста на запитання незнайомця в електричці, чи їде вона додому, вона чомусь відповість ствердно. І вона не помилиться.
Ця книжка не один раз змусила мене змінити мою думку про неї. Я чекала фентезі, але превалював реалізм, та ще й доволі тригерний, постокупаційний. А потім я нарешті дочекалася фентезі і воно виявилося для мене тут дещо необов’язковим.
Нащо я це читаю зараз? Про нас зразка 2023-го, тобто актуальне і неактуальне водночас, ще й місцями тригерне читання. Та іноді саме маленькі та великі подвиги наших людей додають сил розпочинати новий день.
п.с. Ця обкладинка просто не відпускала мене своїм крутим поєднанням кольорів. Дуже гарна!
п.п.с. А серія книг про Анжеліку виходила українською?
Міра з Харкова. Вона втратила на війні свого друга Марка. Отримавши від нього чимало книг у спадок, вирішує подарувати їх Ізюміській бібліотеці, яка дуже постаждала під час окупації. Дорогою до міста на запитання незнайомця в електричці, чи їде вона додому, вона чомусь відповість ствердно. І вона не помилиться.
Ця книжка не один раз змусила мене змінити мою думку про неї. Я чекала фентезі, але превалював реалізм, та ще й доволі тригерний, постокупаційний. А потім я нарешті дочекалася фентезі і воно виявилося для мене тут дещо необов’язковим.
Нащо я це читаю зараз? Про нас зразка 2023-го, тобто актуальне і неактуальне водночас, ще й місцями тригерне читання. Та іноді саме маленькі та великі подвиги наших людей додають сил розпочинати новий день.
п.с. Ця обкладинка просто не відпускала мене своїм крутим поєднанням кольорів. Дуже гарна!
п.п.с. А серія книг про Анжеліку виходила українською?
August 14, 2025
З плюсів можна відзначити єдине - текст динамічний і на цьому все. Героїня у свої 28 поведінкою нагадує скоріше підлітку 16 років, у якої проблеми з алкоголем. Манера її спілкування моментами вганяє в лютий крінж, давненько не попадав на героїню, в якій сконцентровано стільки дурнуватого пафосу. Та й до мотивації її вчинків є питання.
Дуже засмутив момент, коли Міра бабусі привезла російськомовних книг про Анжеліку. Ну камон, весь час наголошувати на тому, що вона рятує від знищення книги українською, а тут таке. Фантастична частина також суттєво храмає. Особливо фінальне зіткнення зі злом, яке мало б бути скоріше як сходинка для становлення героїні, а не як катарсис. У мене склалось враження, наче авторка не знала що далі робити та обірвала книгу на половині.
Історія амбітна, але потребує суттєвого допрацювання.
Дуже засмутив момент, коли Міра бабусі привезла російськомовних книг про Анжеліку. Ну камон, весь час наголошувати на тому, що вона рятує від знищення книги українською, а тут таке. Фантастична частина також суттєво храмає. Особливо фінальне зіткнення зі злом, яке мало б бути скоріше як сходинка для становлення героїні, а не як катарсис. У мене склалось враження, наче авторка не знала що далі робити та обірвала книгу на половині.
Історія амбітна, але потребує суттєвого допрацювання.
April 30, 2025
ніколи не думала, що зможу назвати книжку про війну затишною. але авторці це вдалось.
одразу попереджу, хоч книга і затишна, але тут тригерні теми: втрата близьких, життя під окупацією, життя після деокупації, життя під обстрілами. але! якщо ви не наважувались весь цей час читати про війну, то варто почати саме з цієї книги. я така сама була, але просто повірте!
ідемо далі. як ви вже зрозуміли з назви — тут буде про Ізюм. зранений, тільки після деокупації, але натхнений на життя. головна героїня з Харкова, але вирішує відвезти книжок до місцевої бібліотеки, бо вони просили щось українською.
сама дівчина не любить читати, але раптово вирішує поволонтерити. вона їздить селами навколо Ізюму та забирає зі зруйнованих бібліотек книги українською мовою. рятує їх. а також завозить щось почитати тим, хто ніяк не може дібратись до Ізюму самотужки.
чим чіпляє книга? тим, що авторка сама з Харкова. і всі ці жарти про війну не виглядають недолугими чи недоречними. є відчуття, що саме з такою іронією до цього ставляться люди, які постійно під обстрілами. також авторка сама журналістка та чула історії людей, які пережили деокупацію. з їхнього дозволу вона анонімно їх вписала в книгу. повірте, коли ви їх побачите — ви впізнаєте. є враження, що ця книга мала бути написана харківʼянкою — і ніким іншим. це були надзвичайно живі та правдоподібні діалоги.
не знаю чи ґудрідс банить, але на всякий зацензурую. ру**фобія. боже, як чудово читати книжку з таким рівнем ненависті!! усі правильні акценти розставлено. немає натужного та штучного «ура-патріотизму». а дуже щирі почуття, які ми всі переживаємо. тости, які всі ми неодноразово виголошували.
також цікаві материнсько-доньські стосунки. рідко зустрічала саме такі стосунки в книжках, тож було дуже цікаво.
ну і нарешті про фантастичну частину. вона тут є. воно класне. але найважливіше в цій книжці інше. хоча було дуже приємно зустріти щось з фантастичного світу, бо дуже вже я люблю читати про когось нереального :)
загалом, читайте книгу. це затишно-містична історія про те, як пережити втрату, знайти себе, не втрачати надію, шукати світло та не боятись робити крок назустріч щастю. і назустріч дружбі. і назустріч любові. і коханню. про те, що можливо знайти заради чого варто жити. треба просто спробувати, а шлях відкриється.
це абсолютне 5/5 і найкраща книга за місяць.
одразу попереджу, хоч книга і затишна, але тут тригерні теми: втрата близьких, життя під окупацією, життя після деокупації, життя під обстрілами. але! якщо ви не наважувались весь цей час читати про війну, то варто почати саме з цієї книги. я така сама була, але просто повірте!
ідемо далі. як ви вже зрозуміли з назви — тут буде про Ізюм. зранений, тільки після деокупації, але натхнений на життя. головна героїня з Харкова, але вирішує відвезти книжок до місцевої бібліотеки, бо вони просили щось українською.
сама дівчина не любить читати, але раптово вирішує поволонтерити. вона їздить селами навколо Ізюму та забирає зі зруйнованих бібліотек книги українською мовою. рятує їх. а також завозить щось почитати тим, хто ніяк не може дібратись до Ізюму самотужки.
чим чіпляє книга? тим, що авторка сама з Харкова. і всі ці жарти про війну не виглядають недолугими чи недоречними. є відчуття, що саме з такою іронією до цього ставляться люди, які постійно під обстрілами. також авторка сама журналістка та чула історії людей, які пережили деокупацію. з їхнього дозволу вона анонімно їх вписала в книгу. повірте, коли ви їх побачите — ви впізнаєте. є враження, що ця книга мала бути написана харківʼянкою — і ніким іншим. це були надзвичайно живі та правдоподібні діалоги.
не знаю чи ґудрідс банить, але на всякий зацензурую. ру**фобія. боже, як чудово читати книжку з таким рівнем ненависті!! усі правильні акценти розставлено. немає натужного та штучного «ура-патріотизму». а дуже щирі почуття, які ми всі переживаємо. тости, які всі ми неодноразово виголошували.
також цікаві материнсько-доньські стосунки. рідко зустрічала саме такі стосунки в книжках, тож було дуже цікаво.
ну і нарешті про фантастичну частину. вона тут є. воно класне. але найважливіше в цій книжці інше. хоча було дуже приємно зустріти щось з фантастичного світу, бо дуже вже я люблю читати про когось нереального :)
загалом, читайте книгу. це затишно-містична історія про те, як пережити втрату, знайти себе, не втрачати надію, шукати світло та не боятись робити крок назустріч щастю. і назустріч дружбі. і назустріч любові. і коханню. про те, що можливо знайти заради чого варто жити. треба просто спробувати, а шлях відкриється.
це абсолютне 5/5 і найкраща книга за місяць.
May 19, 2025
Читаючи, ловила сльози і завмирала з усмішкою ❤️
Настільки тут гарно вплетена мітологія в сюжет. Так мʼяко, ненавʼязливо і органічно, ніби так воно і є, межує з реальністю. На мить забуваєш і сумніваєшся, але відчуття не покидають.
Головна героїня - 28-річна харківʼянка, що переживає втрату близького друга, роботи та задається питаннями, які так тривожать кожного, коли раптово забрали ґрунт з-під ніг і заново вчишся ходити: чому вони, а не я? а як жити далі? за що боротись? чи вистачить мені сил?
І доля немов дає їй відповідь, підкидаючи поїздку в засніжений та зранений, деокупований Ізюм, щоб відвезти книги в бібліотеку. І саме там відкривається його власна історія. Історія сталевої витримки, любові до рідного дому, важливість мати своїх людей, філософія «крізь сльози сміятись» та шалена віра в щасливе «завтра точно буде кращий день для нас».
Особливе місце тут займають книги, які так не любить головна героїня, але які в свою чергу старанно і ненавʼязливо одна за одною потрапляють їй на очі, ваблять та закохують.
Заснована на реальних історіях звичайних (та особливих) людей, які від дорослого до малого, під обстріли та в окупацію, шукали натхнення та віру, гамуючи нерви та втому у читанні фентезі та любовних романів.
Книга має позначку 12+, але хіба ті діти оцінять шедевральні пасхалки до Надприроднього, Жадана, Гарі Поттера та ін.? (хоча я дуже б цього хотіла)
Я так вдячна авторці за цю книгу та раджу до читання всім, хто шукає підтримки та віри в людей 💔
Настільки тут гарно вплетена мітологія в сюжет. Так мʼяко, ненавʼязливо і органічно, ніби так воно і є, межує з реальністю. На мить забуваєш і сумніваєшся, але відчуття не покидають.
Головна героїня - 28-річна харківʼянка, що переживає втрату близького друга, роботи та задається питаннями, які так тривожать кожного, коли раптово забрали ґрунт з-під ніг і заново вчишся ходити: чому вони, а не я? а як жити далі? за що боротись? чи вистачить мені сил?
І доля немов дає їй відповідь, підкидаючи поїздку в засніжений та зранений, деокупований Ізюм, щоб відвезти книги в бібліотеку. І саме там відкривається його власна історія. Історія сталевої витримки, любові до рідного дому, важливість мати своїх людей, філософія «крізь сльози сміятись» та шалена віра в щасливе «завтра точно буде кращий день для нас».
Особливе місце тут займають книги, які так не любить головна героїня, але які в свою чергу старанно і ненавʼязливо одна за одною потрапляють їй на очі, ваблять та закохують.
Заснована на реальних історіях звичайних (та особливих) людей, які від дорослого до малого, під обстріли та в окупацію, шукали натхнення та віру, гамуючи нерви та втому у читанні фентезі та любовних романів.
Книга має позначку 12+, але хіба ті діти оцінять шедевральні пасхалки до Надприроднього, Жадана, Гарі Поттера та ін.? (хоча я дуже б цього хотіла)
Я так вдячна авторці за цю книгу та раджу до читання всім, хто шукає підтримки та віри в людей 💔
May 1, 2025
Це чудова книга, але це не фентезі. Я б її віднесла радше до містики, бо тут таки є дрібка надприродного, але в центрі — наше сьогодення.
Тут є ліс. Він поранений і отруєний після окупації та потребує часу на зцілення.
Тут є люди. Такі ж зранені, але попри все зі світлом всередині.
Тут багато болю пережитого. Окупація, смерть близьких, постійні вибухи поруч.
Попри всі тригери ця книга дивно затишна, ти відчуваєш засніжений ліс та тепло людей. Проживання втрати та віднайдення сенсів. Страх, але також і надію на майбутнє.
Мені здається, що ця історія колись потім допоможе памʼятати.
🐉 Книжкова Драконка
Тут є ліс. Він поранений і отруєний після окупації та потребує часу на зцілення.
Тут є люди. Такі ж зранені, але попри все зі світлом всередині.
Тут багато болю пережитого. Окупація, смерть близьких, постійні вибухи поруч.
Попри всі тригери ця книга дивно затишна, ти відчуваєш засніжений ліс та тепло людей. Проживання втрати та віднайдення сенсів. Страх, але також і надію на майбутнє.
Мені здається, що ця історія колись потім допоможе памʼятати.
🐉 Книжкова Драконка
December 8, 2025
Це виглядає як чернетка рукопису, а не книга. Вибачаюсь, але нуднішого тексту ще варто пошукати.
May 20, 2025
"На вічному півдні,на вічному Джа"💔
...
Думаю варто попередити,що книга підіймає тригерів теми:війна,окупаці,втрата.Для мене такі книги дуже цінні,бо саме завдяки їм,я може виплеснути усі свої емоції.
Перша половина книги присвячена саме цим темам.Мірі 28 років,вона мешкає в Харкові і працювала в книгарні,хоч і не любить читати.Друзів у неї не було,бо єдиний її друг загинув у Херсоні (і ні це не спойлери,бо це ми дізнаємося з першої сторінки).Вона подібна до багатьох -тамувала свій страх у алкоголі та жила одним днем.
Друг залишив їй свої книги .І щож робити з ними тій,що не читає? Вірно-віддати до бібліотеки.Так Міра потрапляє до Ізюмської бібліотеки але поїздка на одних день,стала чимало більшим,тим, що змінило її життя.
У звичайних людям,що попри пережиті жахи та втрати -продовжуть жити далі та боротися.Книги допомогли їм триматися як і тоді,так і зараз.Адже одна книга може зміни усе твоє життя.
З другої половини книги у нас з'явиться фентезі елемент.Олекса-чоловік у котрого посилити Міру,під час перебування в Ізюмі.
Кримезний,мовчазний та таємничий.Він точно має таємницю ну або захований труп своє дружини 🤣Коментарі Міри безцінні і взагалі її сарказм мені до душі.
Незважаючи на весь біль це дуже світла книги.Вона відгукнеться кожному.
А ще,вона про біль втрати,про те,що варто боротися далі,заради тих,кого прийняла холодна землі.
"Дякую, що народився".💔
...
Думаю варто попередити,що книга підіймає тригерів теми:війна,окупаці,втрата.Для мене такі книги дуже цінні,бо саме завдяки їм,я може виплеснути усі свої емоції.
Перша половина книги присвячена саме цим темам.Мірі 28 років,вона мешкає в Харкові і працювала в книгарні,хоч і не любить читати.Друзів у неї не було,бо єдиний її друг загинув у Херсоні (і ні це не спойлери,бо це ми дізнаємося з першої сторінки).Вона подібна до багатьох -тамувала свій страх у алкоголі та жила одним днем.
Друг залишив їй свої книги .І щож робити з ними тій,що не читає? Вірно-віддати до бібліотеки.Так Міра потрапляє до Ізюмської бібліотеки але поїздка на одних день,стала чимало більшим,тим, що змінило її життя.
У звичайних людям,що попри пережиті жахи та втрати -продовжуть жити далі та боротися.Книги допомогли їм триматися як і тоді,так і зараз.Адже одна книга може зміни усе твоє життя.
З другої половини книги у нас з'явиться фентезі елемент.Олекса-чоловік у котрого посилити Міру,під час перебування в Ізюмі.
Кримезний,мовчазний та таємничий.Він точно має таємницю ну або захований труп своє дружини 🤣Коментарі Міри безцінні і взагалі її сарказм мені до душі.
Незважаючи на весь біль це дуже світла книги.Вона відгукнеться кожному.
А ще,вона про біль втрати,про те,що варто боротися далі,заради тих,кого прийняла холодна землі.
"Дякую, що народився".💔
May 22, 2025
Головне, що треба сказати про цю книжку: вона про війну, але примудряється говорити на цю тему не так болюче, як терапевтично. Принаймні, так було в мене. Втім, приступати до читання варто обережно, знаючи, що там буде проживання втрати близької людини, зустрічі з проросійськими громадянами, хай епізодичні, побіжні згадки про окупацію. Воно все описане легко, але якщо у вас саме в цьому місці сидить шип і без кінця ятрить рану, будьте обережні. Воно все одне торкнеться легко, але торкнеться.
Отже, маємо головну герою Мирославу, молоду жінку двадцяти восьми років, яка живе у Харкові. У Міри доволі складні стосунки зі світом. Як на мене, в неї затягнувся підлітковий вік: вона все шукає себе, та ніяк не знайде; все сепарується від матері, та ніяк не відсепарується; а такі матерії, як пошуки національної ідентичности, для неї взагалі ще малоактуальні, це мотиви юнацького віку. При цьому вона хороша дівчина, ініціативна, добра, співчутлива, просто не знайшла себе і своє місце в світі. Звичайна історія для багатьох людей насправді, а надто зараз, коли світ змінюється так стрімко, що ми заледве встигаємо це усвідомлювати. (Якщо хочете знати, як, на мою думку, виглядає «втрачене покоління», то саме так, але не на рівні однієї людини, а саме масово. Бо коли конкретна людина така — це цілком нормально, буває з усіма на певному етапі).
Раптом що, про війну в Міри цілком правильні думки, ви не подумайте. Просто якщо намагатися зрозуміти, що вона за людина, чим живе, розумієш, що вона, ну, живе, бо живеться. Вина в гарній компанії випити. Пішла на технічну спеціальність назло матері, а не тому, що хотіла. Працює в книгарні, хоча не любить книжки і не цікавиться ними. Їздить на рольовки, хоча рольовий рух їй нецікавий, просто близький друг цим живе. І от одного далеко не прекрасного дня вона цього друга втрачає. І розуміє, що ті речі, які були для нього важливі, тепер стали ще важливішими — бо його немає.
Цей дивний друг їй, людині, що не любить книжки, заповів чимало книжок. Вона прийняла, звісно, але почитати їх їй навіть не спало на думку. Так і лежали в неї, аж поки вона не побачила заклик жертвувати книжки постраждалій Ізюмській бібліотеці і не вирішила: о! Я тепер можу їх спекатися і не соромитися того, бо ж на добре діло! Певна, мій друг схвалив би!
Та на неї чекає пастка. Там, в Ізюмі, Міра зненацька знайде справжнє життя. Своє, досі не знайдене життя. Воно грубувато схопить її за карк і потягне нарешті жити. А вона й не опиратиметься.
До того Міра була хорошою дівчиною без мети. А тепер стане хорошою дівчиною з метою. І паралельно відчує на більш глибокому, ніж раніше, рівні, що таке бути частиною свого народу, бути приналежною рідній землі. Ні, це станеться не патосно і без агіток. Дуже між рядків до читача достукуватиметься повідомлення, що жити в Україні і не жити українським можна, але недовго. Що це тимчасовий стан. І дуже незабаром до Міри достукаються не лише зарубіжні автори, а й наші. Можливо, навіть така собі Аліна Дихман. Адже книжка написана дуже добре, немає відчуття спрощености, проте вона цілком годяща для людей, які почали читати українською нещодавно. Ще раз: вона не простенька! Мова анітрохи не примітивна! Просто підійде, зуб даю.
Ця книжка — про:
— книжки і чому вони важливі;
— бібліотеки як щось, що єднає;
— людей і людяність, яка проявляється навіть у складних обставинах — і, власне, у складних обставинах і проявляється;
— те, що таке насправді «виживання під час війни», з чого воно складається, як змінює людей.
Дуже важливим тут є ліс. Зранений, замінований, але все-таки живий, він дарує надію. Усвідомлення того, що буде важко, небезпечно, але впоратися можна. І рецепт дає — ліс і бібліотекарка Світлана Петрівна: щодня іти на роботу і робити те, що в твоїх силах.
Буде тут і любовна лінія, і лінія стосунків Міри з мамою, мама в неї класна, мені дуже сподобалася. Буде і р-ня, дуже хароша! Просто чудово покращена. Загалом книжка мені схожа на молоду травичку, що пробивається на полі бою. Вона сповнена надії на те, що, попри все, нам є куди йти і заради чого жити. І тут є багато епізодичних персонажів, які наче дрібними штрихами показують Україну загалом. Такий спільний портрет. Дуже красивий, хоча й не без... Не без, одним словом.
А ще книжка неймовірно красива. Я довго роздивлялася обкладинку, яка стає тим кращою, чим довше на неї дивишся. Там безліч деталей, і всі справді є в книзі. А на задній палітурці мертвий кцп!!! Є і внутрішні ілюстрації в дуже цікавій манері, вона дуже «книжкова», але в сучасному нашому фентезі таке побачиш нечасто. Мені дуже сподобалося! Сама книжка у м’якій палітурці, зробленій дуже якісно, вона добре розкривається, міцно тримається, після прочитання мій примірник на вигляд як новенький. Шрифт зручний для читання.
Отже, маємо головну герою Мирославу, молоду жінку двадцяти восьми років, яка живе у Харкові. У Міри доволі складні стосунки зі світом. Як на мене, в неї затягнувся підлітковий вік: вона все шукає себе, та ніяк не знайде; все сепарується від матері, та ніяк не відсепарується; а такі матерії, як пошуки національної ідентичности, для неї взагалі ще малоактуальні, це мотиви юнацького віку. При цьому вона хороша дівчина, ініціативна, добра, співчутлива, просто не знайшла себе і своє місце в світі. Звичайна історія для багатьох людей насправді, а надто зараз, коли світ змінюється так стрімко, що ми заледве встигаємо це усвідомлювати. (Якщо хочете знати, як, на мою думку, виглядає «втрачене покоління», то саме так, але не на рівні однієї людини, а саме масово. Бо коли конкретна людина така — це цілком нормально, буває з усіма на певному етапі).
Раптом що, про війну в Міри цілком правильні думки, ви не подумайте. Просто якщо намагатися зрозуміти, що вона за людина, чим живе, розумієш, що вона, ну, живе, бо живеться. Вина в гарній компанії випити. Пішла на технічну спеціальність назло матері, а не тому, що хотіла. Працює в книгарні, хоча не любить книжки і не цікавиться ними. Їздить на рольовки, хоча рольовий рух їй нецікавий, просто близький друг цим живе. І от одного далеко не прекрасного дня вона цього друга втрачає. І розуміє, що ті речі, які були для нього важливі, тепер стали ще важливішими — бо його немає.
Цей дивний друг їй, людині, що не любить книжки, заповів чимало книжок. Вона прийняла, звісно, але почитати їх їй навіть не спало на думку. Так і лежали в неї, аж поки вона не побачила заклик жертвувати книжки постраждалій Ізюмській бібліотеці і не вирішила: о! Я тепер можу їх спекатися і не соромитися того, бо ж на добре діло! Певна, мій друг схвалив би!
Та на неї чекає пастка. Там, в Ізюмі, Міра зненацька знайде справжнє життя. Своє, досі не знайдене життя. Воно грубувато схопить її за карк і потягне нарешті жити. А вона й не опиратиметься.
До того Міра була хорошою дівчиною без мети. А тепер стане хорошою дівчиною з метою. І паралельно відчує на більш глибокому, ніж раніше, рівні, що таке бути частиною свого народу, бути приналежною рідній землі. Ні, це станеться не патосно і без агіток. Дуже між рядків до читача достукуватиметься повідомлення, що жити в Україні і не жити українським можна, але недовго. Що це тимчасовий стан. І дуже незабаром до Міри достукаються не лише зарубіжні автори, а й наші. Можливо, навіть така собі Аліна Дихман. Адже книжка написана дуже добре, немає відчуття спрощености, проте вона цілком годяща для людей, які почали читати українською нещодавно. Ще раз: вона не простенька! Мова анітрохи не примітивна! Просто підійде, зуб даю.
Ця книжка — про:
— книжки і чому вони важливі;
— бібліотеки як щось, що єднає;
— людей і людяність, яка проявляється навіть у складних обставинах — і, власне, у складних обставинах і проявляється;
— те, що таке насправді «виживання під час війни», з чого воно складається, як змінює людей.
Дуже важливим тут є ліс. Зранений, замінований, але все-таки живий, він дарує надію. Усвідомлення того, що буде важко, небезпечно, але впоратися можна. І рецепт дає — ліс і бібліотекарка Світлана Петрівна: щодня іти на роботу і робити те, що в твоїх силах.
Буде тут і любовна лінія, і лінія стосунків Міри з мамою, мама в неї класна, мені дуже сподобалася. Буде і р-ня, дуже хароша! Просто чудово покращена. Загалом книжка мені схожа на молоду травичку, що пробивається на полі бою. Вона сповнена надії на те, що, попри все, нам є куди йти і заради чого жити. І тут є багато епізодичних персонажів, які наче дрібними штрихами показують Україну загалом. Такий спільний портрет. Дуже красивий, хоча й не без... Не без, одним словом.
А ще книжка неймовірно красива. Я довго роздивлялася обкладинку, яка стає тим кращою, чим довше на неї дивишся. Там безліч деталей, і всі справді є в книзі. А на задній палітурці мертвий кцп!!! Є і внутрішні ілюстрації в дуже цікавій манері, вона дуже «книжкова», але в сучасному нашому фентезі таке побачиш нечасто. Мені дуже сподобалося! Сама книжка у м’якій палітурці, зробленій дуже якісно, вона добре розкривається, міцно тримається, після прочитання мій примірник на вигляд як новенький. Шрифт зручний для читання.
November 12, 2025
Це справді хороша історія, яка підштовхує до рефлексій про свій стан посеред війни. Події відбуваються у цікавій локації, бо Ізюмом та його околицями в книжках я ще не подорожувала. Також тут є оригінальні містичні елементи на кшталт половецьких баб і моторошна сцена з коренями. Особливо запала в душу фінальна сцена на острові Джа, хотілося би такого побільше. Все це створило в моїй голові потрібний вайб, але, на жаль, він часто розсіювався. Ось список того, що не дало особисто мені зануритися в книжку з головою:
- Міра. Її шкідливі звички й постійна концентрація на вазі якось відволікали. Я розуміла внутрішній конфлікт і навіть розгледіла де почалися зміни персонажа, але бути з нею стільки часу втомлювало. Оці діалоги в голові, відносини з Олексою, мамою та іншими ніяк не могли вивести її на інший рівень для мене. Я була байдужа до Міри аж до фінальної сцени на острові Джа. Отам, нарешті, вона здалася мені справжньою. Гадаю, бракнуло саме глибоких сцен із минулого чи якогось активнішого теперішнього;
- активне теперішнє стосується саме її поїздок, а точніше їхнього чорно-білого аспекту. Волонтерство - це прекрасно, але всі, кого вона зустрічала по селах здалися такими карикатурними людьми. Любителька Анжеліки навіть тримала на собі мій інтерес у середині книги, але загалом оце розуміння, що якщо дідо хороший, то він лишиться таким до кінця розслабили мене як читача, бо я не чекала ні від кого підступу;
- міфологія стала болючою темою. Відверто скажу, що без неї було би ліпше. Якби все містичне здалося героїні її галюцинаціями чи взагалі не контактувало з неї, то збереглася би хоч якась атмосфера. На ділі в голову лізли хіба мемчики з Сутінок і Гаррі Поттера, відсилок до яких авторка й сама не приховувала. Найгірше, що введене нове не було нормально поясненим, а старе просто клішоване. Також усю книжку турбував Останній похід. Це наче й про Толкіна, але чому лише він як відсилка був переінакшений? А якщо не він, то до чого та єгипетська ельфійська;
- сама структура. Зав’язка була дуже обіцяючою, адже і завдання героїні дали цікаве, і локація хороша, але після найдивнішої для мене сцени з пошкодженням пам’ятки мистецтва все різко просіло. Середину я читала тільки надіями на фінал, бо крім дивних розмов і переміщень з точки А до Б і кілька разів назад нічого не відбувалося. На фінал нам наготували сцену боротьби з дрібкою зла, яка ідеально би пасувала мультикам, і остаточні рішення Міри як далі на світі жити. Гарно, але після терплячки середини на фінал хотілося якихось масштабніших змін за її обіцянки те прочитати, а з тими подружитися. Знаючи її, мені чомусь уже шкода тих дітей у школі;
- зображення зла. Я реально чекала навали бурятів і оригінальніших фраз за звичні нам матюки під час повітряної тривоги. Війна постійно була в тексті мазками, але боротьба зі слугами зла лишилася на рівні фентезі й тим ще більше знизила віковий рейтинг книжки;
- той самий рейтинг. Якщо відкинути любов Міри до чарки й сигарет, то цю історію спокійно може читати дитина. Я не знаю якого рівня серйозності планувала авторка, але прямолінійність подій, відсутність сірої моралі та аморфність зла не дозволили мені, як дорослому читачу, пережити катарсис від озвучених у книзі думок. Бо вони звичайні, доступні, прості. Може таким і був задум, тоді без питань.
Як для першої книжки чудовий початок. Також дякую усім залученим до дизайну обкладинки, вона реально продає книжку. Впевнена, що в наступних роботах авторка поглибить свої дослідження і в психології, і в міфології. Нам ще стільки всього потрібно написати та прочитати, переболіти та перестраждати. Бажаю успіхів та обіцяю слідкувати за творчістю.
- Міра. Її шкідливі звички й постійна концентрація на вазі якось відволікали. Я розуміла внутрішній конфлікт і навіть розгледіла де почалися зміни персонажа, але бути з нею стільки часу втомлювало. Оці діалоги в голові, відносини з Олексою, мамою та іншими ніяк не могли вивести її на інший рівень для мене. Я була байдужа до Міри аж до фінальної сцени на острові Джа. Отам, нарешті, вона здалася мені справжньою. Гадаю, бракнуло саме глибоких сцен із минулого чи якогось активнішого теперішнього;
- активне теперішнє стосується саме її поїздок, а точніше їхнього чорно-білого аспекту. Волонтерство - це прекрасно, але всі, кого вона зустрічала по селах здалися такими карикатурними людьми. Любителька Анжеліки навіть тримала на собі мій інтерес у середині книги, але загалом оце розуміння, що якщо дідо хороший, то він лишиться таким до кінця розслабили мене як читача, бо я не чекала ні від кого підступу;
- міфологія стала болючою темою. Відверто скажу, що без неї було би ліпше. Якби все містичне здалося героїні її галюцинаціями чи взагалі не контактувало з неї, то збереглася би хоч якась атмосфера. На ділі в голову лізли хіба мемчики з Сутінок і Гаррі Поттера, відсилок до яких авторка й сама не приховувала. Найгірше, що введене нове не було нормально поясненим, а старе просто клішоване. Також усю книжку турбував Останній похід. Це наче й про Толкіна, але чому лише він як відсилка був переінакшений? А якщо не він, то до чого та єгипетська ельфійська;
- сама структура. Зав’язка була дуже обіцяючою, адже і завдання героїні дали цікаве, і локація хороша, але після найдивнішої для мене сцени з пошкодженням пам’ятки мистецтва все різко просіло. Середину я читала тільки надіями на фінал, бо крім дивних розмов і переміщень з точки А до Б і кілька разів назад нічого не відбувалося. На фінал нам наготували сцену боротьби з дрібкою зла, яка ідеально би пасувала мультикам, і остаточні рішення Міри як далі на світі жити. Гарно, але після терплячки середини на фінал хотілося якихось масштабніших змін за її обіцянки те прочитати, а з тими подружитися. Знаючи її, мені чомусь уже шкода тих дітей у школі;
- зображення зла. Я реально чекала навали бурятів і оригінальніших фраз за звичні нам матюки під час повітряної тривоги. Війна постійно була в тексті мазками, але боротьба зі слугами зла лишилася на рівні фентезі й тим ще більше знизила віковий рейтинг книжки;
- той самий рейтинг. Якщо відкинути любов Міри до чарки й сигарет, то цю історію спокійно може читати дитина. Я не знаю якого рівня серйозності планувала авторка, але прямолінійність подій, відсутність сірої моралі та аморфність зла не дозволили мені, як дорослому читачу, пережити катарсис від озвучених у книзі думок. Бо вони звичайні, доступні, прості. Може таким і був задум, тоді без питань.
Як для першої книжки чудовий початок. Також дякую усім залученим до дизайну обкладинки, вона реально продає книжку. Впевнена, що в наступних роботах авторка поглибить свої дослідження і в психології, і в міфології. Нам ще стільки всього потрібно написати та прочитати, переболіти та перестраждати. Бажаю успіхів та обіцяю слідкувати за творчістю.
December 3, 2025
Перша прочитана книга грудня задрала планку наступним. Це було добре, затишно, жизово і так легко, як не очікуєш від книги про українські реалії 2023го. Але давайте про все за порядком.
🖋У спосіб подачі інформації авторки я закохалась ще пару років тому на Аркуші. Я не прихильниця розлогих описів, я прихильниця двох речень, що намалюють мені живу картинку. Тут це є. Тут всюди це є: два мазки і я бачу цей вид за вікном електрички, будинки, постраждалі від обстрілів, бібліотечну вітрину, розбиту вибуховою хвилею. Звісно, додатково грає, що це реалізм, однак мені все одно чудово заходило.
💃Героїня прикольна. Оця буркотливіть, наїжаченість, апатичність, яку вона намагається розвіями спонтанною активністю на користь бібліотеки — все це дуже зрозуміле і жизове. Нагадує власні будні після того, як найбільша небезпека відступила і треба було зрозуміти, як з усім цим жити далі. Не з усім в Мірі я зарілейтилася, але от саме з цією складовою — дуже.
✨Фентезійна частина вийшла трохи казковою. Була б Міра трохи більш романтичною, мені б це могло попсувати присмак історії, але її саркастичність до всього невідомого — це те, що додавало ре��лістичності на мій смак. Нервові жартики наше все, ага.
❄️Стосовно сюжету, не скажу, що він складний. В центрі — особистісне зростання героїні, побічно — дива навколо і романтична лінія. Остання мені здалася якоюсь стрімкою і ніби спрощеною, але то більш смакове. В іншому все логічно і послідовно, розвивається доволі неспішно і дозволяє по дорозі насолодитися лютневим болотом на дорогах, не залазячи в нього особисто.
🌳Десь у відгуках тут побачила, що книжку охарактеризували як paranormal-romance в українському сеттінгу. Мені здається це значно влучніше визначення, ніж "затишне фентезі", бо хоч і не має в сюжеті особливо різких поворотів, та лише від самого вайбу я три дні погано засинала після цієї книги. Надто багато не найприємніших спогадів підіймає, дуже тактовно підіймає, але все ж.
Загалом, я тепер трохи шкодую, що не купила книжку одразу після виходу і не стежила за презентаціями. Але з іншого боку рада, що прочитала лише зараз, коли була готова до всього, що піднімає ця книжка, і змогла цим насолодитися. Тепер чекатиму наступних книг авторки, бо кредит довіри сформувався майже безмежний.
🖋У спосіб подачі інформації авторки я закохалась ще пару років тому на Аркуші. Я не прихильниця розлогих описів, я прихильниця двох речень, що намалюють мені живу картинку. Тут це є. Тут всюди це є: два мазки і я бачу цей вид за вікном електрички, будинки, постраждалі від обстрілів, бібліотечну вітрину, розбиту вибуховою хвилею. Звісно, додатково грає, що це реалізм, однак мені все одно чудово заходило.
💃Героїня прикольна. Оця буркотливіть, наїжаченість, апатичність, яку вона намагається розвіями спонтанною активністю на користь бібліотеки — все це дуже зрозуміле і жизове. Нагадує власні будні після того, як найбільша небезпека відступила і треба було зрозуміти, як з усім цим жити далі. Не з усім в Мірі я зарілейтилася, але от саме з цією складовою — дуже.
✨Фентезійна частина вийшла трохи казковою. Була б Міра трохи більш романтичною, мені б це могло попсувати присмак історії, але її саркастичність до всього невідомого — це те, що додавало ре��лістичності на мій смак. Нервові жартики наше все, ага.
❄️Стосовно сюжету, не скажу, що він складний. В центрі — особистісне зростання героїні, побічно — дива навколо і романтична лінія. Остання мені здалася якоюсь стрімкою і ніби спрощеною, але то більш смакове. В іншому все логічно і послідовно, розвивається доволі неспішно і дозволяє по дорозі насолодитися лютневим болотом на дорогах, не залазячи в нього особисто.
🌳Десь у відгуках тут побачила, що книжку охарактеризували як paranormal-romance в українському сеттінгу. Мені здається це значно влучніше визначення, ніж "затишне фентезі", бо хоч і не має в сюжеті особливо різких поворотів, та лише від самого вайбу я три дні погано засинала після цієї книги. Надто багато не найприємніших спогадів підіймає, дуже тактовно підіймає, але все ж.
Загалом, я тепер трохи шкодую, що не купила книжку одразу після виходу і не стежила за презентаціями. Але з іншого боку рада, що прочитала лише зараз, коли була готова до всього, що піднімає ця книжка, і змогла цим насолодитися. Тепер чекатиму наступних книг авторки, бо кредит довіри сформувався майже безмежний.
January 6, 2026
4/4.5
Яка чудова, затишна й меланхолійна книга! Ще й дуже круто, що історія розгортається на Слобожанщині.
Перш за все, я б віднесла цю книгу не до фентезі, а радше до магічного реалізму. Тут є певні магічні, містичні елементи, вплетені в оповідь, але загалом більшу частину часу книга читається як звичайна сучасна проза.
Також тут немає динамічних подій. Книга більше фокусується на внутрішньому стані головної героїні після втрати друга, на історіях людей, які пережили окупацію, і, звичайно, на красивих лісах та видах Ізюму.
Моментами я читала все це зі сльозами на очах, бо деякі теми, що тут підняті, доволі болісні.
Були й деякі моменти, які мені не дуже сподобалися у манері написання, або в описі головної героїні, але це не надто перешкоджало мені в читанні.
Загалом після прочитання цієї книги в мене залишилося відчуття тепла, затишку й надії.
Дуже раджу цю історію, коли хочеться сповільнитися й почитати щось затишне, хоча часами з некомфортними, і болючими темами.
Яка чудова, затишна й меланхолійна книга! Ще й дуже круто, що історія розгортається на Слобожанщині.
Перш за все, я б віднесла цю книгу не до фентезі, а радше до магічного реалізму. Тут є певні магічні, містичні елементи, вплетені в оповідь, але загалом більшу частину часу книга читається як звичайна сучасна проза.
Також тут немає динамічних подій. Книга більше фокусується на внутрішньому стані головної героїні після втрати друга, на історіях людей, які пережили окупацію, і, звичайно, на красивих лісах та видах Ізюму.
Моментами я читала все це зі сльозами на очах, бо деякі теми, що тут підняті, доволі болісні.
Були й деякі моменти, які мені не дуже сподобалися у манері написання, або в описі головної героїні, але це не надто перешкоджало мені в читанні.
Загалом після прочитання цієї книги в мене залишилося відчуття тепла, затишку й надії.
Дуже раджу цю історію, коли хочеться сповільнитися й почитати щось затишне, хоча часами з некомфортними, і болючими темами.
July 24, 2025
Давно мене так не захоплювала книга, щоб я сіла і читала прям із насолодою!
На перший погляд звичайний сюжет, в якому у головної героїні помирає найближчий друг і вона шукає де б вона могла бути хоч якось корисною. Певно знайоме нам відчуття на початку повномасштабної. Коли кориш себе що ти тут і робиш недостатньо а хтось в цей час віддав все.
І от ти не знаєш що робити, але починаєш робити бодай щось щоб просто заповнити цю порожнечу, щоб не вити дома на стіни а бути серед людей, щось робити. Так і головна героїня починає просто щось робити і щє заводить її до Ізюма. Я особисто ніколи не була ані в Харкові а ні в Ізюмі але читаючи книгу я встигла закохатися в це місто, в цю місцину в цей ліс (а може в Олексу? 🤭) і я знаю що обов'язково поїду в місце де стоять половецькі баби ...
Але книга не про цеч точніше ні тільки про це. Це присвята тим хто пішов і не повернувся, це історія тих, хто пережив окупацію, хто підіймав і підіймає міста і повертає в них життя, хто не здався, хто продовжував вірити і вселяти віру в інших. Це дуже чудова історія, і я раджу вам її прочитати, навіть якщо ви не любите фентезі, бо там насправді його не багато, це більше я б сказала магічний реалізм з етнічними мотивами 💔❤️🩹❤️
На перший погляд звичайний сюжет, в якому у головної героїні помирає найближчий друг і вона шукає де б вона могла бути хоч якось корисною. Певно знайоме нам відчуття на початку повномасштабної. Коли кориш себе що ти тут і робиш недостатньо а хтось в цей час віддав все.
І от ти не знаєш що робити, але починаєш робити бодай щось щоб просто заповнити цю порожнечу, щоб не вити дома на стіни а бути серед людей, щось робити. Так і головна героїня починає просто щось робити і щє заводить її до Ізюма. Я особисто ніколи не була ані в Харкові а ні в Ізюмі але читаючи книгу я встигла закохатися в це місто, в цю місцину в цей ліс (а може в Олексу? 🤭) і я знаю що обов'язково поїду в місце де стоять половецькі баби ...
Але книга не про цеч точніше ні тільки про це. Це присвята тим хто пішов і не повернувся, це історія тих, хто пережив окупацію, хто підіймав і підіймає міста і повертає в них життя, хто не здався, хто продовжував вірити і вселяти віру в інших. Це дуже чудова історія, і я раджу вам її прочитати, навіть якщо ви не любите фентезі, бо там насправді його не багато, це більше я б сказала магічний реалізм з етнічними мотивами 💔❤️🩹❤️
May 2, 2025
4.5.
Люди над цією книжкою плачуть, а я тишком хихотіла, дійшовши до початку того, що згодом стало любовною лінією. Любовна лінія справді вийшла непогано. хоч і дещо незграбно, до того ж мене порадувало що героїня нормально взаємодіє із жінками і не скочується в "Я не така як інші тупі баби, я з хлопчиками дружу".
Читати цю книжку було справдіі місццями кумедно. Герої всі такі суворі, сучасні та іронічні, аж тут у них пішохідний міст лебединим крилом перекинувся через Сіверський Донець. У цій еклектиці, коли поетичний пафос проривається крізь гру в демонстративний цинізм є щось дуже життєве. Власне, це історія людини, котра звикла дивитися на життя із демонстративним цинізмом і такою собі зверхньою іронією, аж раптом сввіт перевертається і вона стикається з тим, над чим не може іронізувати, а іншими інструментами, більш придатними для опису того, що відчуває, ця людина не володіє. І з неї проривається дуже корявий підручниковий пафос, геть не відточений. Це насправді гарно передає внутрішнє зростання героїні, але мені здається, саме цей елемент у авторки вийшов несвідомо - радше вона сама переживає те саме і це відобразилося на тексті. Тому що цей трошки корявий пафос описує не лишень Мірині роздуми, точно так само звучать голоси ізюмців, котрі розповідають про свій досвід окупації чи роздумують про майбутнє.
Взагалі це книга про зцілення, і як історія зцілення вона дуже непогана, хай місцями і надто прямолінійна, як у той момент коли Міра раптово за одну затяжку відчуває відразу до куріння. Але в цілому вона гарно побудована і має хороший посил, зокрема щодо відпускання мертвих і прощення себе. Це справді історія, що приносить полегкість, попри те, яких тем стосується.
Мені не дуже сподобались постійні відсилки до Толкіна і те як все внутрішнє зростання героїні зав'язали на "Володаря Перснів", я взагалі не люблю його сакралізацію, з якою часто стикаюся в Україні, хоч і чудово розумію чому вона існує, чому вразила здебільшого моє покоління і попереднє, а також чому зі мною цього не сталося. Ну та не варто докоряти за це книжці, бачили очі що купували, прямо з присвяти і бачили.
До фентезійної складової у цій книзі треба ще дочитати, але я не мможу погодитися з відгуками, котрі кажуть, що вона радше містична. Містика не пояснює що відбувається навколо, тоді як "Сніжний Ізюм" дає дуже чіткі пояснення - і про Ліс, і про духів, і про росіян.
Загалом дуже хороша книжка, як на дебют і підняті теми.
Люди над цією книжкою плачуть, а я тишком хихотіла, дійшовши до початку того, що згодом стало любовною лінією. Любовна лінія справді вийшла непогано. хоч і дещо незграбно, до того ж мене порадувало що героїня нормально взаємодіє із жінками і не скочується в "Я не така як інші тупі баби, я з хлопчиками дружу".
Читати цю книжку було справдіі місццями кумедно. Герої всі такі суворі, сучасні та іронічні, аж тут у них пішохідний міст лебединим крилом перекинувся через Сіверський Донець. У цій еклектиці, коли поетичний пафос проривається крізь гру в демонстративний цинізм є щось дуже життєве. Власне, це історія людини, котра звикла дивитися на життя із демонстративним цинізмом і такою собі зверхньою іронією, аж раптом сввіт перевертається і вона стикається з тим, над чим не може іронізувати, а іншими інструментами, більш придатними для опису того, що відчуває, ця людина не володіє. І з неї проривається дуже корявий підручниковий пафос, геть не відточений. Це насправді гарно передає внутрішнє зростання героїні, але мені здається, саме цей елемент у авторки вийшов несвідомо - радше вона сама переживає те саме і це відобразилося на тексті. Тому що цей трошки корявий пафос описує не лишень Мірині роздуми, точно так само звучать голоси ізюмців, котрі розповідають про свій досвід окупації чи роздумують про майбутнє.
Взагалі це книга про зцілення, і як історія зцілення вона дуже непогана, хай місцями і надто прямолінійна, як у той момент коли Міра раптово за одну затяжку відчуває відразу до куріння. Але в цілому вона гарно побудована і має хороший посил, зокрема щодо відпускання мертвих і прощення себе. Це справді історія, що приносить полегкість, попри те, яких тем стосується.
Мені не дуже сподобались постійні відсилки до Толкіна і те як все внутрішнє зростання героїні зав'язали на "Володаря Перснів", я взагалі не люблю його сакралізацію, з якою часто стикаюся в Україні, хоч і чудово розумію чому вона існує, чому вразила здебільшого моє покоління і попереднє, а також чому зі мною цього не сталося. Ну та не варто докоряти за це книжці, бачили очі що купували, прямо з присвяти і бачили.
До фентезійної складової у цій книзі треба ще дочитати, але я не мможу погодитися з відгуками, котрі кажуть, що вона радше містична. Містика не пояснює що відбувається навколо, тоді як "Сніжний Ізюм" дає дуже чіткі пояснення - і про Ліс, і про духів, і про росіян.
Загалом дуже хороша книжка, як на дебют і підняті теми.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Read
May 22, 2025я не ставитиму оцінку. не знаю, як оцінювати книгу, де йдеться про злочини росіян і те, як наші люди справлялися після деокупації.
я не змогла дочитати, мені абсолютно не зайшов стиль написання і фрази типу «щоб не відправити жінку шляхом «русского военного корабля». але це субʼєктивщина.
мені сподобалась задумка, адже фентезі в українському сеттингу — це топ ідея. чекатиму наступних книг авторки
я не змогла дочитати, мені абсолютно не зайшов стиль написання і фрази типу «щоб не відправити жінку шляхом «русского военного корабля». але це субʼєктивщина.
мені сподобалась задумка, адже фентезі в українському сеттингу — це топ ідея. чекатиму наступних книг авторки
June 24, 2025
Загалом позитивні враження переважають над негативними. Мені було цікаво читати, а такого вже давно не було. Ну і класна задумка! Але якось дуже поверхнево і сиро :(((
Ще відчуття, ніби авторка дуже старається писати так, щоб читачі думали «Тааак, жизаа».
І будь ласка, запамʼятайте, що турнікети одноразові!!! 😩😩😩 Не можна спочатку вчитися накладати турнікет, а потім розраховувати на нього ж як на «бойовий».
Ще відчуття, ніби авторка дуже старається писати так, щоб читачі думали «Тааак, жизаа».
І будь ласка, запамʼятайте, що турнікети одноразові!!! 😩😩😩 Не можна спочатку вчитися накладати турнікет, а потім розраховувати на нього ж як на «бойовий».
Read
October 23, 2025Загалом ідея хороша, розказати як живе визволене від окупації місто, додавши до цього фентезійні елементи. Точніше, то я занадто гарно написала про фентезійні елементи, бо все ще не можу зрозуміти, що романтична лінія з духом лісу додає до сюжету. Зате книжка в тренді.
January 20, 2026
4,5⭐️
Чудова історія, яка приносить і тепло і сум у серце. Я побачила себе у головній героїні, теж руда і трохи відлюдькувати😁
Хоч і видумана ця історія, але вона також має історичну цінність. Весь цей біль і злість передані дуже влучно і по живому.
Обкладинка це взагалі окремий вид мистецтва, як і казала авторка на презентації книги, і справді у про��есі читання починаєш розуміти кожну зображену деталь!
Чудова історія, яка приносить і тепло і сум у серце. Я побачила себе у головній героїні, теж руда і трохи відлюдькувати😁
Хоч і видумана ця історія, але вона також має історичну цінність. Весь цей біль і злість передані дуже влучно і по живому.
Обкладинка це взагалі окремий вид мистецтва, як і казала авторка на презентації книги, і справді у про��есі читання починаєш розуміти кожну зображену деталь!
June 26, 2025
Дуже атмосферна книга✨ Шкодую, що прочитала не зимою.
Книга про наші реалії і, що всі важливі. Навіть, ті хто розвозять книги. Тут гарно підходить така фраза: "Стояли двоє під дощем. Один під сильним, а інший під слабким. Проте промокли вони обоє ж".
Класно поєднуються реальність та міфологія. Все це робить вайб синього та філетового кольорів.
Сподобалися персонажі та коли "ельфи" приїхали на свято в бібліотеку. Це було затишно та мило. Соуу к'ют💘
Книга про наші реалії і, що всі важливі. Навіть, ті хто розвозять книги. Тут гарно підходить така фраза: "Стояли двоє під дощем. Один під сильним, а інший під слабким. Проте промокли вони обоє ж".
Класно поєднуються реальність та міфологія. Все це робить вайб синього та філетового кольорів.
Сподобалися персонажі та коли "ельфи" приїхали на свято в бібліотеку. Це було затишно та мило. Соуу к'ют💘
This entire review has been hidden because of spoilers.
June 20, 2025
Дуже надихаюча книжка про наші складні воєнні часи, але в ній забагато роману й замало фентезі. Якщо б її зробити просто міським романом суть би не змінилася, але може історія стала б більш цілісною.
June 8, 2025
як же це було боляче і водночас добре. воєнна буденність, слобожанщина і сексі міфічні створіння, книги і способи прийняття втрати. для мене це 4,5 і бонусні пів бала за те, з якою любов’ю авторка про все це пише
October 6, 2025
Для мене ця книга виявилась найсвітлішою книгою про війну, з тих, що читала останнім часом. І сніжний деокупований Ізюм зігрів людським теплом та незламною вірою в перемогу.
Головна героїня Мирослава після втрати на війні свого єдиного друга вирішує долучитися до волонтерсва. А саме допомогти ізюмський бібліотеці поповнити свої фонди, які було знищено при окупації міста.
Попри описані болючі та тригерні воєнні події, про втрати близьких, про вимушену еміграцію, про окупацію та життя після деокупації, я побачила свіжий молодіжний погляд на війну. Але не слід це сприймати як докір та легковажність, треба розуміти, що в кожному віці, попри біль та втрати, ми по-різному сприймаємо життєві ситуації.
Також ви напевно замітили, що цю книгу позиціонують як фентезі, але, для мене, фентезійні та міфологічні елементи виступають фоном, щоб підкреслити факт того, що вся наша земля, в усіх своїх проявах бореться з окупантами. І важливий вклад кожного в боротьбу із нечістю.
Не буду розкривати сюжетні лінії, просто скажу, що книгу написано досить динамічно в легкій манері, де правильно розставлені акценти по відношенню до окупантів і до колаборантів. І попри частково казковий сюжет історія сприймається реально і по-справжньому. Дякую авторці за любов до Слобожанщини. Я відчула вайб та гумор, притаманний Харківщині і побачила величні ліси Ізюмщини та красу Сіверського Донця. Також цікаво обіграно любовну лінію взаємодії людини із природою.
Тож, це тепла, щемка і дуже душевна історія впевненості в ЗСУ, віри в перемогу, та пам'яті й вшануванні загиблих.
Про книги пишу на тг-каналі Книжковий дивокрай
https://t.me/knyzhkovyi_dyvokrai
Головна героїня Мирослава після втрати на війні свого єдиного друга вирішує долучитися до волонтерсва. А саме допомогти ізюмський бібліотеці поповнити свої фонди, які було знищено при окупації міста.
Попри описані болючі та тригерні воєнні події, про втрати близьких, про вимушену еміграцію, про окупацію та життя після деокупації, я побачила свіжий молодіжний погляд на війну. Але не слід це сприймати як докір та легковажність, треба розуміти, що в кожному віці, попри біль та втрати, ми по-різному сприймаємо життєві ситуації.
Також ви напевно замітили, що цю книгу позиціонують як фентезі, але, для мене, фентезійні та міфологічні елементи виступають фоном, щоб підкреслити факт того, що вся наша земля, в усіх своїх проявах бореться з окупантами. І важливий вклад кожного в боротьбу із нечістю.
Не буду розкривати сюжетні лінії, просто скажу, що книгу написано досить динамічно в легкій манері, де правильно розставлені акценти по відношенню до окупантів і до колаборантів. І попри частково казковий сюжет історія сприймається реально і по-справжньому. Дякую авторці за любов до Слобожанщини. Я відчула вайб та гумор, притаманний Харківщині і побачила величні ліси Ізюмщини та красу Сіверського Донця. Також цікаво обіграно любовну лінію взаємодії людини із природою.
Тож, це тепла, щемка і дуже душевна історія впевненості в ЗСУ, віри в перемогу, та пам'яті й вшануванні загиблих.
Про книги пишу на тг-каналі Книжковий дивокрай
https://t.me/knyzhkovyi_dyvokrai
May 4, 2025
Українське буктоківське YA роментезі. Не моє взагалі.
(Але, звичайно, бачити наші домашні триґґери, деталі, і дискурс на скелеті "вся така складна вимененерозумієтезаразябудувикличнопитиімпортнийалкоголь героїня виросте морально, зустрівши нових людей" на папері приємно).
(Але, звичайно, бачити наші домашні триґґери, деталі, і дискурс на скелеті "вся така складна вимененерозумієтезаразябудувикличнопитиімпортнийалкоголь героїня виросте морально, зустрівши нових людей" на папері приємно).
July 20, 2025
Ізюм та Ізюмщина болять як і багато інших міст та регіонів навіть тим, хто там ніколи не бував. Що вже казати про місцевих мешканців чи тих, хто є частим гостем цих місцин.
Звісно ця рана ще довго не загоїться, але, на мою думку, книжки як ця роблять важливу роботу, показуючи подібні регіони не лише як місця трагедії, яку влаштували росіяни, а і як мальовничі краї з неймовірними людьми, з довгою історією, з майбутнім та навіть своєю магією.
Якщо боїтеся читати книжки з подібною тематикою - придивіться до цієї, вона може вам допомогти.
Головна героїня Мирослава - на початках не найприємніша особа. Відлюдькувата, груба, така, що обере пляшку алкоголю замість великої й теплої компанії. Але навіть в її житті знайшлася людина-промінчик сонця, Марко. Та вже з перших сторінок ми дізнаємося, що він загинув від артобстрілу, волонтерячи у Херсоні.
Тепер Мирославі доведеться справлятися з втратою. Але як відпустити того, кого не можеш забути? Що робити з усіма книжками, які цей хтось заповів тобі у надії, що ти їх нарешті полюбиш?
Саме з такими думками Мира їде в Ізюм, аби передати валізу з книжками в місцеву бібліотеку, яка потребує відновлення після деокупації. За збігом обставин (?) головна героїня підписується на волонтерство. Вона повинна буде рятувати вцілілі книжки з розорених бібліотек навколишніх поселень, а також розвозити замовлені книжки тим, для кого вони стали єдиною розрадою.
На цей період вона поселяється в загадкового місцевого чоловіка, який рятує звірів та незвично близький із тутешнім лісом.
Усе подальше буде спойлерами, але я заздалегідь можу сказати, що у багатьох ця книжка залишиться в топах прочитаного за рік.
Так, тут є війна та її наслідки, з якими людям доводиться жити. Пристосовуючись чи змінюючи. Але попри такі теми, текст відчувається дуже легким, на диво теплим і затишним. Він не ретравматизує, а навіть є дещо терапевтичним. Тут про дружбу втрачену та знайдену, про проживання горя та втрати, про любов, пошук себе, свого дому та своїх людей. Слобожанський колорит також на місці.
Попри те, що магічна складова з'являється лише ближче до середини книжки. Реальне та фентезійне тут сплітаються досить гармонійно й виважено. А почуття гумору головної героїні лише доповнює картину й змушує полюбити як її, так і тих, хто її оточує.
Водночас авторка змогла органічно вписати в книгу розмови Міри з місцевими та їх розповіді про досвід проживання окупації. (Десь читала, що деякі з цих історій цілком реальні, оскільки авторка працювала журналісткою й з дозволу людей вписала їх у текст.)
Також, важливою деталлю для мене є те, що було показано не лише позитивних персонажів, якими оточена головна героїня, а й досить неприємних людей, з якими всім нам час від часу доводиться стикатися. З тими, кого навіть окупація й пережиті жахи ні в чому не переконали. Р*софобія також на рівні, радує око.
Щодо магічної складової, як я вже й казала, вона тут максимально доречна й не здається притягнутою за вуха. В тексті не так багато міфічних чарівних істот, як ви могли б очікувати, але цьому є цілком притомне пояснення.
Також книжка порадує прихильників рольових ігор живої дії та творчості Толкіна, оскільки саме його "Володар Перснів" став прототипом наріжної книги-символу в сюжеті "Сніжного Ізюму".
Ще потішило висвітлення стосунків матері й доньки, їхня трансформація та зростання з плином часу.
❗️❗️❗️Далі абзаци зі спойлером❗️❗️❗️
Єдине, що мене трохи вибило з колії під час читання, це любовна лінія між Мирославою та Олексою. Можна було б дуже легко про неї здогадатися, але я успішно ігнорувала знаки, списуючи усе на його таємничість та незвичну хімію між героями.
Десь на початках в мене була думка, що можна було б звести його з матір'ю Міри, але не так сталося, як гадалося. Момент з першим поцілунком довелося прочитати двічі, аби переконатися, що я все правильно зрозуміла.
Та попри все, не можу сказати, що я проти рішення авторки. Стосунки між героями врешті склалися теплими й приємними, тож я прийняла це.
❗️❗️❗️Кінець спойлеру❗️❗️❗️
Також не можу не згадати про неймовірне оформлення книжки. Всередині вас чекатимуть кілька ілюстрацій, але деякі з них спойлерні, тому зважайте на це перед прочитанням.
Тож, у підсумку, я можу сказати, що це чудова й достойна книжка. Читається легко, при бажанні й можливості можна подужати навіть за вечір чи два. Тут приємна атмосфера й стиль авторки, милі герої. Вони ростуть і розвиваються, з ними хочеться лишитися подовше.
Однозначно раджу до прочитання усім. А сама додаю "Сніжний Ізюм" до списку улюблених книжок.
(Відгуки на сучукрліт в інстаграмі @_daria_barnes)
Звісно ця рана ще довго не загоїться, але, на мою думку, книжки як ця роблять важливу роботу, показуючи подібні регіони не лише як місця трагедії, яку влаштували росіяни, а і як мальовничі краї з неймовірними людьми, з довгою історією, з майбутнім та навіть своєю магією.
Якщо боїтеся читати книжки з подібною тематикою - придивіться до цієї, вона може вам допомогти.
Головна героїня Мирослава - на початках не найприємніша особа. Відлюдькувата, груба, така, що обере пляшку алкоголю замість великої й теплої компанії. Але навіть в її житті знайшлася людина-промінчик сонця, Марко. Та вже з перших сторінок ми дізнаємося, що він загинув від артобстрілу, волонтерячи у Херсоні.
Тепер Мирославі доведеться справлятися з втратою. Але як відпустити того, кого не можеш забути? Що робити з усіма книжками, які цей хтось заповів тобі у надії, що ти їх нарешті полюбиш?
Саме з такими думками Мира їде в Ізюм, аби передати валізу з книжками в місцеву бібліотеку, яка потребує відновлення після деокупації. За збігом обставин (?) головна героїня підписується на волонтерство. Вона повинна буде рятувати вцілілі книжки з розорених бібліотек навколишніх поселень, а також розвозити замовлені книжки тим, для кого вони стали єдиною розрадою.
На цей період вона поселяється в загадкового місцевого чоловіка, який рятує звірів та незвично близький із тутешнім лісом.
Усе подальше буде спойлерами, але я заздалегідь можу сказати, що у багатьох ця книжка залишиться в топах прочитаного за рік.
Так, тут є війна та її наслідки, з якими людям доводиться жити. Пристосовуючись чи змінюючи. Але попри такі теми, текст відчувається дуже легким, на диво теплим і затишним. Він не ретравматизує, а навіть є дещо терапевтичним. Тут про дружбу втрачену та знайдену, про проживання горя та втрати, про любов, пошук себе, свого дому та своїх людей. Слобожанський колорит також на місці.
Попри те, що магічна складова з'являється лише ближче до середини книжки. Реальне та фентезійне тут сплітаються досить гармонійно й виважено. А почуття гумору головної героїні лише доповнює картину й змушує полюбити як її, так і тих, хто її оточує.
Водночас авторка змогла органічно вписати в книгу розмови Міри з місцевими та їх розповіді про досвід проживання окупації. (Десь читала, що деякі з цих історій цілком реальні, оскільки авторка працювала журналісткою й з дозволу людей вписала їх у текст.)
Також, важливою деталлю для мене є те, що було показано не лише позитивних персонажів, якими оточена головна героїня, а й досить неприємних людей, з якими всім нам час від часу доводиться стикатися. З тими, кого навіть окупація й пережиті жахи ні в чому не переконали. Р*софобія також на рівні, радує око.
Щодо магічної складової, як я вже й казала, вона тут максимально доречна й не здається притягнутою за вуха. В тексті не так багато міфічних чарівних істот, як ви могли б очікувати, але цьому є цілком притомне пояснення.
Також книжка порадує прихильників рольових ігор живої дії та творчості Толкіна, оскільки саме його "Володар Перснів" став прототипом наріжної книги-символу в сюжеті "Сніжного Ізюму".
Ще потішило висвітлення стосунків матері й доньки, їхня трансформація та зростання з плином часу.
❗️❗️❗️Далі абзаци зі спойлером❗️❗️❗️
Єдине, що мене трохи вибило з колії під час читання, це любовна лінія між Мирославою та Олексою. Можна було б дуже легко про неї здогадатися, але я успішно ігнорувала знаки, списуючи усе на його таємничість та незвичну хімію між героями.
Десь на початках в мене була думка, що можна було б звести його з матір'ю Міри, але не так сталося, як гадалося. Момент з першим поцілунком довелося прочитати двічі, аби переконатися, що я все правильно зрозуміла.
Та попри все, не можу сказати, що я проти рішення авторки. Стосунки між героями врешті склалися теплими й приємними, тож я прийняла це.
❗️❗️❗️Кінець спойлеру❗️❗️❗️
Також не можу не згадати про неймовірне оформлення книжки. Всередині вас чекатимуть кілька ілюстрацій, але деякі з них спойлерні, тому зважайте на це перед прочитанням.
Тож, у підсумку, я можу сказати, що це чудова й достойна книжка. Читається легко, при бажанні й можливості можна подужати навіть за вечір чи два. Тут приємна атмосфера й стиль авторки, милі герої. Вони ростуть і розвиваються, з ними хочеться лишитися подовше.
Однозначно раджу до прочитання усім. А сама додаю "Сніжний Ізюм" до списку улюблених книжок.
(Відгуки на сучукрліт в інстаграмі @_daria_barnes)
December 28, 2025
Я не знаю, як формулювати цей відгук, бо мені так сподобалось, що в мене в голові одні тільки банальні епітети.
❄️ Мова цього тексту просто надзвичайна. Це ота яскрава легка лаконічність, якої я дуже прагну навчитись. Я спершу виписувала цитати, потім зрозуміла, що їх забагато, і просто поринула в текст. Не пошкодувала.
❄️ Персонажі — абсолютна любов. Олекса — це саме той тип чоловічих персонажів, який от мій улюблений. Я пищала з абсолютно кожної їхньої сцени із Мірою. Міра складна, місцями експресивна, трішки хаотична, але при цьому її так легко розуміти, в неї так просто поринути і відчути. Фактично, вся ця книга — це історія великого прийняття і великого лікування Міри. І те лікування подекуди трохи гіркувате, трохи болісне і неприємне, але яке ж воно потрібне.
❄️ Які ж тут природні, прості і зрозумілі українські реалії. І це навіть не про війну, а просто про побут. Жарти, бібліотеки, їдальня, ліс, поїзд, рольовики — воно все наче родом з мого минулого. Таке просте і зрозуміле, що одразу легко поринаєш в історію. Я ніколи не була ні в Харкові, ні в Ізюмі, але це все одно такі впізнавані і місця, що вони в уяві моментально стають справжніми і рідними.
❄️ Деокупований Ізюм. Дуже багато болю, ран, але водночас тепла, міцності і прийняття. Мені подобається, яким різним тут постає Ізюм і села довкола, якими різними є люди. Нема ні вигаданих надмірно гарних реалій, яких би нам хотілось, але водночас і нема постійної темряви та засудження. Якось так просто — історії, події, факти. Просто є, бо є. Але водночас із цим завжди є тепло і любов своїх.
❄️ Свої. І формування своїх. Прийняття людей, навіть коли не дуже хочеться, навіть коли вони трохи бісять, навіть коли з ними так важко бути і їм так важко відкритись. Ця історія мені дуже про це, і воно так відгукується.
❄️ Ви помітили, що у відгуку на фентезі-книжку я досі не написала нічого, власне, про фентезі? Бо воно тут дуже справжнє і природне. От є воно — і все. І при цьому в мене не виникає безліч питань (а в мене вони завжди є до світоустрою). Бо ж чітко відчувається, що історія тут не про фентезі-світ, історія тут про зміну Міри. І фентезі, і навіть Ізюм, і книги — лише тло, важливі частинки її лікування.
❄️ А попри те ця книга про те, як фентезі витягує нас нагору. І насаджування на канву історії книги, яку Міра читає, — шикарний прийом. Бо це ж про абсолютне однозначне світло і абсолютну однозначну темряву. І не треба тримати меча і летіти верхи на драконі, щоб бути цим світлом. Можна крутити педалі і розвозити книги. І оте постійне Мірине "я роблю дрібниці, є люди, які роблять більше" таке справжнє, таке відчутно своє.
❄️ І я дуже люблю, що попри всю темряву нашої реальності, цей текст закінчується промінцем надії, який трохи зігріває гірку важкість і біль прощання та прийняття.
Це дуже правильна зараз історія, дуже потрібна.
❄️ Мова цього тексту просто надзвичайна. Це ота яскрава легка лаконічність, якої я дуже прагну навчитись. Я спершу виписувала цитати, потім зрозуміла, що їх забагато, і просто поринула в текст. Не пошкодувала.
❄️ Персонажі — абсолютна любов. Олекса — це саме той тип чоловічих персонажів, який от мій улюблений. Я пищала з абсолютно кожної їхньої сцени із Мірою. Міра складна, місцями експресивна, трішки хаотична, але при цьому її так легко розуміти, в неї так просто поринути і відчути. Фактично, вся ця книга — це історія великого прийняття і великого лікування Міри. І те лікування подекуди трохи гіркувате, трохи болісне і неприємне, але яке ж воно потрібне.
❄️ Які ж тут природні, прості і зрозумілі українські реалії. І це навіть не про війну, а просто про побут. Жарти, бібліотеки, їдальня, ліс, поїзд, рольовики — воно все наче родом з мого минулого. Таке просте і зрозуміле, що одразу легко поринаєш в історію. Я ніколи не була ні в Харкові, ні в Ізюмі, але це все одно такі впізнавані і місця, що вони в уяві моментально стають справжніми і рідними.
❄️ Деокупований Ізюм. Дуже багато болю, ран, але водночас тепла, міцності і прийняття. Мені подобається, яким різним тут постає Ізюм і села довкола, якими різними є люди. Нема ні вигаданих надмірно гарних реалій, яких би нам хотілось, але водночас і нема постійної темряви та засудження. Якось так просто — історії, події, факти. Просто є, бо є. Але водночас із цим завжди є тепло і любов своїх.
❄️ Свої. І формування своїх. Прийняття людей, навіть коли не дуже хочеться, навіть коли вони трохи бісять, навіть коли з ними так важко бути і їм так важко відкритись. Ця історія мені дуже про це, і воно так відгукується.
❄️ Ви помітили, що у відгуку на фентезі-книжку я досі не написала нічого, власне, про фентезі? Бо воно тут дуже справжнє і природне. От є воно — і все. І при цьому в мене не виникає безліч питань (а в мене вони завжди є до світоустрою). Бо ж чітко відчувається, що історія тут не про фентезі-світ, історія тут про зміну Міри. І фентезі, і навіть Ізюм, і книги — лише тло, важливі частинки її лікування.
❄️ А попри те ця книга про те, як фентезі витягує нас нагору. І насаджування на канву історії книги, яку Міра читає, — шикарний прийом. Бо це ж про абсолютне однозначне світло і абсолютну однозначну темряву. І не треба тримати меча і летіти верхи на драконі, щоб бути цим світлом. Можна крутити педалі і розвозити книги. І оте постійне Мірине "я роблю дрібниці, є люди, які роблять більше" таке справжнє, таке відчутно своє.
❄️ І я дуже люблю, що попри всю темряву нашої реальності, цей текст закінчується промінцем надії, який трохи зігріває гірку важкість і біль прощання та прийняття.
Це дуже правильна зараз історія, дуже потрібна.
Displaying 1 - 30 of 61 reviews