What do you think?
Rate this book
Світован
Unknown Binding
First published January 1, 2014
1 person is currently reading
20 people want to read
About the author
Мирослав Дочинець
39 books33 followersМирослав Дочинець - український письменник і журналіст. Член Асоціації українських письменників (з 2003 року).
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
July 9, 2022
Книга залишила дуже приємний післясмак, особливо описи флори і фауни, такі теплі і приємні. І назви пташок уркаїнською, то окремий вид любові.
Багато занотовувала, внизу лише декілька цитат, бо як виявилось занотувала ледве не пів книжки, що теж не дуже ок😅:
Усе найкраще приходить несподівано. Втім, усе найгірше — також. Якби ми годні наперед розподілити в рівних частках свої щастя і нещастя! Наш Учитель, аби пом'якшити вразливість нашого нерозумного тривку, заповідав: кожному дневі — своя злоба. Себто застерігав, що не варт бідувати бідою, яка ще не прийшла. Чи вже проминула. На один день достатньо й однієї злоби-жури. І переживання, гнів до заходу сонця мають вивітритися із твого серця. Та де міг це розуміти тоді я, поривний, амбітний, романтичний молодик, що іншу «злобу дня» обрав своїм служінням.
«— Як виховувати дітей?
— Тратити на них удвічі менше грошей та вдвічі більше часу. Та якщо любимо дітей по-рабськи, перетворимо їх у своїх мучителів. Якщо батьки гідно люблять себе, то діти моляться на них.»
«— Але живемо ми в конкретній державі і в конкретну епоху.
— В залізний час…
— Чому залізний?
— Бо се час ув'язнення духу, гноблення суспільної волі.»
«Якщо нога крокує не в ногу з більшістю, цю ногу треба зламати. Якщо рука не піднімається з більшістю рук, цю руку треба відтяти. Якщо цвях вилізає своєю шапочкою з дошки, його треба забити».
«Якщо рабів не звільняти, то вони звільнюються самі. Не можна силотугом ліпити різнорідні частки одна до одної. Ми народи різного слова, думки, звичаю. І се не можна стерти, знищити. І не можна відбирати в людини сенс маєтности, накопичення. І бджола його має, і білка, і сорока. А найбільше — людина, українець. Без сього він — як видерта з грунту рослина. Який то триб животіння — без кореня і без голови?! Що з того, що ми маємо золоті руки, та не маємо проводу, який би нас вивів із гнилого болота. Є «руководителі», що ведуть нас за руки.
— Але ж ми були колись великим народом, великою державою! Як це втратилося?
— У слові Україна корениться ймення давнього бога Ра. Рай — кРай — кРаїна — Україна… Се завжди був благодатний клапоть землі, і, природно, що його з усіх боків ласо дзьобали і розтягали. Ні князі, ні згодом гетьмани не могли надовго зібрати його у тверду жменю. Землю терзали, нищили, обдирали, ділили. Душа народу слабла в неволі, вивітрювалося почуття себевартости. Велика доба застала нас малими. На взір виходить, що ми більше люди слова, ніж діла, народ боротьби, але не перемоги. Та все ж Божа людина має бути вільною. І Божий народ теж. Се первина Божої справедливости і людської гуманности.»
Дуже багато приказок і цікавих слів. Єдиний, як на мене мінус, але його й мінусом назвати не можна, це дуже концентровані останні глави. Там і про любов, і про життя, і про народ і все це на 20 сторінках. Хоча до цього в тексті ти наче вишукуєш ці перлинки. Раджу до прочитання.
4.5 з 5
Багато занотовувала, внизу лише декілька цитат, бо як виявилось занотувала ледве не пів книжки, що теж не дуже ок😅:
Усе найкраще приходить несподівано. Втім, усе найгірше — також. Якби ми годні наперед розподілити в рівних частках свої щастя і нещастя! Наш Учитель, аби пом'якшити вразливість нашого нерозумного тривку, заповідав: кожному дневі — своя злоба. Себто застерігав, що не варт бідувати бідою, яка ще не прийшла. Чи вже проминула. На один день достатньо й однієї злоби-жури. І переживання, гнів до заходу сонця мають вивітритися із твого серця. Та де міг це розуміти тоді я, поривний, амбітний, романтичний молодик, що іншу «злобу дня» обрав своїм служінням.
«— Як виховувати дітей?
— Тратити на них удвічі менше грошей та вдвічі більше часу. Та якщо любимо дітей по-рабськи, перетворимо їх у своїх мучителів. Якщо батьки гідно люблять себе, то діти моляться на них.»
«— Але живемо ми в конкретній державі і в конкретну епоху.
— В залізний час…
— Чому залізний?
— Бо се час ув'язнення духу, гноблення суспільної волі.»
«Якщо нога крокує не в ногу з більшістю, цю ногу треба зламати. Якщо рука не піднімається з більшістю рук, цю руку треба відтяти. Якщо цвях вилізає своєю шапочкою з дошки, його треба забити».
«Якщо рабів не звільняти, то вони звільнюються самі. Не можна силотугом ліпити різнорідні частки одна до одної. Ми народи різного слова, думки, звичаю. І се не можна стерти, знищити. І не можна відбирати в людини сенс маєтности, накопичення. І бджола його має, і білка, і сорока. А найбільше — людина, українець. Без сього він — як видерта з грунту рослина. Який то триб животіння — без кореня і без голови?! Що з того, що ми маємо золоті руки, та не маємо проводу, який би нас вивів із гнилого болота. Є «руководителі», що ведуть нас за руки.
— Але ж ми були колись великим народом, великою державою! Як це втратилося?
— У слові Україна корениться ймення давнього бога Ра. Рай — кРай — кРаїна — Україна… Се завжди був благодатний клапоть землі, і, природно, що його з усіх боків ласо дзьобали і розтягали. Ні князі, ні згодом гетьмани не могли надовго зібрати його у тверду жменю. Землю терзали, нищили, обдирали, ділили. Душа народу слабла в неволі, вивітрювалося почуття себевартости. Велика доба застала нас малими. На взір виходить, що ми більше люди слова, ніж діла, народ боротьби, але не перемоги. Та все ж Божа людина має бути вільною. І Божий народ теж. Се первина Божої справедливости і людської гуманности.»
Дуже багато приказок і цікавих слів. Єдиний, як на мене мінус, але його й мінусом назвати не можна, це дуже концентровані останні глави. Там і про любов, і про життя, і про народ і все це на 20 сторінках. Хоча до цього в тексті ти наче вишукуєш ці перлинки. Раджу до прочитання.
4.5 з 5
October 29, 2021
Є глибоко в Карпатах такі старці-мудреці, які живуть у гармоніі з природою, навчаються у неі. Здавалось би, звідки може знати цей дідусь про лікарські трави, як лікувати. Але згодом дізнаємось, що він багато читає, багато де побував. Проникаєшся симпатією до цього чоловіка, який створив власне бачення світу і ділиться з ним через автора з усіма. Це життєва мудрість, поради і настанови. У наш час розквіту технологій ці повчання можуть здатися наівними, але там високо в горах живуть старожили. Своім довгим віком і праведністю вони дають приклад, що таке життя можливе й без науки і техніки, далеко від цивілізаціі.
July 11, 2023
Енциклопедія єднання людини з природою
Іноді, прочитана книга, наче ковток доброго вистояного вина, що надовго залишає густий аромат, приємний післясмак, заохочуючи до роздумів. Таким було моє враження, коли перегорнув останню сторінку «роману - намисто» (визначення письменника) «Світован. Штудії під небесним шатром» Мирослава Дочинця.
На мою думку, книгу, цілком виправдано, можна охарактеризувати, як енциклопедію єднання людини з природою, адже тут читач відкриває для себе цінність, красу, неповторність, а головне – життєдайну силу цілющості природи українських Карпат.
Роман є тематично спорідненим із книгою «Многії літа. Благії літа», тому що Світован - це добре знайомий українському читачеві Андрій Ворон. За сюжетом книги, молодий журналіст проводить літо в горах, на обійсті народного мудреця – старожила, котрий називає себе не інакше, як « Той, що перейшов світ. І далі йде, перебуваючи в дорозі до самого себе…» (с.62). А журналіст, справді, наче дорогоцінні намистини, клопітливо нанизує на нитку пам`яті прислів`я, приказки, народні прикмети, рецепти лікування недуг цілющою силою лікарських трав, якими так щедро і просто ділиться довгожитель.
Книга може стати порадником у багатьох життєвих ситуаціях, якщо є щире прагнення осягнути простоту її ненав`язливих порад, рекомендацій, філософсько – етичних постулатів та роздумів.
Ось як герой трактує призначення людини у світі та суспільстві: «… людина є на третину тим, що робить, на третину тим, що думає. І на третину тим, що инші думають про неї. Три речі визначають нас: праця, чесність і досягнення. Три речі руйнують нас: гординя, злість, пияцтво – розпуста. Три речі, які не сміємо занедбати: любов, дружбу і честь. І три, що є ненадійними й дочасними: влада, удача, маєтність…» (с.211).
Дуже цікавими й своєрідними у простоті їх втілення є «Рецепти здорового і втішного тривку від Світована» (с. 178), де зібрано низку порад, які зроблять повсякденне життя людини простішим, допоможуть віднайти віру, надію, покажуть, як бачити і відчувати радість життя у дрібницях, що на перший погляд є не значущими, мало помітними.
Для мене, майже на кожній сторінці книги траплялася думка, вислів, спостереження, яке варто запам`ятати, занотувати, аби зберегти на скрижалях пам`яті. Це - слова народної мудрості, до яких слід прислухатися, щоб по іншому сприймати світ і себе, як маленьку частинку, що робить його трішечки кращим, добрішим своїми власними вчинками, думками, щоденними справами.
Письменник у власному неповторному творчому стилі виділяє курсивом у тексті роману всі вислови, думки, цитати, до яких прагне привернути увагу читача, поставити акценти на особливій важливості написаного, сказаного, почутого.
Книга є справжньою «скарбничкою» для всіх, хто цікавиться давньою питомо українською лексикою, що зараз вживається у мові вкрай рідко, або вийшла з ужитку зовсім. Філологи – дослідники точно знайдуть у книзі неозоре поле для діяльності у зазначеному напрямку.
Штудії під небесним шатром» варто прочитати «усім, хто цікавиться багатством рідного Слова: «… Слово має злагіднювати душу, засвічувати в ній сонце, осявати Даром Святого Духа, а не пробивати чорну діру…. Написане має бути пронизане любов`ю до всього земного простого життя. Має викликати довіру. Тоді слово важливіше за сонце, яке то сходить, то заходить…» (с. 217).
До речі, якщо шукаєте рецепт молодості, або бажаєте знайти квітку червоної рути, тоді, травознай Світован люб`язно відкриє Вам секрет…, а ще «вручить» ключ до удачі і допоможе спізнати таємницю прощення між рядків цієї глибокої, за своїм внутрішнім змістом, енциклопедії єднання людини з природою.
Іноді, прочитана книга, наче ковток доброго вистояного вина, що надовго залишає густий аромат, приємний післясмак, заохочуючи до роздумів. Таким було моє враження, коли перегорнув останню сторінку «роману - намисто» (визначення письменника) «Світован. Штудії під небесним шатром» Мирослава Дочинця.
На мою думку, книгу, цілком виправдано, можна охарактеризувати, як енциклопедію єднання людини з природою, адже тут читач відкриває для себе цінність, красу, неповторність, а головне – життєдайну силу цілющості природи українських Карпат.
Роман є тематично спорідненим із книгою «Многії літа. Благії літа», тому що Світован - це добре знайомий українському читачеві Андрій Ворон. За сюжетом книги, молодий журналіст проводить літо в горах, на обійсті народного мудреця – старожила, котрий називає себе не інакше, як « Той, що перейшов світ. І далі йде, перебуваючи в дорозі до самого себе…» (с.62). А журналіст, справді, наче дорогоцінні намистини, клопітливо нанизує на нитку пам`яті прислів`я, приказки, народні прикмети, рецепти лікування недуг цілющою силою лікарських трав, якими так щедро і просто ділиться довгожитель.
Книга може стати порадником у багатьох життєвих ситуаціях, якщо є щире прагнення осягнути простоту її ненав`язливих порад, рекомендацій, філософсько – етичних постулатів та роздумів.
Ось як герой трактує призначення людини у світі та суспільстві: «… людина є на третину тим, що робить, на третину тим, що думає. І на третину тим, що инші думають про неї. Три речі визначають нас: праця, чесність і досягнення. Три речі руйнують нас: гординя, злість, пияцтво – розпуста. Три речі, які не сміємо занедбати: любов, дружбу і честь. І три, що є ненадійними й дочасними: влада, удача, маєтність…» (с.211).
Дуже цікавими й своєрідними у простоті їх втілення є «Рецепти здорового і втішного тривку від Світована» (с. 178), де зібрано низку порад, які зроблять повсякденне життя людини простішим, допоможуть віднайти віру, надію, покажуть, як бачити і відчувати радість життя у дрібницях, що на перший погляд є не значущими, мало помітними.
Для мене, майже на кожній сторінці книги траплялася думка, вислів, спостереження, яке варто запам`ятати, занотувати, аби зберегти на скрижалях пам`яті. Це - слова народної мудрості, до яких слід прислухатися, щоб по іншому сприймати світ і себе, як маленьку частинку, що робить його трішечки кращим, добрішим своїми власними вчинками, думками, щоденними справами.
Письменник у власному неповторному творчому стилі виділяє курсивом у тексті роману всі вислови, думки, цитати, до яких прагне привернути увагу читача, поставити акценти на особливій важливості написаного, сказаного, почутого.
Книга є справжньою «скарбничкою» для всіх, хто цікавиться давньою питомо українською лексикою, що зараз вживається у мові вкрай рідко, або вийшла з ужитку зовсім. Філологи – дослідники точно знайдуть у книзі неозоре поле для діяльності у зазначеному напрямку.
Штудії під небесним шатром» варто прочитати «усім, хто цікавиться багатством рідного Слова: «… Слово має злагіднювати душу, засвічувати в ній сонце, осявати Даром Святого Духа, а не пробивати чорну діру…. Написане має бути пронизане любов`ю до всього земного простого життя. Має викликати довіру. Тоді слово важливіше за сонце, яке то сходить, то заходить…» (с. 217).
До речі, якщо шукаєте рецепт молодості, або бажаєте знайти квітку червоної рути, тоді, травознай Світован люб`язно відкриє Вам секрет…, а ще «вручить» ключ до удачі і допоможе спізнати таємницю прощення між рядків цієї глибокої, за своїм внутрішнім змістом, енциклопедії єднання людини з природою.
August 8, 2022
Гарна мова.
Глибокі слова.
Мудра Книга Життя.
Глибокі слова.
Мудра Книга Життя.
Displaying 1 - 4 of 4 reviews