я досліджую родовід своєї сімʼї вже близько десяти років. в 2013-му році померла моя бабця, тато забрав з її квартири (буквально - зі смітника) всі альбоми, документи і записи, які тільки міг врятувати, і наступні півтора роки цей скарб пролежить без діла, доки мене щось не спонукне за нього взятися.
дуже хотіла би згадати, що стало поштовхом, але не пригадаю: памʼятаю тільки пообіднє світло у кабінеті на кафедрі політехніки, де я на той момент працювала фахівчинею, затишшя, яке буває, коли всі розбігаються після пар, і те, що на екрані відкриті записи варшавського архіву, онлайн-скани єврейської громади Львова. і я знаходжу незнані, але рідні імена.
з того часу почалося захоплення генеалогією, і читаючи книжку Анни Ніколаєвої я, чесно кажучи, переживала цей початок шляху заново - від перших пошуків і запитань "куди йти?" до впирання лобом у генеалогічну стіну (від січня і досі я періодично набиваю ґулі, але терпляче чекаю нової хвилі натхнення - систематично генеалогією займатися складно, якщо в тебе фул-тайм джоб і трошки життя, але і це нормально).
для новачків у генеалогії книжка - безцінний посібник, підказка на кожній сторінці і покроковий шлях у пошуках родини.
для тих, хто як і я, вже чогось у своєму дереві досяг і розкопав - можливість перевірити, чи всі прогалини заповнені, і чи всі стежки пройдені. навіть я, така сиромудра, зробила кільканадцять закладинок на сторінках і закинула кілька лінків у папку браузера.
читайте. досліджуйте. обовʼязково досліджуйте, бо це про вас, ваше коріння і ідентичність. і якщо ви цього не зробите самі, це не інак як злочин проти себе і памʼяті родини, які цього разу не нищитимуть москалі чи інші режими - ви позбавляєте всього себе самі.