Жертва забутого майстра

by Євгенія Кононенко

Події цього детективного роману пов'язані з іменем Іоанна Георга Пінзеля, нині мало відомого вітчизняного скульптора другої половини ХVII ст., який був представником пізнього рококо і працював на Західній Україні. Містична творчість скульптора надихає не лише поціновувачів мистецтва, а й тих «мисливців за великими грішми», котрі добре розуміються на унікальних творах минулого. Саме з такими «знавцями» та їх спробами вивезти з України її художні скарби зустрінеться читач у цьому романі.

Genres: Ukrainian Literature

180 pages, Paperback

First published January 1, 2007

About the author

Євгенія Анатоліївна Кононенко — сучасна українська письменниця і перекладачка.

Reviews

[Inna · Rating 3 out of 5]

«Код да Вінчі» на мінімалках

Коротенька лінія з «хорошим німцем» у часи війни і ми переносимося у наші дні, чи скоріше у час написання книги, коли інформацію ще передавали на дискеті. Головна героїня працює у дивному агенстві, що допомагає іноземцям втілити в життя якісь бажання, пов’язані з Україною: відшукати якогось родича, дізнатися, що сталося з родинною садибою пращурів, зняти документальний фільм про якийсь регіон. І от послуг агенства потребує француз, якого манить Йоган Георг Пінзель (як я його розумію).

Так розпочинається заявлений історичний містичний детектив. Це доволі динамічне читання, де герої метушаться між Львовом та Бучачем, шукаючи незрозуміло що від людини, яка прийшла нізвідки й пішла в нікуди.

Здається, якби було бажання писати щось складніше, раціональніше, повнокровніше, подумати над загадками і ключами до них (замість «ми зрозуміємо там, чого ми туди прийшли чи що саме ми шукаємо»), вписати більше самого Пінзеля в оповідь, то книжка від того тільки виграла.

Лишається радіти, що «код да вінчі» тут усе ж про Пінзеля (а не далекого Данте чи Берніні) та відбувається на українських теренах. Мені здається, нам бракує книг у цьому жанрі на ринку.

п.с. Не очікувала згадки про асексуальність у книзі 2007 року☝️

[Adelais · Rating 3 out of 5]

Я так розумію, що це спроба мистецького детективу, але вийшло щось дивне. Тобто я за Пінзеля обома руками й ногами, в будь-якій книзі (навіть прикрасив би собою навіть зомбі-апокаліпсис - звісно, з кілком в руці), і сама ідея, що Пінзель залишив по собі трактат про свої скульптури, дуже помічна, бо за таким цінним здобутком можна ганятися на грубий том. Тут власне це і стається, але результат середній.
Про що саме: перекладачка і асистентка, яка працює в дивній агенції для іноземців "закрий свій гештальт щодо України", отримує чергового підопічного - підозрілого молодика, одержимого Пінзелем і його можливими писаннями. Вони подорожують з Києва у Львів, потім у Бучач, спілкуються з істориками, музейниками і просто місцевими готичними персонажами, а за ними хтось женеться, періодично влаштовуючи то обшуки в готелі, то неприємні відчуття. Трактат трохи найдеться і одразу й загубиться, в молодика криза, а головна героїня питає себе і психотерапевтку, що це було, і по тому. Якось пунктиром.
Власне, живіше і довше було б набагато краще, але за Пінзеля все одно дяка.

[Anna Kozyuta · Rating 4 out of 5]

Рада була хоч таким чином погуляти по осінньому Львову :) Книжка легка і така, що тримає увагу. Трохи містичності, трохи осінньої атмосфери, трохи мистецтва. Але маю кілька особистих тригерів, які вона зачепила. Наприклад, навмисне, не завжди доречне використання маловживаних слів (для чого? мені це завжди відчуваєтсья як вимахування): сумніваюсь, що кияни віку моїх батьків називають дзеркало свічадом, а скульптора - сницарем.
Але загалом, якщо хочеться провести вечір з книжкою, так щоб і цікаво, і не напрягатися - то це можливий варіант.

[Абрахам Хосебр · Rating 2 out of 5]

“Clavis non penis in tenebris non venis.”

Про Пінзеля я завжди готовий читати багато, бо це один з улюблених скульпторів, покритий ореолом таємничості та герметичності. Його статуї настільки незвичні і неземні, що воднораз побачивши їх, вже ніколи не зможеш забути. Тому, відкриваючи книгу Кононенко, чекав нових подробиць та теорій, але на жаль сама постать Пінзеля виявилась не те що б другорядною, а навіть третьорядною в цій історії. Адже вона описує сучасні події, себто адюльтер між сорокарічною працівницею агенції “Таємне бажання” і дивакуватим тридцятирічним “хлопчиком”, як вона сама його називає.
Тобто, це типова лавсторі натягнута на легеньку містику та присмачена рідкісними згадками про Пінзеля, а точніше, про його легендарний трактат, який двоє персонажів і шукають.
В книзі дуже багато води, видно, що писалась вона на замовлення і через грант. Але в той час, коли Володими Єшкілєв з замовленням справився на всі сто чи навіть двісті відсотків, Кононенко просто написала, щоб написати.
Не можу сказати, що книжка аж геть погана, так, прохідна, але читати місцями було цікаво. Плюсик авторка отримує за дотепне латинське прислів’я, а також за сонет вкінці. Ще один мінус – історія не закінчена і має натяк на продовження, яке навіть якщо воно і є, я не планую його читати.
Також непогано прописана постать демонічного скульптора Мікаеля Готтесльойгнера він же Мішель Арб’є. Єдиний і найголовніший мінус – в книзі майже нема Пінзеля, тобто, вона не виконує свого завдання.
Висновок: з трьох романів від українських авторів, написаних про Пінзеля, цей виявився найгіршим, пальма першості належить “Втечі мастра Пінзеля” Володимира Єшкілєва, котрий я точно колись ще перечитаю, а цю книжку покладу на полицю з легким відчуття ненасичення.

Католики, вірмени, іудеї...
Безбожна колотнеча суєти...
І з цього тирла можна утекти
Лише разом iз мукою своєю.

І труд в ім’я священної мети
З буденною зіллється метушнею.
Загинуть і скульптури, і ідеї.
Загине дар. Лише не згинеш ти.

Але у чреві страдницької жертви
Сховаються слова живі і мертві
I смерть, яка покличе до життя.

І звільнення — з новими тягарями
Прийде, щоб подолати забуття
Біля порогу потайної брами.

[Viktoria Neborikina · Rating 4 out of 5]

Після цієї книжки вам захочеться піти в музей або відвіжати Львів

Дуже мені сподобався цей український детектив, хоч і кінцівка скомкана. В якийсь момент треба було зупинитись, ну я так думаю.

Як пише Євгенія Кононенко мені дуже сподобалось. Відчувається атмосфера Львова з його загадками та розслідуванням про таємничого скульптора Пінзеля. Ми поринаємо у сучасне місто та повертаємось у 17-18 століття аби більше довідатись про скульптора. Осінь захоплює, її відчутно, нею насолоджується персонажка та ми. Містичність в переміш з історією його життя та творчості захоплює.

Головних персонажів у нас всього два. Це Леся, яка в книзі більше постає для нас під іменем Маріанна та дивакуватий французський замовник Мішель Арбріє. Другий переляканий, хоч і намагається це приховати, перша ж - так захопилась пригодою і цим "хлопчиком", що нічого не помічає.

Періодично книга видається занадто вигаданою, бо потрібні люди зустрічаються саме тут і зараз. Або знаходяться інші, які знають куди вам потрібно. Але ж в реальному житті таке везіння - один на скількись мільйонів.

Вона цікава, бо там багато описів архітектури, творів мистецтва та навколишнього світу. В цілому спостерігати за пригодами цих двох прикольно, поки не відчуєш нереальності і в голові засяде думка "та невже"? Якщо про це не думати, то легенька та для осені саме те

"Культові споруди особливо не терплять фальшу!"

"Але знання міста — це не знання вулиць і кав'ярень. Справжнє знання міста — це вміння орієнтуватися серед арок і прохідних дворів. Далі вже є тільки вищий пілотаж — таємне знання під’їздів, які у Львові також іменуються брамами, горищ і виходів на дах, доступне одиницям"

[Nazarii Zanoz · Rating 2 out of 5]

Значно більше мені сподобалася книжка Єшкілєва "Втеча майстра Пінзеля", правда, її я читав десь невдовзі після її виходу, а не через 13 років, як цю. Тут мені бракувало більше минулого і чогось про самого Пінзеля, бо в цій історії його самого фактишно немає, окрім сухих дат і побіжних згадок. І якщо задум із передачею листа цікавий, то самі "пригоди" героїв під час пошуків видалися прісними.

[Vira · Rating 5 out of 5]

Хороша книзя =) В анотації на сайті видавництва не дарма згадується "Код да Вінчі", є щось схоже від таких творів. Твори мистецтва, детективні пошуки, приватні стосунки по паралелі. Пригадую спокійний настрій читання (що не зовсім властиво детективу, який звично читаю на одному подиху, поспішаючи дізнатися, "хто ж убивця" — "шофер" чи ні), гарно передані емоції жінки, її бажання і втому, і пам'ятаю, була трохи не задоволена фіналом. Хоча з іншого боку, легка незавершеність може бути навпаки плюсом авторці, бо якщо берешся за нерозгадану таємницю світу мистецтва — то чи маєш право її вигадано розгадувати?
Мила, сказати б, жіноча книга, приємно проведений час. Рекомендую