Людству неймовірно пощастило: крім того, що вміє влучно називати всі предмети і явища навколишнього світу, воно також майстерно висловлює свої думки та впливає за допомогою мовлення на співрозмовника. А українцям пощастило ще більше, адже найголовніший інструмент, за допомогою якого ми самовиражаємося, передаємо інформацію та демонструємо почуття й емоції, — досконалий, філігранно вивершений і бездоганний. І хто ж це збирає стільки компліментів? Авжеж, речення — саме та мовна одиниця, в якій ми вербалізуємо свої думки й накопичуємо всю потрібну нашим співрозмовникам інформацію.
Книжка «Бути українською» — четверта й остання в серії, присвяченій українській мові. Вона містить захоплену, а подекуди й суперзахоплену синтаксично-пунктуаційну розповідь про особливості українського речення, його структуру, типи ускладнень і, звісно, розділові знаки, що їх ми використовуємо і наприкінці, і в середині цього чарівного мовного творіння. Авторка переконана, що після прочитання ми ще більше й назавжди полюбимо свою українську мовоньку.
Це завершення циклу про українську мову – тепер щодо будови речення та синтаксису. Причому написано так само в легкому стилі та з гумором, але при цьому вкотре у авторки виходить обійтися без спрощення фактичного матеріалу. Чи цього разу я в більш розфокусованому стані читала, чи мені в принципі ця тема важче дається, але читалося значно довше (і з більшими зусиллями), ніж попередні частини. Але я досі вважаю, що таке (на позір легковажне) викладення правил і закономірностей створення речень може навернути до вивчення нюансів і деталей рідної мови більше людей, ніж стандартні підручники.
P.S. Хоча на схемі одного речення (того, що вірш Жадана) мій мозок вже жалібно поскрипував.