Тодось Осьмачка — поет і письменник, сучасник Багряного, Зерова, Підмогильного, ще один «ворог народу», який через утиски радянської влади був змушений спершу симулювати божевілля, а потім емігрувати.
Ключовий твір Осьмачки — «Старший боярин», в якому історія кохання семінариста Гордія Лундика до Варки, що дала згоду на шлюб з іншим, змальована на тлі ідилічної сільської України, яку поволі руйнує «поміщицтво з московською орієнтацією».
Автобіографічна повість «План до двору» розказує про свавілля, яке радянська влада чинила над заможними селянами: господаря з родиною виганяли з оселі, а їхнє майно привласнювали. Безкарність, жорстокість та всесилля більшовиків роблять текст схожим на страшну казку.
Теодосій Степанович Осьмачка (4 (16) травня 1895—7 вересня 1962) — український письменник, поет, перекладач. Представник символізму, експресіонізму та неоромантизму. Народився в Куцівці, тепер Смілянський район, Черкащина, в селянській родині. 1916 року призваний до лав російської армії для участі в Першій світовій війні. Випускник Київського інституту народної освіти (1925). Працював вчителем шкіл, був членом Асоціації Письменників (Аспис) та «Ланки» (МАРС). У 1930—1932 роках мешкав на Кубані. Виступав із критикою комуністичної ідеології та інтелігенції, що співпрацювала з владою СРСР. 1933 року арештований більшовицькою владою, переслідувався радянською репресивною психіатрією. Декілька разів намагався емігрувати з СРСР. 1942 року виїхав до Львова, а звідти, в 1944 році, — до Німеччини. З 1948 року мешкав у США. Член емігрантської організації «Мистецький український рух». Помер у Нью-Йорку, США. Основна праця — «Старший боярин» (1946).
Прийшла до вас із новим відгуком на книгу із серії "Неканонічний канон". Саме ці повісті Тодося Осьмачки мені було доволі складно читати, і однією з причин є розповіді про жорстоке поводження радянської влади над українцями💔
В ключі до розуміння тексту, Богдана Романцова пише, що постійними мотивами текстів автора є провина та кара. Власне, саме провина, разом із темами розпаду й руйнації власного світу, видаються мені одними із головних тем у повісті «Старший боярин».
Якщо ж ми говоримо про інший твір автора, а саме «План до двору», то тут підґрунтям є більшовицька формула із аналогічною назву, згідно з якою українські родини виганяли на вулицю без речей, а все, що залишилося у їхніх домівках, забирала сільська рада.
Читаючи ці дві повісті можна відчути жаль до тих людей, які переживали такі страхіття. В той же час, присутня ненависть до катів і зрадників українського народу, які дозволяли собі жахливе відношення й жорстокість. Часом, автор ніби запитує вустами героїв, чи зможемо ми колись позбутися ярма радянської влади. Дуже жаль, що він не мав можливості побачити за свого життя вільну Україну. Але його твори ще раз показують нам, що ми повинні боротися і ніколи не здаватися.
• – І це ж і я вчився в своїй семінарії, аби учити українських дітей московської мови. І навчати в школі зневажати свою. Зневажати ту пісню, що сама по собі є вже свято, коли ми її слухаємо. А коли співаємо, то, чим би ми не були, ми стаємо щасливими…
• Справжня Україна у наших серцях. І вона мене і підохочує до роботи, і дає змогу крізь це чуже лихо радісно дивитися в майбутнє.
• Нерадько вже пересвідчився, що совєтська власть винищує найперше найрозумніших, а між ними нищить тих, що одверто стають ділом чи словом проти неї. А потім уже добірається і до тих, що ніколи не виявляють себе нічим супроти влади, ні за владою. А щодо найнижчої верстви населення, то і там відкручування голів ведеться тим самим методом. Причім воно ведеться широко і без жодного звинувачення, а просто через те, що прийшла черга. І таким чином совєтська власть себе навіки забезпечує від жодних нарікань і повстань.
Видавництво: Віхола Більше відгуків на книги за тегом #ВіраЧитає ❤️