Поневолення залишається поневоленням – хоч би якими шляхетними гаслами воно прикривалося. Ця думка, проголошувана у драмі на тлі давньоримських декорацій, прямо стосується пророчо передбаченої поетесою тоталітарної перспективи ХХ століття.
Lesya Ukrainka (born Larysa Petrivna Kosach-Kvitka (February 25, 1871 – August 1, 1913) is one of is one of Ukrainian literature's foremost writers, best known for her poems and plays. She also was an active political, civil, and feminist activist
Among her most well-know works are poems collections «On the wings of songs» (1893), «Thoughts and Dreams» (1899), «Echos» (1902), epic poem «Ancient fairy tale» (1893), «One word» (1903), plays «Princess» (1913), «Cassandra» (1903—1907), «In the Catacombs» (1905), «Forest song» (1911).
Леся Українка (справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач-Квітка 13 лютого 1871, — 19 липня 1913) - українська письменниця, перекладач, культурний діяч. Писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.
Серед найвідоміших праць письменниці збірка поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поеми «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), та п'єси «Бояриня» (1913), «Кассандра» (1903-07), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911).
Класні подкасти про літературу мають працювати так, як свого часу спрацював серіал "Гра престолів" — навертати глядачів до першоджерела.
Я колись вже читав знічев'я драми Лесі Українки — "Кассандру", "Камінного господаря" — і не лише страшенно зацінив красу її мови та стилю, а й на багато років зберіг розкішний посмак доторку до геніальності, проте "Руфіна та Прісціллу" чомусь тоді пропустив.
Добре, що існує подкаст "ПереФарбований лис", який я слухаю під час тренувань. В 104-му епізоді авторки так чарівно поговорили про цю драму, що я того ж дня знайшов текст у безкоштовному доступі на Librarius і — рівно за дві поїздки в швидкісному трамваї та три обідніх перерви — його прочитав.
Не можу спинитися дивуватися тому, як Лесі аж на початку ХХ ст. вдалося писати так на всі часи актуально. У Римській республіці, яка втрачає свій демократичний лад, оддавшись тоталітаризму цезарів, я бачу не лише похмуре передбачення тоталітарних катастроф ХХ ст., але й тихе сповзання у авторитаризм сучасної України...
Образ Руфін взагалі викликав дуже стійку асоціацію з легендарною світлиною, на якій тисячі німців зігують і лише один чоловік стоїть, скептично склавши руки на грудях.
Мені подобається, як Леся Українка сучасно, влучно і дотепно пише про події двохтисячолітньої давнини, а у її персонажах впізнаються наші сучасники.
Виглядає так, що можна нічого, крім декорацій, не міняти, а замість християн підставити будь-яку зневажену меншину — чорношкірих, ромів, мігрантів або, навіть, — sorry not sorry — порохоботів і матимемо гострий, соціальний та бентежно актуальний текст.
Спойлери всі знають, так? Римська імперія, катакомбне християнство, Прісцілла християнка, її чоловік Руфін - філософ-атеїст, але йде з нею і рештою християн на смерть ~cuz reasons~. Проблема в чому? Проблема в тому, що я так з голови не згадаю в Лесі Українки жодної драми, де християнство не виглядало б силою зла (це не значить, що їх взагалі нема, може, й є - але в мене в голові така вибірка, з усяким там "Із пущі" і тд). В "Руфіні і Прісціллі" воно теж виглядає останнім прихистком лицемірів і покидьків. Внаслідок чого будь-які жертви героїв виглядають не як осмислена жертва заради чогось високого, а як НЕ РОБИ ХУЙНІ ЧОЛОВІЧЕ ДОБРИЙ ПРОСТО ПРИПИНИ ОК СТОП. Тому драма одразу девальвується до мелодрами-соплі-на-кулак, а мелодрами я все-таки люблю зі щасливим фіналом.
Буває так, що наше обговорення тексту в подкасті ПереФарбований лис виходить цікавішим за сам текст. Але трапляються й такі твори, до рівня яких ще спробуй дотягнутися :) І драма Лесі Українки «Руфін і Прісцілла» - одна з таких. Але й наше обговорення впевнено потрапляє до колекції моїх улюблених випусків :)
Руфін і Прісцілла – це драма, що розкриває не тільки конфлікт між язичництвом і християнством, але й глибоку людську трагедію. Руфін, на мою думку, постає як справжній чоловік, який підтримує свою дружину, попри її рішення прийняти нову віру. Прісцілла ж, хоча й може виглядати шляхетною у своїй вірі, насправді егоїстка. Вона використовує Руфіна задля досягнення своїх високих цілей, які він не розуміє і не розділяє. У цій драмі можна побачити критику релігійних інститутів та фанатичної відданості, яка руйнує людські стосунки. Українка показує, що, на відміну від Руфіна, Прісцілла ставить релігію вище за почуття і кохання, і це наводить на думку, чи завжди віра виправдовує особисті жертви. Ця драма, на мою думку, є віддзеркаленням скептичного ставлення самої авторки до соціальних і релігійних норм.