Funghi di Yuggoth e altre colture

by Alan Moore, Antony Johnston (Contributor), Bryan Talbot (Contributor, Illustrator)

Dopo l’enorme successo dell’esauritissima edizione brossurata, la raccolta di scritti e fumetti a tema horror/ esoterico di Alan Moore torna in edizione 100% HD, in un elegante cartonato che, dopo Providence e Neonomicon, arricchisce il catalogo del Bardo di Northampton con una gemma imperdibile.

Genres: Comics, Graphic Novels, Horror, Lovecraftian, Fantasy, Fiction, Short Stories

344 pages, Hardcover

First published January 1, 1995

About the author

Alan Moore is an English writer most famous for his influential work in comics, including the acclaimed graphic novels Watchmen, V for Vendetta and From Hell. He has also written a novel, Voice of the Fire, and performs "workings" (one-off performance art/spoken word pieces) with The Moon and Serpent Grand Egyptian Theatre of Marvels, some of which have been released on CD.

As a comics writer, Moore is notable for being one of the first writers to apply literary and formalist sensibilities to the mainstream of the medium. As well as including challenging subject matter and adult themes, he brings a wide range of influences to his work, from the literary–authors such as William S. Burroughs, Thomas Pynchon, Robert Anton Wilson and Iain Sinclair; New Wave science fiction writers such as Michael Moorcock; horror writers such as Clive Barker; to the cinematic–filmmakers such as Nicolas Roeg. Influences within comics include Will Eisner, Harvey Kurtzman, Jack Kirby and Bryan Talbot.

Reviews

[Eddie B. · Rating 3 out of 5]

Surprisingly, I liked the non Alan Moore part (Yuggoth Creatures) much more. At least they really referenced Lovecraft. I might even go far and say that Alan Moore's Providence might be slightly inspired by Yuggoth Creatures!

[James · Rating 4 out of 5]

This was a really interesting collection of Alan Moore's lesser-known work and some interviews. I usually think he's a bit hit and miss, though obviously a mad genius, and that's true here I think. Some of the stories didn't work for me. I didn't get "Recognition" until I read Moore's explanation for example. But others, like "I Keep Coming Back" and "Nightjar" were excellent. I'm very glad to have this book. I give it 4 stars just for the interview where Moore discusses magic and art. Brilliant.

[Juho Pohjalainen · Rating 3 out of 5]

I do wish Nightjar had continued on as it promised it would. But that's fine, as I liked all the stories to some extent. Leviticus was probably my favourite: Hunt Emerson's art is always great.

[Tapani Aulu · Rating 4 out of 5]

Ylivoimaisesti parasta tässä kokoelmassa oli Cthulhu-aiheiset pätkät, mutta muualtakin löytyi mielenkiintoisia sarjoja. Myös haastattelut olivat laatukamaa, vaikka kuva Mooresta muodoistuikin melko erikoiseksi.

[Neven · Rating 3 out of 5]

A jumbled collection of some rare Moore shorts and a cycle of Lovecraftian stories, only for completists. There are a few very solid comics here (Cold Snap is a fun, lovely reminder of his AD 2000 work) but the Yuggoth material is Lovecraftian in every sense of the word: enchanting and poetic at a glance, but ultimately boring and arbitrary. Moore has been criticized for taking the Lovecraft mythos and reworking it into standalone tales that reinterpret its mythology. That usually makes for far more entertaining and ultimately meaningful stuff than the honest-to-god tales of madness here, which just sort of roll on and on in Moore's always-commanding language, but without really arriving anywhere at all.

[Matt · Rating 4 out of 5]

As others have mentioned, don't read this book if you're looking for more Moore stuff that fits into the Cthulhu Mythos... there are a few pieces that focus on Lovecraft, but for the most part, it's just a collection of short pieces by Moore. My favorites were Recognition (about Lovecraft's father), Leviticus 20, The Nativity on Ice, and I Keep Coming Back, Moore's coda to the absolutely amazing From Hell. I can't imagine enjoying I Keep Coming Back, though, if I hadn't read From Hell and spent some time myself in the Ten Bells and the East End of London... it seems to be a bit out-of-context otherwise.

It's Alan Moore, so of course it's great. But it's more about him than it is about Lovecraft.

[Brendan · Rating 4 out of 5]

This is a pretty decent collection of Moore’s short works. I don’t quite understand the inclusion of Yuggoth Creatures and the supplementary material pertaining to it, as it was not written by Moore (decent Lovecraftian story, though); perhaps more interviews or critical essays would have filled the space better.

[OmniBen · Rating 4 out of 5]

(Zero spoiler review)
The more I delve into the works of Alan Moore, the more entranced I become. Falling deeper and deeper under the literary spell of this most enigmatic of storytellers. And whilst Yuggoth Cultures is a veritable mixed bag of Moore's and one or two others' work, there is more than enough here to keep any Alan Moore fan happy. For mine, the greatest works come towards the end, with the outstanding Recognition being the standout piece, amongst a number of other standout pieces. Buoyed by the likewise amazing Jaycen Burrows, this is vintage Moore, and I couldn't get enough of it. The other Lovecraftian works contained here all show off Moore's darkened flair for the genre, although it is his more comedic pieces which perhaps stood out the most. Sadly, not all of them were quite my cup of tea, but it showed a side of Moore I hitherto didn't know existed. I'll keep looking for the horror over humour, although it was nice to see the man branches out from time to time.
Moore finishes two of the three issues with lengthy interviews, the second of which closes out the series, and was like water to a man drying of thirst. The man cannot help but be utterly captivating. As soon as I am done with this, I am going to see if an autobiography exists, because it would have to be one of the most captivating reads out there.
So, Yuggoth Cultures, is it good? Well, yes it is. Vintage Moore, with a few other cuts of varying qualities makes for a rather entrancing read, with the insight the man provides during his interviews being an utterly spellbinding conclusion to some rather outstanding scary stories. 4/5


OmniBen.

[Абрахам Хосебр · Rating 5 out of 5]

Алан Філіпс Муркрафт. Культури Юґґота та інші нарости.


Алан Мур це автор, котрого знає кожен більш-менш зацікавлений комікс культурою читач. Цей видатний британець встиг побувати в шкурі художника, сценариста, письменника, режисера, ембіент-м’юзик мейкера, мага, а також великого пророка і революціонера серйозних, нонконформістських, дорослих коміксів.Вже сам зовнішній вигляд багато що говорить про цю людину. Ось гляньте – довготелесий чолов’яга з пишною бородою і не менш пишним волоссям, з всепроникним поглядом і вражуючими сюрреалістичними, велетенськими перснями чи не на кожному пальці.


В цій статті я не збираюсь говорити про класичні, революційні творіння автора, як ото “Watchmen” – єдиний графічний роман, що потрапив в топ 100 кращих романів за версією Тайм. Чи “V for Vendetta” – антиутопію, герой якої – Гай Фокс став символом протесту в цілому світі. Або ж про “Вбивчий жарт” – комікс про відносини Джокера і Бетмена, що серйозно вплинув на сюжет франшизи, чи “Miracleman” – комікс, що перевернув індустрію з ніг на голову і довів, що графічна література є і може бути серйозною і філософською. Всі ці роботи обов’язково стоять на полицях шанувальників коміксів і знайомство з ними я лишаю на ваші плечі.


Сьогодні ми балакатимемо про комікси в жанрі жахів, написані під впливом іншого генія – Говарда Філіпса Лакрафта.З Лавкрафтом, Алан Мур познайомився ще в юнацькі роки, але вплив його творів зберігся й понині. В нього ж Мур запозичив пишну, епічну, і вражаюче поетичну мову і подачу. Що б виділити текст Мура не треба бути дослідником чи літературознавцем, достатньо прочитати кілька його робіт, адже ніхто не використовує такі чудернацькі метафори, дивні звороти і порівняння. Письмо Мура це вигадливий візерунок, котрий хочеться промовляти, перечитуватись і смакувати.


Загалом, Лавкрафтіанський сегмент творчості Мура можна поділити на чотири пласти.Перший це “Alan Moore’s Yuggoth Cultures and Other Growths” , або ж “Культури Юґґота і інші нарости Алана Мура”Другий “The Courtyard” , або ж “Двір”Третій “Neonomicon”, або ж “Неономікон”Четвертий “Providence”, або ж “Провіденс”Таким чином я підготував для вас чотири статті, метою яких є детальний огляд всіх цих творів, аналіз сюжету і переосмислення тропів і світів Говарда Філіпса Лавкрафта.


Культури Юґґота це міні-серія з трьох випусків чорно-білих коміксів, історій і інтерв’ю, котра вийшла в 2003 році в видавництві AvatarPress.Більшість робіт були написані задовго до цього, здебільшого в період дев’яностих. Як не дивно, але саме Лавкрафтівських творів в цій серії тільки два, та й ті є адаптаціями прозових робіт Мура. Решту займають, так звані “інші нарости”, котрі теж не менш цікаві.


Збірці надзвичайно пощастило з обкладинками, які малював Джейсін Берроуз – художник з котрим тісно пов’язаний лавкрафтіанський цикл Мура, адже саме він малював “Двір”, “Неономікон” і “Провіденс” .


Відкриває збірку поема “Схил Замана”, яка має ту ж назву що й Сьомий вірш зі збірки творів Лавкрафта – “Гриби з Юґґоту”.

Оскільки даний вірш ще не перекладався українською, я взяв на себе сміливість це зробити.

Заманів схил


Могучий схил простерся над старечим містом

Провалля над провулками і зміями доріг

Високий, зеленавий, в чорнім падолисті

Понад дзвіницями й будинками застиг.


Говорять, що дві сотні тому літ

Тут коїлися моторошні речі

ПонІвечені звірі, без очей і ніг

І зникнення невинної малечі.


Колись там селище маленьке, чепурне було

Але пропало враз, старий поштар

У Єйлсбері повідав людям про те зло

І всі пішли поглянуть на прокляття чар.

Поштар безумцем став, бо всім казав

Що схил голодні очі й пащу мав.


Все почалось з Девіда Мітчелла і видавництва Oneiros books, саме він запропонував Муру написати тексти для збірки “Мудрість зірок”, котра була присвячена доробку Лавкрафта.В Мура була амбітна задумка – взяти всі 36 віршів циклу “Гриби з Юґґоту” і на їх основі написати нові 36 поем, пов’язавши їх з реаліями сучасності, або з іншими химерними речами.Нажаль, рукопис з поемами втратився в одному з кебів і так і не побачив світ. Збереглись тільки три тексти – Заманів Схил, Пізнання і Двір. Перші два, опублікувались в “Наростах”, “Двір” вийшов окремо.


Отже, “Схил замана” це психоделічна, пишна поема, яка написалась після відвідин Муром Уельсу під час , однієї “вельми незручної подорожі”, як зазначає він сам. Там він натрапив на циклопічні вапнякові печери в місці, яке звалось Ден Ір Оґоф (Dan Yr Ogof). Згодом Алан зізнається, що ця місцина була найбільш лавкрафтіанською штукою, яку він бачив за все життя.Поема надзвичайно поетична і її просто хочеться читати вголос, тому, без зайвих загравань, ось вам перша сторінка.


Вражає, чи не так?Далі нас чекає Nightjar.Перший номер ще одного цікавого проекту, котрому не судилось продовжитись. Це історія відьми, котра вирішила помститись за смерть свого Батька – Повелителя птахів (так називали головного мага в світі коміксу).


Малював це діло Браяна Талбот і вийшло в нього пречудесно. Типаж головної героїні дуже сильно нагадує прерафаелітських моделей, аля Моріс, що додає колориту і екстравагантності персонажу.


Далі – найцікавіше. А саме легендарний мегадеталізований сценарій цього випуску і лист Мура до Талбота.Я гаряче раджу перечитати його всім авторам, режисерам і творцям коміксів, адже це можливість заглянути в майстерню великого Мага!Вкінці нас очікує фото Мура в його молоді роки, що ж може бути краще?


На цьому перший випуск закінчується, тому переходимо до другого і ось вам його шикарна обкладинка (Все той же Джейсін Берроуз, не забуваємо).


Відкриває комікс адаптований вірш-пісня “Книга Літвінова”. Кримінальна історія, котра написалась під враженням Мура від легенди-бувальщини про таємничу книгу, ніби то написану Давидом Літвіновим. В ній йшлося про кримінальну історію Англії і Норсгемптона.




Наступна штукенція це Cold Snap – сатирична гумореска про динозаврів і тотальне похолодання. Незле розбавляє атмосферу і веселить.


Далі нас чекає ще одна сатирична історія, котра про те, дуже добре промальована. Це розповідь про життя голлівудського актора-перевертня, написана в жанрі документального фільму, що чудово передає атмосферу, тут же знаходимо прихований підтекст щодо расизму.


Жанр історії, Мур визначає як “кітч амерікен горрор”, що означає зв’язок з голлівудськими фільмами жахів і їхніми мотивами. Панелі виконані у вигляді моніторів телевізора – ще один плюсик до ефекту присутності.


Далі нас чекає стріп.Стріп це форма коміксу, котра здебільшого друкувалась в газетах. Це історія розказана в одній сторінці.І знову сатира, цього разу релігійна. Мур зобразив біблійний сюжет, як шоу на льоду. Ця річ більш актуальна для США де поширені всякі християнські передачі і шоу.


І завершує цей випуск найсильніша річ, а саме Пізнання – другий твір Юґґотської книги, що зберігся. Це адаптація однойменного вірша Лавкрафта, який я теж переклав, so, here you are.


Пізнання


В цей дивний день, як у дитячу пору

Я увійшов в лощину престарих дубів

Їдкий туман землею простирався, ліс-сивів

І корчився від того злого мору.


Буяли дикі трави, і плющі чіпкі зміїлись

Влізали на олтар – на нім прадавній знак

КлейнодаБезіменного, котрий вселяє жах

Йому в нечистих вежах поклонялись і дими кадились.


На тім жертовнику лежало голе тіло

Цей гріх, я знав, був не людини рук

І сам цей світ чужинський, звироднілий

Юґґот – царина злих видінь і мук.


Кричало тіло в муках смерті й каяття

Хто ж ти страждальцю? Боже … то був я!


Тут я не переказуватиму сюжет, адже це буде спойлером, скажу тільки що ілюстратором був Берроуз і йтиметься про такого собі Вінфілда Лавкрафта і його загравання з нечистю. Є еротичні сцени, тому рейтинг 18+.




Аж ось ми й дібрались до третього, останнього випуску. Що це значить? Правильно, шикарна обкладинка в студію!


Нас стрічає Leviticus – чергова сатира. Це всім добре відомий сюжет про Мойсея і божі заповіді, а точніше, про те, що сталося якщо би їх відразу ж виконали.


Наступна історія – “Я знову повертаюсь” це нуарний сюжет від першого лиця, в якому ми побуваємо в шкурі маніяка. Перегукується з епічним романом Мура “From Hell”.


Після цього нас подивує наступна історія, адже це пісня! Так, саме пісня, яку Мур називає – історією аля Боні і Клайд. В ній же, ми знову потрапляємо в тіло чоловіка і стаємо коханцем Дороті Паркер. Варто зазначити прекрасне графічне виконання. Дозволю собі додати більше ніж одну сторінку цієї краси.






Закінчується третій випуск інтерв’ю, де Алан розповідає про роботи всіх трьох номерів, як вони писались і звідки беруться ідеї.Підсумовуючи скажу, що антологія “Культури Юґґота та інші вирости” це цікава солянка з різноманітних сюжетів. Вона сподобається всім фанатам Мура і не тільки, адже історії всі різні і кожна точно знайде свого читача.Дякую за увагу і до наступних статтей. Далі по курсу – Двір.Буду вдячний за фідбек і поширення даної статті.Читайте цікаві книги, діліться враженнями і хай береже вас Ґлікон!

читати статтю на Вордпресі з ілюстраціями можна тут:
https://abrahamhosebrlibrarium.wordpr...

[Noel Manhattan · Rating 5 out of 5]

Nunca he leído un cómic de una forman tan lenta. He tenido que esforzarme pero ha valido la pena.

[Rizzie · Rating 3 out of 5]

This is basically a collection of scrapings from the bottom of the proverbial barrel of Alan Moore's bibliography. It's intended only for people who love his writing enough to seek out the most obscure and irrelevant works bearing his name. I suppose I am one such person. Still, this is mostly a disappointing collection. Most of the stories are barely even stories, mostly illustrated poems or gags, or unfinished apocrypha.

There's only one story that is worthwhile here, and it's "Recognition", which is the real reason I sought out Yuggoth Cultures to begin with. For fans of Moore's Lovecraft trilogy (ie. The Courtyard/Neonomicon/Providence), "Recognition" may look and feel very familiar. That is because it is drawn by Jacen Burrows and directly fits into the story and mythology of said trilogy, though written earlier. I hope one day to see this story in color, perhaps published in an Alan Moore Lovecraft omnibus, finally taking its rightful place alongside its more well-known siblings. It's a simple story, and a very short one, but it genuinely enhances the core concepts and themes put forward in Neonomicon, and acts as a direct prologue to Providence. I am surprised it seems to be so unknown.

[Jacob A. Mirallegro · Rating 3 out of 5]

Some really good sort of little known short stories in here, some old comics as well as newer adaptations of Alan Moore's prose work. I think I preferred the older stories but the stuff adapted by Antony Johnston had the more overt Lovecraft vibes. I also really liked the Alan Moore essays/interviews, especially the 2003 essay Rolling Commentary where he focuses on the nature of war and the US government.
Antony Johnston's Yuggoth Creatures was pretty fun, I liked how well it maintained the structure of standalone short stories as well as having a direct continuing narrative.
Lovecraft's influence is felt throughout a lot of Alan Moore's work in general but his later series Providence is definitely the culmination and peak of those ideas.

[Arthur B · Rating 2 out of 5]

Not quite what you expect from the cover. This consists of a grab-bag of Moore off-cuts, some of which are more Lovecraftian than others, a few adaptations by Antony Johnston of some Moore writings into comic form (but, to my understanding, Moore did not contribute to the adaptation - so it's not Johnston illustrating Moore's script, it's Johnston constructing a script from Moore's original and then illustrating that), and a whole bunch of third-rate Mythos pastiches from Johnston which Moore was never involved in whatsoever.

None of this is particularly essential, needless to say. Full review: https://fakegeekboy.wordpress.com/201...

[Devero · Rating 2 out of 5]

Paraphernalia di brevi storie di argomento Lovecraftiano di Alan Moore.
Decisamente una raccolta eterogenea e grottesca, dove l'autodefinitosi "Mago" fornisce la sua visione di HPL e della sua Yog-Sototheria. Ovviamente non è una versione molto fedele all'originale, troppo ci viene mostrato di ciò che dovrebbe essere inconoscibile, e questo è un difetto da imputarsi direttamente a lui.
Disegni tra il sufficiente e lo scarso, di certo il prezzo alto dell'edizione italica ha contribuito a tagliare il numero delle copie vendibili.
2 stelle.

[Jamie · Rating 3 out of 5]

Don't let the title fool you - Most of the content in this book isn't actually by Alan Moore. The Moore stuff is all pretty good and I enjoyed the interviews and essays more than I thought I would, but this book really only has value to me as a Moore completist and won't be high on my re-read list.

[DrCrower · Rating 4 out of 5]

Llegué por Alan Moore pero me quedé por Antony Johnston. La parte del primero está destinada a completistas de Moore y se compone de lo que en el argot musical serían "demos y Caras B". Si fue una excusa de Moore para apadrinar los relatos lovecraftianos de Johnston, le salió la jugada redonda, porque estos valen muchísimo la pena.

[Ming · Rating 1 out of 5]

The Alan Moore stuff ranges from somewhat dull to kind of interesting. The non-Moore stuff is pretty much abysmal - and takes up more than half the book. Which means that I wanted to throw it across the room quite a fair bit.

[Poe M · Rating 4 out of 5]

Unique in that the book holds several unreleased stories and artwork outside of the traditional cannon. There are also letters between artist, writer, and etc., that shed perspective into the madness that makes up the mind of a visionary. I have to recommend this for any Alan Moore fan.

[Voma Tron · Rating 2 out of 5]

The Alan Moore interviews here are great, but there is not a whole lot of positive to be said of the rest of the content. File under Not Memorable.

[Alessandro Schümperlin · Rating 5 out of 5]

Tomo particolarmente acido. Vale la pena leggerlo e ovviamente va preso con leggerezza.

[Ruben · Rating 4 out of 5]

Només valen la pena (però molt) els relats de Yuggoth.

[John · Rating 4 out of 5]

There are some awesome Alan Moore rarities here, some you'll be hard-pressed to find anywhere else. Faves include "Me and Dorothy Parker," "Leviticus," and the fabulously funny "Itchy Peterson."

This is neither a comprehensive collection of Moore's Lovecraftian work, or his short stories, and there's an odd mix of comics, essays, scripts and interviews, but it's all worth reading.

Oddly, half the book is by Antony Johnson, not Moore, and while it's Lovecraftian, it has nothing to do with Moore's work. Your mileage may vary on this extra material. I think it deserved its own book and shouldn't have been included in this one.

[Ben · Rating 4 out of 5]

The title is a little misleading. While the stories by Moore are pretty good, they have very little to do with the Cthulhu mythos. The tales by Antony Johnson, however, are a must read for any Lovecraft fan. All of the tales by Johnson are magnificently illustrated, and breathe new life into the fabled creatures and entities made famous by H.P. Lovecraft.

[Variaciones Enrojo]

Antología de historietas y escritos esotéricos, mayoritariamente de influencia lovecraftiana, de Alan Moore y varios artistas. Originalmente se la anunció con el título de "Los hongos de Yuggoth y otros cultivos" y en formato tapa dura, pero finalmente se publicó con el título que figura en la portada definitiva y en rústica.

[Kat · Rating 4 out of 5]

Basic Premise: Cthulhu mythos comic books.

Weird, disturbing, and generally gross. Loved it!

[Anthony · Rating 3 out of 5]

Neat, but it felt unfinished. Like a bunch of half-realized ideas, rather than an anthology of stories.

[La Revistería Comics · Rating 4 out of 5]

Homenaje de un grande a otro grande, con los relatos originales de Hongos de Yuggoth y otros poemas fantásticos e historias viejas del barbudo nunca antes publicadas en castellano.

[Fernando Polanco · Rating 5 out of 5]

¡Chuluuuuuuuuuuuuuuuuuuuuuuuuu!

[Ευθυμία Δεσποτάκη]

Διάβασα μόνο 50 σκόρπιες σελίδες και φυσικά ολόκληρο το κομμάτι με τον πατέρα του αγαπημένου μας. Ακόμα κι αυτό, γουέλ... δεν το πάλεψα. Μπλιε.