Збірка містичних оповідань за мотивами давньої української міфології, що проведе читача через межі реальності у світ загадкових явищ, незвіданих сил і таємничих створінь. Тут оживають прадавні істоти, страхи набувають форми, а буденність розчиняється у надприродному. Мавка, лісовик і водяник; скарбник, злидні та песиголовці, а ще істоти, про котрих ви, можливо, навіть не чули, організують вам подорож у невідоме, де логіка відступає перед незбагненним. Готові розкрити завісу містичних таємниць?
"Химераріум" – це справжня скриня з таємницями, яку відкриваєш і вже не можеш закрити. 25 оповідань і 2 поеми сучасних українських авторів оживляють прадавніх істот, міфи та страхи, що переплітаються з нашим сьогоденням.
Ця книга — наче калейдоскоп емоцій: від моторошних історій, після яких озираєшся в темряві, до теплих і світлих сюжетів, що дарують надію. Деякі тексти змусили мене щиро сміятися, інші — морозили кров у жилах. Особливо сподобалося, що кілька оповідань могли б вирости у повноцінні повісті — настільки вони самобутні та глибокі.
Назва збірки влучна й символічна: вона справді наповнена химерними образами, які балансують між міфом і реальністю. Це видання має особливий "міфологічний вайб", що затягує й не відпускає. Люблю такі сюжети🫶.
Я щиро тішуся, що сучасна українська література створює такі різнопланові, але цілісні проєкти. І вже з нетерпінням чекаю на другу збірку — впевнена, вона буде не менш захопливою. Упорядкувала збірку Кривуца Мирослава ❤️
Мені сподобалася рівно половина оповідань. Здавалося б, чому ти, хлопче, ставиш 5 балів, якщо результат 50 на 50? Бо все, знаєте, відносно. Я часто читаю збірники (відколи, до речі, міжавторські набори творів почали називати "збірками", у школі вчили, що в одного автора "збірка", якщо твори багатьох авторів -- "збірник"?) і розумію, що зібрати в одну книжку від різних авторів навіть в одному жанрів винятково твори на свак конкретного читача -- нереалістично. Ми маємо справу з різними піджанрами, стилями написання, з різним досвідом авторів і так далі. Тому для мене третина класних оповідань у такій мішанині -- уже велика радість. А тут -- половина. Ну і треба сказати, що відверто слабким мені здалося лише одне. Там де Тростинник, автор, на моє враження, коли переписував текст, залишив практично одне і те саме в експозиції та в зав'язці, і воно дуже дивно читається. Там треба було б developmental editor, як на мене. А найбільше сподобалося від Оксани Голумбієвської, там кожна літерка на своєму місці, читаєш на одному подиху і потім так "уууухххх"