класний твір. сатирично-реалістичний образ галицької провінції поч. ХХ століття.
тут є: попи - відсталі (дуже добре виписаний типаж такого причіпливого дрібничкового попика), гедоністичні і навіть клерикальні; шляхта (колоритний образ алкаша-депутата); селяни-злодії і селяни свідомі, і навіть те й те разом потроху; "хруні" - тобто продажні виборці; десь то тут то там - інтеліґенція; урядовці, які відкрито визнають, що їхнім головним призначенням є робити всякі зловживання. картинка моральности тогочасного суспільства в кількох зрізах.
а крім того - дуже добрий образ закомплексованого незреалізованого (напів)інтеліґента. сама назва повісті "Забобон" відображає переживання дорослого героя, що властиві радше підліткам (якщо не дітям) - і це як спогад з надр біографії кожного з нас: не наступати на люки, підмічати номери автівок... і т.п. а далі - давати милостиню (бо колись ти можеш опинитися в ролі жебрака); не-сміятися-аби-потім-не-плакати і т.ін. насправді такі забобони досі є чи не наріжним каменем хваленої галицької релігійності ("духовності"), якій гріш ціна, бо вона дуже примітивізує Того, до кого релігія мала б бути звернена, а найголовніше - дезорієнтує в житті. і це чудово підмітив знавець людей, правник, адвокат і письменник Лесь Мартович.
п.с. досить багато смішних моментів