Іноді доля розводить людей для того, щоб звести знову в дивний і химерний спосіб, серед війни й потрощеного міста.
Аделіна залишила містечко в юності, відкрита до викликів і сповнена сподівань, не по-тутешньому гарна й не схожа на однолітків. За кілька десятиліть вона повертається до батьківської хати в передмісті Києва з іншого, американського життя. Хтось із друзів дитинства змінився, хтось лишився таким самим, а когось змінить війна, що невпинно наближається.
Вони проживуть тепле літо і страшний лютий разом, щоб усвідомити: підбита одного дня жирна риска «ніколи» нічого не варта перед питанням життя і смерті. І все складеться так, як мало бути, бо час повертає свій борг. Зрештою, що таке п’ятдесят років самотності у порівнянні з вічністю?
Українська журналістка, письменниця, поетеса. З 1988 року живе в Києві, де працювала в газеті «Родослав», коректором журналу «Сучасність», оглядачем на першому й третьому каналах Національної радіокомпанії, оглядачем у газеті «Всеукраїнські відомості», заступником головного редактора в журналі «Наталі», головним редактором у журналі «Караван історій. Україна» та журналістом у журналі «Академія». Автор ілюстрацій до книг Лариси Масенко, Елеонори Соловей, Леся Танюка. Авторка двох збірок поезій. Відомі твори: "Пастка для жар-птиці", "Ескорт у смерть", "Ґудзик", "Останній діамант міледі", "Все, що я хотіла сьогодні...", "Я знаю, що ти знаєш, що я знаю" та інші
Життєва історія. Це не просто художній твір, а жива пам’ять про часи, які нас змінили. Це про повернення - до себе, до дому, до правди - і про силу звичайних людей залишатися опорою в найтемніші моменти. Дуже сподобалась перша частина, де про мирне життя - там, де одна дівчина в школі і троє хлопців, і в кожного з них вона лишила певний слід у житті на все життя. А книга про їх усіх уже в дорослому віці, 60+, і про те, як склалося їхнє життя. Друга половина книги про те, як їх застала війна, така болюча частина, у мене досі флешбеки. Але, зрештою, цікава книга. Вона болить, але і дає надію.