Po trzecim dzwonku

by Oksana Zabuzhko, Oksana Zabużko, Katarzyna Kotyńska (Translator)

Opowiadania o wojnie, historii i kobietach poszukujących „witaminy siostrzeństwa”

Ułożyć wybór „małej prozy” z prawie trzydziestu lat to zawsze wyzwanie. Nawet jeśli autor lubi, jak Alice Munro czy pisząca te słowa, przy każdym kolejnym wydaniu na nowo układać swoje zbiory opowiadań jak rozsypane korale, mieszając rzeczy stare i nowe z czystej radości komponowania – z ciekawości, jakie światło rzucą na siebie nawzajem postawione obok siebie – zawsze jest to jakieś podsumowanie i nie sposób przed tym uciec. Zwłaszcza podczas wojny. Wojna w ogóle zmienia perspektywę postrzegania rzeczy zwykłych, to jak zmiana oświetlenia.

Wszystkie te opowiadania łączy to, że w taki lub inny sposób wpisują się w formułę będącą lustrzanym odbiciem zasady Hemingwaya: mężczyźni są tu obecni, ale w rolach drugoplanowych – z całym dobrem i złem tego świata moje bohaterki radzą sobie samodzielnie, bez ich pośrednictwa, przyjmując historię bezpośrednio na siebie, całym ciałem, jako część codzienności. Wszak na terytorium kobiecego ciała nie da się oddzielić tego, co prywatne, od tego, co historyczne, i to jest jeden z powodów, dla którego kobiece ciało to chyba najbardziej upolityczniona rzecz na świecie. A także – dlaczego historia, odczuta i przeżyta przez kobiety, zawsze zawiera „wrażliwe treści”. W tym sensie niczym się ona nie różni od historii zniewolonych narodów.

Genres: Fiction, Ukraine, Ukrainian Literature

344 pages, Paperback

First published September 1, 2017

About the author

Oksana Zabuzhko is a contemporary Ukrainian writer, poet and essayist.

Born in Lutsk, Ukraine, Zabuzhko studied philosophy at the Kyiv University, where she also obtained her doctorate in aesthetics in 1987. In 1992 she taught at Penn State University as a visiting writer. Zabuzhko won a Fulbright scholarship in 1994 and taught Ukrainian literature at Harvard and University of Pittsburgh. Currently Zabuzhko works at the Hryhori Skovoroda Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences of Ukraine.

Zabuzhko is known both for her literary works and criticism. Her controversial bestselling novel Field Work in Ukrainian Sex was translated in eight languages. In her writing Zabuzhko draws a lot of attention to the questions of Ukrainian self-identification, post-colonial issues and feminism. Her book Let My People Go won the Korrespondent magazine Best Ukrainian documentary book award in June 2006, and The Museum of Abandoned Secrets, Best Ukrainian Book 2010.

For Ukrainian language profile see Оксана Забужко

Reviews

[Люда Дмитрук · Rating 5 out of 5]

Оповідання та повісті цієї збірки написані в різні роки (можна навіть помітити ріст майстерності авторки) і є жанрово та тематично доволі відмінними, але чітко простежуються дві головні теми, які є наскрізними: це становлення жінки та діалог між поколіннями. Для мене сьогоднішньої більш актуальною була саме перша - я слідкувала за тим, як жінки шукають свого голосу, як вони будують свої відносини з чоловіками та іншими жінками, як вони лікують свої травми, як вони відчувають цей світ. Особливо сильно зачепили повісті "Інопланетянка", "Сестро, сестро", "Дівчатка", "Альбом для Густава". Але на дві повісті хочу особливо звернути вашу увагу.

Перша це "Казка про калинову сопілку", яку я вирішила перечитати і яка вразила мене сильніше, ніж навіть першого разу. Історія про бабину дочку та дідову дочку стає філософською притчею про вибір, про намагання здійснитися в своїх дітях, про бажання перекласти на них свої очікування про непрощений гріх, про злобу, яку ми носимо в своєму серці і яка нічого, окрім зла породити не може і яка руйнує нас, наше життя і життя наших дітей. Досі ця повість залишається для мене найкращою в доробку Забужко.

Ще один важливий твір - це "Після третього дзвінка вхід до зали забороняється", в якому ми слідкуємо за стосунками Ольги та її дочки Улянки, в якій перша промовчала про своє минуле, про свої пережиті травми, бо думала таким чином захистити дочку, але саме ця недосказаність стає між ними стіною та руйнує довіру. А Улянці все-одно доведеться розбиратися з наслідками життя батьків, повторювати або виправляти помилки, але вона залишиться з цим уже наодинці, момент для пояснення втрачено. Це не побутова родинна історія, як може здатися, тому що в контексті постійних згадок про війну на Сході, історія Ольги стає чимось більшим за приватну травму чи поразку, вона стає символом усіх нас і тої ситуації, в якій ми опинилися.

Детальніше у відео: https://youtu.be/abpQFxbiRTw

[themariestmarie · Rating 1 out of 5]

Це була друга спроба познайомитись із Забужко. Загальний підсумок - просто не мій автор. Враження ніби ти слідкуєш за восковими фігурами, без глибини, мотивацій, з пласким характером. Все це приправлено незвичними описами та постмодерними образами актуального сьогодення, але ти не розумієш навіщо і чому (на відміну від інших авторів-постмодерністів); і найголовніше — не отримуєш задоволення від читання. Дуууже дивний досвід. Не моє.

[Øleksandra Banina · Rating 4 out of 5]

спершу піджартовувала, мовляв «а як у Оксани Стефанівни з її то реееееечеееееннями вийде в коротку форму?», а вийшло чудесно і захоплююче))

було цікаво спостерігати за розвитком стилю і важливих тез від першого до останнього твору. і ще мені сподобалася різноманітність повістей, які опинилися у збірці - тут і реальність, і минуле, і переосмислення біблійних мотивів у майбутньому. найбільше сподобалася, мабуть, «Казка про калинову сопілку»)

[Dinara · Rating 5 out of 5]

Це щось нереально прекрасне! Такі емоції!
Оці оповідання мені так запали, що може колись перечитаю:

Дівчата.

Сестро сестро.

Казка про калинову сопілку.

Інструктор із тенісу.

Альбом для Густава.

Після третього дзвінка вхід до зали забороняється.

[Kris · Rating 4 out of 5]

Книга дуже нерівномірна і дуже важко її оцінити за однією шкалою. Частина оповідань (повістей) пройшли так далеко від мене, наскільки це взагалі можливо: важка мова, детальні описи одягу і думок, які можна було б скоротити разів в десять і стало би тільки краще (Альбом для Густава таки в 10 разів коротше від Казки про калинову сопілку, а переживань в ньому описано більше і точно не гірше ніж в Казці). Ставлю четвірку завдяки тим небагатьом оповіданням в збірці, які тягнуть не те що на 5, а на всі 10.

[Maria Zayats · Rating 5 out of 5]

В цих густих, фактурних, блискуче написаних оповіданнях, можна зустріти відверті сповіді самої Забужко, майстерно завуальовані художніми засобами. Написані в дуже різні періоди життя вони дають можливість «бачити» письменницю крізь покоління.
Сповідь дитячої мрії в «Сестро, сестро», сповідь підліткова в «Дівчатках», сповідь молодої жінки про її творчо-життєвий шлях, про відстороненість, нездатність злитись з життям, в «Інопланетянці»...

Одвічні теми свободи, любові, заздрості, зв’язку поколінь.

Про кожне оповідання можна багато говорити. Усіх їх об’єднує неймовірна естика довгих насичених речень, які не перевантажують тебе, а просто затягують і несуть.

[Kateryna Pushenko · Rating 4 out of 5]

4.5⭐️

[Oliwia · Rating 4 out of 5]

4.5

[Viktoria Tytarenko · Rating 5 out of 5]

Скажу чесно, що крім її оповідання «Сестро, сестро» я нічого в неї не читала🙈 За що мені дуже соромно.

Прочитавши книгу «Після третього дзвінка вхід до зали забороняється» я зрозуміла, що хочу й далі знайомитися з творчістю пані Оксани.

Так, можу погодитися з тим, що читати її дуже важко. Її книги не для релаксу і не для того щоб перезавантажити мозок. Навпаки, тут потрібне не швидке та вдумливе читання.

Тож що я можу сказати про саме цю книгу? Доречі, дуже дивно те, що так мало знайшлося відгуків на неї.

«Після останнього дзвінка вхід до зали забороняється» - це збірка малої прози авторки за останні тридцять років. До неї входять, як відомі твори, так і не дуже.

Та можу сказати, що кожне з цих оповідань відгукнулося мені десь всередині.

Дуже цікаво те, що ми можемо спостерігати за ростом авторки, адже перше оповідання в збірці було написано аж в 1982 році, а останнє 2017 року.

Читаючи цю книгу, я бачила, як розвивається письмо Оксани Стефанівни, можна побачити, як змінюється і розвивається її талант.

Але незмінне одне, в кожному творі ми бачимо становлення жінки у сучасному світі.

Далі коротко розповім про кожне з оповідань. Чому коротко? Бо про творчість авторки можна говорити та говорити, а кількість символів в інстаграмі не дає можливості все розповісти.

🏷️ «Отже, це злива» 1982 р. - про пошук духовного сенсу людини та зʼясування у чому полягає сенс її буття.

🏷️ «Книга Буття. Глава четверта» 1988 р. - у творі йдеться про ще не «комп’ютерне», але повністю автоматизоване, врегульоване суспільство, кожен член якого має стати повноцінним членом Цивілізації — пройти Ритуал, виконавши нормативи вбивства. Така собі антиутопія.

🏷️ «Інопланетянка» 1989 р. - повість про відповідальність за свої слова та вчинки, про свободу людської душі.

🏷️ «Сестро,сестро» 1992 р. - про показ справжної ціни і ваги людського життя. В мене на сторінці є відгук на цей твір.

🏷️ «Жоравницькі» 1993 р. - бачимо й перші алюзії на сучасне політичне завіконня у декораціях XVI століття.

🏷️ «Я, Мілена» 1997 р. - цей твір демонструє наскільки нищівним для особистості може бути некритичне сприйняття пропонованих суспільством гендерно стереотипних вимог щодо жінок.

🏷️ «Дівчатка» 1998 р. - тут письменниця прослідковує становлення особистості у підлітковому віці на прикладі двох дівчат — Ленці і Дарки.

🏷️ «Казка про калинову сопілку» 1999 р. - це сумна розповідь про двобій Добра і Зла, про велику трагедію українського роду.

🏷️ «Інструктор з тенісу» 2000 р. - про проблему роздвоєння особистості героїні. Внутрішньоособистісний конфлікт між тілесним і духовним.

🏷️ «Альбом для Густава» 2005 р. - про правильне розуміння подій, які відбувалися в Україні 2004 року. Так, саме про Помаранчеву революцію.

🏷️ «Тут могла б бути ваша реклама» 2013 р. - письменниця на декількох сторінках оплакала стару європейську цивілізацію, написавши про те, як мистецтво виготовлення ніжних рукавичок відходить у минуле, залишаючи по собі штамповані вироби, що не мають індивідуальності. Все схоже одне на одного. Все майже однакове.

🏷️ «Після третього дзвінка вхід до зали забороняється» 2017 р. - про драму непорозуміння між матір’ю й дочкою стає своєрідним підсумком історії цілого покоління — «покоління відкладеної війни».

Тепер з впевненістю можу сказати, що Оксана Забужко стала однією з улюблених авторок🥰

[Daria · Rating 4 out of 5]

4,25 ⭐️

Niektóre opowiadania takie sobie, ale wszystkie wyróżnia przepiękny, baśniowy, eteryczny styl. Słuchanie ich sprawiało przyjemność.

[Halina Ovchar · Rating 2 out of 5]

Справа навіть не в довгих реченнях, і теми самі по собі цікаві, але слова впроваджують в якийсь туман. Здається, що вони спеціально підібрані щоб були як найбільш незвичні і незрозумілі. Я дуже хотіла насолодитись історіями і дійсно старалась читати дуже повільно і осмисленого, але слова просто мені не дозволили насолодитись. Гессе теж не писав просто, але там можна посмакувати слова і сюжет, а тут, на жаль, не вийшло.

[Katrinka Ilchuk · Rating 5 out of 5]

Оповідання, написані Оксаною Стефанівною, треба читати без поспіху, спокійно та вдумливо. «По-діагоналі» вони не сприймаються. На щастя.

«З дрібниці, як завжди, – все починається з дрібниці: з порошинки в оці, з паскудного настрою…», а ще з недоказаних речень, відведених поглядів та багатозначних зітхань. Наскрізною в усіх оповіданнях є теми пам’яті, самоідентифікації, зв'язку між поколіннями.

Із всього зібрання творів (10 оповідань та 2 повісті) раніше-нечитані 5 оповідань і повість, але все сприймалося як вперше. Наче тільки зараз по-справжньому доросла до них. Тепер хочу перечитати «Музей покинутих секретів». Підозрюю, що буду здивована як багато пропустила читаючи вперше (коли це було? 4 роки тому? 5?).

[Yuliya Baranova · Rating 1 out of 5]

Вполне возможно, что чего-то я не уловила и не оценила в этой книге или в авторе. Но ни одно произведение в этом сборнике меня сильно не тронуло.

Единственная мысль, крутившаяся в голове: «Когда уже все это закончится?» И хотя некоторые сюжеты вполне себе пристойные и интересные, но мне все равно не понравилось то, как они завернуты и сумбурно поданы. Впечатление, что автор хотел написать тааак много слов, что их смысл в этом потоке сильно затерялся.

Единственный плюс - это сборник новелл, можно белее менее быстро дочитать историю полностью. «Найяскравiшi твори автора» - маркетинговая уловка, на которую я повелась.

Вообще редко пишу негативные отзывы, но эта книга прям не понравилась. Никому не рекомендую.

[Olga · Rating 5 out of 5]

Забужко тут майстерно створює атмосферу театрального закулісся, де реальність і вигадка змішуються, як фарби на полотні. Це історія про мистецтво і ціну, яку доводиться платити за геніальність, про жіночу силу і вразливість, про зради – чужі та власні. Ця книга мене заворожила своєю емоційністю, різкими думками і потужним голосом авторки, який неможливо сплутати ні з ким. Це інколи некомфортна, але класна інтелектуальна проза, що змушує думати, перечитувати, аналізувати. Бо у Забужко, як завжди, не буває випадкових слів.

[Petro Svystun · Rating 3 out of 5]

Дуже змішані відчуття від книжки. З однієї сторони мені не сподобалось. Зовсім. Пані Оксана явно не мій автор. Але я розумію людей, які високо оцінють її твори, і моє "не сподобалось" - просто суб'єктивне питання смаку. Читати однозначно варто, оскільки Забужко саме та авторка, про яку не можна просто "позичити" чуже враження, потрібно мати своє власне.

[Lyudmila Slavuta · Rating 5 out of 5]

Кожет твір пані Забужко - целий всесвіт, який має ретельно досліджуватися, проживати. Найкоротше оповідання збірки - не є виключенням. В цих декількох сторінках - не менше болю, ніж в найбільшому.

Смакую по-троху.

[Andriana Novosad · Rating 5 out of 5]

До мурашок. Якщо плануєте знайомитись з творчістю пані Забужко - раджу почати саме з цієї книги.