Повість Михайла Коцюбинського Intermezzo — класика українського імпресіонізму. У творі все символічне — від героїв до поетики. Перед читачем постають головні дійові особи — Залізна рука городу, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Людське горе. Головний герой твору прагне відпочити від людей і лише серед зелених степів і бездонної небесної блакиті він нарешті чує тишу. Однак хіба можна втекти від Залізної руки городу? Хіба Людське горе не зустріне його і там, не нагадає про себе? Світ душі, світ природи і світ людей зливаються воєдино в непорозуміннях і швидкоплинних моментах гармонії. Повість зацікавлює глибиною ідей та метафоричним багатством. українська література, імпресіонізм, лірична сповідь, класика, психологічна новела, епічний твір, повість, поетика, вираження найзаповітнішого, найболючішого
Класика української літератури яку хоч раз в житті має прочитати кожен.
Повість «Тіні забутих предків» спонукає задуматись над цінністю самого життя. Яка цінність твого життя для інших людей (рідних, коханих, друзів і просто знайомих)? І що для тебе твоє життя? Ким тобі важливо бути? В кожного знайдуться свої відповіді на ці питання.
Коцюбинський просто і красиво описує кохання Івана до Марічки і приправляє це містичною природою Гуцульщини. Читаючи деякі описи, ніби відчуваєш запах дощу, лісу, дому.
Новела «Intermezzo“ торкнеться серця всіх тих, хто стомився від шаленого життя сьогодення. Людська душа не матеріальна але її втому і біль ми відчуваємо. Хіба природа не є хорошими ліками?
Ось тут вийшло дуже цікаво з книгою, бо в процесі читання Тіні забутих предків була впевнена, що загальна оцінка буде не більше 3/5. Так, мені дуже сподобалося опис гуцулів, традиції, природи, мальовничі Карпати, полонини. Читала і насолоджувалась цим. Але сама історія не дуже зачепила мене. Проте мала проза мені сподобалося набагато більше. Інтермецо. Саме так я себе почуваю вже доволі довгий час. Описи внутрішнього стану героя дуже зачіпив, розумію на 100%. І допомогло зменшити відчуття утоми моя відпустка в Карпатах, возз'єднання з природою, тиша та гори. Точно буду це оповідання перечитувати і не один раз. Оповідання Сміх та Коні не винні мені здалися трохи іронічним, і блін прикольно, мені дуже сподобалося)
Неймовірно цікаво було прочитати 3 оповідання від Коцюбиснького про кримських татар. Вони невеликі, але автор так влучно передав настрої, традиції та бажання свободи. Звісно відношення до жінки мусульманів для мене - це жах. Нижче цитата "Вона бідна невільниця, замкнена в тісних лапах свого подвір'я, в загратованій, пильно стереженій від мужського ока жіночій половині.." Природу описано так, що уява малює, нажаль я ніколи не була у Криму, однак одеське море дозволяє мати трохи розуміння цієї величної краси.
Дорогою ціною - про нестримне бажання українця мати свободу попри все. На тлі сучасних подій відчуваєш атмосферу і розуміння на максимум. Завжди дивуюсь, як у такі маленькі розповіді вкладають стільки сенсів
Тіні забутих предків наче затесались у цю збірку випадково. Карпатська атмосфера з гуцульським настроєм та віруваннями, показує єднання людини з природою та худібкою. Трагічна історія, від якої віє сумом. Але ж як гарно цей сум передано, ох краса природи! Я наче повернулась у 2015й. Післясмак спонукає до роздумів, а книги Коцюбинського хочеться читати й надалі.
Intermezzo трохи поліпшило загальну оцінку книги, бо фільм "Тіні забутих предків" сподобався набагато більше, аніж твір-оригінал, який, хоч і невеличкий, але максимально темно-містичний.