Девочка, с которой ничего не случится / Ржавый фельдмаршал

Алиса [Alisa] #1-2

by Kir Bulychev, Кир Булычев

"Остров ржавого генерала" открывает серию книг об Алисе Селезневой, созданной воображением известного писателя Кира Булычева. Серия "Алиса — девочка с Земли" объединит все произведения об удивительных приключениях Алисы и ее друзей.

Содержание:
Девочка, с которой ничего не случится
Остров ржавого генерала

Genres: Science Fiction

Audible Audio

First published January 1, 1968

About the author

Kir Bulychev was a pen name of Igor Vsevolodovich Mozheiko, a Soviet Russian science fiction writer, critic, translator and historian of Lithuanian ancestry. His magnum opus is a children's science fiction series Alisa Selezneva, although most of his books are adult-oriented. His books were adapted for film, TV, and animation over 20 times – more than any other Russian science fiction author – and Bulychev himself wrote scripts for early adaptations.
He began to write SF in 1965. He has translated numerous American SF stories into Russian.
Winner of the ESFS Awards in 1984 as the "Best Short Story Writer".
Winner of the Aelita award in 1997.

Other names:
Russian - Кир Булычев
Russian real name (non-fiction books) - Игорь Можейко
Bulgarian - Кир Буличов
Polish - Kir Bułyczow
Hungarian - Kir Bulicsov
Estonian - Kir Bulõtšov
Spanish - Kir Bulichov
Slovak - Kirill Bulyčov
Finnish - Kirill Bulytšev
Lithuanian - Kirilas Bulyčiovas
German - Kirill Bulytschow
Czech - Kir Bulyčov
Chinese - 季尔·布雷乔夫

Reviews

[Лина Сакс · Rating 5 out of 5]

Надо как-то научиться писать рецензии, на книжки, которые нравятся. Эх...

1. Я смотрела фильм по этой повести. Помню, что я была поражена, как же так-то играет не та Алиса. Нет той светлости, что есть в "Гостья из будущего". Как-то все серенько. Очень разочарованная была, хотя как обычно захватил сам мир, в котором так много всего возможно.

2. Книга светлее фильма. И да, она детская. Вот ДЕТСКАЯ! И когда ты, здоровый лоб ее читаешь, то, конечно, тебе начинает казаться, что все чистенько. Но если выдохнуть и забыть, что скандинавские детективы с кровью и кишками тобой читаются как семечки и ты уже на все выпавшее из живота очередной жертвы не реагируешь, а спокойно ешь при этом бутерброд. И что сейчас книжки для подростков в основном о том, как выжить в грязных трущобах и не стать Робин Гудом, то да, она действительно выбивается, своей чистотой. Но хотела бы я ее "загрязнить"? Нет!!! К тому же переживаний и так хватает. То по голове робота-дедушку стукнут, то приходит осознание, что этим железякам ничего не стоит убить человека. Что девочка маленькая спасается вплавь. И кругом море! И она МАЛЕНЬКАЯ ДЕВОЧКА из светлого будущего, она не знает, что вот можно не быть Робин Гудом.

3. Как приятно читать про то будущее, где хочешь быть. Чтобы на метро до Крыма! На метро! Эх... И все бесплатно. И люди занимаются удивительными вещами. И погоду могут заказывать... Но я, конечно, в основном за метро до Крыма и не по политическим убеждениям, а потому что, сел, доехал, получил солнечную ванну и можно опять в осеннюю Москву с дождиком) А еще у них там метро до Ленинграда. Тоже полезно, особенно учитывая, что там есть прекрасные люди, с которыми часто хочется обниматься и вести беседы на уютной кухне. В общем вы поняли, я хочу туда!

4. И возвращаясь к Алисе. Как порой не хватает нам взрослым ответственности, а тут у маленькой девочки ее кажется больше, чем у тебя. Она переживает за людей, которые не подозревают об опасных солдатах, хотя при этом именно она в данный момент находится в опасности. Вот так поедешь с киногруппой в Крым, а приходится спасать светлый мир, потому что включаются старые ржавые солдаты созданные для войны. И тебе надо придумывать как и самой спастись и других уберечь. Светло и приятно от такого. От того, что в книжке учат думать не только о себе и показывают возможности, когда не надо себя ломать, погружаться в грязь, что спасать можно оставаясь светлым. Ну, вы понимаете, я за мир, дружбу и полеты в космос)

[Тимощук В'ячеслав · Rating 4 out of 5]

В моєму дитинстві було не так багато книг. Я навіть не кажу про хороших, якісних книг, взагалі будь-яких книг було не дуже багато. Тому доводилося читати усе що траплялося. Проте багато чого, з прочитаного в ті часи, засіло десь глибоко в свідомості. Коли мені було років 5 чи 6 я побачив екранізацію повісті Кіра Буличова "Острів іржавого лейтенанта" і вона мене страшенно вразила. Історія про великих іржавих роботів які хочуть захопити світ ніяк не могла не знайти відгуку в моєму дитячому серці. Я не міг заглибитися в цю історію занадто глибоко, не міг зрозуміти деяких політичних натяків, що їх автор дозволив собі в цій, в принципі дитячій книзі. Так наприклад "злі роботи" які були спроектовані одною таємною військовою організацією, постійно питали у інших персонажів книги "чи далеко до Москви" і були запрограмовані на "унічтаженіє любова, кто гаваріт па рускі". Нам би в теперішню Україну пару таких роботів, вони б навели порядок…
Але повертаючись від моїх потаємних мрій до реальності книги "Острів іржавого лейтенанта" можна сказати, що це класична історія в стилі радянської фантастики. Як і в деяких книгах Стругацьких, так і в книгах Буличова ніхто навіть не ставить під сумнів мудрість, чесність і порядність людей майбутнього. Вони всі забули про різницю між ними, всі нації, всі релігії, всі кольори шкіри у вільному, щасливому пориві, будують майбутнє людства. Ну і за логікою Буличова це майбутнє звісно ж має бути комуністичне. Вустами головної героїні Аліси він розповідає, що в майбутньому все буде безкоштовне, життя буде легке і щасливе, а зло якщо і буде існувати, то воно буде тупим, карикатурним, приходитиме з темного минулого і туди ж, в небуття, повертатися. Але при цьому чомусь Буличова не хочеться звинувачувати в людоїдській радянській пропаганді. Думаю його книги були своєрідним психологічним способом втекти від реальності. Читаєш про те як в майбутньому не буде грошей і все в магазинах буде безкоштовно, а твоя дружина зашиває твої єдині подерті штани, які ти отримав у спадок від діда. Читаєш про те які скоро будуть люди щасливі і відкриті до інших, як всі нації разом підкорюватимуть космос, а за стіною чуєш як сусіда виселяють підкорювати Сибір. Взагалі цікаво, що в тоталітарному СРСР фантасти писали щасливі книжечки про добро і щастя. А у Вільному Світі, популярними були жорсткі і набагато реалістичніші антиутопії.
Але якщо відкинути політичне підґрунтя і подивитися на повість "Острів іржавого лейтенанта" просто як на красиву казку, то справді можна повірити в чудове майбутнє людства, в нові обрії які нам потрібно буде підкорити в єдиному спільному пориві. Головне при цьому не роззиратися навколо, щоб не засмучуватися.

[Letande D'Argon · Rating 1 out of 5]

As you may have noticed, I love Sci-Fi. And let's be honest, USSR sure produced some very good works in this genre. Unfortunately, this one is far from being good. You see, there's one big problem about Soviet novels. Of all sorts. That problem is called "propaganda". And even though there were books that tried to be good science fiction (with "science" being the most important part), most of the time books were just a tool. A tool to put certain ideas into the young people's heads. And say whatever you want, but I always considered it to be a crime. One of the biggest ones out there. When writers like Ray Bradbury tried to make people think, to use their own heads, books like this just wanted to zombify kids. To turn them into a regular red slaves. In the most obvious and pathetic way out there.

The funniest thing is - not so long ago they started to do that again in Russian. In the books, movies and animation. You watch the new Russian animated movie - you get exactly that - a lot of pathetic propaganda. And when you read books like this one today... it feels even worse than it felt back in the days. Just because nothing really changed. It's the same exact tools and the same exact ideas. Almost word to word. But let's return to the book itself.

The first part of this novel describes the "bright future". The one that communists always promised, but never delivered. It's like "Hey, kids! Work hard, sacrifice everything and one day you'll get this!". In other words, it's carrot in the "carrot and stick" formula. The second part is just a typical Russain paranoia. The idea that there are always enemies around who want to conquer the pure and innocent "Mother Russia". This time the enemy is some old robotic soldiers. Who were programmed to kill those, who speak Russian. See? Like I said, typical Russian paranoia. The one that started to move the country again nowadays. Note that while American authors usually tried to analyze the society without trying to hide the dirty side of it, Soviet ones just blindly created empty pictures of the bright future and warned kids about "bad-bad neighbors". In 1950 Ray Bradbury wrote his short story called The Highway. 18 years later Mr. Bulychev wrote this... 50% of empty promises (hello, green spectacles from The Wonderful Wizard of Oz), 50% of military propaganda. Pathetic, pathetic, pathetic.

[Viktoriya · Rating 4 out of 5]

A very short novella about rusty robotic pirates LOL. But it was still very enjoyable to read.

[Veronica Slaunikava · Rating 5 out of 5]

Read in Russian (audiobook).