What do you think?
Rate this book
Donbasa aprikozes
Ļuba Jakimčuka (1985) ir ukraiņu dzejniece, divu dzejas krājumu autore. Par krājumu Donbasa aprikozes (2015) viņa saņēmusi neskaitāmus apbalvojumus. Viņa dzimusi un uzaugusi Luhanskas apgabala Pervomaiskā, 80 km no krievijas robežas. Pirmie vārdi Ļubas Jakimčukas dzejas krājumā Donbasa aprikozes ir vienkārša fakta konstatācija: Tur, kur neaug aprikozes, sākas krievija. Grāmata turpinās ar kāpuru, kas tūlīt jau būs aprijis viņas zaļo pilsētu, un simt kapiem, kas izrakti starp autori un viņas mammu; taču tā beidzas ar to, ka savējie vienkārši ir nemirstīgi. Pirmos šā krājuma dzejoļus Ļuba Jakimčuka sarakstījusi vēl miera laikos, parādīdama cilvēkus, kurus aiz lielā vārda “Donbass” gandrīz nekad neieraugām: dzīvu, īstu cilvēku vietā – Ļuba viņus pazīst, tie ir viņas tuvinieki – mums, tālumniekiem, ir stereotipi. Tomēr visvairāk grāmatā dzejoļu, kas tapuši, sākot ar 2014. gadu, kad Ļubas dzimto pusi, Luhanskas apgabalu, okupēja krievija. Viņas dzimtajās mājās tagad dzīvo sveši cilvēki, viņas gultā guļ kaujinieks; no vecmāmiņas mājas palikušas tikai sienas. Šī dzeja dzimst no ļoti sarežģītas emocionālas pieredzes. Tajā ir gan visa zināmā sairšana, gan erotiskas alkas kara plosītā pilsētā, gan bērna valodai līdzīgi šļupsti, mēģinot stāstīt par nogalināšanas rīkiem. Ļubas unikālais talants ir spēja nezaudēt rotaļīgumu pašā katastrofas viducī, un šajā ziņā viņas dzeja liek atcerēties ukraiņu futūristus 20. gadsimta 20. gados: arī toreiz šausmas vijās kopā ar jokiem. Viņas valodā vispār nav patosa, tā ir autentiska un intīma, ļaujot noskārst, kā jūtas sieviete, kurai visapkārt sabrūk viņas pasaule. “Dzejoļi kā okupētu pilsētu iedzīvotāji, kuriem nav kur bēgt un kurus neviens neglābj no permanentām dzīvības briesmām,” saka pati Ļuba. “Ļubas Jakimčukas grāmata ir pilna siltuma un rūgtuma, tā ir durstīga un salauzīta grāmata,” par “Donbasa aprikozēm” raksta Serhijs Žadans. “Dzejoļi, kas atgādina rozes: kamēr izlasīsi, noteikti savainosies.”
128 pages, Unknown Binding
First published May 1, 2015
18 people are currently reading
416 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 39 reviews
April 12, 2025
Aprikozes ir veiksmīga metafora tam gaišajam, trauslajam, labajam, ko iznīcina karš un okupācija, jo kā raksta dzejniece "Tur, kur aprikozes neaug, sākas krievija"...
"austrumu frontē bez pārmaiņām
cik var bez pārmaiņām?
metāls pirms nāves kļūst karsts
cilvēki no tā kļūst auksti"
"austrumu frontē bez pārmaiņām
cik var bez pārmaiņām?
metāls pirms nāves kļūst karsts
cilvēki no tā kļūst auksti"
September 25, 2023
нічого собі. іноді аж волосся дибки, а іноді ніби усередині шось дибки
June 6, 2025
Ukraiņu dzejniece - vienu gadu jaunāka par mani - dalās savās jūtās par tik sāpīgo karu viņas zemē, kas iesākās jau pirms vairāk nekā desmit gadiem.
Pret dzejas grāmatām aizvien izturos ar zināmu pietāti, jo dzeja šķiet kāds augstāks koncentrētas valodas līmenis, kam īsti netieku klāt. Arī šajā gadījumā tā īsti jau visas "aprikozes" nesagaršoju, bet domāju, ka tomēr šī nav "nesaprotamā" dzeja. ☺️
Ļoti uzrunāja grāmatas ievadvārdi. Labprāt visu būtu turpinājusi lasīt prozā 🫢☺️. Kopā ar sekojošo dzeju lasītājs saplūst ar kara šausmām, lidojošajiem droniem un galvas noraujošām raķetēm, ar ģimenes dzīvi kara laikā, ar emigrāciju, ar nomācošo noskaņojumu. Ir arī dzejoļi par mīlestību, īpaši patika grāmatas otra puse - tā bija man izprotamāka.
Šī grāmata man laikam paspilgtināja un nostiprināja tieši tās pašas vārdos neaprakstāmās izjūtas, ko rada raidījumi par karu Ukrainā un skati no pelnos un drupās pārvērstajām pilsētām...
Ļoti uzrunāja doma, ka kara laikā trakākais nav raķešu uzbrukumi, bet okupācija, kam seko kontroles zaudēšana pār savu ķermeni, valodu un kultūru, jo tās ir mūsu patiesās mājas! ✨
Šī ir grāmata ar ukraiņu dvēseli.💛🩵
Pret dzejas grāmatām aizvien izturos ar zināmu pietāti, jo dzeja šķiet kāds augstāks koncentrētas valodas līmenis, kam īsti netieku klāt. Arī šajā gadījumā tā īsti jau visas "aprikozes" nesagaršoju, bet domāju, ka tomēr šī nav "nesaprotamā" dzeja. ☺️
Ļoti uzrunāja grāmatas ievadvārdi. Labprāt visu būtu turpinājusi lasīt prozā 🫢☺️. Kopā ar sekojošo dzeju lasītājs saplūst ar kara šausmām, lidojošajiem droniem un galvas noraujošām raķetēm, ar ģimenes dzīvi kara laikā, ar emigrāciju, ar nomācošo noskaņojumu. Ir arī dzejoļi par mīlestību, īpaši patika grāmatas otra puse - tā bija man izprotamāka.
Šī grāmata man laikam paspilgtināja un nostiprināja tieši tās pašas vārdos neaprakstāmās izjūtas, ko rada raidījumi par karu Ukrainā un skati no pelnos un drupās pārvērstajām pilsētām...
Ļoti uzrunāja doma, ka kara laikā trakākais nav raķešu uzbrukumi, bet okupācija, kam seko kontroles zaudēšana pār savu ķermeni, valodu un kultūru, jo tās ir mūsu patiesās mājas! ✨
Šī ir grāmata ar ukraiņu dvēseli.💛🩵
June 10, 2024
Передмова сподобалася більше віршів, вибачте.
July 8, 2024
А мені не сподобалося - мабуть, такі вірші і не повинні подобатися. Їх не згадуєш, бо красиві, не посміхаєшся їм, як чужій милій дитині, що нагадала своїм існуванням про важливе, не пересилаєш друзям. Вони болять (але не сильніше, ніж проста і чесна передмова до цієї збірки). "Розкладання" стало улюбленим.
а ви пишете вірші, красиві, як вишиванка
ви пишете вірші ідеально гладенькі
високу поезію золоту
про війну не буває поезії
про війну є лише розкладання
лише літери
і всі вони — ррр
Цікаво прочитати всю книжку англійською, бо, судячи по цитатам, переклад там топовий.
а ви пишете вірші, красиві, як вишиванка
ви пишете вірші ідеально гладенькі
високу поезію золоту
про війну не буває поезії
про війну є лише розкладання
лише літери
і всі вони — ррр
Цікаво прочитати всю книжку англійською, бо, судячи по цитатам, переклад там топовий.
May 7, 2023
Дуже боляче усвідомлювати, що за кожним віршем стоїть реальна історія.
September 1, 2023
був у мене один знайомий, який десь за тиждень до 24-го лютого 2022-го року поділився своєю дуже цінною думкою про тимчасово окуповані території України. тоді(а може й зараз, я хз) він вважав, що нам немає чого боротись за випалену землю і треба її віддати "за мир". не буду тут зараз обговорювати його клоунізм, а лише скажу, що мейбі йому б вартувало прочитати цю книгу.
хоча б для того, щоб уявити, як це - коли у тебе забирають дім. вдираються, нищать, вбивають. катують твоїх друзів у підвалах будівель, знайомих з дитинства. крадуть душевний спокій. намагаються разом із пам'ятними місцями вкрасти твої спогади. руйнують твоє життя.
уявити смак абрикосів Донбасу. усвідомити.
і більше ніколи не говорити про окупацію без огляду на людей, які від неї постраждали.
хоча б для того, щоб уявити, як це - коли у тебе забирають дім. вдираються, нищать, вбивають. катують твоїх друзів у підвалах будівель, знайомих з дитинства. крадуть душевний спокій. намагаються разом із пам'ятними місцями вкрасти твої спогади. руйнують твоє життя.
уявити смак абрикосів Донбасу. усвідомити.
і більше ніколи не говорити про окупацію без огляду на людей, які від неї постраждали.
December 1, 2015
Ці вірші болять. Більшість. Деякі викликають такі бурхливі емоції, що ти "зависаєш" у просторі і часі, губишся у думках та паузах у розмові. Ці вірші про Донбас. Той Донбас, який зараз не згадують. Той Донбас, який так мало знають.
Чесно - ранні вірші авторки мені не сподобались. Ну, то таке. Цю книгу все одно варто читати.
"Листи не приходять", "мій перший вірш про Шевченка", "молитва", "від старості", "ніж"... хочеться перечитати книгу. І абрикосів.
Чесно - ранні вірші авторки мені не сподобались. Ну, то таке. Цю книгу все одно варто читати.
"Листи не приходять", "мій перший вірш про Шевченка", "молитва", "від старості", "ніж"... хочеться перечитати книгу. І абрикосів.
April 28, 2016
Мастрід для всіх, особливо - для західняків. Бо тут Інший Донбас, той, який болить, той, який не можна втратити, той, який - люди.
І ті тексти, які непроДонбас, - теж дуже і дуже.
Класно, коли поезія стає бестселлером.
І ті тексти, які непроДонбас, - теж дуже і дуже.
Класно, коли поезія стає бестселлером.
February 10, 2024
Det är mycket här som imponerar. Kortfattade, slagkraftiga dikter med träffsäkra liknelser. Ljuba Jamymtjuk visar oss "blommande minor", "gemensamma döda vänner på fejan" och Gud som sitter och röker över askfatet som var deras hem. Den starka kärleksförklaringen till språket måste, delvis åtminstone, ha överlevt översättningen. Många guldkorn går att plocka fram och borsta av ur spillret som en översättning alltid orsakar. Det allvarsamma och tunga har förstås lämnat sitt spår på texterna, men Ljuba Jamymtjuks sinne för sarkasm andas livskraftigt genom hela diktsamlingen.
Dikten om en gubbe och gumma som dog exakt samtidigt "av ålder" sätter en dyster stämning med sin kommentar om propaganda. Den om de tre terroristerna som vill låtsas vara buskar osv. klingar också väl, nästan som en nutida fabel. Telefonsamtal med familjen som ett sista sorts blodsband ger upphov till flera underbara blodsmetaforer i dikten "Hur jag dödade".
Man skulle kanske önska att samlingen inte svävade ut till ämnen som inte alla har att göra med kärnämnena kriget och språket som offer. Samtidigt har jag som ganska nyinvigd poesientusiast inte mycket att klaga på!
7/10
Dikten om en gubbe och gumma som dog exakt samtidigt "av ålder" sätter en dyster stämning med sin kommentar om propaganda. Den om de tre terroristerna som vill låtsas vara buskar osv. klingar också väl, nästan som en nutida fabel. Telefonsamtal med familjen som ett sista sorts blodsband ger upphov till flera underbara blodsmetaforer i dikten "Hur jag dödade".
Man skulle kanske önska att samlingen inte svävade ut till ämnen som inte alla har att göra med kärnämnena kriget och språket som offer. Samtidigt har jag som ganska nyinvigd poesientusiast inte mycket att klaga på!
7/10
Read
May 18, 2022MATUSETEENUSED
üks terrorist näeb välja nagu põõsas,
mis tuules väreleb ja allesjäänud lehed langetab
kuid nina aurab, sest ta hingab veel,
ja see ei tule talle kasuks —
inimesele, kes püüab olla nagu põõsas
üks terrorist näeb välja nagu lumi
ta paistab kohev ja valge,
kuid soe nahk ei tule talle kasuks,
kui ta tahab teeselda, et on lumi ta
üks terrorist näeb välja nagu kena tüdruk
naeratab mulle ja loodab, et teda suudleksin,
uuriksin ehk lähemalt ta terrorismi —
aga seegi ei tule talle kasuks,
sest mina armastan poisse
üks terrorist nüüd lesib surnuvankril
„matuseteenused“ öeldakse vankri küljel
ja tõsi on, et tema teenused on leina väärt
ega ta isegi nende üle rõõmus ei ole
lebab kirstus
näost koolnukaame
külm kui lumi
hingetu kui põõsas
ta ju õppis südant seiskama
siis kui kontrollpunkte läbis
õppis südant seiskama
ja see ei hakanudki pärast enam lööma
see terrorist on lausa täiuslik
kui uskuda, et ta ei ole
inimene, et on ainult terrorist
üks terrorist näeb välja nagu põõsas,
mis tuules väreleb ja allesjäänud lehed langetab
kuid nina aurab, sest ta hingab veel,
ja see ei tule talle kasuks —
inimesele, kes püüab olla nagu põõsas
üks terrorist näeb välja nagu lumi
ta paistab kohev ja valge,
kuid soe nahk ei tule talle kasuks,
kui ta tahab teeselda, et on lumi ta
üks terrorist näeb välja nagu kena tüdruk
naeratab mulle ja loodab, et teda suudleksin,
uuriksin ehk lähemalt ta terrorismi —
aga seegi ei tule talle kasuks,
sest mina armastan poisse
üks terrorist nüüd lesib surnuvankril
„matuseteenused“ öeldakse vankri küljel
ja tõsi on, et tema teenused on leina väärt
ega ta isegi nende üle rõõmus ei ole
lebab kirstus
näost koolnukaame
külm kui lumi
hingetu kui põõsas
ta ju õppis südant seiskama
siis kui kontrollpunkte läbis
õppis südant seiskama
ja see ei hakanudki pärast enam lööma
see terrorist on lausa täiuslik
kui uskuda, et ta ei ole
inimene, et on ainult terrorist
December 18, 2021
Pealtnäha ohutu väike raamat, aga kus pitsitab. Sõjast - intiimselt ja ilusalt ja oi kui valusalt.
December 18, 2025
Багато разів чула, що поети вміють дуже точно і дуже вчасно описати стан війни. Вони більш реактивні, аніж письменники, їм не треба довго продумувати персонажів, канву сюжету. Тільки образи. І Любові Якимчук це вдалося на всі 100 відсотків. Тут є поема, присвячена Андруховичу, який вважав за необхідне робити необдумані заяви про схід. Вона дуже щемка, похмура, але жива. Це розповідь про любов до свого краю, до батька - шахтаря, і таких самих шахтарів, як він. До териконів, абрикосів.
Ці образи мандруватимуть всією збіркою, роблячи її цілісною. Тут будуть і особисті історії, і тема боротьби, тема окупації. Між рядків ховається страх покинути домівку і водночас пошуків себе у нових стінах.
Тут немає пафосу. Немає банальності рим чи вичавлювання емоцій.
Де-не-де зʼявлятимуться письменники і поети, яких ми знаємо.
А ще смерть. Ох, ця смерть. Вона ходитиме за нами, наступатиме на пʼяти і нагадуватиме, що ніхто з нас не безсмертний.
Ці образи мандруватимуть всією збіркою, роблячи її цілісною. Тут будуть і особисті історії, і тема боротьби, тема окупації. Між рядків ховається страх покинути домівку і водночас пошуків себе у нових стінах.
Тут немає пафосу. Немає банальності рим чи вичавлювання емоцій.
Де-не-де зʼявлятимуться письменники і поети, яких ми знаємо.
А ще смерть. Ох, ця смерть. Вона ходитиме за нами, наступатиме на пʼяти і нагадуватиме, що ніхто з нас не безсмертний.
March 4, 2025
A beautiful and sorrowful book about war, but I found it a little obscure and complex sometimes.
I liked it, but also not… maybe this type of poetry is not for me? Probably because I struggled to understand some of it.
I guess this is the definition of “it’s not you, it’s me…”.
I liked it, but also not… maybe this type of poetry is not for me? Probably because I struggled to understand some of it.
I guess this is the definition of “it’s not you, it’s me…”.
Read
October 27, 2025Не можу оцінити цю книгу. Передмова сподобалась, авторка та її сім'я дуже хоробрі. А ось вірші не для мене, я їх зовсім не зрозуміла.
January 3, 2026
ievads padarīja dzeju precīzi kontekstuālu un skaidri norādīja tās dzimšanu un dzīvošanas paradumus.
vietām bija vienkārši grūti saprast, ko autore vēlas pateikt, jo viss bija nedaudz samudžināts, bet tad, kad viņa zināja, ko grib teikt - tas tapa dzirdēts skaidri
vietām bija vienkārši grūti saprast, ko autore vēlas pateikt, jo viss bija nedaudz samudžināts, bet tad, kad viņa zināja, ko grib teikt - tas tapa dzirdēts skaidri
April 28, 2022
Incredible.
"there's no poetry about war
just decomposition
only letters remain
and they all make a single sound- rrr"
(From "Decomposition.")
"there's no poetry about war
just decomposition
only letters remain
and they all make a single sound- rrr"
(From "Decomposition.")
March 26, 2022
I love that this book has Ukrainian side by side with the English. I’ve seen some Russian stories like that, but not Ukrainian before.
On to the poetry itself, I found some of it a little complex or obscure, struggling to understand what the author was saying. Others instantly resonated. I would recommend this if you’re a poetry fan, particularly if you’re comfortable with symbols, metaphor, and subtext or you’re interested in the Russo-Ukrainian war.
On to the poetry itself, I found some of it a little complex or obscure, struggling to understand what the author was saying. Others instantly resonated. I would recommend this if you’re a poetry fan, particularly if you’re comfortable with symbols, metaphor, and subtext or you’re interested in the Russo-Ukrainian war.
March 16, 2025
dikterna om språk (typ halvvägs igenom, närmre slutet) = underbara
tog ett tag att komma in i den
äktenskapskris = äktenskapskrig
första värdskrisen
andra världskrisen
kärlek utanpå, som en extern hårddisk = barnet
sid 52: bön - läs
tog ett tag att komma in i den
äktenskapskris = äktenskapskrig
första värdskrisen
andra världskrisen
kärlek utanpå, som en extern hårddisk = barnet
sid 52: bön - läs
February 1, 2026
Я не люблю поезію. Я не читаю поезію. Але ця книга у мене давненько лежить. І коли мені подруга вибрала її на почитати в цьому році - я вхопилася.
Це болить. Це нестерпно боляче до стану, коли хочеш перерватися, але не можеш. Я не люблю вірші, але ця книга зайшла всередину і розвернулася.
Це болить. Це нестерпно боляче до стану, коли хочеш перерватися, але не можеш. Я не люблю вірші, але ця книга зайшла всередину і розвернулася.
April 29, 2024
Хоч я і жила на Донбасі, але я побачила терикон вперше на шкільній екскурсії
Хоч я і жила в Україні, але я знати не знала (до 2014 року), що на Луганщині були люди, які розмовляли і писали українською
Хоч мій дім і не вигорів, але в моєму місті живуть окупанти, які окупували мозок моєї мами, окупували життя і радість всіх, хто прагне повернення України
В мене немає родичів шахтарів, мої друзі не сиділи на підвалах... спільного з авторкою в мене – тільки якась кількість років проведених в Луганську та ... абрикоси...
ну і близькі відносини з Полтавською губернією після 2014-го))
Але сльози, скільки сліз коли читаєш цю збірку...
***
танець, еміграція
абрикоса із заламаними руками
її танець пластичний і дикий
золоті паєтки дзвенять ніжно
коли її голова повертається в такт вітру
уже емігрували качки
навіть курка поїхала у вантажівці
звідси ген-ген далеко
— геть-геть, — сказала полярна крячка
у якої тут була пересадка
чи як там це в них називається
але моя абрикоска
не збирає листя в валізи
хоч їй є куди полетіти —
родичі шлють їй кульбабові листівки
пропонують допомогу із візою
абрикоса
стоїть сама-одна під териконом
а коли прилітає вітер
танцює з ним пройдисвітом так
що ось-ось відірветься від землі
її еміграція – це танець
відчайдушний і ризикований
такий же довгий
як абрикосове коріння
як абрикосове життя
***
молитва
Отче наш що є на небі
у повному місяці
та в порожньому сонці
захисти від смерті моїх батьків
чия хата стоїть на лінії вогню
і вони не хочуть її покидати
як домовину
захисти мого чоловіка
який по інший бік війни
як по інший бік ріки
і цілиться своєю гвинтівкою в шию
яку колись цілував
я ношу на собі цей бронежилет
і не можу його скинути —
він мені як шкіра
я ношу в собі його дитя
і не можу його вигнати —
він через дитину оволодіває моїм тілом
я ношу в собі цю Вітчизну
і не можу її виблювати
бо вона як кров —
тече в жилах
хліб наш насущний віддай голодним
і нехай вони перестануть їсти один одного
світло наше віддай темним
і нехай їм проясниться
і прости нам зруйновані міста наші
хоч і ми не прощаємо цього ворогам нашим
і не введи нас у спокусу
зруйнувати світ цей зіпсутий
але визволи нас від лукавого
скинути наш тягар Вітчизни
як дешевий бронежилет —
важкий і мало помічний
захисти від мене
мого чоловіка, моїх батьків
моє дитя і мою Вітчизну
Хоч я і жила в Україні, але я знати не знала (до 2014 року), що на Луганщині були люди, які розмовляли і писали українською
Хоч мій дім і не вигорів, але в моєму місті живуть окупанти, які окупували мозок моєї мами, окупували життя і радість всіх, хто прагне повернення України
В мене немає родичів шахтарів, мої друзі не сиділи на підвалах... спільного з авторкою в мене – тільки якась кількість років проведених в Луганську та ... абрикоси...
ну і близькі відносини з Полтавською губернією після 2014-го))
Але сльози, скільки сліз коли читаєш цю збірку...
***
танець, еміграція
абрикоса із заламаними руками
її танець пластичний і дикий
золоті паєтки дзвенять ніжно
коли її голова повертається в такт вітру
уже емігрували качки
навіть курка поїхала у вантажівці
звідси ген-ген далеко
— геть-геть, — сказала полярна крячка
у якої тут була пересадка
чи як там це в них називається
але моя абрикоска
не збирає листя в валізи
хоч їй є куди полетіти —
родичі шлють їй кульбабові листівки
пропонують допомогу із візою
абрикоса
стоїть сама-одна під териконом
а коли прилітає вітер
танцює з ним пройдисвітом так
що ось-ось відірветься від землі
її еміграція – це танець
відчайдушний і ризикований
такий же довгий
як абрикосове коріння
як абрикосове життя
***
молитва
Отче наш що є на небі
у повному місяці
та в порожньому сонці
захисти від смерті моїх батьків
чия хата стоїть на лінії вогню
і вони не хочуть її покидати
як домовину
захисти мого чоловіка
який по інший бік війни
як по інший бік ріки
і цілиться своєю гвинтівкою в шию
яку колись цілував
я ношу на собі цей бронежилет
і не можу його скинути —
він мені як шкіра
я ношу в собі його дитя
і не можу його вигнати —
він через дитину оволодіває моїм тілом
я ношу в собі цю Вітчизну
і не можу її виблювати
бо вона як кров —
тече в жилах
хліб наш насущний віддай голодним
і нехай вони перестануть їсти один одного
світло наше віддай темним
і нехай їм проясниться
і прости нам зруйновані міста наші
хоч і ми не прощаємо цього ворогам нашим
і не введи нас у спокусу
зруйнувати світ цей зіпсутий
але визволи нас від лукавого
скинути наш тягар Вітчизни
як дешевий бронежилет —
важкий і мало помічний
захисти від мене
мого чоловіка, моїх батьків
моє дитя і мою Вітчизну
July 18, 2025
Fascinējoša dzeja - tik mierīga un tomēr pilna dusmu. Tik viegli plūstoša un tomēr tik pārdomāta. Iesaku noklausīties LSM atrodamo sarunu ar autori "Kultūras rondo" ietvaros, kur ir iespēja noklausīties dzejoli arī ukrainiski - tas gan ir kas neatkārtojams.
May 28, 2022
I cannot understate what an immense and incredible work this is.
June 17, 2022
I have been seeking out books, poetry, music featuring Ukraine artists. This book is a collection of poems regarding war and occupation by a popular Ukrainian poet, spoken word performer and author, Lyuba Yakimchuk. This book was copyrighted in English and Ukrainian in 2021 and published by Lost Horse Press 10/15/2021. These 47 poems were written over the past 10 years since Russia has been seeking to occupy Ukraine. In 2014, her family was forced to flee their home in Pervomaisk. Since that time, she has emerged as a spokesperson for the civilians caught up in the fighting.
I read these poems one or two at a time over the last month. On April 17th, she appeared with several other artists performing with John Legend as part of the 2022 Grammy Awards show (https://m.youtube.com/watch?v=EI5Cxj9...) reading her poem “Prayer” which appears in this collection. Yakimchuk writes “Historical events don’t only affect the way people react to them. They affect the language usage, too. The war which started in Ukraine in 2014 made that apparent. The same words in a language came to mean different things to speakers with different experiences.” (From “Reaching a Common Language” published in Apricots of Donbas by Lyuba Yakimchuk, 2021, Lost Horse Press). This book includes both the English translation on one page and on the facing page the original text appears as written in Ukrainian.
My favorite poem from this collection appears below.
“the return
we want back home, where we got our first grays
where the sky pours into windows in blue rays
where we planted a tree and raised a son
where we built a home that grew moldy without us
but the road back home blossoms with mines
needle grass and fog cover the open pits
we come back bitter, guilt-ridden, reticent
we just want our home back and a little peace
if only to go there, to breathe in the scent of the mold
pulling yellowed photographs out of the family albums
we’re going home where we won’t grow old
parents and graves and walls waiting for us
we will walk back, even with bare feet
if we don’t find our home in the place where we left it
we will build another one in an apricot tree
one of luscious clouds, out of azure ether”
(From “the return” published in Apricots of Donbas
by Lyuba Yakimchuk, 2021, Lost Horse Press)
I read these poems one or two at a time over the last month. On April 17th, she appeared with several other artists performing with John Legend as part of the 2022 Grammy Awards show (https://m.youtube.com/watch?v=EI5Cxj9...) reading her poem “Prayer” which appears in this collection. Yakimchuk writes “Historical events don’t only affect the way people react to them. They affect the language usage, too. The war which started in Ukraine in 2014 made that apparent. The same words in a language came to mean different things to speakers with different experiences.” (From “Reaching a Common Language” published in Apricots of Donbas by Lyuba Yakimchuk, 2021, Lost Horse Press). This book includes both the English translation on one page and on the facing page the original text appears as written in Ukrainian.
My favorite poem from this collection appears below.
“the return
we want back home, where we got our first grays
where the sky pours into windows in blue rays
where we planted a tree and raised a son
where we built a home that grew moldy without us
but the road back home blossoms with mines
needle grass and fog cover the open pits
we come back bitter, guilt-ridden, reticent
we just want our home back and a little peace
if only to go there, to breathe in the scent of the mold
pulling yellowed photographs out of the family albums
we’re going home where we won’t grow old
parents and graves and walls waiting for us
we will walk back, even with bare feet
if we don’t find our home in the place where we left it
we will build another one in an apricot tree
one of luscious clouds, out of azure ether”
(From “the return” published in Apricots of Donbas
by Lyuba Yakimchuk, 2021, Lost Horse Press)
February 7, 2026
Абрикоси Донбасу» Любові Якимчук — це найбільш особиста річ, яку мені доводилося читати. І мова навіть не про мене, чи мій дім — мова про біль моїх людей. Я розділяю його.
«Первомайськ розбомбили на перво і майськ —
безкінечно маятись, наче вперше
знову там скінчилась війна
але мир так і не починався»
Здавалось, ну що мені можуть розповісти про Первомайськ?
Окупований, тому й певною мірою мертвий для мене.
Чи можливо дати йому другий шанс?
Чи можливо полюбити знову?
У збірці «Абрикоси Донбасу» Любов Якимчук називає білим біле, а чорним чорне, і ніколи не змішує кольори. Саме це й робить мій рідний дім у ньому незаплямованим, а відповідно — живим.
А ще — вічним. Поки будемо повертатися до цих сторінок.
А ми ж будемо!
У Любові знайшлися слова про все, що відгукується в мені. Про давно забуту любов до териконів і шахтного пилу — до землі, буквально просякнутої потом наших дідів і батьків.
«і вугілля добуте з обличчя
мого батька
згоріло в Донбасу пічках
і багаттях»
Про абрикоси, які тонкими фруктовими стежками посадок ділять Донбас на клапті. Або зшивають.
«відцвіли абрикоси Донбасу
відтінками неба усіма
абрикоси вдягнули каски
минула весна»
Про війну, яка тепер торкнулася кожного.
Про думки, які живуть у нас, коли хтось із близьких ТАМ.
«між мною і моїм батьком літають сотні снарядів
і я не вмію дивитися на них, як на птахів»
І про смерть.
«у нас із тобою спільні друзі на фейсбуку
спільні мертві друзі
ніхто не ховає їхні профілі
тільки квіти постять»
Для тих, хто казав, що в Донбасу немає голосу — він є.
Збірка «Абрикоси Донбасу» Любові Якимчук — голос мого Донбасу, в якому стільки інтимного і водночас публічного, що не чути його неможливо.
Про це каже й Сергій Жадан:
«Вірші, схожі на троянди: доки дочитаєш — обов’язково поранишся. Вірші, які можна переповісти, щось додаючи, щось забуваючи, проте нічого не втрачаючи, нічого не гублячи. Мова віршів проста й переконлива, як і має бути, коли говориш про такі важливі речі, як абрикоси. Себто – пам’ять і любов».
Моя оцінка: 5/5
«Первомайськ розбомбили на перво і майськ —
безкінечно маятись, наче вперше
знову там скінчилась війна
але мир так і не починався»
Здавалось, ну що мені можуть розповісти про Первомайськ?
Окупований, тому й певною мірою мертвий для мене.
Чи можливо дати йому другий шанс?
Чи можливо полюбити знову?
У збірці «Абрикоси Донбасу» Любов Якимчук називає білим біле, а чорним чорне, і ніколи не змішує кольори. Саме це й робить мій рідний дім у ньому незаплямованим, а відповідно — живим.
А ще — вічним. Поки будемо повертатися до цих сторінок.
А ми ж будемо!
У Любові знайшлися слова про все, що відгукується в мені. Про давно забуту любов до териконів і шахтного пилу — до землі, буквально просякнутої потом наших дідів і батьків.
«і вугілля добуте з обличчя
мого батька
згоріло в Донбасу пічках
і багаттях»
Про абрикоси, які тонкими фруктовими стежками посадок ділять Донбас на клапті. Або зшивають.
«відцвіли абрикоси Донбасу
відтінками неба усіма
абрикоси вдягнули каски
минула весна»
Про війну, яка тепер торкнулася кожного.
Про думки, які живуть у нас, коли хтось із близьких ТАМ.
«між мною і моїм батьком літають сотні снарядів
і я не вмію дивитися на них, як на птахів»
І про смерть.
«у нас із тобою спільні друзі на фейсбуку
спільні мертві друзі
ніхто не ховає їхні профілі
тільки квіти постять»
Для тих, хто казав, що в Донбасу немає голосу — він є.
Збірка «Абрикоси Донбасу» Любові Якимчук — голос мого Донбасу, в якому стільки інтимного і водночас публічного, що не чути його неможливо.
Про це каже й Сергій Жадан:
«Вірші, схожі на троянди: доки дочитаєш — обов’язково поранишся. Вірші, які можна переповісти, щось додаючи, щось забуваючи, проте нічого не втрачаючи, нічого не гублячи. Мова віршів проста й переконлива, як і має бути, коли говориш про такі важливі речі, як абрикоси. Себто – пам’ять і любов».
Моя оцінка: 5/5
December 26, 2025
mamma nav tasīte
tētis nav zvērs
bet mammai ir plaisas
un tētis tur viņu pie osiņas
un nedod ne malciņa
gaisa
/no dzejoļa "Gala piederumi"/
Ļuba Jakimčuka (un tulkotāji Ingmāra Balode, Māra Poļakova, Māris Salējs) mums piedāvā izcilu dzejas krājumu, ukraiņu pērli, ukraiņu aprikozi, ko var baudīt gan negausīgi izrijot visu ievārījuma burciņu, gan lēni žļambājot žāvētos augļus. Šī dzeja ir spēcīga, sāpīga, dīvainā kārtā (par ko man ir vēl jo lielākas dusmas uz pasaules varenajiem) pazīstama, durstīga un reizēm arī mierinoša, kā smaga sega, kas parūpēsies par tevi kaut vai tik uz vienu nakti, bet parūpēsies.
Brīžiem šķita, ka turpat blakus arī stāv Galina Rimbu, (vēlreiz jau diemžēl) tēmas līdzīgas viņas krājumam Tu - nākotne, tikai pērnā gadsimta urbānisma pārpalikumu vietā daudz vairāk atklājas autores iekšējās pasaules noskaņas. Tajās ir gan pieteikami daudz maiguma, gan novērojumi par nenovēršamu postu. Lai arī pirmie dzejoļi manī lauzās nedaudz lēnāk, tālākās lapās vairs nespēju noturēt savas sienas, bruku kopā ar Ukrainas austrumiem un liju ārā ar starprindu bēgļu straumēm.
Šīs grāmatas lasīt ir mūsu pienākums. Tas dod cerību tam, ka zilās debesis reiz atkal piepildīs aprikožu ziedu smarža.
apšaude
tu ieelpo
sprāgst
tu ieelpo
sprāgst
saraujies no patskaņiem
kā no līdzskaņiem
saraujies no šņāceņiem
un no elpas
drebi kā apse
kā lapseni tevi rudenī met
kur gaida sāpes
balta beigu telpa
bez sprādziena
un bez elpas
tētis nav zvērs
bet mammai ir plaisas
un tētis tur viņu pie osiņas
un nedod ne malciņa
gaisa
/no dzejoļa "Gala piederumi"/
Ļuba Jakimčuka (un tulkotāji Ingmāra Balode, Māra Poļakova, Māris Salējs) mums piedāvā izcilu dzejas krājumu, ukraiņu pērli, ukraiņu aprikozi, ko var baudīt gan negausīgi izrijot visu ievārījuma burciņu, gan lēni žļambājot žāvētos augļus. Šī dzeja ir spēcīga, sāpīga, dīvainā kārtā (par ko man ir vēl jo lielākas dusmas uz pasaules varenajiem) pazīstama, durstīga un reizēm arī mierinoša, kā smaga sega, kas parūpēsies par tevi kaut vai tik uz vienu nakti, bet parūpēsies.
Brīžiem šķita, ka turpat blakus arī stāv Galina Rimbu, (vēlreiz jau diemžēl) tēmas līdzīgas viņas krājumam Tu - nākotne, tikai pērnā gadsimta urbānisma pārpalikumu vietā daudz vairāk atklājas autores iekšējās pasaules noskaņas. Tajās ir gan pieteikami daudz maiguma, gan novērojumi par nenovēršamu postu. Lai arī pirmie dzejoļi manī lauzās nedaudz lēnāk, tālākās lapās vairs nespēju noturēt savas sienas, bruku kopā ar Ukrainas austrumiem un liju ārā ar starprindu bēgļu straumēm.
Šīs grāmatas lasīt ir mūsu pienākums. Tas dod cerību tam, ka zilās debesis reiz atkal piepildīs aprikožu ziedu smarža.
apšaude
tu ieelpo
sprāgst
tu ieelpo
sprāgst
saraujies no patskaņiem
kā no līdzskaņiem
saraujies no šņāceņiem
un no elpas
drebi kā apse
kā lapseni tevi rudenī met
kur gaida sāpes
balta beigu telpa
bez sprādziena
un bez elpas
April 4, 2025
вдих-вибух
вдих-вибух
«про війну не буває поезії», вірші про війну не можуть бути гарні, ідеально гладенькі, повністю зрозумілі…
хроніку пишуть поети
і вона переважно для серця
і, можливо, більшою мірою саме для серця самої авторки, хоча деякі вірші потрапили і мені в саме серденько
June 27, 2025
Es laikam gribēju, kaut man šī grāmata patiktu vairāk. Emocionāli vairāk uzrunāja autores ievads prozā, nekā pašas dzejas rindas. Bet bija savi momenti arī dzejā.
“Mēs bijām gatavojušies karam, taču tam sagatavoties nav iespējams. Galvenais, kas ar tevi notiek, nokļūstot aplenktā pilsētā, ir tas, ka tu zaudē kontroli pār savu dzīvi.”
“Tagad mēs zinām, ka ļaunākais, kas var notikt šā kara laikā, nav raķešu uzbrukumi, nav dronu kamikadžu uzbrukumi, visļaunākais ir okupācija. Jo okupācijā mēs zaudējam kontroli pār savu ķermeni, kuru spīdzina, izvaro, nogalina, un pār savu valodu un kultūru - tās viņi iznīcina pirmās. Tas nozīmē, ka mēs zaudējam visu, kas mums pieder, kas ir mūsu patiesās mājas un spēj mūs glābt, kad zaudējam materiālās mājas, kā notika ar manu ģimeni.”
“Mēs bijām gatavojušies karam, taču tam sagatavoties nav iespējams. Galvenais, kas ar tevi notiek, nokļūstot aplenktā pilsētā, ir tas, ka tu zaudē kontroli pār savu dzīvi.”
“Tagad mēs zinām, ka ļaunākais, kas var notikt šā kara laikā, nav raķešu uzbrukumi, nav dronu kamikadžu uzbrukumi, visļaunākais ir okupācija. Jo okupācijā mēs zaudējam kontroli pār savu ķermeni, kuru spīdzina, izvaro, nogalina, un pār savu valodu un kultūru - tās viņi iznīcina pirmās. Tas nozīmē, ka mēs zaudējam visu, kas mums pieder, kas ir mūsu patiesās mājas un spēj mūs glābt, kad zaudējam materiālās mājas, kā notika ar manu ģimeni.”
Read
June 9, 2025"Tur, kur aprikozes neaug, sākas Krievija."
"Šos dzejoļus nevar izlasīt vienā elpas vilcienā. Daudzviet elpa negaidīti aizraujas, vajag laiku, lai atgūtos, lai turpinātu šos vārdus lasīt ar jaunu sparu, saprastu tajos ietvertos simbolus un zemtekstus. Lai arī brīžiem ir grūti noticēt, tomēr arī šajā dzejas krājumā vienmēr klātesoša ir cerība, jo bez tās neviens jebkādos apstākļos nevarētu turpināt virzīties uz priekšu."
Vairāk par Ļubas Jakimčukas dzejas krājumu Donbasa aprikozes lasiet Raivas Turkas apskatā LNB izdevuma "Literatūras ceļvedis" maija/jūnija numurā.
https://www.literaturascelvedis.lv/po...
Raiva Turka ir grāmatu blogere.
"Šos dzejoļus nevar izlasīt vienā elpas vilcienā. Daudzviet elpa negaidīti aizraujas, vajag laiku, lai atgūtos, lai turpinātu šos vārdus lasīt ar jaunu sparu, saprastu tajos ietvertos simbolus un zemtekstus. Lai arī brīžiem ir grūti noticēt, tomēr arī šajā dzejas krājumā vienmēr klātesoša ir cerība, jo bez tās neviens jebkādos apstākļos nevarētu turpināt virzīties uz priekšu."
Vairāk par Ļubas Jakimčukas dzejas krājumu Donbasa aprikozes lasiet Raivas Turkas apskatā LNB izdevuma "Literatūras ceļvedis" maija/jūnija numurā.
https://www.literaturascelvedis.lv/po...
Raiva Turka ir grāmatu blogere.
June 28, 2024
Одразу після "Сяйва" Стівена Кінга захотілося чогось легкого та швидкого.
Наприклад, смерті від віршів про український Донбас, омитий кров'ю, болем та стражданнями нашої нації та клятої русні. Дуже цікавий вибір.
Насправді, збірка ніби провела мене Донеччиною та Луганщиною і показала не тільки шахти та терикони, але й абрикосові поля, щасливі родини і людей, не вимазанних вугіллям. Але вимазаних кров'ю, болем, любов'ю та надією.
Хочеться, щоб ці вірші читав весь світ.
Наприклад, смерті від віршів про український Донбас, омитий кров'ю, болем та стражданнями нашої нації та клятої русні. Дуже цікавий вибір.
Насправді, збірка ніби провела мене Донеччиною та Луганщиною і показала не тільки шахти та терикони, але й абрикосові поля, щасливі родини і людей, не вимазанних вугіллям. Але вимазаних кров'ю, болем, любов'ю та надією.
Хочеться, щоб ці вірші читав весь світ.
Displaying 1 - 30 of 39 reviews