What do you think?
Rate this book
Нерухомість
2019 рік, літо. Миша, 26-річна аспірантка з Києва, їде до Кракова, щоб долучитися до міжнародного проєкту з дослідження життя мігрантів. Та скоро дівчина усвідомлює, що гасла про гуманізм – лише ширма для політичних ігор. Вона стикається із чужим болем і трагедіями людей, чиї життя руйнуються за зачиненими дверима. Насилля, зради й особисті втрати докорінно її змінюють. Якою ж Миша повернеться додому? І що на неї там чекає?
«Нерухомість» – це зріз людських доль перед пандемією, перед війною – історичні зсуви, як тектонічні зсуви, і наші життя, наче маленькі човники, що дрейфують у цьому океані білого шуму. Історія невпевненості і тривожності – про пам’ять, що зникає вже зараз за непомірним обсягом нової і нової інформації, болю, трагедій і руйнувань. І водночас історія про закоханість, що проривається, наче рослина через асфальт.
«Нерухомість» – це зріз людських доль перед пандемією, перед війною – історичні зсуви, як тектонічні зсуви, і наші життя, наче маленькі човники, що дрейфують у цьому океані білого шуму. Історія невпевненості і тривожності – про пам’ять, що зникає вже зараз за непомірним обсягом нової і нової інформації, болю, трагедій і руйнувань. І водночас історія про закоханість, що проривається, наче рослина через асфальт.
240 pages, Hardcover
Published January 1, 2025
About the author
Анна Грувер
10 books11 followersУкраїнська письменниця, поетка, перекладачка. Членкиня PEN Ukraine.
Народилася у Донецьку, де жила до 17 років. На початку повномасштабного вторгнення мешкала в Харкові.
Авторка романів «Її порожні місця» (Видавництво Старого Лева, 2022) і «Нерухомість» (Лабораторія, 2025). Дебютний роман Анни Грувер вже під час повномасштабної війни у 2022 році і увійшов до списку найкращих книжок року за версією PEN Ukraine. Також є авторкою поетичної збірки «За вашим запитом нічого не знайдено» (2019). Вірші перекладалися англійською, французькою, німецькою, польською, чеською, литовською, івритом та ін. мовами.
Перекладає з польської і на польську есеї і сучасну поезію, з англійської переклала
збірку оповідань Кеті Ферріс «хлопцідівчатка /boysgirls/» (2021) і у співпраці з Василем Махном поетичну збірку Богдана Задури «Прості Істини» (2024). Упорядниця і авторка коментарів книжки пам’яті релігієзнавця, науковця, в’язня сумління Ігоря Козловського «Вільний у полоні» (2025).
Навчалася в Літературному інституті ім. Горького, звідки пішла за власним бажанням через російсько-українську війну.
Вивчала юдаїку в Яґеллонському університеті (Краків, Польща).
На початку повномасштабної війни у 2022 році була волонтеркою в шелтері в Дніпрі та пізніше в евакуйованому з Київщини до Львова інтернаті.
Живе в Києві та Лодзі.
Народилася у Донецьку, де жила до 17 років. На початку повномасштабного вторгнення мешкала в Харкові.
Авторка романів «Її порожні місця» (Видавництво Старого Лева, 2022) і «Нерухомість» (Лабораторія, 2025). Дебютний роман Анни Грувер вже під час повномасштабної війни у 2022 році і увійшов до списку найкращих книжок року за версією PEN Ukraine. Також є авторкою поетичної збірки «За вашим запитом нічого не знайдено» (2019). Вірші перекладалися англійською, французькою, німецькою, польською, чеською, литовською, івритом та ін. мовами.
Перекладає з польської і на польську есеї і сучасну поезію, з англійської переклала
збірку оповідань Кеті Ферріс «хлопцідівчатка /boysgirls/» (2021) і у співпраці з Василем Махном поетичну збірку Богдана Задури «Прості Істини» (2024). Упорядниця і авторка коментарів книжки пам’яті релігієзнавця, науковця, в’язня сумління Ігоря Козловського «Вільний у полоні» (2025).
Навчалася в Літературному інституті ім. Горького, звідки пішла за власним бажанням через російсько-українську війну.
Вивчала юдаїку в Яґеллонському університеті (Краків, Польща).
На початку повномасштабної війни у 2022 році була волонтеркою в шелтері в Дніпрі та пізніше в евакуйованому з Київщини до Львова інтернаті.
Живе в Києві та Лодзі.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 38 reviews
September 20, 2025
В Анни напрацьовується власний самобутній стиль, який не так схожий за стилістикою до українських авторів, як до європейських колег, і це прекрасно. Вона класно змішує фарби емоцій персонажів, вдихаючи життя у сторінки. Подекуди, настроєво мені було схоже до фільмів Кшиштофа Кесльовського.
Авторка перспективна, нехай у неї все складеться!
Авторка перспективна, нехай у неї все складеться!
May 20, 2025
4,5* Той випадок, коли одягнено одразу все найкраще і, на жаль, це не надало книзі гарного ефекту (для того, щоб пробити мою товстошкірість). Знову неідеально, бо розпорошеність.
Але було кілька чудово написаних сцен. Взагалі, треба надати належне, авторка майстерно володіє словом і вміє в натяки і полутони. Різні трактування назви також сподобалися.
Побачила пару привітів з минулої книги, це було прикольно. Але та ж тема залежності від старшого чоловіка піднапружила.
І, на мою скромну думку, документальна проза зараз (а може і завжди) перемагатиме художню, то ж кінцівка вийшла трохи дивною і дещо штучною. Враження, що просто прийшов час якось завершити.
А ще подумала, що дві останні прочитані книги мають подібність (норм з DFW порівняння)) - авторам просто мало років і вони мають/ли ще обмежений життєвий досвід. На межі можливостей і написано, тож з нетерпінням чекатиму коли з імаго вийде метелик. Років десять).
Але було кілька чудово написаних сцен. Взагалі, треба надати належне, авторка майстерно володіє словом і вміє в натяки і полутони. Різні трактування назви також сподобалися.
Побачила пару привітів з минулої книги, це було прикольно. Але та ж тема залежності від старшого чоловіка піднапружила.
І, на мою скромну думку, документальна проза зараз (а може і завжди) перемагатиме художню, то ж кінцівка вийшла трохи дивною і дещо штучною. Враження, що просто прийшов час якось завершити.
А ще подумала, що дві останні прочитані книги мають подібність (норм з DFW порівняння)) - авторам просто мало років і вони мають/ли ще обмежений життєвий досвід. На межі можливостей і написано, тож з нетерпінням чекатиму коли з імаго вийде метелик. Років десять).
May 20, 2025
4,75 🌟
з книжок, які про багато всього. намагаюся максимально не спойлерити у відгуку, тому пишу дещо розмито.
не знаю, чи задоволена я цілком кінцівкою, але глибиною занурення головної героїні в різні контексти – так. ця книга якраз-таки про те, що людина не мислить чорним і білим, опиняється в ситуаціях, де потрібно робити складні вибори, не завжди вчиняє «правильно».
але не читайте це як: «схвалюю» чи «засуджую», бо, здається, сюжет і є таким, щоб самому прочитати і зробити передбачення, а що б зробили ви.
цікава робота з назвою, візуальні описи і не картонні герої)
з книжок, які про багато всього. намагаюся максимально не спойлерити у відгуку, тому пишу дещо розмито.
не знаю, чи задоволена я цілком кінцівкою, але глибиною занурення головної героїні в різні контексти – так. ця книга якраз-таки про те, що людина не мислить чорним і білим, опиняється в ситуаціях, де потрібно робити складні вибори, не завжди вчиняє «правильно».
але не читайте це як: «схвалюю» чи «засуджую», бо, здається, сюжет і є таким, щоб самому прочитати і зробити передбачення, а що б зробили ви.
цікава робота з назвою, візуальні описи і не картонні герої)
April 12, 2026
Прочитала «Нерухомість» Анни Грувер - і враження доволі стримані.
З одного боку, це розумний текст. Тут багато сильних тем: міграція, привласнення чужих історій, монтаж як форма насильства, політична мова, яка нічого не означає, але прикриває дуже конкретні речі. Є окремі місця, які прям дуже добре працюють - наприклад, розмова про плагіат і окупацію, де це все раптом сходиться в одну думку про привласнення. Або сцени, де показано, як із живих історій мігрантів після монтажу лишається зручний, але фальшивий наратив.
Але водночас у мене постійно було відчуття, що книжка ніби не дотискає власні теми. Вона їх піднімає, зачіпає - і відпускає. Багато всього цікавого лишається на рівні натяку. Наче по поверхні провели пальцем - і пішли далі. І через це немає відчуття завершеності або якогось «вау», коли все сходиться і тебе накриває.
Назва «Нерухомість» мені здалася дуже вдалою. Вона працює одразу в трьох значеннях:
* як стан заціпеніння,
* як дім і власність,
* і як щось зафіксоване, застигле, незмінне.
І всі ці значення дуже точно лягають на тему мігрантів. Це люди, які постійно переміщуються, але водночас залишаються нерухомими: без свого простору, без контролю над власною історією, ще й зафіксовані в чужих наративах. Їхній рух нічого не змінює.
Дуже показовим є проєкт, над яким працює Миша - *Others: Who we are*. Уже сама назва ніби обіцяє дати голос «іншим», але парадокс у тому, що створюють цей наратив не самі мігранти. І в результаті це знову історія не про них, а про те, як їх бачать. Їхні голоси ніби перекладають, редагують, підганяють - і цим фактично стирають.
Тут виразно проступає ще одна важлива лінія роману - протиставлення між нерухомістю як символом укоріненості й контролю та мігрантами, пов’язаними з проєктом Others. Люди, які живуть на одному місці й володіють власністю, уособлюють собою образ «старої Європи» - стабільної, впорядкованої, респектабельної. На їхньому тлі мігранти виглядають повною протилежністю: рухомі, позбавлені опори, без власного простору.
Ця уявна стабільність нагадує острів серед нестабільного світу - серед воєн, криз і постійної загрози. Але водночас стає зрозуміло, що ця стійкість лише зовнішня. У будь-який момент може тріснути фасад - ідеального шлюбу, благородного проєкту чи навіть власного образу, який так ретельно підтримується.
Окрема сильна лінія - це «нерухомість фасаду». Історія Патриції та її чоловіка виглядає як ідеальний шлюб: квіти, увага, стабільність. Але за цим фасадом - насильство, приниження і страх. І те, що він займається нерухомістю, виглядає майже символічно: володіння простором і контроль співіснують із повною відсутністю безпеки всередині цього ж простору.
І тут є дуже поетичний і водночас моторошний фрагмент:
Є ще цікава культурна деталь - згадка про The Umbrellas of Cherbourg. Героїню називають Женев’євою - як головну персонажку цього фільму. І це додає ще один шар: ніби на живу людину накладається готовий романтичний образ, уже кимось створений і закріплений.
Але попри всі ці сильні речі, для мене не склалося відчуття цілісності.
Головна героїня - це Миша. Я ніби її розумію, але не відчуваю. Вона багато рефлексує, добре формулює складні речі - але лишається на дистанції. І що важливо: вона дуже принципова в абстракції, але не тоді, коли це стосується її самої. Вона може говорити про привласнення, байдужість і відповідальність - але не виступає так само різко проти монтажу історій мігрантів, який фактично робить те саме. Бо це вже її робота, її середовище, її люди.
У підсумку, для мене це книжка з хорошими ідеями і окремими дуже сильними моментами, але без ефекту цілого. Непогано - але чогось бракує. Вона говорить про важливе, але не доводить це до стану, коли ти справді залишаєшся з сильним враженням.
З одного боку, це розумний текст. Тут багато сильних тем: міграція, привласнення чужих історій, монтаж як форма насильства, політична мова, яка нічого не означає, але прикриває дуже конкретні речі. Є окремі місця, які прям дуже добре працюють - наприклад, розмова про плагіат і окупацію, де це все раптом сходиться в одну думку про привласнення. Або сцени, де показано, як із живих історій мігрантів після монтажу лишається зручний, але фальшивий наратив.
Але водночас у мене постійно було відчуття, що книжка ніби не дотискає власні теми. Вона їх піднімає, зачіпає - і відпускає. Багато всього цікавого лишається на рівні натяку. Наче по поверхні провели пальцем - і пішли далі. І через це немає відчуття завершеності або якогось «вау», коли все сходиться і тебе накриває.
Назва «Нерухомість» мені здалася дуже вдалою. Вона працює одразу в трьох значеннях:
* як стан заціпеніння,
* як дім і власність,
* і як щось зафіксоване, застигле, незмінне.
І всі ці значення дуже точно лягають на тему мігрантів. Це люди, які постійно переміщуються, але водночас залишаються нерухомими: без свого простору, без контролю над власною історією, ще й зафіксовані в чужих наративах. Їхній рух нічого не змінює.
Дуже показовим є проєкт, над яким працює Миша - *Others: Who we are*. Уже сама назва ніби обіцяє дати голос «іншим», але парадокс у тому, що створюють цей наратив не самі мігранти. І в результаті це знову історія не про них, а про те, як їх бачать. Їхні голоси ніби перекладають, редагують, підганяють - і цим фактично стирають.
Тут виразно проступає ще одна важлива лінія роману - протиставлення між нерухомістю як символом укоріненості й контролю та мігрантами, пов’язаними з проєктом Others. Люди, які живуть на одному місці й володіють власністю, уособлюють собою образ «старої Європи» - стабільної, впорядкованої, респектабельної. На їхньому тлі мігранти виглядають повною протилежністю: рухомі, позбавлені опори, без власного простору.
Ця уявна стабільність нагадує острів серед нестабільного світу - серед воєн, криз і постійної загрози. Але водночас стає зрозуміло, що ця стійкість лише зовнішня. У будь-який момент може тріснути фасад - ідеального шлюбу, благородного проєкту чи навіть власного образу, який так ретельно підтримується.
Окрема сильна лінія - це «нерухомість фасаду». Історія Патриції та її чоловіка виглядає як ідеальний шлюб: квіти, увага, стабільність. Але за цим фасадом - насильство, приниження і страх. І те, що він займається нерухомістю, виглядає майже символічно: володіння простором і контроль співіснують із повною відсутністю безпеки всередині цього ж простору.
І тут є дуже поетичний і водночас моторошний фрагмент:
«Він дарував їй багато квітів. Незалежно від пори року. Вони розфарбовували сірі дні екзотичними кольорами, щільно замкнені бутони вибухали на шкірі ніжними пелюстками. Квіти трималися довго, деякі не сходили по кілька днів. Вони розквітали буйно і нестримно, різними барвами, у цього бутону на шиї, наприклад, цвітіння лише попереду: поки що він зовсім блідий і стриманий, а потім, після періоду винного кольору він майже почорніє. Такі переливи. Усе залежить від його настрою.»
Є ще цікава культурна деталь - згадка про The Umbrellas of Cherbourg. Героїню називають Женев’євою - як головну персонажку цього фільму. І це додає ще один шар: ніби на живу людину накладається готовий романтичний образ, уже кимось створений і закріплений.
Але попри всі ці сильні речі, для мене не склалося відчуття цілісності.
Головна героїня - це Миша. Я ніби її розумію, але не відчуваю. Вона багато рефлексує, добре формулює складні речі - але лишається на дистанції. І що важливо: вона дуже принципова в абстракції, але не тоді, коли це стосується її самої. Вона може говорити про привласнення, байдужість і відповідальність - але не виступає так само різко проти монтажу історій мігрантів, який фактично робить те саме. Бо це вже її робота, її середовище, її люди.
У підсумку, для мене це книжка з хорошими ідеями і окремими дуже сильними моментами, але без ефекту цілого. Непогано - але чогось бракує. Вона говорить про важливе, але не доводить це до стану, коли ти справді залишаєшся з сильним враженням.
October 29, 2025
Найбільша проблема відгуків на українські книжки на гудрідз — це завищені оцінки.
Книжка розповзається в ході читання. Здається, авторка хотіла спочатку написати про одне, а потім вирішила писати про інше. Якщо з сюжету зникнуть декілька персонажів, нічого не зміниться. Якщо я захочу почитати поезію, то візьму збірку поезії.
Врешті, я хочу читати художню літературу, а не натяки на балтійські короткометражки, відомі лише вузькому колу шанувальників, просто тому що авторка вирішила показати свою ерудицію.
Чи дійсно авторка добре попрацювала з темами, які її мають хвилювати, як людину з Донецька: втрату дому або зміну ідентичності?
Здається, їй прикольніше було писати про секс з європейцем і на гостру тему повсюдності абʼюзу.
Вийшов такий собі роман, який може добре вписатися в біографію «поважної на європейських фестивалях авторки», але не пропонує нічого нового українській літературі, не робить нічого для її розвитку.
Книжка розповзається в ході читання. Здається, авторка хотіла спочатку написати про одне, а потім вирішила писати про інше. Якщо з сюжету зникнуть декілька персонажів, нічого не зміниться. Якщо я захочу почитати поезію, то візьму збірку поезії.
Врешті, я хочу читати художню літературу, а не натяки на балтійські короткометражки, відомі лише вузькому колу шанувальників, просто тому що авторка вирішила показати свою ерудицію.
Чи дійсно авторка добре попрацювала з темами, які її мають хвилювати, як людину з Донецька: втрату дому або зміну ідентичності?
Здається, їй прикольніше було писати про секс з європейцем і на гостру тему повсюдності абʼюзу.
Вийшов такий собі роман, який може добре вписатися в біографію «поважної на європейських фестивалях авторки», але не пропонує нічого нового українській літературі, не робить нічого для її розвитку.
May 28, 2025
зняла бал за дещо скомкану кінцівку, а так не погана книга, авторка вміє добре писати
February 15, 2026
«Вони не знали, що війна не терпить нерухомості»
Ох, ну шо за книжка - така маленька, тендітна і невагома, як сама Миша і я не згодна з Мілаком - гадаю, вона знала, якою важкою була насправді.
Такою багатоповерховою, з хаотично розкладеними речима, які лежать на своєму місці, навіть якщо постійно його змінюють.
Я не знаю як Ані вдається так складати слова в рече��ня, та це було ідеально і я хочу ще
Ох, ну шо за книжка - така маленька, тендітна і невагома, як сама Миша і я не згодна з Мілаком - гадаю, вона знала, якою важкою була насправді.
Такою багатоповерховою, з хаотично розкладеними речима, які лежать на своєму місці, навіть якщо постійно його змінюють.
Я не знаю як Ані вдається так складати слова в рече��ня, та це було ідеально і я хочу ще
February 28, 2026
Часами стиль авторки нагадував мені Франсуазу Саган з її невпевненістю героїв, непозбувною бентегою, загальним настроєм сплину та смутком. Хоча сама авторка робить компліменти Кундері - я б не порівнювали з ним. Бо незважаючи на невеселу історію - вона любить своїх героїв і в кожному показує часто найкраще. І хоч історія ця, напевно, в цілому автобіографічна (епізодами точно) - не було втоми від читання чужих рефлексій про чуже життя. Все достатньо художньо. Рекомендую.
April 30, 2025
Ще обов'язково напишу розгорнутий відгук про цю книжку, але відразу зафіксую два моменти:
1. не порівняйте цей роман Анни з попереднім. Це інший текст
2. це красивий, глибокий, щемкий, відвертий роман, який так багато про що говорить, що після прочитання він тебе не відпускає так просто. Люблю таке
1. не порівняйте цей роман Анни з попереднім. Це інший текст
2. це красивий, глибокий, щемкий, відвертий роман, який так багато про що говорить, що після прочитання він тебе не відпускає так просто. Люблю таке
April 9, 2026
Чудова книжка: стиль написання, легкість, відкриті і приховані сенси, сторітелінг - усе сподобалось, нічого лишнього. Починаю читати наступний роман авторки
December 3, 2025
4,25/5⭐
Суперечливі відчуття від книги, тому важко і відгук писати
Тут є декілька сюжетних ліній, але, на мій погляд, авторці не вдалося їх гармонійно переплести. Тому ніби слухаєш окремі історії, пов'язані з головною героїнею. А головна героїня мені зовсім не сподобалася🙈 Буквально виправдовує своє прізвисько — Миша. Дуже інертна. Зате поряд з нею опиняються дуже яскраві та цікаві персонажі, формуючи основні сюжетні лінії.
Головна лінія (я для себе її так виділила, бо вона дуже важлива) — соціальна, питання мігрантів (біженців). Головна героїня у 2019 році приїзжає з Києва до Кракова працювати над проєктом Others: Who We Are, який має на меті розповісти про проблеми мігрантів. Тут ми чуємо історії біженців з різних країн. І ці історії не залишають байдужим.
Ще дві лінії — романтичні. І тут багато питань до головної героїні, я теж обзивала її дурепою🤭 Перша лінія пов'язана з хлопцем, який залишився чекати гг в Україні, ми знаємо тільки його прізвище — Тимченко. І він просто любов🫶🏻
А друга лінія пов'язана з куратором проєкту, старшим одруженим чоловіком, Драго Мілаком. Дуже яскравий та цікавий персонаж, проте з негативним забарвленням. І тут у мене багато питань до того, як авторка зобразила їхні сексуальні стосунки, гм. Взагалі виглядало недоречним, так ще і якась нормалізація сексу на фоні вагінізму. Не зрозуміла, чи це необізнаність авторки, чи вона так показала, наскільки Мілак мужло🤔
І лінія, яка найбільше мене зачепила — Патриція, орендодавиця помешкання в Кракові, де жила Миша. О, я хотіла б окрему книгу про цю жінку. Особливо зважаючи на фінал, який залишив мене в глибокому шоці🤯
Раджу тим, хто любить історії "про життя". Хоча сюжет тут є, і несподівані його повороти також)
Суперечливі відчуття від книги, тому важко і відгук писати
Тут є декілька сюжетних ліній, але, на мій погляд, авторці не вдалося їх гармонійно переплести. Тому ніби слухаєш окремі історії, пов'язані з головною героїнею. А головна героїня мені зовсім не сподобалася🙈 Буквально виправдовує своє прізвисько — Миша. Дуже інертна. Зате поряд з нею опиняються дуже яскраві та цікаві персонажі, формуючи основні сюжетні лінії.
Головна лінія (я для себе її так виділила, бо вона дуже важлива) — соціальна, питання мігрантів (біженців). Головна героїня у 2019 році приїзжає з Києва до Кракова працювати над проєктом Others: Who We Are, який має на меті розповісти про проблеми мігрантів. Тут ми чуємо історії біженців з різних країн. І ці історії не залишають байдужим.
Ще дві лінії — романтичні. І тут багато питань до головної героїні, я теж обзивала її дурепою🤭 Перша лінія пов'язана з хлопцем, який залишився чекати гг в Україні, ми знаємо тільки його прізвище — Тимченко. І він просто любов🫶🏻
А друга лінія пов'язана з куратором проєкту, старшим одруженим чоловіком, Драго Мілаком. Дуже яскравий та цікавий персонаж, проте з негативним забарвленням. І тут у мене багато питань до того, як авторка зобразила їхні сексуальні стосунки, гм. Взагалі виглядало недоречним, так ще і якась нормалізація сексу на фоні вагінізму. Не зрозуміла, чи це необізнаність авторки, чи вона так показала, наскільки Мілак мужло🤔
І лінія, яка найбільше мене зачепила — Патриція, орендодавиця помешкання в Кракові, де жила Миша. О, я хотіла б окрему книгу про цю жінку. Особливо зважаючи на фінал, який залишив мене в глибокому шоці🤯
Раджу тим, хто любить історії "про життя". Хоча сюжет тут є, і несподівані його повороти також)
This entire review has been hidden because of spoilers.
March 1, 2026
Перше моє знайомство з творчістю Анна Грувер, і враження вийшли дуже суперечливими. Тому розкладу по пунктах, що мені відгукнулося, а що — ні.
Сподобалося:
- Манера авторки.
Читалося легко, навіть попри складні й важкі теми, які порушує авторка.
- Образ Миші.
Головна героїня викликає різні емоції — від співчуття до роздратування. Але її внутрішній стан, спосіб мислення, сприйняття світу добре зчитуються з тексту. Так, до неї в мене багато запитань, але, як то кажуть, ми читаємо і не засуджуємо.
- Атмосфера книги.
Авторці вдалося дуже точно передати внутрішню невпевненість та сумніви героїнь. У тексті відчувається гнітюча, навіть депресивна атмосфера. Часом історія здається важкою — не через події, а через емоційний фон, у якому перебувають персонажки.
- Тема еміграції.
Інтерв’ю з людьми з різних верств суспільства в еміграції були для мене цікавими. В них багато живого, впізнаваного й болючого.
- Лінія домашнього насилля.
Ця сюжетна лінія була для мене найсильнішою. Вона тримала увагу, викликала емоції, а фінал цієї історії справді здивував.
Не сподобалося:
- Дві сюжетні лінії, які не склалися в одне ціле.
Історії двох жінок ніби перетнулися, але для мене так і не стали цілісною картиною. Це виглядало як дві окремі історії, які випадково опинилися в одній книжці. Я розумію задум у фіналі, але емоційно в мене вони не зійшлися.
- Недопрацьованість головної героїні.
Мені не вистачило її минулого. У певних моментах я не розуміла її рішень, а тому не могла повністю перейнятися її виборами. Так, очевидно, що у неї була дитяча травма, але хотілося б глибшого і всебічного розкриття.
- Виправдовування чоловічої поведінки війною.
Теза про те, що «в його місто прийшла війна і забрала у нього дім», звучить неодноразово — і в доречних, і в недоречних моментах.
- Лінія з викриттям одного з чоловічих персонажів.
Мені вона здалася зайвою. І без додаткових пояснень було зрозуміло, що це за людина і що головна героїня не вміє вибирати чоловіків. Тому ця частина історії взагалі не зіграла для мене.
- Фінал.
Як на мене, вийшов трошки сумбурним.
У підсумку я поставила книжці 3 з 5. У ній є сильні теми й цікаві персонажі, але для мене в цій історії залишилося багато недоліків і запитань без відповідей.
Сподобалося:
- Манера авторки.
Читалося легко, навіть попри складні й важкі теми, які порушує авторка.
- Образ Миші.
Головна героїня викликає різні емоції — від співчуття до роздратування. Але її внутрішній стан, спосіб мислення, сприйняття світу добре зчитуються з тексту. Так, до неї в мене багато запитань, але, як то кажуть, ми читаємо і не засуджуємо.
- Атмосфера книги.
Авторці вдалося дуже точно передати внутрішню невпевненість та сумніви героїнь. У тексті відчувається гнітюча, навіть депресивна атмосфера. Часом історія здається важкою — не через події, а через емоційний фон, у якому перебувають персонажки.
- Тема еміграції.
Інтерв’ю з людьми з різних верств суспільства в еміграції були для мене цікавими. В них багато живого, впізнаваного й болючого.
- Лінія домашнього насилля.
Ця сюжетна лінія була для мене найсильнішою. Вона тримала увагу, викликала емоції, а фінал цієї історії справді здивував.
Не сподобалося:
- Дві сюжетні лінії, які не склалися в одне ціле.
Історії двох жінок ніби перетнулися, але для мене так і не стали цілісною картиною. Це виглядало як дві окремі історії, які випадково опинилися в одній книжці. Я розумію задум у фіналі, але емоційно в мене вони не зійшлися.
- Недопрацьованість головної героїні.
Мені не вистачило її минулого. У певних моментах я не розуміла її рішень, а тому не могла повністю перейнятися її виборами. Так, очевидно, що у неї була дитяча травма, але хотілося б глибшого і всебічного розкриття.
- Виправдовування чоловічої поведінки війною.
Теза про те, що «в його місто прийшла війна і забрала у нього дім», звучить неодноразово — і в доречних, і в недоречних моментах.
- Лінія з викриттям одного з чоловічих персонажів.
Мені вона здалася зайвою. І без додаткових пояснень було зрозуміло, що це за людина і що головна героїня не вміє вибирати чоловіків. Тому ця частина історії взагалі не зіграла для мене.
- Фінал.
Як на мене, вийшов трошки сумбурним.
У підсумку я поставила книжці 3 з 5. У ній є сильні теми й цікаві персонажі, але для мене в цій історії залишилося багато недоліків і запитань без відповідей.
October 9, 2025
Це гарно і свіжо💙
Але хотілось би хоч трішки світла в цій історії.
Якщо думаєте читати чи не читати, то краще читати!
Але хотілось би хоч трішки світла в цій історії.
Якщо думаєте читати чи не читати, то краще читати!
October 4, 2025
Передчуття неминучої трагедії, що поступово насувається. І в той же час герої застрягли в якомусь нерухомому, тягучому стані. Майстерно написаний текст! Багато символів використовується авторкою, щоб передати стан героїв і подій. Ціла низка проблем піднімається на поверхню: насилля в родині, етичні професійні норми, відношення до емігрантів, стосунки на відстані. Обов'язково буду читати наступні твори!
May 29, 2025
Мені дуже приємно було читати цей текст.
Так само як і перший.
Але написати щось про Нерухомість важко.
Чи це про кохання?
Чи це про стосунки?
Чи це про життя, яке пливе невідомо куди, чи воно складається, чи розвалюється?
Але я щиро тішуся, що маємо Анну Грувер, яка працює у жанрі "вилити серце" і чекатиму на наступну книгу.
Так само як і перший.
Але написати щось про Нерухомість важко.
Чи це про кохання?
Чи це про стосунки?
Чи це про життя, яке пливе невідомо куди, чи воно складається, чи розвалюється?
Але я щиро тішуся, що маємо Анну Грувер, яка працює у жанрі "вилити серце" і чекатиму на наступну книгу.
July 13, 2025
Мені дуже подобається, як пише Анна Грувер, подобаються відсилки до літератури, філософії, пошук себе молодої людини. Чекаю на нові романи.
November 26, 2025
Кінцівка тільки не сподобалась. А так - чудова книжка
October 27, 2025
Написано ок, але реально матеріалу на оповідання, тому занадто водянисто
March 24, 2026
Давно я не читала таку багатошарову книгу. Обовʼязково ще до неї повернуся
September 22, 2025
Дуже мені ця книга перегружена всім - АТО, корона, стосунки, залежність від старшого мужчини, залежність від чоловіка, абюз, початок повномасштабнки і це ще не повний список.
Треба віддати належне, авторка володіє словом дуже класно, а на Лібраріус дуже якісно начитали, але передоз подіями, і взагалі загальний такий депресивний стан мене інколи аж підтрушували.
Треба віддати належне, авторка володіє словом дуже класно, а на Лібраріус дуже якісно начитали, але передоз подіями, і взагалі загальний такий депресивний стан мене інколи аж підтрушували.
January 11, 2026
Книга про пошук головною героїнею сенсів життя після закінчення вишу. Приреченість стосунків на відстані, смуток від втраченого кохання, хоча і з усвідомленням того, що це була не твоя людина і зрештою нове кохання із дорослим чоловіком. Не дивлячись на освіченість та мудрість не по роках героїня яка ділила світ на чорне та біле нормально почуває себе у стосунках із одруженим, на таке переважно погоджуються ті для кого все не так однозначно.
Питання міграції і біженців - потрібно цих людей виокремлювати, чи слід одразу асимілювати у новому середовищі. Досить актуальне для українців і супер, що в цьому романі це питання займає центральне місце.
Сюжетна лінія про власників квартири заслуговує на окремий роман і висвітлення в ньому доволі гострих проблем безпліддя, суспільного тиску, фізичного старіння і прийняття себе, намагання реанімувати давно вмерлі стосунки, думки про суїцид та навіть вбивство, життя зі зрадником, абʼюзером і насильником (хоча саме для Польщі ця проблема зараз є не зовсім реалістичною, бо є працююча програма захисту жертв домашнього насильства, особливо коли має місце фізичне насилля і якщо не сама жертва, то хтось зі свідомих сусідів давно би вже про таке повідомив у їх випадку).
Нерухомість забуття, коли закоханий; нерухомість як обʼєкт у нестабільному світі - по різному описаний цей стан та саме явище, змушує замислитись.
Відзначу включені в роман переписки , тексти голосових з датами, інтервʼю та цитати постів, вірші - різні формати тексту додають відчуття звʼязку з реальністю.
Сподобався роман письменниці, раджу до прочитання.
Питання міграції і біженців - потрібно цих людей виокремлювати, чи слід одразу асимілювати у новому середовищі. Досить актуальне для українців і супер, що в цьому романі це питання займає центральне місце.
Сюжетна лінія про власників квартири заслуговує на окремий роман і висвітлення в ньому доволі гострих проблем безпліддя, суспільного тиску, фізичного старіння і прийняття себе, намагання реанімувати давно вмерлі стосунки, думки про суїцид та навіть вбивство, життя зі зрадником, абʼюзером і насильником (хоча саме для Польщі ця проблема зараз є не зовсім реалістичною, бо є працююча програма захисту жертв домашнього насильства, особливо коли має місце фізичне насилля і якщо не сама жертва, то хтось зі свідомих сусідів давно би вже про таке повідомив у їх випадку).
Нерухомість забуття, коли закоханий; нерухомість як обʼєкт у нестабільному світі - по різному описаний цей стан та саме явище, змушує замислитись.
Відзначу включені в роман переписки , тексти голосових з датами, інтервʼю та цитати постів, вірші - різні формати тексту додають відчуття звʼязку з реальністю.
Сподобався роман письменниці, раджу до прочитання.
July 2, 2025
Дуже сильний текст. Легка проза за формою, інтелектуальний роман за суттю. Одна з найкращих книжок, що зустрічалися мені останнім часом
December 31, 2025
Насправді 4.5 зірочок.
В авторки справді великий потенціал. Тому з інтересом читаю. І вам раджу)
В авторки справді великий потенціал. Тому з інтересом читаю. І вам раджу)
September 19, 2025
У фіналі книги з’являється «нерухомість» — як термін, як подія, як об’єкт. Але мені досі здається, що цій книзі більше пасували б назви «невизначеність», «невпевненість», «нелогічність». Бо це дуже депресивний текст.
Я читала його два тижні й було відчуття перевантаження: війна, коронавірус, АТО, досвід вимушеного переселенця з Луганська, робота за кордоном, інтерв’ю з біженцями, режисер, митець, коханець і сусідка з психологічними розкладами, чоловік-аб’юзер, вбивство і самогубство, відсутність гарячої води, нескінченні переписки й голосові. А ще вигадана історія хлопця-баристи, «ні риба ні м’ясо», який робив героїні недолате — лате на своєму молоці. (саме цей напій на початку книги мене зачепив найбільше і його я запам'ятаю як маркер героїні, розкажу)
Я пішла в найближчу кав’ярню, щоб його спробувати. Це переросло в цілу особисту історію: я вирішила піти на роботу на дві години пізніше, замовила собі лате на власному молоці, розгорнула книжку — і почалася повітряна тривога. Подумала: о, ідеальне виправдання для того, щоб не працювати. Але як справжній трудоголік я зробила висновок: це не перевага, це діагноз. І жодна обставина не повинна бути виправданням, коли ставиш себе на перше місце.
А друга історія сталася, коли я відкрила «Нерухомість» і прочитала всього чотири сторінки. І побачила там справжній парад «не»:
«…від неможливості подарувати йому це нефізичне»
«…ненав’язлива сукня, яку так ненавиділа мама»
«Ця дівчинка жила нечутно»
«Як нестерпно хочеться спати»
«Життя витікає нетвердою рукою з келиха»
«…не вистачало знань, і вона воліла вважати тупою не себе, а музику»
«Неемпатично висловилась…»
А ще окремі слова: недоліки, непомиті, нецензурні, незручності. І все це — лише на перших сторінках.
Висновок, який мене зачепив: ми складаємося не лише з того, що є, а й з того, чого бракує. І, можливо, саме це і є справжня «нерухомість» — застиглість у бракові.
Оце я задротка, але для мене ця книга в якийсь момент стала дослідженням «не» як сенсу.
А ще поки писала це відгук зрозуміла що сусідка і сусід були власниками кількох квартир в будинку, і коханка власника була менеджером по нерухомості, в її хлопець орендував квартиру разом з героїнею (у подруги мами, здається, я напружилася аби згадати, але це нібито немає значення але залишимо для польоту думки), просто до того веду що нерухомість то там, то там – з'являється.
Так НЕрухомість НЕпогана назва
Я читала його два тижні й було відчуття перевантаження: війна, коронавірус, АТО, досвід вимушеного переселенця з Луганська, робота за кордоном, інтерв’ю з біженцями, режисер, митець, коханець і сусідка з психологічними розкладами, чоловік-аб’юзер, вбивство і самогубство, відсутність гарячої води, нескінченні переписки й голосові. А ще вигадана історія хлопця-баристи, «ні риба ні м’ясо», який робив героїні недолате — лате на своєму молоці. (саме цей напій на початку книги мене зачепив найбільше і його я запам'ятаю як маркер героїні, розкажу)
Я пішла в найближчу кав’ярню, щоб його спробувати. Це переросло в цілу особисту історію: я вирішила піти на роботу на дві години пізніше, замовила собі лате на власному молоці, розгорнула книжку — і почалася повітряна тривога. Подумала: о, ідеальне виправдання для того, щоб не працювати. Але як справжній трудоголік я зробила висновок: це не перевага, це діагноз. І жодна обставина не повинна бути виправданням, коли ставиш себе на перше місце.
А друга історія сталася, коли я відкрила «Нерухомість» і прочитала всього чотири сторінки. І побачила там справжній парад «не»:
«…від неможливості подарувати йому це нефізичне»
«…ненав’язлива сукня, яку так ненавиділа мама»
«Ця дівчинка жила нечутно»
«Як нестерпно хочеться спати»
«Життя витікає нетвердою рукою з келиха»
«…не вистачало знань, і вона воліла вважати тупою не себе, а музику»
«Неемпатично висловилась…»
А ще окремі слова: недоліки, непомиті, нецензурні, незручності. І все це — лише на перших сторінках.
Висновок, який мене зачепив: ми складаємося не лише з того, що є, а й з того, чого бракує. І, можливо, саме це і є справжня «нерухомість» — застиглість у бракові.
Оце я задротка, але для мене ця книга в якийсь момент стала дослідженням «не» як сенсу.
А ще поки писала це відгук зрозуміла що сусідка і сусід були власниками кількох квартир в будинку, і коханка власника була менеджером по нерухомості, в її хлопець орендував квартиру разом з героїнею (у подруги мами, здається, я напружилася аби згадати, але це нібито немає значення але залишимо для польоту думки), просто до того веду що нерухомість то там, то там – з'являється.
Так НЕрухомість НЕпогана назва
October 1, 2025
Як на мою думку, книга дуже дивна, депресивна. Якби не клуб, я б покинула мабуть не дослухавши і половину. Авторка вкинула в книгу всі проблеми одночасно . Головна героїні, яка виросла без батька, під твердою рукою бабці, не вміє за себе постояти. Не розуміє що їй треба від відносин, від життя з хлопцем який молодший за неї, який не взмозі за себе постояти і себе забезпечити, вона кидається в відносини з жонатим чоловіком, за яким тягнеться шлейф не гарних речей, махінацій. Паралельно героїня переживає що її наукову роботу вкрав начальник, що хазяїн квартири б'є дружину, що в Україні АТО. і під кінець, ой починається ковід , і останні речення, починається повномаштабне вторгнення... багато всього, але це все проходить тонкими мазками...
October 5, 2025
це прекрасна багатоповерхова книжка, що нагадує старий будинок, де кожна тріщинка, шар фарби, дзвінок чи наявність килимка біля вхідних дверей приховують правду. Тут кожна деталь має значення: кожен рубець і кожнісінька зівʼяла квітка, кожне слово і кожен дотик; кожен спогад і кожна втрата.
Мені було дуже добре.
Мені було дуже боляче.
Мені було дуже тепло.
Мені було дуже самотньо.
Мені було дуже добре.
Мені було дуже боляче.
Мені було дуже тепло.
Мені було дуже самотньо.
December 21, 2025
Хороша історія, хоча місцями вона мені важко давалась. Складалось враження, що якось нерівно написано. Але, це в принципі як і життя :)
Точно цікаво почитати ще книги цієї авторки
Точно цікаво почитати ще книги цієї авторки
February 9, 2026
Дуже сподобалась книжка. Романтична, психологічна, атмосферна. Думав буде трішки більше Кракова, але його було достатньо як для сцени сюжету.
December 15, 2025
Це моє перше знайомство з творчістю Анни Грувер і я обов’язково прочитаю інші іі книги. Єдине, що хочеться сказати після останньої сторінки - це книга-стан, книга-спокій (попри однозначну складність емоцій), книга-фіксація. Поки ще не зрозуміла свого відчуття і певне це і є головною ознакою того, що я відчула власну Нерухомість
Displaying 1 - 30 of 38 reviews