Князь Єремія Вишневецький

by Іван Нечуй-Левицький

Єремія Вишневецький — історичний персонаж, жорстокий магнат, відомий своїми розправами над повсталими козаками та селянами. У романі видатного українського письменника Івана Семеновича Нечуя-Левицького розповідається про життя князя Вишневецького, яке переплітається з трагічною історією України XVII століття, де живі заздрять мертвим, а запеклого ворога важко відрізнити від рідного брата. У виданні також представлені інші історичні твори Нечуя-Левицького. Нариси «Побіда Хмельницького під Збаражем і Зборовом» і «Брюховецький та Тетеря» подають читачеві достовірну картину народно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького та змальовують початок страшної української Руїни. Видання адресоване широкому загалу шанувальників вітчизняної літератури.

Ivan Nechuj-Levyckyj-Knjaz Jeremija Vyshneveckyj.

335 pages, Kindle Edition

First published January 1, 1897

About the author

Український прозаїк, перекладач. Народився 25 листопада 1838 року в м. Стеблеві Київської губернії, в сім’ї сільського священика.
У 7 років віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі.
У 14 років вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік.
Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем.
1861 року вступає до Київської духовної академії.
1865 року закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії в гімназіях Каліша та Седлеця.
Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати.
З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів.
Потрапляє під таємний нагляд жандармерії.
1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці.
До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях.
Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 2 квітня 1918 року.

Ivan Nechuy-Levytsky was born on 25 November 1838 to a family of a peasant priest in Stebliv (Cherkasy region of central Ukraine). In 1847 entered the Boguslav religious school. Upon graduating from the Kiev Theological Academy (1865) he taught Russian language, history, and geography in the Poltava Theological Seminary (1865–1866) and, later, in the different gymnasiums in Kalisz (Congress Poland), Siedlce (Congress Poland, 1867–1872), and Kishinev (Bessarabia, 1873–1874). He started writing in 1865, but due to Russian imperial censorship his works appeared only in Galician periodicals, such as the journal Pravda, Dilo, and Zoria (Lviv).

He died in 1918 in one of almshouses of Kiev.

Reviews

[Iryna Khomchuk · Rating 5 out of 5]

Іван Нечуй-Левийткий — автор "Кайдашевої сім’ї" й він же — автор "Князя Єремії Вишневецького", це, на позір, два різні письменники. Бо в другому романі немає тієї, незважаючи на всі побутові негаразди, легкості, яка є в першому. Навпаки: з побутом у нащадка родини Вишневецьких якраз усе гаразд, як і з грошима. А от з іншим...

Раз по раз натикаючись у тексті на авторські згадки про те, що саме ці події зафіксовані в такому-то літописі, а про оці-от речі писав такий-то літописець, я нагадувала собі, що цей, хоч і художній, твір все-таки має під собою реальне підґрунтя. Бо ж часом так хоітлося сказати собі: то все вигадка, такого не могло бути! Та ні, було. Оті ріки крові та жорсткокі екзекуції були насправді. І катували супротивнкиів не лише поляки, котрі у протистоянні "свій–чужий" знаходяться по той бік барикад, а й "наші" козаки. Вбивали невинних жінок і дітей, знищували дотла вирощене й збудоване, залишаючи по собі пустку й ріки крові. Й із цієї токи зору вже неважливо, на чиєму боці була правда і чи була вона взагалі... Бо є речі, які попирають саму правду, в які янгольські шати вона не вбиралася б.

Образ Єрмії Вишневецького з самого початку задуманий автором як негативний: він насамперед зрадник свого славного українського роду та православної віри. Однак Нечуй-Левицький не цурається згадати і про позитивні риси видатного економічного діяча того часу. Саме завдяки Вишневецькому відбувалося заселення земель на Лівобережній Україні. Саме він, попри своє навернення в католицтво, протистояв насильному нав’язуванню цієї віри міщанам і селянам. Демонструючи розкіш, бо вся тогочасна польська шляхта так жила, він не цурався спати просто неба та їсти звичайний куліш зі своїми вояками. А ще він був неабияким полководцем і політиком й уперто йшов до мети: посісти польський трон. Щоправда, це за нього зробив його син.

Однак Вишневецький — герой роману симпатії не викликає. Ба навпаки: навіть дві любовні лінії (кохання до дружини та до козацької вдови) домальовують образу лише ще кілька жорстких рис. Хіба що на самому початку твору стає шкода маленького хлопчика-сироту, котрого дядько віддав на виховання у руки хитрих єзуїтів. Мабуть, тут і потрібно шукати причину зради нащадка великого Байди: не могла дитина протистояти натиску цілої системи. Якби ж то хлопець залишився у Києві... Проте історія, як відомо, не має умовного способу.

[Maksym · Rating 4 out of 5]

Солідна книжка, із напрочуд гарно витриманим темпом, але нажаль автор припускається повторів у слабких та нейтральних реченнях, робить низку описів дивними, наче раптом і не він їх писав. В цілому - цікавий сюжет, який можливо дещо затягнутий.

[Dmytro · Rating 5 out of 5]

Очень интересно и познавательно

[Баба Єга · Rating 4 out of 5]

Цей князь Вишневецький як персонаж зустрічався і в інших книгах. І завжди він виступає як повне зло. Пан Нечуй-Левицький намагається викрутити так "так, зло, але, на жаль, не наше".