What do you think?
Rate this book
Жінки пишуть
Жінки пишуть: Містянки
«Містянки» — перша книжка серії «Жінки пишуть», у якій зібрано маловідомі тексти українських класикинь межі ХІХ–ХХ століть. Ці твори — про мешканок міст, які працюють, кохають, шукають своє покликання, намагаються зробити власне життя і життя інших більш комфортним чи вирватися із села, аби відкрити можливості міста.
Це упорядковані літературознавицею Анастасією Євдокимовою тексти, знайдені в архівах і бібліотеках, у центрі яких — героїні-містянки.
Під однією обкладинкою зібрано твори різних жанрів: п’єсу «Крила» Людмили Старицької-Черняхівської, етюд «Візит» Валерії О’Коннор-Вілінської, новелу «Льотерея-алегрі» Наталки Полтавки, оповідання «На бальконі» Наталі Романович-Ткаченко та повість «Городянка» Любові Яновської.
Видання містить передмову літературознавиці Олени Романенко, яка розкриває контексти написання творів та ключові обставини життя авторок.
Це упорядковані літературознавицею Анастасією Євдокимовою тексти, знайдені в архівах і бібліотеках, у центрі яких — героїні-містянки.
Під однією обкладинкою зібрано твори різних жанрів: п’єсу «Крила» Людмили Старицької-Черняхівської, етюд «Візит» Валерії О’Коннор-Вілінської, новелу «Льотерея-алегрі» Наталки Полтавки, оповідання «На бальконі» Наталі Романович-Ткаченко та повість «Городянка» Любові Яновської.
Видання містить передмову літературознавиці Олени Романенко, яка розкриває контексти написання творів та ключові обставини життя авторок.
440 pages, Hardcover
Published April 11, 2025
3 people are currently reading
83 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 6 of 6 reviews
June 7, 2025
Нарешті ці тексти знову з нами. Нарешті ми маємо можливість через століття до них повернутися до персонажок, відкрити для себе авторок, побути у контакті з текстами. Мені, як упорядниці та містянці, було важливо побачити інших мешканок міст із їхніми клопотами і досягненнями, почути їх, знайти у їхніх думках опору.
Це збірка текстів про містянок, емансипанток, про те, як жінка-авторка бачить жінку-героїню на межі ХІХ-ХХ століть. Одна із ключових і наскрізних для всіх текстів тем — вибір (відповідальний, непростий, доленосний, не завжди популярний).
Так, письменниця Ліна з драми «Крила» Людмили Старицької-Черняхівської стоїть на роздоріжжі: ким вона себе відчуває, ким вона є, ким її хочуть бачити інші — дружиною, матірʼю, господинею, товаришкою, активною учасницею суспільного і мистецького життя, авторкою. А самій Ліні доводиться робити вибори: ким бути, як жити, яким шляхом рухатися. Драма називається «Крила», бо Ліні повсякчас нагадують про її талант. І чоловік Віктор, і приятель Андрій, й інтелігентна компанія, яка збирається вдома. Талант важливо застосовувати, його потрібно рухати, талант — це тиск і відповідальність. У цій драмі часом здається, що талант більший за людину. Ікар мав штучні крила, натомість крила Ліни — справжні. У короткому, стрімкому, але водночас емоційному ескізі «Візит» Валерії ОʼКоннор-Вілінської він і вона постають перед вибором: що робити з правдою, термін давності якої сплив?
У малюнку «Льотерея-алегрі» Наталка Полтавка пише про владу патронеси пані Калини і потребу зіграти у власній виставі. Дати шанс, забрати, подарувати надію, позбавити віри — так багато у одній, короткій панській волі.
Оповідання «На бальконі» Наталі Романович-Ткаченко — про містянку за межами міського життя і водночас про почуття провини.
Повість Любові Яновської «Городянка» — щемкий твір, який дуже легко накладається на наші актуальні досвіди й вибори, а саме де й на яких умовах працювати, де жити, заробітки чи своя земля, слухати інших чи слухати себе. Пріська мала можливість залишатися і господарювати у селі, але вона зробила свій вибір на користь наймицької роботи у місті. Зробила вибір й щоразу, звільняючись та наймаючись знову, робила цей вибір.
Кожна з персонажок цієї збірки думає про майбутнє і візуалізує його собі, кожна прагне свободи, кожна готова до того, щоби приймати рішення, навіть якщо вони складні, навіть якщо порушують норми і правила, кожна прагне усвідомити та ословити власне «хочу», кожна шукає щастя (у парі з коханим, у праці, у вимріяному житті, у власному куточку, у обраній ролі), кожна є особистістю, а тому прагне бути почутою.
Ріна із «Крил» каже: «Життя утворене для щастя, і ми повинні іти назустріч йому».
Чи важливо, яким саме (дружнім чи ворожим) постає місто у цих текстах? Ні, бо не воно головне. Бо місто — це простір можливостей, робіт, товариств, лекцій та вистав, це складний і багаторівневий простір із місцями, де бували жінки, із місцями, де вони могли бути собою.
Це збірка текстів про містянок, емансипанток, про те, як жінка-авторка бачить жінку-героїню на межі ХІХ-ХХ століть. Одна із ключових і наскрізних для всіх текстів тем — вибір (відповідальний, непростий, доленосний, не завжди популярний).
Так, письменниця Ліна з драми «Крила» Людмили Старицької-Черняхівської стоїть на роздоріжжі: ким вона себе відчуває, ким вона є, ким її хочуть бачити інші — дружиною, матірʼю, господинею, товаришкою, активною учасницею суспільного і мистецького життя, авторкою. А самій Ліні доводиться робити вибори: ким бути, як жити, яким шляхом рухатися. Драма називається «Крила», бо Ліні повсякчас нагадують про її талант. І чоловік Віктор, і приятель Андрій, й інтелігентна компанія, яка збирається вдома. Талант важливо застосовувати, його потрібно рухати, талант — це тиск і відповідальність. У цій драмі часом здається, що талант більший за людину. Ікар мав штучні крила, натомість крила Ліни — справжні. У короткому, стрімкому, але водночас емоційному ескізі «Візит» Валерії ОʼКоннор-Вілінської він і вона постають перед вибором: що робити з правдою, термін давності якої сплив?
У малюнку «Льотерея-алегрі» Наталка Полтавка пише про владу патронеси пані Калини і потребу зіграти у власній виставі. Дати шанс, забрати, подарувати надію, позбавити віри — так багато у одній, короткій панській волі.
Оповідання «На бальконі» Наталі Романович-Ткаченко — про містянку за межами міського життя і водночас про почуття провини.
Повість Любові Яновської «Городянка» — щемкий твір, який дуже легко накладається на наші актуальні досвіди й вибори, а саме де й на яких умовах працювати, де жити, заробітки чи своя земля, слухати інших чи слухати себе. Пріська мала можливість залишатися і господарювати у селі, але вона зробила свій вибір на користь наймицької роботи у місті. Зробила вибір й щоразу, звільняючись та наймаючись знову, робила цей вибір.
Кожна з персонажок цієї збірки думає про майбутнє і візуалізує його собі, кожна прагне свободи, кожна готова до того, щоби приймати рішення, навіть якщо вони складні, навіть якщо порушують норми і правила, кожна прагне усвідомити та ословити власне «хочу», кожна шукає щастя (у парі з коханим, у праці, у вимріяному житті, у власному куточку, у обраній ролі), кожна є особистістю, а тому прагне бути почутою.
Ріна із «Крил» каже: «Життя утворене для щастя, і ми повинні іти назустріч йому».
Чи важливо, яким саме (дружнім чи ворожим) постає місто у цих текстах? Ні, бо не воно головне. Бо місто — це простір можливостей, робіт, товариств, лекцій та вистав, це складний і багаторівневий простір із місцями, де бували жінки, із місцями, де вони могли бути собою.
May 28, 2025
Абсолютно захоплива книжка. Якби ми таку літературу вивчали в школі, то були б просто закохані в укрліт. Це жіноча проза, жіночі романи, якщо хочете того часу. В найкращому сенсі слова, бо вони про різний жіночий досвід, виклики та радощі жінок того часу. В написано так майстерно, що читалося із захопленням.
June 1, 2025
Так гарно і щемко написано. Історії з цієї збірки надовго залишаться у моєму серці
Чому ці авторки не стали відомими за життя, ну чому 🥲❤️🩹
Чому ці авторки не стали відомими за життя, ну чому 🥲❤️🩹
June 6, 2025
Дуже цікава збірка,яку обговорили в Сенсі сьогодні, і історії розкрились ще по-іншому. П'єса, оповідання та повість, написані українськими письменницями, які не видавались дотепер. Але твори настільки багатогранні та актуальні і сьогодні, що викликають бажання ще читати класику і дають розуміння, наскільки багатогранна та багата наша література
June 10, 2025
Чесно кажучи, я спершу поставилася з певним скепсисом до ідеї щодо об’єднання «маловідомих текстів українських класикинь», але перші ж прочитані сторінки повністю зруйнували усі мої упередження.
По-перше, це абсолютно сучасні тексти, в яких звучать прогресивні ідеї з уст українських жінок про актуальні досі проблеми (ідеалізм vs. егоїзм, правда vs. брехня, індивідуалізм vs. спільнота).
По-друге, вражає різноманіття форм – під однією обкладинкою ми бачимо драму, ескіз, малюнок, оповідання і повість. Причому незалежно від обсягу та жанру тексти однаково сильні і залишають по собі потужний емоційний та естетичний досвід.
По-третє, тексти справді цікаві і спонукають до роздумів та співпереживання. Історії про жінок, які більш ніж сотню років тому робили все те саме, що й ми зараз – шукали баланс між сімейним щастям та самореалізацією, будували свій шлях всупереч суспільній думці, помилялися, набували досвіду і шукали щастя… Збірка будує між нами сьогоднішніми і ними тодішніми невидимі мости, які поєднують нас. Ми досі вирішуємо ті самі проблеми, але тепер у нас є їх досвід.
Драма «Крила» показує, що там, де тобі пропонують на вибір тільки дві опції, завжди слід обирати третю. Це насправді дуже життєствердний текст, який не ставиться до досвіду як до помилки, а показує, що щастя жінки – у її власних руках.
Ескіз «Візит» сміливо можна було б назвати «Украдене щастя», якби ця назва не була зайнята. На п’яти сторінках розгортається справжня життєва драма, яка переконує нас, що егоїзм та підступність існували в усі часи, а тому власне щастя не можна довіряти іншим людям. За своє щастя треба боротися і ніколи не здаватися. Цікаво, що ми не чуємо у діалозі голосу Ніни, але виявляється, що саме вона творила своє життя і боролася за власне щастя (хоч і обрала для цього хибний шлях).
Малюнок «Льотерея-алегрі» - прекрасна замальовка людської жадібності і нещирості. Абстрактна благодійність напоказ виявилася більш привабливою, ніж реальна допомога конкретній родині. Навіть якщо ця благодійність буде вчинена ціною руйнування мрії молодої дівчини. Текст справді ніби малюнок – ось як одним (!!!) реченням змальовується характер панни Кирилівни: «Вона, як той павучок, що вчепившись у пір’я орлові і здійнявшись з ним угору, гадав, що то сам він полетів».
Оповідання «На бальконі» порушує проблему жіночої ролі у сімейному та громадському житті, а також змальовує ілюзорність комфорту та небезпеку ігнорування проблем, які назрівають, що дуже показово у 1909 році. «Та й все життя наше живемо ми наче на бальконі. Тікаємо від землі, шукаємо свіжого гарного повітря, спокою, коли земля обливається кров’ю. Живемо на бальконі, в повітрі, без всякого ґрунту під ногами; тікаємо від тих, що живуть нанизу, в болоті, щоб не бачити їх, щоб не чути їх; тікаємо». «Треба покинути се все й піти з балькона… драбинка така є… І щаблі її: віра, любов, праця, відвага». А ще вразило слово «покейфую» у значенні «насолоджуватися» у 1909 році! І особливо зачепили міркування про роль адвокатури в умовах, коли захист перетворюється на профанацію і є лише способом легалізації системи.
Повість «Городянка» порушує питання справедливості, деконструює міф про місто як ілюзію безжурного легкого життя, повертає у реальність та безжально нищить «рожеві окуляри». Мене вразила глибинна трансформація образу Пріськи - від зверхньої городянки до жінки, яка ладна гарувати за копійки і розважати якогось недоумка, який її використовує. «Великий світ, та слизькі дороги». А ще запам’яталася проведена Анастасією Євдокимовою на книжковому клубі паралель із сучасністю, адже й досі працювати на себе «часом складніше, часом голодніше, часом відповідальніше», але воно того варте.
Сама книга та її оформлення надзвичайно естетичні, але було кілька питань власне до збірки.
1. Розумію, що передмова мала на меті об’єднати тексти спільним контекстом і дати загальний ключ до розуміння. Але через це передмова вийшла дещо змазаною, бо не дозволила відчути різноманіття форм і глибину індивідуальності цих ��екстів. Окрім того, якщо ми говоримо про повернення українських класикинь, то чи не варто було б додати QR-коди на ті нечисленні джерела, які хоча б трохи привідкривають нам інформацію про життя і творчість класикинь, спонукаючи читача до поглиблення свого знайомства з авторками? Мені видається, що збірка від цього тільки б виграла…
2. Враховуючи часову дистанцію, у цих текстах дуже важливими були примітки. І на початку збірки примітки були не менш цікавими за сам текст (наприклад, щодо права жінок на відвідування занять в університетах), але по мірі наближення до кінця збірки (особливо чомусь у повісті «Городянка») в багатьох місцях приміток відчутно бракувало (наприклад, «забезпечити собі сите життя за допомогою 20-го числа», «від сохи до сохи», «ліжник», «напірник», «маківник», «досвітки», «глитай» тощо).
Ці застороги не впливають на загальне позитивне сприйняття збірки, бо ідея «Жінки пишуть» - фантастична і однозначно варта підтримки і поширення!
По-перше, це абсолютно сучасні тексти, в яких звучать прогресивні ідеї з уст українських жінок про актуальні досі проблеми (ідеалізм vs. егоїзм, правда vs. брехня, індивідуалізм vs. спільнота).
По-друге, вражає різноманіття форм – під однією обкладинкою ми бачимо драму, ескіз, малюнок, оповідання і повість. Причому незалежно від обсягу та жанру тексти однаково сильні і залишають по собі потужний емоційний та естетичний досвід.
По-третє, тексти справді цікаві і спонукають до роздумів та співпереживання. Історії про жінок, які більш ніж сотню років тому робили все те саме, що й ми зараз – шукали баланс між сімейним щастям та самореалізацією, будували свій шлях всупереч суспільній думці, помилялися, набували досвіду і шукали щастя… Збірка будує між нами сьогоднішніми і ними тодішніми невидимі мости, які поєднують нас. Ми досі вирішуємо ті самі проблеми, але тепер у нас є їх досвід.
Драма «Крила» показує, що там, де тобі пропонують на вибір тільки дві опції, завжди слід обирати третю. Це насправді дуже життєствердний текст, який не ставиться до досвіду як до помилки, а показує, що щастя жінки – у її власних руках.
Ескіз «Візит» сміливо можна було б назвати «Украдене щастя», якби ця назва не була зайнята. На п’яти сторінках розгортається справжня життєва драма, яка переконує нас, що егоїзм та підступність існували в усі часи, а тому власне щастя не можна довіряти іншим людям. За своє щастя треба боротися і ніколи не здаватися. Цікаво, що ми не чуємо у діалозі голосу Ніни, але виявляється, що саме вона творила своє життя і боролася за власне щастя (хоч і обрала для цього хибний шлях).
Малюнок «Льотерея-алегрі» - прекрасна замальовка людської жадібності і нещирості. Абстрактна благодійність напоказ виявилася більш привабливою, ніж реальна допомога конкретній родині. Навіть якщо ця благодійність буде вчинена ціною руйнування мрії молодої дівчини. Текст справді ніби малюнок – ось як одним (!!!) реченням змальовується характер панни Кирилівни: «Вона, як той павучок, що вчепившись у пір’я орлові і здійнявшись з ним угору, гадав, що то сам він полетів».
Оповідання «На бальконі» порушує проблему жіночої ролі у сімейному та громадському житті, а також змальовує ілюзорність комфорту та небезпеку ігнорування проблем, які назрівають, що дуже показово у 1909 році. «Та й все життя наше живемо ми наче на бальконі. Тікаємо від землі, шукаємо свіжого гарного повітря, спокою, коли земля обливається кров’ю. Живемо на бальконі, в повітрі, без всякого ґрунту під ногами; тікаємо від тих, що живуть нанизу, в болоті, щоб не бачити їх, щоб не чути їх; тікаємо». «Треба покинути се все й піти з балькона… драбинка така є… І щаблі її: віра, любов, праця, відвага». А ще вразило слово «покейфую» у значенні «насолоджуватися» у 1909 році! І особливо зачепили міркування про роль адвокатури в умовах, коли захист перетворюється на профанацію і є лише способом легалізації системи.
Повість «Городянка» порушує питання справедливості, деконструює міф про місто як ілюзію безжурного легкого життя, повертає у реальність та безжально нищить «рожеві окуляри». Мене вразила глибинна трансформація образу Пріськи - від зверхньої городянки до жінки, яка ладна гарувати за копійки і розважати якогось недоумка, який її використовує. «Великий світ, та слизькі дороги». А ще запам’яталася проведена Анастасією Євдокимовою на книжковому клубі паралель із сучасністю, адже й досі працювати на себе «часом складніше, часом голодніше, часом відповідальніше», але воно того варте.
Сама книга та її оформлення надзвичайно естетичні, але було кілька питань власне до збірки.
1. Розумію, що передмова мала на меті об’єднати тексти спільним контекстом і дати загальний ключ до розуміння. Але через це передмова вийшла дещо змазаною, бо не дозволила відчути різноманіття форм і глибину індивідуальності цих ��екстів. Окрім того, якщо ми говоримо про повернення українських класикинь, то чи не варто було б додати QR-коди на ті нечисленні джерела, які хоча б трохи привідкривають нам інформацію про життя і творчість класикинь, спонукаючи читача до поглиблення свого знайомства з авторками? Мені видається, що збірка від цього тільки б виграла…
2. Враховуючи часову дистанцію, у цих текстах дуже важливими були примітки. І на початку збірки примітки були не менш цікавими за сам текст (наприклад, щодо права жінок на відвідування занять в університетах), але по мірі наближення до кінця збірки (особливо чомусь у повісті «Городянка») в багатьох місцях приміток відчутно бракувало (наприклад, «забезпечити собі сите життя за допомогою 20-го числа», «від сохи до сохи», «ліжник», «напірник», «маківник», «досвітки», «глитай» тощо).
Ці застороги не впливають на загальне позитивне сприйняття збірки, бо ідея «Жінки пишуть» - фантастична і однозначно варта підтримки і поширення!
June 30, 2025
Хочеться кинути цією книжкою в тих, хто каже, що українська література про одне лиш тільки село.
Дві повісті та три коротенькі оповідання. І всі про жінок.
Про їхню роль у соціумі, про відчуття інакшості серед інших, про власні бажання, які для інших не є нормальними, про навʼязані стереотипи, які не дають жити.
І також про чоловіків, які мають певні очікування щодо жінок і навішують ярлики.
Хотіла написати, що обов’язково до прочитання кожній жінці, але і чоловікам вона теж дуже треба.
Драма «Крила» сподобалась найбільше ❤️🪽
Дві повісті та три коротенькі оповідання. І всі про жінок.
Про їхню роль у соціумі, про відчуття інакшості серед інших, про власні бажання, які для інших не є нормальними, про навʼязані стереотипи, які не дають жити.
І також про чоловіків, які мають певні очікування щодо жінок і навішують ярлики.
Хотіла написати, що обов’язково до прочитання кожній жінці, але і чоловікам вона теж дуже треба.
Драма «Крила» сподобалась найбільше ❤️🪽
Displaying 1 - 6 of 6 reviews